09 липня 2025 рокуСправа №160/8898/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.03.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вимогами:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- стягнути моральну шкоду у сумі 100000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати та послуг на правничу допомогу на користь позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне. Позивач ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Працює на посаді машиніста-транспортувальника гарячого металу 05 розряду в ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ», код ЄДР 24432974, та відповідно до наказу Міністерства оборони України виданого посвідчення № НОМЕР_1 від 28.08.2024 року, за яким йому до розпорядження Кабінету міністрів України від 18.03.2015 року № 493 згідно з переліком посад і професій (додаток №70 до цього розпорядження) пункту 24 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на 12 місяців з дня оформлення відстрочки. 11.03.2025 року позивач обновив мобільний застосунок Резерв+ та отримав підтвердження щодо наявності протиправного запису про порушення правил військового обліку в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Позивач зазначає, що жодних правил військового обліку не порушував, персональні дані та місце проживання не змінював, має актуальний військово-обліковий документ «Тимчасове посвідчення № 4/1563», де зазначено, що наступний переогляд 04.05.2027 року, а отже вважає дії відповідача щодо внесення інформації про порушення правил військового обліку стосовно нього протиправними.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року вжито заходи забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 по справі № 160/8898/25.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
11.04.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» ІНФОРМАЦІЯ_4 подано письмовий відзив проти позову. Згідно «Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний час», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 року №45, відповідачем було здійснено 26.08.2024 року, бронювання визначених підприємством працівників, серед яких був і Позивач з оформленням посвідчень про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний стан.
01.11.2024 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1241 внесено зміни до Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями відповідно до переліків посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2015 року №45 (далі - ПКМУ №45) - зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року №12, і від 07 червня 2024 року №674, зміни були внесені до пункту 16 та додано підпункт 9 такого змісту: якщо під час воєнного стану підприємством, установою організацією не розпочато та/або не здійснюється виконання встановленого мобілізаційного завдання (замовлення) бронювання анулюється. Так як, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не підтвердив виконання мобілізаційного завдання то відповідно до вимог підпункту 9 пункту 16 Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями відповідно до переліків посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2015 року №45, листом від 28.01.2025 року №ВОБр/944 було повідомлено підприємство про анулювання бронювання працівників відповідно до ПКМУ №45 та в термін до 05.02.2025 року повернути раніше оформлені посвідчення про відстрочку. Виходячи з вище викладеного, працівникам ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» після 05.02.2025 року було скасовано бронювання в рамках підпункту 9 пункту 16 ПКМУ №45.
Згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, позивач з порушенням термінів уточнив всі 34 персональні дані визначені статтею 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» при особистій явці тільки 31.03.2025 року.
31.03.2025 року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 де відносно останнього було складено адміністративний протокол №385 на підставі якого оператором відділення військового обліку та бронювання було сформовано заяву на скасування відмітки «Порушення правил військового обліку», станом на день подання відзиву дана відмітка скасована. Виходячи з вище викладеного ІНФОРМАЦІЯ_5 не здійснював відносно Позивача жодних протиправних дій, не приймав необґрунтованих рішень, які б порушували права, свободи або інтереси позивача, а тому на час звернення до суду у відповідача з позивачем відсутні будь які спірні правовідносини. Позивачем не доведено порушення його прав чи охоронюваних інтересів, які підлягають захисту в судовому порядку.
14.04.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» ІНФОРМАЦІЯ_2 надав заяву, якою повідомлено про взяття до виконання ухвалу суду від 28.03.2025 року.
08.07.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представником позивача надано відповідь на відзив проти позову, в якій вказує на безпідставності заперечень відповідача. Зокрема, зазначає, що розуміючи зміст нормативно-правових актів у сфері бронювання, та вносячи запис 15.02.2025 року до Єдиного державного реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідач порушує Постанову №560 та ЗУ «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», щодо засад ведення та умисно утворив 15.02.2025 року протиправним записом перешкоду в бронюванні. Одночасно з цим звертають увагу суду, що відповідач визнає, що 15.02.2025 року посадовими особи ІНФОРМАЦІЯ_5 було направлено електронне звернення через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, щодо доставлення військовозобов'язаного до ТЦК та СП для притягнення до адміністративної відповідальності. З огляду на викладене зазначає, що відповідачем було допущено численні порушення стосовно позивача та просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Працює на посаді машиніста-транспортувальника гарячого металу 05 розряду в ПАТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ», код ЄДР 24432974, та відповідно до наказу Міністерства оборони України виданого посвідчення № НОМЕР_1 від 26.08.2024 року, за яким йому до розпорядження Кабінету міністрів України від 18.03.2015 року № 493 згідно з переліком посад і професій (додаток№70 до цього розпорядження) пункту 24 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на 12 місяців з дня оформлення відстрочки.
Згідно тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 ОСОБА_1 призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 зарахований у запас 25.10.2011 на підставі ст. 18 (25 років) ЗУ «Про ВоіВС» та підлягає повторному медичному переосвідченню 04.05.2027.
Згідно наданих ІНФОРМАЦІЯ_7 відомостей стосовно ОСОБА_1 15.02.2025 року внесено запис про порушення правил військового обліку.
18.03.2025 року представник позивача звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_8 з запитами про надання інформації та копій документів, що стали підставою для внесення щодо ОСОБА_1 відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про порушення правил військового обліку.
24.03.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 надано відповідь № ВОБр/2949 на адвокатський запит, якою роз'яснено, що згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ОСОБА_2 станом на 17.07.2024 року не виконав вимогу чинного законодавства та не оновив свої персональні дані, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КупАП.
31.03.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_7 складено протокол № 385 про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , передбачене частиною 3 статті 210-1 КупАП.
Про складений протокол та з процесуальними правами та обов'язками ОСОБА_1 було ознайомлено 31.03.2025р., про що свідчить його підпис.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 56 Порядку №1487 Національна поліція:
за повідомленнями районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів (додаток 19) здійснює досудове розслідування стосовно осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, передбачені статтями 335, 336, 337 Кримінального кодексу України;
за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ та розвідувальних органів (яке має містити прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), передбачені статтею 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», підставу (порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи), надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ. У разі відсутності технічної можливості передачі даних такі звернення надсилаються в паперовій формі (додаток 20).
Пунктом 79 Порядку №1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки зокрема: розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням призовниками, військовозобов'язаними та резервістами, посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також зіпсуттям або недбалим зберіганням військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними та резервістами, які перебувають у запасі СБУ, розвідувальних органів); звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 №1951-VIII (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Отже, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.
Однак, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивач не був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення станом на 15.02.2025 року (дату внесення запису про порушення військового обліку).
Лише 31.03.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_7 складено протокол № 385 про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , передбачене частиною 3 статті 210-1 КупАП.
Оскільки факту притягнення до відповідальності позивача не було, протокол по КУпАП відносно позивача не складався на час внесення запису про порушення правил військового обліку, суд зазначає, що відомості до Реєстру відносно нього внесені безпідставно.
Посилання відповідача на той факт, що позивач не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_9 , чим порушив Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» не є відомостями, які вносяться до реєстру, оскільки, як зазначалось, це не є фактом притягнення до відповідальності.
Оскільки за приписами частини восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов'язання саме відповідача, як орган ведення Реєстру, вчинити певні дії.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи заявлені позовні вимоги, суд доходить висновку про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивачем та зобов'язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення позивачем правил військового обліку.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, суд зазначає таке.
За приписами п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Крім того, ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Так, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Суд звертає увагу на те, що для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі №804/2252/14, від 20.02.2018 року у справі №818/1394/17.
У своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, експертні висновки тощо.
Безспірно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають психологічне напруження, розчарування та незручності, негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, вагомості наслідків.
Саме тому, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Як вбачається з матеріалів справи, наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що протиправні рішення відповідача призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, оскільки позивач відчував моральні страждання, негативні переживання, стан постійної емоційної напруги, приниження честі та гідності, знижений і нестійкий настрій, погіршення стану здоров'я на цьому фоні, переживання стосовно реалізації права, яке встановлено на рівні Конституції України.
Суд вважає, що в даному випадку існування зазначених обставин не може безумовно вважатися завданням особі моральної шкоди. При цьому, зібраними у справі доказами неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між будь-якими моральними стражданнями позивача та фактом прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову також в цій частині.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовий збір у розмірі 968,96грн. підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук