01 липня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 758/2312/25
номер провадження: 22-ц/824/9198/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року у складі судді Якимець О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання неправомірним та скасування рішення комісії, зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Подільська РДА), третя особа: ОСОБА_2 , про визнання неправомірним та скасування рішення комісії, зобов'язання вчинити дії.
Позовна заява мотивована тим, що у провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває справа №759/11905/23 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської РДА), про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської РДА, про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання.
Вказував, що 15 січня 2025 року відбулося засідання комісії з питань захисту прав дитини Подільської РДА, з метою надання висновку у цивільній справі щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини. Проте на засіданні даної комісії було прийнято рішення не заслуховувати думку дитини на комісії та направити батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Міського центру дитини для проведення роботи з психологами центру, у зв'язку з цим було порушено право дитини бути вислуханою посадовими особами комісії з питань прав дитини під час вирішення питання щодо надання відповідного висновку.
Зазначав, що неправомірність рішення комісії Подільської РДА з питань захисту прав дитини від 15 січня 2025 року також слідує із відсутності необхідного кворуму на засіданні комісії.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив: визнати неправомірним та скасувати рішення комісії з питань захисту прав дитини Подільської РДА про направлення батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Міського центру дитини для проведення роботи з психологами центру, оформлене протоколом №1 комісії з питань захисту прав дитини Подільської РДА від 15 січня 2025 року; зобов'язати комісію з питань захисту прав дитини Подільської РДА заслухати думку малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на засіданні комісії.
Ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Подільської РДА, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання неправомірним та скасування рішення комісії, зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою судді першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суддя першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов передчасного висновку, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Вважає, що саме під час розгляду справи суд першої інстанції має встановити, чи довів позивач наявність окремого спору, порушення його немайнових прав. Тому, подібні висновки суду на стадії відкриття провадження у справі суперечать засадам цивільного судочинства, порушують права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя.
Вказує, що відмовляючи у відкритті провадження, суддя першої інстанції зазначив, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Подільської РДА 15 січня 2025 року не було необхідного кворуму, але далі жодної оцінки даному правопорушенню не надано і не вказано жодного мотивування, чому даний факт не може бути оскарженим у судовому провадженні.
Зазначає, що суддя першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, послався на нерелевантні висновки Верховного Суду.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 подав позов, скориставшись передбаченим ст.16 ЦК України способом захисту прав, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та примусове виконання обов'язку в натурі, і його вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Позов ОСОБА_1 не спрямований на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, і не спрямований на створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
Учасники справи не скористалися своїм правом на подання суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційногo суду не направили.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільської РДА, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання неправомірним та скасування рішення комісії, зобов'язання вчинити дії, суддя першої інстанції керувався ч.1 ст.186 ЦПК України й виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судді першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (ч.3 ст. 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Згідно із ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року
в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч.1 статті 255 ЦПК) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч.1, 2 ст.2 ЦПК України).
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ч.1 ст.11 ЦПК).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Веховного Суду від 15 травня 2025 року у справі № 727/6380/17 провадження № 61-10808св24).
Як вбачається з матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 та не заперечується сторонами, у провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №759/11905/23 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської РДА, про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської РДА, про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання.
У даній справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 зазначає, що оскільки на засіданні комісіїз питань захисту прав дитини Подільської РДА 15 січня 2025 року не було необхідного кворуму, а також не заслухано думку дитини та направлено батьків разом з малолітньою дитиною до Міського центру дитини для проведення роботи з психологами центру, то таке рішення комісії, яке оформлене протоколом №1, є неправомірним та підлягає скасуванню. Також ОСОБА_1 просив зобов'язати комісію з питань захисту прав дитини Подільської РДА заслухати думку малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на засіданні комісії.
У відповідності до ч.ч.4, 6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Установивши, що засідання комісії з питань захисту прав дитини Подільської РДА проводилося з метою надання висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в іншій цивільній справі №759/11905/23, яка перебуває у провадженні Святошинського районного суду міста Києва, а прийняте на засіданні цієї комісії 15 січня 2025 року рішення, яке оформлене протоколом №1, за своєю правовою природою є дискреційним, колегія суддів вважає, що суддя першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадженні у справі відповідно до п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, оскільки заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 подав позов про визнання неправомірним та скасування рішення органу державної влади і зобов'язання вчинити дії, скориставшись способом захисту прав, передбачений ст.16 ЦК України, і такий позов не спрямований на створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі, а відтак мав бути вирішений судом, не заслуговують на увагу з таких підстав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
У даній справі ОСОБА_1 просив визнати неправомірним та скасувати рішення комісії з питань захисту прав дитини Подільської РДА про направлення батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Міського центру дитини для проведення роботи з психологами центру, оформлене протоколом №1 від 15 січня 2025 року та зобов'язати комісію з питань захисту прав дитини Подільської РДА заслухати думку малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на засіданні комісії.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У відповідності до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За положеннями ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно з ч. 1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У ч.1 ст.158 СК України визначено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Як зазначалося вище, відповідно до ч.ч.1,2 ст.19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
Частинами 1, 3 ст. 159 СК України встановлено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
З указаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.
У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки ч.3 ст.159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
Також чинне законодавство не вимагає окремого оскарження і проміжних процедурних дій перед прийняттям відповідного рішення органу опіки та піклування.
Предметом оскарження у даній справі є визнання неправомірним та скасування рішення комісії з питань захисту прав дитини Подільської РДА про направлення батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Міського центру дитини для проведення роботи з психологами центру, оформлене протоколом №1 від 15 січня 2025 року.
Разом з тим, суддею першої інстанції установлено та визнається позивачем, що у провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває справа №759/11905/23 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської РДА, про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської РДА, про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
Отже ОСОБА_1 має захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення комісії з питань захисту прав дитини Подільської РДА.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах щодо неможливості, неефективності та невідповідності принципу процесуальної економії окремого оскарження розпорядження районної державної адміністрації «Про визначення місця проживання малолітніх дітей» за умови вже існування судового спору щодо визначення місця проживання малолітніх дітей дійшов Верховний Суд у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19 (провадження № 61-15434св20).
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про невідповідність висновків, викладених в ухвалі судді першої інстанції, обставинам справи, та порушення суддею норм процесуального права.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції є законною і обґрунтованою, суддею додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків судді першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу судді Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 липня 2025 року.
Головуючий
Судді: