Провадження № 11-кп/821/341/25 Справа № 705/7149/24 Категорія: ч. 2 ст. 389 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
09 липня 2025 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12024255360000977 за апеляційною скаргою прокурора Уманської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 січня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м.Умань Черкаської області, громадянку України, раніше судиму, 23.09.2024 Уманським міськрайонним судом Черкаської області за ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч. 2 ст. 389 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання повністю приєднати частину невідбутого покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23.09.2024 у виді 146 годин громадських робіт, що згідно ст. 72 КК України відповідає 18 дням обмеження волі, та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 18 днів.
На підставі статті 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного їй покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік, з покладенням на неї певних обов'язків
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватою в тому, що вона, будучи засудженою вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 вересня 2024 року за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у вигляді 150 годин громадських робіт, який набрав законної сили 31.10.2024, ухилилася від виконання цього покарання за таких обставин.
06.11.2024 ОСОБА_8 поставлена на облік в Уманському районному відділі філії Державної установи «Центр пробації» в Черкаській області (далі - відділ пробації).
12.11.2024 працівником відділу пробації ОСОБА_8 ознайомлено під розписку з порядком та умовами відбування покарання, попереджено, що у разі ухилення від відбування покарання вона може бути притягнена до кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 389 КК, та направлено до місця відбування покарання - КП «Уманське РЕУ №3», за адресою: вул. Шухевича,12, м.Умань з вимогою приступити до відпрацювання громадських робіт з 13.11.2024. У визначений день ОСОБА_8 до місця відбування покарання не з'явилась.
28.11.2024 ОСОБА_8 , винесено попередження про притягнення до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.389 КК, повторно видано направлення до місця відбування покарання - КП «Уманське РЕУ №3», з вимогою приступити до відпрацювання громадських робіт з 29.11.2024.
За наказом директора КП «Уманське РЕУ №3» №09 від 28.11.2024 засуджена була прийнята для відбування призначеного покарання, та того ж дня їй було розроблено графік виходу на роботу з 29.11.2024 по 31.12.2024.
29.11.2024 ОСОБА_8 з'явилась до місця відбування покарання та відпрацювала 4 години громадських робіт. Того ж дня ОСОБА_8 розроблено графік виходу на роботу засудженого до громадських робіт з 02.12.2024 по 31.12.2024 та визначено перелік робіт для відпрацювання покарання у виді громадських робіт. Згідно вказаного графіку ОСОБА_8 02.12.2024 прибула до місця відбування покарання у стані алкогольного сп'яніння, чим допустила порушення трудової дисципліни, а починаючи з 03.12.2024 по 17.12.2024 без поважних причин до місця відбування покарання не з'являлась та ухилялась від відбування покарання.
В період відбування покарання ОСОБА_8 , будучи зобов'язаною додержуватися встановлених відповідно до ст.37 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) порядку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначеному для неї об'єкті і відпрацювати встановлений строк громадських робіт, ігнорувала вимоги законодавства, умисно ухилялась від покладених на неї обов'язків та не з'являлась на громадські роботи до КП «Уманське РЕУ № 3» без поважних причин, на попередження відділу пробації не реагувала, тим самим ухилилась від відбування покарання у вигляді 146 годин громадських робіт.
Вимоги апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК, та призначити покарання у виді 1 року обмеження волі. На підставі ст.71 КК, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23.09.2024 та з урахуванням положень п. 4 ч. 1 ст. 72 КК, згідно з якими одному дню обмеження волі відповідає вісім годин громадських робіт, призначити остаточне покарання у вигляді 1 року 18 днів обмеження волі, без застосування положень ст.75 КК.
Не заперечуючи доведеність вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, прокурор вважає, що вирок підлягає скасуванню через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Посилаючись на вимоги ст. 65 КК та Постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», стверджує, що призначання ОСОБА_8 покарання з одночасним застосуванням положень ст.ст.71,75 КК суперечить вимогам закону України про кримінальну відповідальність та є неприпустимим.
При цьому згідно з матеріалами кримінального ОСОБА_8 раніше засуджена вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 вересня 2024 року за ч. 1 ст. 125 КК до 150 годин громадських робіт.
Вказане покарання обвинувачена ОСОБА_8 не відбула в повному обсязі, судимість за вище зазначеним вироком не знято та не погашено в установленому законом порядку, а нове кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченою у період відбування покарання у виді громадських робіт.
Стверджує, що призначивши остаточне покарання за сукупністю вироків, суд всупереч положень ст. ст. 50, 65, 71, 75 КК безпідставно звільнив обвинувачену від його відбування з випробуванням.
Відповідно до ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Проте судом при вирішенні питання про призначення покарання з застосуванням ст. 71 КК не враховано, що при складанні покарань за сукупністю вироків застосування положень ст. 75 КК не передбачено, оскільки остаточне покарання визначається за сукупністю вироків без звільнення від його відбування з іспитовим строком.
Зазначає, що приєднавши невідбуте реальне покарання у виді громадських робіт за попереднім вироком (з урахуванням положень ст. 72 КК України) до покарання призначеного за нове кримінальне правопоруушення, і визначивши остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України, всупереч ч. 4 ст. 71 КК України звільнив обвинувачену від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Призначивши покарання з одночасним застосуванням ст.ст. 71 та 75 КК України, суд безпідставно звільнив обвинувачену від відбування покарання не лише за кримінальне правопорушення, за який його засудив (ч. 2 ст. 389 КК України), а й від покарання за попереднім вироком, не зважаючи на те, що це покарання було визначено судом відбувати реально (вирок від 23.09.2024). Тобто, невідбуте реальне покарання за попереднім вироком у виді громадських робіт стало умовним покаранням
З цього приводу посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26 березня 2020 року у справі 755/5512/19.
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- прокурор, яка підтримала вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;
- обвинувачений та його захисник, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, пославшись на законність вироку.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, обвинуваченого та його захисника, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Переглядаючи вирок в межах апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі не оспорюється законність вироку щодо фактичних обставин кримінального провадження та доведеність вини обвинуваченого.
Колегія суддів вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав винуватою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК.
Приймаючи рішення про призначення за вказаною статтею закону України про кримінальну відповідальність покарання у виді обмеження волі, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винуватої, котра за місцем проживання характеризується формально позитивно, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
При цьому доводи апеляційної скарги прокурора про порушення судом першої інстанції вимог ч. 1 ст. 71, ч.1 ст.72, ст. 75 КК є обґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.71 КК якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
У відповідності до п.4 ч.1 ст.72 КК, при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.
Згідно з матеріалами кримінального провадження ОСОБА_8 раніше засуджена вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 вересня 2024 року за ч. 1 ст. 125 КК до 150 годин громадських робіт.
Вказане покарання обвинувачена ОСОБА_8 не відбула в повному обсязі, судимість за вище зазначеним вироком не знято та не погашено в установленому законом порядку, а нове кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченою у період відбування покарання у виді громадських робіт.
Призначивши ОСОБА_8 покарання за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 389 КК, у виді обмеження волі на строк 1 рік, суд на підставі ст.ст. 71,72 КК за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, повністю приєднав невідбуту частину покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23.09.2024 та остаточно визначив покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 18 днів.
При призначенні остаточного покарання на підставі ч.1 ст.71 КК, суд помилково застосував метод повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23.09.2024, яке за правилами ст.72 КК переведено менш суворий вид покарання у виді 146 громадських робіт у більш суворий вид покарання у виді 18 днів обмеження волі. При цьому судом не враховано, що 18 дням обмеження волі відповідає 144 годин громадських робіт (18x8=144), та як наслідок 2 години громадських робіт залишились не приєднаними до остаточного покарання.
Цебто у цьому випадку суд мав би застосувати метод часткового, а не повного приєднання невідбутої частини покарання.
Водночас, призначивши остаточне покарання за сукупністю вироків, суд всупереч положень ст. ст. 50, 65, 71, 75 КК безпідставно звільнив обвинувачену від його відбування з випробуванням.
Зокрема, судом при вирішенні питання про призначення покарання з застосуванням ст. 71 КК не враховано, що при складанні покарань за сукупністю вироків застосування положень ст. 75 КК не передбачено, оскільки остаточне покарання визначається за сукупністю вироків без звільнення від його відбування з іспитовим строком.
Призначивши покарання з одночасним застосуванням ст. ст. 71 та 75 КК, суд безпідставно звільнив обвинувачену від відбування покарання не лише за кримінальне правопорушення, за яке її засудив (ч. 2 ст. 389 КК), а й від покарання за попереднім вироком, не зважаючи на те, що це покарання було визначено судом відбувати реально.
З урахуванням наведеного, оскільки судом першої інстанції було неправильно звільнено обвинувачену від відбування покарання, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню частково, з ухваленням в частині призначення покарання нового вироку.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 407, ч. 2 ст. 409, 414, 420 КПК, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора Уманської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 січня 2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати в частині звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.
Ухвалити новий вирок, яким визначити ОСОБА_8 покарання, що призначено судом першої інстанції за ч. 2 ст. 389 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання приєднати частину невідбутого покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 вересня 2024 року у виді громадських робіт та з урахуванням положень п. 4 ч. 1 ст. 72 КК України, згідно з якими одному дню обмеження волі відповідає вісім годин громадських робіт, остаточно визначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 18 днів.
Початок строку відбування покарання обчислювати з дня прибуття і постановки засудженої на облік за місцем відбування покарання.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення вироку судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4