П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39138/24
Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.,
повний текст судового рішення
складено 01.05.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурії О.В.
суддів - Кравченка К.В.
- Вербицької Н.В.
розглянувши, в порядку письмового провадження, адміністративну справу за апеляційною скаргою адвоката Болотіна Андрія Євгеновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та апеляційної скарги Національного банку України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом адвоката Бориченко Катерини Валеріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
У грудні 2024 року адвокат Бориченко К. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з позовом до Національного банку України, в якому просила:
- визнати бездіяльність щодо виплати грошової допомоги в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів згідно статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) протиправною;
- зобов'язати здійснити нарахування та виплату грошової допомоги в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів згідно статті 37 Закону № 3723-XII;
- стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 1 680 000,00 грн. як середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, адвокат зазначила, що з серпня 1995 року її довірителька працювала в управлінні Національного банку України в Одеській області. Станом на 2007 рік ОСОБА_1 обіймала посаду завідувача сектора обслуговування інформаційних систем відділу інформаційного забезпечення центру інформатизації, з якої звільнена з 01.06.2007 за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (ІІ група інвалідності).
Однак, при звільненні з державної служби, у зв'язку з виходом на пенсію, позивачці не виплачено грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, чим порушено вимоги статті 37 Закону № 3723-XII.
Крім того, адвокат указала, що, на момент виникнення спірних правовідносин, стаття 233 КЗпП України не передбачала строкових обмежень щодо звернення до суду з позовом про недоотримані працівником кошти при звільненні.
Також адвокат зазначає, оскільки відповідач не виплатив при звільненні грошову допомогу, виникають наслідки для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України, яка регулює виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Разом з цим, адвокат, розраховуючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважала, що його необхідно розрахувати з мінімальної заробітної плати в місячному розмірі в Україні, яка з 01.04.2024 становить 8000 грн.
Розрахувавши період затримки, який, на думку адвоката, становить 210 місяців (з 01.06.2007 по дату звернення до суду 18.12.2024), сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 1 680 000 грн (210 місяців х 8000 грн).
Представник Національного банку України заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що, згідно з частиною 2 статті 37 Закону № 3723-XII (у редакції, що діяла на момент звільнення позивачки), необхідною умовою для отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів на підставі частини 11 статті 37 Закону № 3723-XII є наявність права на вихід на пенсію державного службовця на момент звільнення з роботи та досягнення граничного пенсійного віку.
Ураховуючи, що на дату звільнення та виходом на пенсію позивачка не досягла пенсійного віку вона не мала права на отримання 10 посадових окладів відповідно до частини 11 статті 37 Закону № 3723-XII.
Також відповідач вважає безпідставними позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової допомоги. На думку відповідача, мінімальна заробітна плата (8000 грн) не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки на дату звільнення ОСОБА_1 мінімальна заробітна плата становила 420 грн.
Крім того, відповідач указує, що, відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
До того ж, відповідач вважає, що позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачений статтею 233 КЗпП України.
Так, позивачка звільнена з роботи 01.06.2007 та у цей же день з нею проведений повний розрахунок, а, отже, строк звернення до суду сплив 01.09.2007.
Щодо строку звернення до суду з позовом про нарахування та виплату грошової допомоги в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів, відповідач вважав, що необхідно виходити з положень частини 2 статті 99 КАС України в редакції, яка діяла на дату звільнення позивачки з роботи та, яка установлювала річний строк з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року позов задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Національного банку України щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів згідно статті 37 Закону №3723-XII.
Зобов'язав Національний банк України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 10 (десяти) місячних посадових окладів згідно статті 37 Закону №3723-XII.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, виходив із того, що відповідач безпідставно не виплатив позивачці при звільненні грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
За висновком суду, у позивачки наявні всі умови, передбачені частиною 11 статті 37 Закону №3723-XII для отримання такої допомоги: вихід на пенсію (призначення пенсії як державному службовцю), наявність стажу державної служби більше 10 років.
Водночас, суд першої інстанції вважав безпідставною вимогу позивачки щодо стягнення з Національного банку України 1 680 000,00 грн. як середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, оскільки право на виплату грошової допомоги у позивачки виникло не на час звільнення з посади, а лише після призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу», а тому до спірних правовідносин приписи статті 116 КЗпП України не застосовуються.
Також, спираючись на правові висновки Верховного Суду щодо строків звернення до суду у межах спірних правовідносин, суд першої інстанції указав, що, на момент виникнення спірних правовідносин, частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, у зв'язку з чим, суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на пропуск позивачкою тримісячного строку звернення до суду.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, адвокат Болотін А. Є., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 1 680 000,00 грн як середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
При цьому, апеляційна скарга не містить мотивів в чому полягає неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апеляційна скарга містить лише посилання на пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України та частину 1 статті 376 ЦПК України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник Національного банку України також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що необхідною умовою для отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів на підставі частини 11 статті 37 Закону №3723-XII є наявність права на вихід на пенсію державного службовця на момент звільнення з роботи і досягнення граничного пенсійного віку.
Оскільки позивачка на момент її звільнення встановленого законодавством пенсійного віку не досягла, вона не мала права на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Також скаржник продовжує наполягати на тому, що позивачка пропустила строк звернення до суду з даним позовом, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не розповсюдженість будь-якого строку на спірні правовідносини.
Скаржник указує і на те, що суд першої інстанції не мав права розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки за вимогами частини 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн. Тобто справи у спорах, в яких ціна позову перевищує 1 млн. 514 тис. грн. (500 х 3028 грн) не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
У даній справі позивачка заявила вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 1 680 000,00 грн, а тому, на думку скаржника, суд першої інстанції не мав права розглядати дану справу в спрощеному позовному провадженні.
Крім того, скаржник указує, частина 1 статті 33 КАС України передбачає, що адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, крім випадку, встановленого частиною четвертою статті 22 цього Кодексу, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.
У суді першої інстанції заявлялось відповідне клопотання, однак суд першої інстанції відмовив у його задоволенні.
Позивачка та її адвокат не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу Національного банку України.
Національний банк України, у свою чергу, скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу адвоката Болотіна А. Є., який діє в інтересах ОСОБА_1 , вважає скаргу необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
ОСОБА_1 працювала в Управлінні Національного банку України в Одеській області на посаді завідуючої сектора регіональної розрахункової палати центру інформатизації управління з 30.08.1995. Вказана посада відносилась до посад державних службовців.
З 22.12.1999 ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Управлінням Національного банку України в Одеській області 31.05.2007, засобами поштового зв'язку, отримано заяву ОСОБА_1 про припинення державної служби відповідно до статті 37 Закону №3723-XII з 26.05.2007, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності та виходом на пенсію.
ОСОБА_1 з 01.06.2007 було звільнено з посади завідуючої сектора регіональної розрахункової палати центру інформатизації Управління Національного банку України в Одеській області наказом по особовому складу від 31.05.2007 № 127-к, у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця, стаття 38 КЗпП України (ІІ група інвалідності), у віці 47 років, тобто до досягнення пенсійного віку, за наявності у неї стажу державної служби більше 10 років.
Також, з 02.06.2007 ОСОБА_1 зараховано до списків пенсіонерів, які перебувають на обліку в Управлінні Національного банку України в Одеській області.
Управлінням Національного банку України в Одеській області надіслано позивачу лист №22-163/3210 від 01.06.2007 з повідомленням про необхідність терміново прибути до відділу персоналом для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання трудової книжки, документів про призначення пенсії державного службовця та коштів, накопичених на додатковому пенсійному забезпеченню. Проте, позивач не з'явилась за отриманням зазначених документів.
За заявою ОСОБА_1 від 11.06.2007 та долученими документами, пенсійний орган перевів позивачку на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723-XII та Закону України «Про Національний банк України».
28.11.2023 позивачка надіслала електронне звернення на адресу відповідача про отримання трудової книжки, яка була надіслана їй листом від 04.12.2023 № 61-0018/89249.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Насамперед, слід надати оцінку доводам апеляційної скарги Національного банку України щодо відсутності у ОСОБА_1 права на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, у зв'язку з виходом на пенсію.
Так, частиною 1 статті 1 Закону №3723-XII (тут і надалі в редакції, яка діяла на момент звільнення позивачки з державної служби) визначено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
За правилами частини 6 статті 37 Закону №3723-XII державним службовцям, які у період перебування на державній службі визнані інвалідами I та II груп, незалежно від причини інвалідності пенсія по інвалідності призначається в розмірах, передбачених частинами другою і п'ятою цієї статті, після припинення ними державної служби за наявності стажу державної служби не менше 10 років та страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У відповідності до частини 11 статті 37 Закону №3723-XII державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
У подальшому в статтю 37 Закону №3723-XII були внесені зміни і частина 11 стала частиною 13, однак її зміст не змінився.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 листопада 2013 року № 11-рп/2013 (далі - Рішення) щодо офіційного тлумачення положення частини тринадцятої статті 37 Закону №3723-XII в системному зв'язку з положеннями пункту 2 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України, статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» надано офіційне тлумачення положенню частини тринадцятої статті 37 Закону № 3723-XII.
Так, відповідно до вказаного Рішення грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів виплачується державному службовцю за умов виходу на пенсію з посади державного службовця та наявності страхового стажу, у тому числі стажу державної служби не менше 10 років. Жодних додаткових умов для виплати грошової допомоги державному службовцю у разі виходу його на пенсію в частині тринадцятій статті 37 Закону № 3723-XII не встановлено.
За таких обставин, право на одержання допомоги відповідно до частини 11 (13) статті 37 Закону № 3723-XII пов'язане з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця та припиненням цієї роботи у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця.
Тобто, у разі дострокового виходу на пенсію державного службовця з посади в органах державної влади відповідно до чинного законодавства державний службовець за наявності стажу державної служби не менше 10 років і страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, яке не пов'язане з досягненням пенсійного віку, визначеного частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України з 01.06.2007, а з 11.06.2007 їй призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону №3723-XII як державному службовцю, оскільки має стаж державної служби понад 10 років.
Крім того, колегією суддів досліджено копію листа від 29.07.2024 №21496-20157/Г-02/8-1500/24 Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, відповідно до якого ОСОБА_1 з 11.06.2007 переведена на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723-XII та Закону України «Про Національний банк України».
За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивачки наявні всі умови, передбачені частиною 11 статті 37 Закону №3723-XII для отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, а саме:
- вихід на пенсію (призначення пенсії як державному службовцю);
- наявність стажу державної служби більше 10 років.
Доводи Національного банку України, викладені в апеляційній скарзі, стосовно помилкового застосування судом першої інстанції Рішення спростовується правовими висновками, які викладені в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №826/2772/16 та від 14 серпня 2019 року у справі №826/27427/15.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачкою строку звернення до суду з вимогою про зобов'язання здійснити нарахування та виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів згідно статті 37 Закону № 3723-XII, колегія суддів указує таке.
Так, слід звернутися до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, в якій Велика Палата указала, що при вирішенні спору щодо оплати праці до 19.07.2022 (внесення змін до статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду) - особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. До аналогічних вимог за період з 19.07.2022 - застосовується тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи, що протиправні дії допущені Національним банком України ще у 2007 році, строк звернення до суду з вимогою про зобов'язання здійснити нарахування та виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів згідно статті 37 Закону № 3723-XII не застосовується.
Переходячи до апеляції адвоката Болотіна А. Є., який діє в інтересах ОСОБА_1 , яка полягає у тому, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 1 680 000,00 грн як середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, колегія суддів виходить з такого.
Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, аналіз вказаних норм свідчить про те, що відповідальність роботодавця щодо виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку пов'язується з невиплатою з його вини належних звільненому працівникові сум саме у день звільнення.
Разом з цим, виплата грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів пов'язується не зі звільненням з державної служби, а фактом виходу на пенсію державного службовця.
Тобто, саме після призначення пенсії державний службовець набуває права на отримання 10 місячних посадових окладів, а не при його звільненні з державної служби.
Як свідчать обставини справи, ОСОБА_1 було звільнено з державної служби з 01.06.2007, а згідно копії листа Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області від 29.07.2024 №21496-20157/Г-02/8-1500/24, ОСОБА_1 з 11.06.2007 переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723-XII та Закону України «Про Національний банку України».
Отже, лише з 11.06.2007 ОСОБА_1 набула права на отримання 10 місячних посадових окладів.
З урахуванням таких висновків, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що право на виплату грошової допомоги у позивачки виникло не на час звільнення з посади, а лише після призначення пенсії згідно Закону №3723-XII, а тому до спірних правовідносин приписи статті 116 КЗпП України не застосовуються.
Також слід зазначити, що апеляційна скарга адвоката Болотіна А. Є., який діє в інтересах ОСОБА_1 , взагалі не містить будь-яких обґрунтувань в чому неправильність висновків суду першої інстанції щодо відмови в позові в частині стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 1 680 000,00 грн як середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Також слід надати оцінку доводам апеляційної скарги Національного банку України щодо порушення порядку розгляду даної справи судом першої інстанції.
Так, на думку даного скаржника, справа за позовом ОСОБА_1 не могла бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки частина 4 статті 257 КАС України передбачає, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд апеляційної інстанції відхиляє даний довід скаржника, оскільки вважає його недоречним.
Так, зміст позовних вимог свідчить про те, що позивачка не заявляла вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вимога про стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 1 680 000,00 грн. як середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не є вимогою про відшкодування шкоди, а тому частина 4 статті 257 КАС України застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Водночас, згідно частин 1-3 статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:
1) значення справи для сторін;
2) обраний позивачем спосіб захисту;
3) категорію та складність справи;
4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;
5) кількість сторін та інших учасників справи;
6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;
7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З урахуванням вказаних вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши указані вище критерії, дійшов обґрунтованого висновку про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.
У доводах апеляції Національний банк України також вважає, що суд першої інстанції мав розглядати дану справу колегією у складі трьох суддів.
Дослідивши даний довід, колегія суддів указує таке.
Частина 1 статті 33 КАС України передбачає, що адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, крім випадку, встановленого частиною четвертою статті 22 цього Кодексу, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.
Разом з цим, частина 2 статті 33 КАС України встановлює, що будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження.
Ураховуючи, що суд першої інстанції вирішив розглянути дану справу в порядку спрощеного позовного провадження, підстав для розгляду справи колегією у складі трьох суддів не було.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційних скаргах про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу адвоката Болотіна Андрія Євгеновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька