справа № 760/12092/23 головуючий у суді І інстанції Кицюк В.С.
провадження № 22-ц/824/7816/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
08 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Гарницьким Павлом Петровичем на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Солом'янської районної у місті державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні,-
Оскільки для складання повного тексту постанови потрібний значний час, колегія суддів вважає за необхідне відкласти його виготовлення, проголосивши в даному судовому засіданні вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 259, 268 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Гарницьким Павлом Петровичем - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року в оскаржуваній частині - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково
Визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 , у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином:
кожну другу та четверту суботу і неділю місяця починаючи з 10:00 год. суботи по 15:00 год. неділі: побачення та спільне проведення часу за місцем реєстрації батька ОСОБА_1 в Україні, а саме: АДРЕСА_1 , без обов'язкової присутності матері ОСОБА_2 ;
спільний відпочинок: другий місяць від початку літніх канікул дитина проводить з батьком на території України;
щороку 01 січня, 25 грудня, на Великдень та у день народження дитини - протягом 3 годин за домовленості з матір'ю.
Зобов'язати ОСОБА_2 у випадку зміни перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , негайно повідомити про це батька ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова
справа № 760/12092/23 головуючий у суді І інстанції Кицюк В.С.
провадження № 22-ц/824/7816/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
08 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Гарницьким Павлом Петровичем на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Солом'янської районної у місті державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні,-
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив:
зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визначити способи участі позивача у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисте спілкування:
- побачення п'ять раз на тиждень без участі матері: з понеділка по п'ятницю з 18.00 год. до 20.00 год. за місцем проживання дитини або за місцем його перебування;
- побачення та спільного проведення часу з перебуванням за місцем знаходження батька, кожну другу та четверту суботу і неділю місяця, починаючи з 10.00 год. суботи по 20.00 год. неділі;
- спільний відпочинок: першу третину літніх канікул (червень місяць) дитина проводить з матір'ю ОСОБА_2 , а другу третину літніх канікул (липень місяць) дитина проводить з батьком ОСОБА_1 ;
- необмежене спілкування з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв'язку, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування між дитиною та батьком;
- щороку 01 січня, 25 грудня, на Великдень та у день народження дитини - протягом 3 годин за домовленості з матір'ю;
- у разі, якщо святкові дні припадають на день побачення з дитиною або цей день передує дню побаченню, або є наступним після нього, то такі дні дитина проводить з батьком;
- в день побачення з дитиною, позивач має право забирати дитину із дитячого садочка (школи) особисто;
- той з батьків, хто забирає дитину у іншого, повинен забирати дитину за місцем його находження іншого батька.
3) у випадку зміни перебування дитини, негайно повідомити про це батька.
4) зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 за два дні до дня зустрічі позивача з дитиною, надати йому точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, а у разі настання змін, повідомити про це позивача особисто на наступний день з дня настання таких обставин.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що сторони перебувають у шлюбі з 30 жовтня 2018 року, від шлюбу мають спільного сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після початку війни, позивач з родиною виїхав у безпечне місце поза межами України, де створив усі належні умови для проживання та розвитку дитини, працюючи аби забезпечити потреби родини у необхідних речах, однак відповідачка повернулася до м. Києва з дитиною. Після переїзду до м. Києва відповідачка почала забороняти позивачу спілкуватися з дитиною та змусила дитину називати батьком іншого чоловіка, який має своїх двох дітей від іншого шлюбу. Позивач усвідомлює, що дитина маленька і потребує не лише спілкування та батьківської турботи, але і належного виховання. Усі намагання позивача мирним шляхом врегулювати даний спір призводять лише до конфліктів, оскільки відповідачка перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною навіть засобами телефонного зв'язку. Однак, позивач намагається підтримувати нормальний зв'язок із дитиною, навіть знаходячись дистанційно. Вищезазначене свідчить, що права позивача, як батька дитини, порушуються штучно саме відповідачем.
11 вересня 2023 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просила відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що після повномасштабного вторгнення сторони разом із дитиною виїхали за межі України, але в березні 2023 року відповідачка з сином повернулись до м. Києва. Зауважила, що позивач знайшов можливість виїхати з України, а з поверненням до України не погодився, відтак з березня 2023 року дитина проживає з відповідачкою та перебуває повністю на її утриманні. Звертала увагу, що позивач жодним чином не виявляв бажання спілкуватись з дитиною, жодного разу не телефонував та не писав відповідачці з цього питання, позивач абсолютно не цікавиться життям дитини. Крім того, невідомі особи змінили замки на вхідних дверях квартири, в якій зареєстроване місце проживання дитини і в якій сім'єю сторони проживали, внаслідок чого відповідачка позбавлена доступу до дитячих речей. Позивач як батько не надає жодної матеріальної допомоги дитині, судовий наказ про стягнення аліментів не виконує. Також вказала, що ніколи не забороняла позивачу спілкуватись з дитиною. Крім цього, позивач знаходиться за межами України, не висловлював бажання побачитись із дитиною у майбутньому. Фактично, позивач самоусунувся від спілкування та виховання сина, а також від його утримання. Вимоги позивача відповідачка розуміє таким чином, що, покинувши своє місце проживання, місце роботи, на руках з малолітньою дитиною має їздити по Європі в пошуках позивача задля виконання його графіку побачень з дитиною.
12 вересня 2023 року надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 внаслідок бойових дій отримав поранення, щомісяця висилає відповідачці аліменти на утримання сина в добровільному порядку, намагається поспілкуватись із ним, однак відповідачка щоразу відмовляє.
02 жовтня 2023 року до суду надійшли заперечення, у яких відповідачка зазначила, що позивач самоусунувся від спілкування з дитиною та не бере участь в її вихованні. Заперечила проти наданих позивачем скріншотів, оскільки такого листування у месенджері не вела, як і не отримувала квитанції про сплату аліментів, на який рахунок позивач їх сплачував відповідачці невідомо. Щодо судового наказу про стягнення аліментів, відповідачці його не видавали, оскільки позивач подав до суду заяву про скасування цього наказу.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Солом'янської районної у місті державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 , не чинити перешкоди ОСОБА_1 , у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 , у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме - необмежене спілкування з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто засобами телефонного, поштового, електронного зв'язку.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гарницький Павло Петрович, 23 травня 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати частково рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На переконання апелянта, оскаржуваним рішенням суд позбавив позивача права зустрічей з дитиною у визначені дні та години, що прописані в позовній заяві.
Позивач наразі знаходиться поза межами України, однак відповідач разом з дитиною також періодично виїздить за межі України, в цей час позивач міг би безперешкодно бачити дитину у визначені години в будні дні, а також у вихідні дні чи на канікулах. Та обставина, що позивач проживає за кордоном не може бути перешкодою в особистому спілкуванні з дитиною, навіть зважаючи на те, що позивач може у будь який час повернутись, чи відповідач приїде за кордон і буде постійно проживати там. В позовній заяві позивач не зобов'язаний був прописувати механізми зустрічей в Україні чи за кордоном, тому що в позовній заяві вже зазначені дні та часи зустрічей, в які позивач хотів брати дитину для особистого спілкування.
І навіть в рішенні суду, суд першої інстанції не може врахувати всі моменти та прописати кожен механізм побачень. Виконання рішення суду вже покладається на виконавчу службу, а не на суд. До того ж, позивач не просив у позові забезпечити доставлення дитини до позивача у дні та години побачення, цей обов'язок покладається виключно на позивача, якщо він захоче побачити дитину у визначені судом години.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, позбавивши позивача особистих зустрічей з дитиною та порушив норми процесуального права в дослідженні доказів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Гарницьким Павлом Петровичем на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Солом'янської районної у місті державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
15 квітня 2025 року ОСОБА_2 подала відзив, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Гарницький Павло Петрович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні ОСОБА_2 заперечила проти доводів апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань від них не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30 жовтня 2018 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якого є ОСОБА_1 , матір'ю - ОСОБА_2 .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Судовим наказом Солом'янського районного суду міста Києва від 07 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення заяви до суду - 24 червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_1 05 червня 2023 року надіслав ОСОБА_2 вимогу щодо негайного звільнення приміщення у добровільному порядку та відшкодування витрат за час користування житлом зі сплатою усіх комунальних витрат та вжиття інших заходів.
Відповідно до висновку Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 25 липня 2024 року №108-9202 «Про визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити наступні способи участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 : необмежене спілкування з малолітнім засобами телефонного зв'язку, спільний відпочинок з малолітнім 15 днів взимку та 30 днів влітку під час шкільних канікул за попереднім узгодженням з матір'ю дитини.
Сторонами не заперечується, що вони разом не живуть, а дитина проживає з відповідачкою.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог місцевий суд встановив доведеним, що позивач, будучи батьком дитини, прагне спілкування із нею, оскільки участь у вихованні та розвитку дитини є його правом та обов'язком. Жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітнім сином у спосіб, визначений висновком органу опіки та піклування, чи обставин, які б свідчили про спілкування батька з сином, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, суд не встановив. В той же час, суд частково погодився із висновком органу опіки та піклування, оскільки останніми не взято до уваги, що позивач увесь час перебуває за кордоном, а малолітній син разом із матір'ю проживають в Україні. Крім того, у силу віку малолітня дитина позбавлена можливості самостійно відвідувати батька за кордоном без супроводу матері. Також не враховано принцип свободи пересування, у тому числі до відповідачки, а позивачем не запропоновано механізм зустрічей з малолітньою дитиною за межами України та відповідне передання дитини від матері до батька. З таких мотивів, суд визначив спосіб участі позивача у спілкуванні з сином виключно шляхом необмеженого спілкування особисто засобами телефонного, поштового, електронного зв'язку.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
У відповідності до статті 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.
В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (заява №35481/20 «Терещенко проти України»), в якому Суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема, що ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Матеріали не містили відомостей про те, що особиста зустріч батька з дитиною становила ризик для добробуту чи безпеки дитини. Крім того, Судом констатовано неврахування національними судами положень статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (стаття 157 СК України).
Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
Відповідно до частини четвертої і п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Сторони у цій справі мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між батьками існує спір щодо участі батька у вихованні сина та спілкуванні з ним, який не вдалося вирішити у позасудовому порядку.
На початку повномасштабного вторгнення родина виїхала за межі України, однак з часом малолітній ОСОБА_3 з матір'ю повернулися в Україну, де і проживають наразі. Однак, позивач залишився проживати закордоном і має бажання спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні.
Колегія суддів не може повністю погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що перешкодою для визначення графіку участі батька у вихованні сина є те, що батько перебуває за межами України, а у силу віку малолітня дитина позбавлена можливості самостійно відвідувати батька за кордоном без супроводу матері, відсутність механізму зустрічей з малолітньою дитиною за межами України та відповідне передання дитини від матері до батька.
Факт проживання батьків у різних країнах не має обмежувати право дитина на регулярні особисті стосунки та на прямі контакти з ними. При тому, позивач як особа, яка ініціювала спір у справі та запропонувала графік особистих зустрічей з сином, має розуміти необхідність вжиття саме ним заходів для особистих побачень з сином.
Зокрема, запропонований позивачем графік участі у вихованні та спілкуванні з сином не передбачає обов'язкового виїзду малолітнього ОСОБА_3 за межі України, а позивач має зареєстроване місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 .
Верховний Суд неодноразово зауважував, що особисті неприязні стосунки між батьками, не можуть бути підставою для відмови у спілкуванні з дитиною, тому із батьків, який проживає окремо, а формальний підхід до вирішення вказаного питання є неприпустимим.
Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Однак, враховуючи шкільний вік ОСОБА_3 , графік шкільних занять та можливих активностей (гуртки, курси та ін.), необхідність забезпечення його безпеки (особливо в умовах воєнного стану), апеляційний суд вважає таким, що не відповідатиме найкращим інтересам ОСОБА_3 запропонований позивачем спосіб його участі у вихованні сина шляхом побачень п'ять раз на тиждень без участі матері: з понеділка по п'ятницю з 18:00 год. до 20:00 год. за місцем проживання дитини або за місцем його перебування.
Крім того, за відсутності сталого і наперед визначеного графіку літніх канікул у ОСОБА_3 та їх мінливий перебіг, апеляційний суд вважає недоцільним прив'язуватися до календарного місяця при визначенні графіку зустрічей батька з сином під час літніх канікул.
Встановивши наявність спору між сторонами щодо виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , відсутність обставин, які б унеможливлювали реалізацію права батька на прямі контакти з малолітнім сином, на переконання колегії суддів, окрім необмеженого спілкування з дитиною особисто засобами телефонного, поштового, електронного зв'язку, доцільним є встановлення графіку особистих побачень та спільного відпочинку позивача з сином, зокрема: кожну другу та четверту суботу і неділю місяця починаючи з 10:00 год. суботи по 15:00 год. неділі: побачення та спільне проведення часу за місцем реєстрації батька ОСОБА_1 в Україні, а саме: АДРЕСА_1 , без обов'язкової присутності матері ОСОБА_2 ; спільний відпочинок: другий місяць від початку літніх канікул дитина проводить з батьком на території України; щороку 01 січня, 25 грудня, на Великдень та у день народження дитини - протягом 3 годин за домовленості з матір'ю.
З метою забезпечення виконуваності судового рішення у цій справі та можливості позивача мати безперешкодні зустрічі та спілкування з сином, апеляційний суд вважає необхідним зобов'язати відповідачку у випадку зміни місця перебування дитини ОСОБА_3 негайно повідомити про це позивача.
В той же час, розвиток сімейної ситуації може бути динамічним, а отже і визначені способи участі батька у вихованні дитини можуть бути змінені в подальшому, як за домовленістю батьків, з урахуванням інтересів дитини, так і, у разі зміни істотних обставин, за рішенням суду за позовом одного із батьків.
Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи частково знайшли своє підтвердження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.
За вимогами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Колегією суддів встановлено, що у апеляційній скарзі від 10 лютого 2025 року поданій в інтересах ОСОБА_1 адвокат Гарницький П.П. просив стягнути з ОСОБА_2 на користь апелянта, у тому числі витрати на правову допомогу адвоката, що становлять 30 000,00 грн.
Наявність договірних відносин між адвокатом Гарницьким П.П. та ОСОБА_1 підтверджується угодою (договором) про надання всіх повноважень як представнику та захиснику від 27 травня 2023 року.
За умовами Розділу 1 угоди, адвокат надає правничу допомогу клієнту у захисті його прав та законних інтересів у питанні щодо усунення перешкод клієнту бачитися зі своїм сином та приймати участь у його вихованні та мати можливість спілкуватися з ним. Адвокат готує позовну заяву про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї, між клієнтом та ОСОБА_2, яку подає до Солом'янського районного суду м. Києва та приймає у ній участь у випадку необхідності, у режимі відеоконференції.
Відповідно до п. 4.1. угоди, правнича допомога клієнту у відповідності до цієї угоди за участь адвоката у суді апеляційної та касаційної інстанціях, становить по 30 000 (тридцять тисяч) гривень за кожну окремо, кошти які повинні бути перераховані адвокату напротязі трьох днів з дати ухвалення позитивного судового рішення за поданими скаргами до апеляційних інстанцій.
У Попередньому розрахунку витраченого часу адвокатом Гарницьким П.П. по цивільній справі від 08 лютого 2025 року, ОСОБА_1 та адвокат Гарницький П.П. узгодили, що при наданні правничої допомоги планується витратити 10 години. За попередньою домовленістю між Адвокатом та Клієнтом, година роботи адвоката становить 4 500 грн.
З метою демонстрації витраченого часу, який брався до уваги при розрахунку гонорару за Договором, наведено наступну таблицю: попереднє опрацювання матеріалів - 1 год.; опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини. Формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи. - 2 год.; підготовка процесуальних документів по справі (складання заяв, відзивів, клопотань та заперечень, а також оскарження судових рішень у апеляційній та касаційній інстанціях та інше), участь в судових засіданнях виключно в режимі відеоконференції - 7 год.
Загальна вартість послуг з правничої допомоги складає 45 000,00 грн, однак, у відповідності до Договору від 27 травня 2023 року вартість за надані послуги адвокатом були визначені у твердій (фіксованій) сумі по 30 000,00 грн за кожну судову інстанцію при ухваленні рішення на користь клієнта.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №01 від 08 лютого 2025 року ОСОБА_1 сплатив адвокату Гарницькому П.П. 30 000,00 грн за угодою (договором) про надання правничої допомоги від 27 травня 2025 року.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 доведено достатніми, належними та допустимими доказами понесення витрат на правову допомогу.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заявила до стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
На підтвердження надання професійної правничої допомоги надано копію Угоди про надання професійної правової (правничої) допомоги від 03 квітня 2025 року, укладеної між адвокаткою Шкурупій В.В. та ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 1. Договору, його предметом є надання правової допомоги клієнту в процесі розгляду справи №760/12092/23.
За умовами п. п. 3, 4 Договору, об'єм наданої/ отриманої правової (правничої) допомоги визначається Актом передачі-приймання наданих послуг (виконаних робіт) по конкретній справі, який є невід'ємною частиною цієї угоди. Визначений цією угодою об'єм правової допомоги може бути змінений (збільшений/ зменшений) виключно за згодою сторін, шляхом укладення додаткової письмової угоди. У випадку, коли об'єм правової допомоги, узгоджений сторонами в п. 1 чинної угоди, не включає в себе представництво в суді/ на досудовому розслідуванні, сторони повинні укласти окрему угоду про таке представництво. За надання правової допомоги адвокатом у суді апеляційної інстанції клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до Акту №1 передач-приймання наданих послуг професійної правової (правничої) допомоги від 14 квітня 2025 року за угодою від 03 квітня 2025 року, сторони підтвердили, що адвокаткою надано, а клієнтом отримано правничу допомогу у наступному обсязі та розмірі:
вивчення та правовий аналіз апеляційної скарги з додатками, матеріалів (доказів), необхідних для підготовки відзиву на апеляційну скаргу - 1 год. - 2 000,00 грн;
підготовка процесуальних документів по справі (відзиву на апеляційну скаргу з додатками) - 8 000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції №1.117797247.1 від 03 квітня 2025 року, ОСОБА_2 на користь адвокатки Шкурупій В. сплатила 10 000,00 грн, призначення платежу «оплата правничої допомоги за угодою №3 від 03 квітня 2025 року».
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 доведено достатніми, належними та допустимими доказами понесення витрат на правову допомогу.
При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
ОСОБА_2 в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України заявила про необґрунтованість витрат позивача на правову допомогу та їх неспівмірність зі складністю справи.
За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
З аналізу ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
З урахуванням вказаних положень закону та правових висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що визначений адвокаткою Шкурупій В.В. та ОСОБА_2 розмір гонорару за надану професійну правничу допомогу у 10 000,00 грн відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.
В той же час, з огляду на фактичний обсяг послуг, наданих ОСОБА_1 адвокатом Гарницьким П.П., їх дійсність, необхідність, відповідність складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), колегія суддів вважає співмірними витрати позивач на професійну правничу допомогу за розгляд справи у розмірі 10 000,00 грн, оскільки саме такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, їх дійсності та виконаній адвокатом роботі, з урахуванням складності справи, та типовості спірних правовідносин.
Положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначають, що витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , остаточно шляхом взаємозарахування понесених сторонами витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає за можливе звільнити сторони від обов'язку сплачувати одна одній такі витрати.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Гарницьким Павлом Петровичем - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року в оскаржуваній частині - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 , у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином:
кожну другу та четверту суботу і неділю місяця починаючи з 10:00 год. суботи по 15:00 год. неділі: побачення та спільне проведення часу за місцем реєстрації батька ОСОБА_1 в Україні, а саме: АДРЕСА_1 , без обов'язкової присутності матері ОСОБА_2 ;
спільний відпочинок: другий місяць від початку літніх канікул дитина проводить з батьком на території України;
щороку 01 січня, 25 грудня, на Великдень та у день народження дитини - протягом 3 годин за домовленості з матір'ю.
Зобов'язати ОСОБА_2 у випадку зміни місця перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , негайно повідомити про це батька ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 09 липня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова