Справа № 357/10192/25
Провадження № 2-о/357/310/25
іменем України
09 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
заявника - ОСОБА_1 ,
представника заявника - Сем'янівської О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, -
02 липня 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 , мотивуючи наступним.
Вона є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору дарування житлового будинку від 13.11.2002 року.
В будинку проживає вона, її чоловік ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 , її онук ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 являється співмешканцем її дочки ОСОБА_4 , вони разом співмешкають з 2015 року.
Протягом тривалого часу, ОСОБА_2 , постійно вчиняє дома сварки з нею, чоловіком та дочкою. Він неодноразово погрожує їй фізичною розправою, висловлюється відносно неї та членів її сім'ї нецензурною лайкою, завдає тілесні ушкодження, штовхає, шарпає.
02.06.2025 близько 17 год. ОСОБА_2 наніс їй рукою два удари в обличчя, кілька ударів по руці. Це трапилось біля гаража, який знаходиться на території її домоволодіння. ОСОБА_2 хотів зайти в гараж і винести речі, які належать особисто їй та її чоловікові, проте вона його в гараж не пускала, через що він розізлився і почав наносити їй тілесні ушкодження.
Протягом кількох останніх років ОСОБА_2 почав вживати наркотичні засоби, і щоб купувати їх він виніс з будинку телевізор, холодильник та інші побутові речі, які вона купувала особисто.
02.06.2025 вона викликала працівників поліції, які склали терміновий заборонений припис стосовно кривдника серії АА № 465903.
ОСОБА_2 неодноразово був притягнутим до адміністративної відповідальності за ч.1, 2 ст. 173 КУпАП за вчинення насильства відносне неї та її дочки.
Так, постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.06.2023 ( справа № 357/7652/23 ) ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 гривень.
Крім того, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області він притягувався до адміністративної відповідальності за аналогічні правопорушення відносно її дочки ( справа № 357/8599/23; № 357/5291/25; 4738/25; 357/7331/22 ).
На сьогоднішній день, ОСОБА_2 продовжує вчиняти психологічне та фізичне насильство відносно неї, через що вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та видачі відносно ОСОБА_2 обмежувального припису.
Тому, просила суд видати стосовно ОСОБА_2 обмежувальний припис на строк шість місяців та заборонити йому: наближатися на відстань 500 метрів до її місця проживання; особисто і через третіх осіб розшукувати її, переслідувати та в будь-який іншій спосіб спілкуватися з нею; вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Згідно контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, вказані матеріали були отримані 03.03.2025.
Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
Ухвалою судді від 03.07.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, призначено справу до розгляду в судове засідання на 07.07.2025.
В судовому засіданні 07.07.2025 заявник ОСОБА_1 та її представник Сем'янівська О.О., кожний окремо, підтримали заяву, надали пояснення аналогічні викладеним в ній, просили її задовольнити. Заявник наголошувала, що хвилюється за своє життя та здоров'я та своїх рідних. Крім того, уточнили та просили видати стосовно ОСОБА_2 обмежувальний припис на строк шість місяців та заборонити йому: наближатися на відстань 500 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ; особисто і через третіх осіб розшукувати її, переслідувати та в будь-який іншій спосіб спілкуватися з нею; вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявна телефонограма.
Судом було вислухано пояснення заявника по справі та її представника, досліджено матеріали справи, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 09 липня 2025 року о 17 годині 00 хвилин ).
Враховуючи вимоги ст. 350-5 ЦПК України, неявка належним чином повідомленої заінтересованої особи не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису, оскільки суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
З урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, в їх сукупності, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступних висновків.
Так, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Міським відділом № 2 Білоцерківського МУ ГУМВС України в Київській області від 08 жовтня 1996 року та є власницею житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить договір дарування жилого будинку від 13.11.2002.
Як зазначено заявником ОСОБА_1 , остання проживає саме за цією адресою.
Встановлено, що за вищевказаною адресою, окрім заявника, проживає її чоловік ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 , її онук ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який є співмешканцем її дочки ОСОБА_4 .
Так, за матеріалами справи вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч. ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП за вчинення насильства в сім'ї психологічного та фізичного характеру.
Вказане підтверджується доданими до матеріалів справи постановами Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, з яких вбачається, що ОСОБА_2 домашнє насильство психологічно та фізичного характеру відносно заявника так і її доньки ОСОБА_4
26.06.2023 суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Дубановською І.Д., розглянувши у ході розгляду справи № 357/7652/23 (провадження № 3/357/3735/23) адміністративні матеріали, які надійшли з Білоцерківського МВ ГУМВС України в Київській області відносно ОСОБА_2 , останнього було визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП зате, що 12 червня 2023 року о 20 годині 00 хвилин, ОСОБА_2 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру стосовно своєї тещі ОСОБА_6 , а саме словесно ображав її та кілька разів ударив по тілу. Свою вину ОСОБА_2 , в скоєнні адміністративного правопорушення визнав.
02.06.2025 відносно ОСОБА_2 , працівниками патрульної Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника, серії АА № 465903.
Підставою задля винесення обумовленого документу слугували протиправні дії ОСОБА_2 , по відношенню до ОСОБА_6 , які полягали в тому, що останній здійснив домашнє насильство психологічного характеру.
Терміновий заборонний припис винесений строком на 3 діб з 12 год. 00 хв. 02.06.2025 по 19 год. 00 хв. 05.06.2025.
Наявні в матеріалах справи постанови суду, набрали законної сили.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).
Заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу ( ч. 1 ст. 350-1 ЦПК України).
Оскільки заявник ОСОБА_1 , яка постраждала від домашнього насильства, про що остання зазначала у своїй заяві звертаючись до суду стосовно видачі обмежувального припису, зареєстрована та проживає в м. Біла Церква, про що свідчать паспортні дані останньої, то враховуючи вимоги ч. 1 ст. 350-1 ЦПК України, дана справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.
Згідно з статтею 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 ч. 1. ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
За пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 3 ст. 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
При цьому, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Таким чином, зважаючи на наведені правила Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2020 року винесеній за результатами розгляду справи № 754/11171/19.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 607/10122/19).
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 року винесеній у справі № 754/6995/19.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Згідно з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 711/3280/20 під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Також у цих постановах Верховний суд виходив з того, що звернення заявника до органів поліції самі по собі не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Схожі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20 (постанова від 12 січня 2022, справа № 752/9731/21).
Притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП ) може бути підставою для застосування заходів обмежувального припису (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, постанова від 24 жовтня 2019 року у справі № 752/21955/19 ).
В постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц зазначено, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не довела того факту, що ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство стосовно неї, а також не довела, що існує реальна загроза та ризики продовження домашнього насильства. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції встановив, що зі сторони ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 вчинялося домашнє насильство і є ризики продовження та їх повторення, а тому з метою захисту прав заявника від насильства в сім'ї, суд вважав за необхідне застосувати до ОСОБА_2 обмежувальний припис у вигляді заборони ОСОБА_2 здійснювати листування та телефонні розмови з ОСОБА_1 строком на 6 місяців з дня ухвалення цієї постанови. Верховний Суд погодився із таким висновком апеляційного суду та, враховуючи факт визнання заінтересованої особи винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, а також те, що ОСОБА_2 продовжував надсилати на номер телефону заявника текстові повідомлення образливого характеру, вважав наявними правові підстави для задоволення заяви.
Наявність тривалого конфлікту між сторонами, небажання його врегулювання, неодноразове застосування психологічного насильства та вірогідність його продовження зумовлюють необхідність задоволення заяви щодо видачі обмежувального припису (Постанова ВС від 12 квітня 2022 року у справі № 753/4405/20 ). Отже, заборона перебування у місці проживання заявника, про яку заявник просила у заяві, є належним способом захисту, що узгоджується з позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 липня 2019 року у справі № 638/17813/18 (провадження № 61-6759св18).
Верховний Суд у вищевказаній постанові із вказаним висновком погодився та вважав, що визначений судами захід тимчасового обмеження прав спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи, є необхідним і пропорційним у цій справі.
Тимчасове обмеження права власності або користування кривдника житловим приміщенням з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. Під час вирішення питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи -кривдника, враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою останнього ( постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 756/3859/19 зроблено висновок про те, що враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що: «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків.
Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 752/10604/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Як наголошує ч. 2 ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплює одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона категорично забороняє без будь-яких винятків катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження та покарання без огляду на обставини чи поведінку потерпілого, що висвітлюється у рішенні ЄСПЛ "A.V. v. Ukraine", n. 68177, "Enea v. Italy" [GC], n. 55182, "Idalov v. Russia" [GC], 91183.
Практика Європейського суду з прав людини у рішенні "Ireland v. the UK", наголошує на тому, що таке, що принижує гідність, поводження або покарання передбачає знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності, а також принизити її гідність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ висловленої у рішеннях "Kudla v Poland" [GC], n. 92237, "Козинець проти України", n. 52, "Лабіта проти Італії", n. 120, "Чембер проти Росії", n. 49244, поводження є "нелюдським", якщо, крім іншого, воно було умисним, застосовувалось впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань.
Положеннями ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує існування у внутрішньому праві засобів, які надають можливість скористатися правами і свободами, закріпленими в Конвенції, незалежно від того, як вони подані в національній правовій системі. Це положення вимагає, щоб відповідний внутрішній орган вивчив зміст скарги, яка базується на Конвенції, та забезпечив необхідне виправлення порушеного права. Рішення Європейського суду з прав людини "Chahal v. the UK", n. 145.
Аналіз практики ЄСПЛ стосовно порушеного заявницею питання свідчить, що питання можливості отримання та належного виконання обмежувальних приписів є тісно пов'язаним із позитивними обов'язками держави із забезпечення права особи не зазнавати катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження згідно зі ст. 3 ЄСПЛ, а також права на життя згідно ст. 2 та повагу до сімейного і приватного життя, зокрема фізичну і психологічну недоторканність особи, згідно ст. 8 ЄСПЛ.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Положеннями ст. 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, зокрема: заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Положеннями ст. 350-6 ЦПК України визначено, що розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" на строк від одного до шести місяців.
Так, під час розгляду справи було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що дійсно з боку заінтересованої особи ОСОБА_2 , заявник піддавалась домашньому насильству, домашнє насильство психологічного та фізичного характеру.
Отже особою, яка постраждала від домашнього насильства (постраждалою особою), є особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Окрім цього, як встановлено вище та підтверджено матеріалами справи, домашнє насильство стосовно заявника з боку заінтересованої особи має ознаки повторюваності.
В свою чергу, як зазнавала заявник, ОСОБА_2 не має в житловому будинку, в якому проживає заявник права власності, він не є членом її родини, на її прохання залишити місце проживання, останній відмовляється.
Водночас, з боку ОСОБА_2 в її адрес та членів її родини, здійснюється домашнє насильство, як психологічного так і фізичного характеру.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи та наведені норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що заявник обґрунтовано звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису і її права мають бути захищенні судом шляхом видачі відповідного обмежувального припису, оскільки заявник дійсно є постраждалою особою ( неодноразово ) від домашнього насильства, а її кривдником є заінтересована особа ОСОБА_2 .
На підставі досліджених доказів, які підтверджують факт застосування насильства та встановлених обставин під час розгляду вказаної заяви, встановлено факт застосовування з боку заінтересованої особи стосовно заявника психологічного та фізичного насильства, та свідчать, що існує високий рівень вірогідності продовження вчинення домашнього насильства, оскільки таке насильство триває значний проміжок часу, настання тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними.
В свою чергу як встановлено, ОСОБА_2 вчиняє насильство щодо заявника протягом тривалого часу, не зважає на заходи вжиті поліцією і судом.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи».
Аналогічних висновків дотримується і Верховний Суд в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 374/137/22 (провадження № 61-12627св22), в постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19), в постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 753/7157/19 (провадження № 61-15478св19), в постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).
Верховний Суд в постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) зазначив, що враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявника щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частини другої статті 26 зазначеного Закону, дійшов висновку про те, що вимоги заявника про видачу обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав щодо заборони кривднику перебувати у квартирі - місці проживання заявника, заборони кривднику наближатися на визначену відстань до 2 км до цього місця проживання підлягають задоволенню.
Верховний Суд в постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20) вказав, що у справі, яка переглядалась, суд дійшов висновку, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними. Зазначене підтверджується фактичними обставинами справи та доказами, зокрема вироком суду, з яких вбачається вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо своєї матері і відсутність зміни своєї поведінки, тому пріоритет має бути надано безпеці постраждалої особи, а не праву власності кривдника, поведінка якого переходить у більш жорстку форму. Рішення міського суду та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису скасовано, ухвалено у цій частині рішення про задоволення заяви, видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 і заборонено йому перебувати у місці проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі та наближатися на відстань до 100 (ста) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1.
Тому, у відповідності до положень Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" оцінюючи сам вид насильства (фізичне та психологічне), ризики, тобто вірогідність продовження вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, суд приходить до висновку про необхідність покладення на заінтересовану особу ОСОБА_2 обов'язків: заборонити наближатися на відстань 500 метрів до місця проживання ОСОБА_1 до за адресою: АДРЕСА_2 ; особисто і через третіх осіб розшукувати її, переслідувати та в будь-який іншій спосіб спілкуватися з нею; вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб строком на 6 місяців.
В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
Згідно із ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 350-8 цього Кодексу про видачу обмежувального припису суд не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні, у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 27 Конституції України, ст. ст. 15 16 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 89, 244, 259, 263-265, 268, 294, 350-1, 350-2, 350-4, 350-5, 350-6, 350-8, 353-355 ЦПК України, Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, - задовольнити.
Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 та встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покласти нього такі обов'язки, а саме:
-наближатися на відстань 500 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
-особисто і через третіх осіб розшукувати її, переслідувати та в будь-який іншій спосіб спілкуватися з нею;
-вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Встановити строк дії обмежувального припису 6 (шість) місяців. Строк рахувати з дня ухвалення рішення.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання (ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України).
Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 09 липня 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов