07 липня 2025 року м. Київ №320/28625/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовом ТОВ "Автолінія" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "Автолінія" з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м.Києві від 30.12.2021 №00967880902.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що товариство не здійснювало діяльність з реалізації палива або її зберігання, а отже й не повинна зберігати акцизний склад, отримувати ліцензію, подавати добові звіти та виконувати інші вимоги ПК України. Крім того, позивач наголошує, що ТОВ “Автолінія» не може нести відповідальність за іншого суб'єкта господарювання, оскільки позивач лише надає право ТОВ “Октан плюс Трейд» розмістити на земельній ділянці паливний модуль та відпустку пального. Відтак, просить суд позовні вимоги задовольнити.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Вказує, що у ході перевірки позивача було встановлено порушення ч.1, ч. 8 ст. 15 Закону від 19.12.1995 № 481/95-ВР, п. б абз. 6 пп. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України та пп. 230.1.2 п. 230.1 статті 230 ПК України. На підставі викладених висновків відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення, оскільки вважає його правомірним, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач також направив до суду відповідь на відзив, у якому навів доводи, аналогічні аргументам, викладеним у позовній заяві.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі наказу від 19.10.2021 № 8241-п, відповідно до пп. 19.1.4, пп. 19.1.14, пп. 19.1.16, пп. 19.1.17 п. 19.1 ст. 19, керуючись, пп. 20.1.6, пп. 20.1.8, пп. 20.1.9, пп. 20.1.10, пп. 20.1.11, пп. 20.1.12, пп. 20.1.13 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 розділу II п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР, проведено фактичну перевірку ТОВ "Автолінія" за адресою: м. Київ, вул. Харченка Євгенія (колишня Леніна) між вул. Першого Травня та вул. Автотранспортною, з метою дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами).
За наслідками перевірки складено акт фактичної перевірки від 22.11.2021 №86264/Ж5/26-15-09-02/31458236, яким встановлені наступні порушення позивачем, а саме :
- ч.1, ч. 8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального»;
- п. б абз. 6 пп. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України;
- пп. 230.1.2 п. 230.1 статті 230 ПК України.
ТОВ “Автолінія» подано заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду якого заперечення залишено без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення :
- від 30.12.2021 №00967880902, яким накладено на позивача штрафні (фінансові) санкції у сумі 500 000,00 грн. за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії;
- від 30.12.2021 №00967890902, яким накладено на позивача штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 000 000,00 грн. за відсутність з вини платника податку реєстрації акцизного складу у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового платником податку - розпорядником акцизного складу;
- від 30.12.2021 № 009679000902, яким накладено на позивача штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 000 000,00 грн. за необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнемірів-лічильників та витратоміра-лічильника.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями контролюючого органу, позивачем подано скаргу до ДПС України, за результатами розгляду якої скаргу задоволено частково, податкове повідомлення-рішення від 30.12.2021 №00967880902 залишено без змін, а податкові повідомлення-рішення від 30.12.2021 №00967890902, № 009679000902 - без змін.
Не погоджуючись з вищевказаними висновками контролюючого органу, на підставі яких було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.12.2021 №00967880902, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
У розумінні підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків/особи (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема (1) у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками, (2) а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
У постановах від 12.08.2021 (справа №140/14625/20), від 10.04.2020 (справа №815/1978/18), від 05.11.2018 (справа №803/988/17), від 20.03.2018 (справа №820/4766/17), від 22.05.2018 (справа №810/1394/16) Верховний Суд вказав, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:
- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками;
- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. Норма підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК щодо визначення цієї підстави фактичної перевірки кореспондується з нормами Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального від 19.12.1995 №481/95-ВР.
При цьому, у постановах від 16.09.2021 по справі №120/1431/20-а, від 12.10.2021 по справі №120/5729/20-а, Верховний Суд вказав на необхідність зазначення у наказі про проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК, крім звичайного посилання на норму, що регулює питання її призначення, і конкретні фактичні підстави її призначення (відповідно до підстав, визначених нормами цього підпункту).
При здійсненні такого призначення контролюючий орган повинен зазначити одну із підстав, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, й у разі, якщо такою підставою є наявність та/або отримання інформації про порушення платником податків вимог законодавства, конкретизувати останню.
Таким чином, норма підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК передбачає дві самостійні підстави для проведення фактичної перевірки, однак в наказі від 19.10.2021 №8241-п підстава проведення перевірки відповідно до вичерпного переліку підстав, з яких може проводитися фактична перевірка, встановленого нормами пункту 80.2 статті 80 ПК, не зазначена.
Крім того, відповідач у відзиві не навів обґрунтувань фактичної підстави для проведення перевірки. Формулювання підстав перевірки в наказі не дає повноцінне розуміння, що підставою перевірки є здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального або наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками.
Судом встановлено, що такої інформації у наведеному наказі не зазначено, а також не надано суду доказів її існування. Крім того, у наказі зазначено, що перевірка призначена з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами). Тобто, предмет перевірки, наведений у наказі від 19.10.2021 №8241-п, є ширший, ніж підстави, визначені у підпункті 80.2.5 пункту 80.2.статті 80 ПК України.
Таким чином, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, податковий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми ПК України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, але, при цьому, відповідач жодним чином не обґрунтував та не навів суду, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього товариства.
Суд вказує, що правильність оформлення наказу про проведення фактичної перевірки та його повнота є однією із найважливіших передумов для того, щоб контролюючий орган приступив до її проведення. Саме визначені у наказі юридична і фактична підстави окреслюють предмет і межі перевірки, а в подальшому утворюють предмет доказування в адміністративній справі у разі виникнення спору про правомірність призначення перевірки.
Разом з тим, з наказу про призначення перевірки неможливо встановити, що саме слугувало підставою для призначення такої перевірки.
Суд не заперечує того факту, що до функцій контролюючих органів, відповідно до ст. 19-1 ПК України віднесено здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечення міжгалузевої координації у цій сфері (п.п.19-1.1.14.); забезпечення контролю за прийняттям декларацій про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), встановлені виробником або імпортером, та узагальненням відомостей, зазначених у таких деклараціях, для організації роботи та контролю за повнотою обчислення і сплати акцизного податку (п.п.19-1.1.15); здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п.19-1.1.16).
Водночас суд зазначає, що реалізація відповідних функцій у визначеній сфері щодо призначення перевірок не є безмежною. Такими функціями податковий орган наділений законодавчо на постійній основі, однак реалізація таких функцій певним чином обмежена законодавством. Тобто, не у будь-якому випадку за наявності компетенції на проведення перевірки, перевірка може бути призначена.
У постанові від 22.09.2020 по справі №520/8836/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, окрім наведених вище висновків, зазначив, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення. З урахуванням вищезазначеного, Верховний Суд зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК України.
Таку правову позицію підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду і в постановах від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а, від 21.12.2022 у справі №500/1331/21.
Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги відсутність у наказі про призначення перевірки фактичних підстав для їх проведення, які не були доведені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд приходить до висновку, що призначення та проведення фактичної перевірки щодо позивача було здійснено протиправно. Такі допущені контролюючим органом порушення вимог законодавства щодо призначення та проведення фактичної перевірки ТОВ “Автолінія» призводять до відсутності правових наслідків такої, що є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування спірного рішення, прийнятого за її результатами.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30.12.2021 № 00967880902 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 500 000,00 грн є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Крім того, суд зауважує, що усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.06.2025 у справі № 280/3703/23.
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Інші доводи учасників справи не спростовують вищенаведених висновків суду.
Абзацом першим частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 7 500,00 грн, що документально підтверджується платіжною інструкцією від 31.07.2023 № 474.
Суд зазначає, що на час вирішення справи, позивачем не заявлено до стягнення понесені витрати на професійну правничу допомогу, не надано до суду відповідних доказів, у зв'язку з чим, вирішенню судом такі витрати за ст. 134 та ст. 139 КАС України, під час винесення рішення у даній справі, не підлягають.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду у сумі 7 500,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДПС у місті Києві.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 30.12.2021 № 00967880902.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолінія" (02099, м. Київ, вул. Литвинського Юрія, 45-В, код ЄДРПОУ 31458236) понесені судові витрати у сумі 7 500,00 грн. (сім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.