Провадження № 11-кп/821/575/25 Справа № 697/1101/25 Категорія: ст. 331 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
09 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 23.08.2025 включно, -
У провадженні Канівського міськрайонного суду Черкаської області перебуває обвинувальний акт разом з додатками у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за №12025250340000063 від 20.02.2025 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.152, ч.4 ст.187, ч.1 ст.309, ч.1 ст.357, ч.3 ст.357 КК України.
Ухвалою слідчого судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_9 від 21.02.2025 ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 20.04.2025, який ухвалою слідчого судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 15.04.2025 та ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09.05.2025 продовжений до 07.07.2025 включно.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заявив клопотання про продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.06 2025, клопотання прокурора було задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, вважаючи її незаконною, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасувати і постановити нову ухвалу якою обрати йому запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Апеляційні вимоги обвинувачений ОСОБА_8 обгрунтував тим, що прокурор посилаючись на існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України щодо нього, не навів доказів на їх існування. Вважає, що доводи прокурора не підтверджуються реальними доказами, а засновані на вигаданих та надуманих припущеннях.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 , просив її задовольнити; думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та вважав, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, виділені матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України цього Кодексу.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_8 може продовжувати злочинну діяльність, вчинити інше кримінальне правопорушення, переховуватися від суду, впливати на свідків, потерпілого у даному кримінальному провадженні які ще не допитані в суді.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.152, ч.4 ст.187, ч.1 ст.309, ч.1 ст.357, ч.3 ст.357 КК України, які є, зокрема, умисним тяжким, особливо тяжким кримінальним правопорушенням, обвинувачується у вчиненні злочину пов'язаного із застосуванням насильства.
Суд першої інстанції врахував, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи апеляційної скарги про недоведеність та доказів наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. При апеляційному розгляді встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 та встановлена обґрунтована наявність ризиків, визначених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
З матеріалів провадження вбачається, що у кримінальному провадженні в суді першої інстанції судовий розгляд не завершено.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо доцільності продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, врахував вчинення ОСОБА_8 особливо тяжкого злочину, відсутність міцних соціальних зв'язків у останнього, відсутність постійного місця проживання, утриманців та сім'ї, як стримуючого фактору для нього, тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у випадку визнання його винуватим, з врахуванням чого дійшов вірних висновків про те, що ризики, наведені прокурором, продовжують існувати і є доведеними, що не дає підстав для обрання обвинуваченому інших, більш м'яких запобіжних заходів, зважаючи на серйозність висунутого йому обвинувачення у вчиненні в тому числі, зокрема, тяжкого та особливо тяжкого злочинів, так як він може переховуватися від суду, впливати на свідків, потерпілого, та продовжувати вчиняти нові злочини.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час її апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_8 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визначення застави обвинуваченому ОСОБА_8 у даному кримінальному провадженні, оскільки останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.187 КК України, що відноситься до злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б вказували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення. Порушень вимог КПК України, які б істотно обмежували права обвинуваченого та могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не виявлено. На думку колегії суддів, існування ризиків у ході судового розгляду було доведено прокурором, наявність цих ризиків обґрунтовано відображено в ухвалі суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 .
Керуючись ст.ст.183, 199, 331, 405, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати,-
Ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2025 року про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 23.08.2025 включно - залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді