08 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/3309/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_2 (позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетині державного кордону України №157 від 23.03.2025.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 23.03.2025 позивачу начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенантом ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 безпідставно відмовлено у перетинанні державного кордону України, про що складено рішення № 157.
Позивач вказує на те, що одружений, має трьох неповнолітніх дітей. Посадовій особі відповідача 23.03.2025 було надано усі необхідні документи для виїзду з України, а саме: свідоцтва про народження трьох дітей; договір про виховання та утримання дитини; заява про відсутність претензій, довідка про відстрочку, військовий квиток.
Не дивлячись на те, що у довідці №І/1/176 від 10.03.2025 чітко вказано, що ОСОБА_4 має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 09.05.2025 інспектор не взяв її до уваги та неправомірно оформила відмову у перетині державного кордону.
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно порушує його конституційні права та законні інтереси щодо свободи пересування.
З наведених підстав просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав 18.04.2025 відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 23.03.2025 позивач прибув до пункту пропуску для автомобільного сполучення «Устилуг», з метою здійснити перетин державного кордону на виїзд з України.
Під час здійснення прикордонного контролю позивачем було пред'явлено наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 від 18.02.2025; свідоцтво про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 від 18.02.2025; свідоцтво про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 від 14.02.2025; заяву про відсутність претензій; договір про виховання та утримання дитини; військовий квиток; довідку про відстрочку.
З аналізу наданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_2 є батьком трьох дітей, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі- ОСОБА_7 ), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - ОСОБА_8 ) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - ОСОБА_9 ). При цьому, матір'ю ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є ОСОБА_10 , а матір'ю Кемаля є ОСОБА_11 . Доказів того, що ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з матерями ОСОБА_7 , ОСОБА_8 чи Кемаля чи проживає спільно з ними позивач не надав.
Представник відповідача зауважує, що одночасно у двох шлюбах позивач перебувати не може, а тому для підтвердження перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років було недостатньо подати лише свідоцтва про народження дітей із зазначенням батьківства, зокрема необхідно було подати докази утримання дитини, з якою позивач однією сім'єю не проживає (а саме: свідоцтво про реєстрацію шлюбу або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з одним із батьків, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей, рішення суду про призначення аліментів на утримання дитини та довідка органів державної виконавчої служби про відсутність заборгованості зі сплати аліментів тощо).
Подані позивачем при перетині державного кордону документи не давали підстав для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України, уповноваженими посадовими особами, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, адже ОСОБА_2 не підтвердив утримання трьох і більше дітей віком до 18 років.
З наведених підстав просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 23.03.2025 ОСОБА_2 прибув до пункту пропуску для автомобільного сполучення "Устилуг", з метою здійснити перетин державного кордону на виїзд з України. Для перетину кордону позивачем надано: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 від 18.02.2025; свідоцтво про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 від 18.02.2025; свідоцтво про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 від 14.02.2025; заяву про відсутність претензій; договір від 28.02.2025 про виховання та утримання дитини ОСОБА_6 ; військовий квиток НОМЕР_4 ; довідку про відстрочку від 10.03.2025 №І/1/176 (а.с. 7-21).
Рішенням № 157 начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенантом ОСОБА_3 відмовлено ОСОБА_1 у перетині державного кордону на виїзд з України з причин того, що позивач тимчасово обмежений у праві виїзду з України на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022», а також ПКМУ №57 (зі змінами) з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон (а.с.22).
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану».
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 цього Закону).
Правовою основою введення воєнного стану відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» серед іншого зазначаються зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (далі - Указ № 64/2022) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого продовжена.
Пунктом 2 Указу №64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 цього Указу встановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України прийняв Указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану. У свою чергу вказаний правовий режим в силу Закону України «Про правовий режим воєнного стану» є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Варто також зауважити, що Україна відповідно до статті 24 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» поінформувала Генерального секретаря ООН та іноземні держави нотою No. 4132/28-110-17626 від 28.02.2022 щодо обсягу застосування тимчасового відступу України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, Україна відмовлялась від виконання вимог статті 33 Конституції України, а обмеження цього права вимагало відмови від зобов'язань за статями 12-13 Пакту, статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
Також Генсека попередили, що за статтею 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями можуть запроваджувати та здійснювати певні заходи, що пов'язані із відступом від зобов'язань за статтями 3, 8 (пункт 3), 9, 12, 13, 17, 19, 20, 21, 22, 24, 25, 26, 27 Пакту та статей 4 (пункт 3), 8, 9, 10 ,11, 13, 14, 16, статей 1, 2 Додаткового протоколу, статті Протоколу № 4 до Конвенції.
Підсумовуючи наведене вище, та з огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль" №1710-VI від 05.11.2009 (далі - Закон №1710-VI).
Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Згідно ч. 3 ст. 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України "Про прикордонний контроль" встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних відносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Поряд з цим, ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" (далі - Правила №57).
Згідно з п. 2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п.п. 2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно з пунктом 12 Правил 57 уповноважені службові особи підрозділу охорони кордону перевіряють паспортні документи та підтверджуючі документи громадян, у тому числі і у військовозобов'язаних осіб, у ході перевірки яких під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Предметом оскарження у цій справі є прийняте відповідачем стосовно позивача рішення про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України.
Доводи позивача ґрунтуються на тому, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із тим, що останній є батьком трьох дітей віком до 18 років, які перебувають на його утриманні. З огляду на це позивач вважає вказану обставину (не підлягає призову на військову службу під час мобілізації) такою, що свідчить про наявність у нього права на перетинання державного кордону України, а обмеження його у цьому є порушенням приписів Конституції України щодо свободи пересування та вільно залишати територію України.
Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача слідує, що зазначене рішення прийнято на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII, Закону України "Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-IX", Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995.
Надаючи правову оцінку доводам сторін, суд зазначає наступне.
З матеріалів адміністративної справи слідує, що позивач при спробі перетину державного кордону надав свідоцтва про народження трьох дітей від двох жінок - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . При цьому позивач не надав свідоцтва про укладення шлюбу ні з однією із вказаних осіб.
Таким чином, ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами тієї обставини, що троє неповнолітніх дітей - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 знаходяться на його утриманні.
Суд погоджується з доводами представника відповідача відносно того, що оскільки позивач не проживає однією сім'єю з трьома дітьми, йому необхідно було подати докази утримання дитини (дітей), з якою (якими) позивач однією сім'єю не проживає (зокрема, свідоцтво про реєстрацію шлюбу або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з одним із батьків, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей, рішення суду про призначення аліментів на утримання дитини та довідка органів державної виконавчої служби про відсутність заборгованості зі сплати аліментів тощо).
В даному випадку, на паспортний контроль на підтвердження утримання ОСОБА_15 позивач надав договір про виховання та утримання дитини. Відповідно до даного договору ОСОБА_16 зобов'язаний щомісячно передавати 3000 грн аліментів. Поряд із тим, жодних доказів, що позивач виконує свої обов'язки згідно договору, зокрема сплачує аліменти, на прикордонний контроль надано не було.
Щодо факту утримання позивачем ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , позивач взагалі не надав жодних документів, що підтверджують таку обставину. Водночас свідоцтва про народження дітей підтверджують лише факт батьківства, однак не є належними доказами перебування дітей на утриманні позивача.
Таким чином, ОСОБА_1 на паспортний контроль 23.03.2025 не надано належних документів, які б підтверджували факт утримання ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , як і не надано доказів проживання однією сім'єю з такими дітьми ( ОСОБА_7 та ОСОБА_8 чи ОСОБА_9 ).
Зважаючи на те, що позивач під час перетину державного кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, то суд погоджується з аргументами відповідача про те, що у спірних правовідносинах позивач не мав достатніх правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710).
Затверджена форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, містить виключно обґрунтування підстав для відмови у виїзді, що визначені статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", серед яких відсутня така підстава як заборона на виїзд військовозобов'язаних у період дії воєнного стану.
При цьому відповідна форма не передбачає зазначення у рішенні обґрунтувань прийняття рішення у тому разі, коли воно приймається відповідно до статті 20 Закону України "Про державну прикордонну службу України" з підстав відсутності дійсних документів на право перетинання державного кордону в період дії воєнного стану.
Рішення відповідача від 23.03.2025 №157 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_17 відповідає формі, затвердженій наказом МВС України від 05.06.2023 № 457.
У рішенні наведено персональні дані позивача, його паспортні документи. Вказано правову підставу прийняття рішення, а саме: Закон України "Про правовий режим воєнного стану", Указ Президента України N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022"; вказано, що відсутні документи які підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що приймаючи оскаржуване у цій справі рішення, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України, враховуючи дію воєнного стану в Україні, відтак відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні адміністративного позову відмолено, то відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення №157 від 23.03.2025, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.М. Димарчук