П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 522/10703/24
Категорія 109010000Головуючий у суді І інстанції: Павлик І.А. час і місце ухвалення: м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Димерлія О.О., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування постанов про накладення штрафу у справі про адміністративне правопорушення, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю ОМР та Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування постанов про накладення штрафу у справі про адміністративне правопорушення, у якому просив суд скасувати:
- постанову № 44 по справі про адміністративне правопорушення від 07.02.2018, винесену головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області Олещуком Ю.А. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51000,00 грн, передбаченого ч. 7 ст. 96 КУпАП;
- постанову № 45 по справі про адміністративне правопорушення від 07.02.2018, винесену головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області Олещуком Ю.А. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, передбаченого ч. 12 ст. 96 КУпАП;
- постанову № 46 по справі про адміністративне правопорушення від 07.02.2018, винесену головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області Олещуком Ю.А. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, передбаченого ч. 13 ст. 96 КУпАП.
11.11.2024 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
26.12.2024 постановою П'ятого апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11.11.2024 скасовано. Справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування постанов про накладення штрафу у справі про адміністративне правопорушення направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування постанов про накладення штрафу у справі про адміністративне правопорушення повернуто позивачу.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не отримував ані акт, ані протокол, ані припис, ані Постанови. Так, 24 червня 2024 року, як стало відомо ОСОБА_1 після повідомлення банком, з його рахунку було списано кошти у зв'язку із стягненням за виконавчим провадженням. 24.06.2024 позивачем було укладено договір з адвокатом про надання правничої допомоги і в цей же день представником було подано заяву до виконавчої служби на знайомлення з матеріалами виконавчих проваджень №№ 57748602, № 57748986, № 57748707 та здійснено ознайомлення. Виписку по рахунку приватного клієнта № 832099-2024/0627 на підтвердження списання коштів було отримано від ПАТ «Банк Восток» 27.06.2024 року. Зазначений перелік дій зі збору письмових доказів з боку позивача свідчить про необхідність їх отримання та ознайомлення з текстами оскаржуваних постанов задля підготовки адміністративного позову по їх скасуванню у судовому порядку і вказує на поважність причин пропуску строку на звернення до суду, свідчить про вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, а тому можливість подання ним позовної заяви саме з 15.05.2024 року, не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
23.01.2025 ухвалою суду першої інстанції адміністративний позов залишено без руху, у зв'язку з тим, що підстави, вказані позивачем у клопотанні про поновлення строку, не підтверджують поважність пропуску встановленого законом строку та потребують додаткового обґрунтування.
03.02.2025 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, у якій зазначає, що ОСОБА_1 не отримував ані акт, ані протокол, ані припис, ані Постанови. Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 11 він знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з 28.10.2011. Так, 24.06.2024, як стало відомо ОСОБА_1 після повідомлення банком, з його рахунку було списано кошти у зв'язку із стягненням за виконавчим провадженням. 24.06.2024 позивачем було укладено договір з адвокатом про надання правничої допомоги і в цей же день представником було подано заяву до виконавчої служби на ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень № 57748602, №57748986, № 57748707 та здійснено ознайомлення.
Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву зазначив, що про існування оспорюваних постанов позивач дізнався щонайменше 15.05.2024, коли відбулось списання коштів з його рахунку, проте з даним позовом звернувся до суду лише 02.07.2024. Наведені представниками позивача причини пропуску строку для звернення з даним адміністративним позовом не є поважними та залежали виключно від волевиявлення самого позивача.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 286 КАС України, передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Тобто, законодавцем чітко визначено, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності законодавством встановлено спеціальний 10-денний строк, який обчислюється з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
Судом встановлено, що рішенням від 16.03.2018 у справі № 522/1835/18 було скасовано постанови №№ 19, 20, 21, 22, 23, 24 від 24.01.2018 по справам про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Позивач у позовній заяві та у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду з позовом зазначає, що про існування постанов №№ 44, 45, 46 від 07.02.2018 по справі про адміністративне правопорушення він дізнався лише 24.06.2024 після повідомлення йому банком про списання коштів з його рахунку та ознайомлення його представника з матеріалами виконавчих проваджень.
Разом з тим, з наявної в матеріалах справи виписки по рахунку приватного клієнта № 832099-2024/0627 ОСОБА_1 вбачається, що 15.05.2024 позивач отримав повідомлення від ПАТ «Банк Восток» про списання з рахунку коштів (з призначенням: стягнення за ВП № 57748602 з виконання виконавчого документу: постанова № 44 виданий 07.02.2018, документ видав: ДАБІ).
Втім, до відділення № 10 ПАТ «БАНК ВОСТОК» із питанням пояснити, чому неможливо користуватися карткою, ОСОБА_1 звернувся лише 24.06.2024, де йому було повідомлено, що 15.05.2024 сума у розмірі 23 877,00 грн була стягнута за ВП № 57748602 з виконання виконавчого документу: постанова № 44, виданий 07.02.2018 та 27.06.2024 була надана виписка № 832099-2024/0627 про рух коштів по його картковому рахунку.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 в справі № 240/12017/19 зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Таким чином, щодо відліку строку звернення до адміністративного суду, то колегія суддів зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. Відтак при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності).
Колегія суддів зазначає, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалах від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18 та інших.
Критеріями оцінки причин поважності пропуску строку звернення до суду є: 1) обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); 2) обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Разом з тим, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Тобто, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.
Необхідно також вказати, що поновлення процесуальних строків є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Суд зауважує, що оскаржувані постанови відносно ОСОБА_1 були винесені ще 07.02.2018, списання з рахунку коштів (з призначенням: стягнення за ВП № 57748602 з виконання виконавчого документу: постанова № 44 виданий 07.02.2018, документ видав: ДАБІ) відбулось 15.05.2024, проте до суду зданим позовом позивач звернувся лише 02.07.2024, тобто з пропуском встановленого законом десятиденного строку для оскарження рішення суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
Отже, про існування оспорюваних постанов позивач дізнався щонайменше 15.05.2024, коли відбулось списання коштів з його рахунку, проте з даним позовом звернувся до суду лише 02.07.2024.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги довози апелянта, що до відділення № 10 ПАТ «БАНК ВОСТОК» із питанням пояснити, чому неможливо користуватися карткою, ОСОБА_1 звернувся лише 24.06.2024, оскільки суду не надано об'єктивно непереборних, що не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, доказів, які б підтверджували неможливість ОСОБА_1 звернутись до відділення ПАТ «БАНК ВОСТОК» та, відповідно, до суду раніше ніж 24.06.2024 та 02.07.2024.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що небажання особи дізнатися про порушення своїх прав та не вчинення активних дій для їх відновлення не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2025 року по справі № 522/10703/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді О.О. Димерлій О.І. Шляхтицький