Справа № 496/2326/23
Провадження № 2/496/911/25
09 липня 2025 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Буран В.М.,
за участю: секретаря - Бойчук Р.Д., Рогачко О.С.
представника позивача - Аскольдова О.С. в режимі відеоконференції,
відповідача - Каліннікова Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та судових витрат,
Представник АТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 25.11.2010 року та судові витрати по справі.
Свої вимоги мотивує тим, що 25.11.2010 року до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся відповідач з метою отримання банківських послуг у зв'язку із чим ним було підписано заяву разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, тарифами, що складає між сторонами Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Копія «Умов та правил надання банківських послуг» та «тарифів» додаються до позовної заяви з метою підтвердження їх відповідності (автентичності), також надається копія наказу банку про її затвердження. Проте, відповідач протягом тривалого часу ухилялася від виконання умов зазначеного кредитного договору, зокрема не сплачував банку кредитні кошти та інші передбачені кредитним договором платежі, у зв'язку з чим станом на 23.02.2023 року у відповідача перед банком виникла заборгованість у розмірі 56 021,09 грн., яка до теперішнього часу не погашена, що і стало підставою для звернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з даним позовом до суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та розгляд справи просить провести без участі представника позивача, не заперечує про заочний розгляд справи (а.с. 2 зворот, 58).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволенні позову, з підстав того, що він 25.11.2010 р. звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою відкриття поточного рахунку, представник банку повідомив, що для цього слід підписати Анкету-Заяву про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг». В Анкеті-Заяві про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг», про отримання кредиту на будь-яких умовах чи встановлення кредитного ліміту для відкритого рахунку не йшлося. Натомість Позивач зазначає, що разом з відкриттям рахунку і підписанням Анкети-Заяви про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг» відповідач, нібито, погодився і приєднався до умов кредитування ,що розміщені в мережі Інтернет на сайті https://privatbank.ua, за умовами яких було встановлено кредитний ліміт в розмірі 1000.00 грн. Однак, на сайті, який вказав Позивач, договір кредитування за 2010 рік відсутній, отже немає підтверджень, що саме з цими « Умовами та Правилами банківських послуг» був ознайомлений та погодився з ними підписуючи Анкету-Заяву відповідач (а.с. 73-79).
Представник позивача - Аскольдов О.С. підтримав подану відповідь на відзив та пояснення, та вважає, що матеріалами справи повністю підтверджено наявність заборгованості відповідача перед Банком. До матеріалів позову надано копію анкети-заяви від 25.11.2010р., яка містить особистий підпис ОСОБА_1 , в тому числі, в розділі про ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг. Крім того, в судовому засіданні наполягав на тому, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, що підтверджується роздруківкою з банківської картки відповідача.
Відповідач - ОСОБА_1 підтримав поданий ним відзив та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач вважає, що рух коштів за карткою № НОМЕР_1 немає відношення до кредитного договору, оскільки Договір не був укладений між ним та АТ КБ ПриватБанк. 25.11.2010р. відповідач звернувся до АТ КБ ПриватБанк для відкриття поточного рахунку. Представник банку повідомив про необхідність підписання анкети-заяви про приєднання до «Умов і правил надання банківських послуг», проте в анкеті-заяві про отримання кредиту на будь-яких умовах чи встановлення кредитного ліміту для відкритого рахунку не йшлося. Відповідач не погоджується, що він ознайомився в мережі інтернет з умовами на підставі яких було встановлено кредитний ліміт в розмірі 1000 грн. Крім того, зазначає, що на сайті, який зазначає позивач, договір кредитування за 2010р. відсутній. Умови та правила надання банківських послух, що розміщенні на сайті, можуть змінюватись Банком на умовах, що вигідні для Банку.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вислухавши сторони по справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
В судовому засіданні встановлено, що до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся відповідач з метою отримання банківських послуг у зв'язку із чим відповідачем було підписано анкету-заяву б/н від 25.11.2010 року, згідно умов якої рішенням банку відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 13).
Статтею 1055 ЦК України, встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Згідно ст. 633 ЦК України - публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а ч. 2 вказаної статті передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно положень ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором б/н від 25.11.2010 року виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит.
Однак, у встановлений кредитним договором термін відповідач свої зобов'язання не виконував - не погасив кредит, що призвело до виникнення перед установою банку заборгованості.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З розрахунку заборгованості, складеного позивачем, вбачається, що станом на 23.02.2023 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 56 021,09 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 45 670,18 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 10 350,91 грн., заборгованості за комісією - 0,00 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 0,00 грн. (а.с. 3-10).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази.
Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
На підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» надало суду для дослідження анкету - заяву-анкету б/н від 25.11.2010 року, розрахунок заборгованості за договором б/н від 25.11.2010 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанком» та ОСОБА_1 станом на 31.05.2015 року, розрахунок заборгованості за договором б/н від 25.11.2010 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанком» та ОСОБА_1 станом на 30.06.2019 року, розрахунок заборгованості за договором б/н від 25.11.2010 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанком» та ОСОБА_1 станом на 23.02.2023 року, «справку об условиях кредитования с использованием кредитки «Универсальная», 55 дней льготного периода», Витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, від 06.03.2010 р. № СП-2010-256, виконанні у формі витягу з веб-сайту, довідку про виданні ОСОБА_1 кредитні картки, довідку про зміну умов кредитування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (зміну кредитного ліміту), виписку за договором б/н за період 07.12.2010 р. - 01.03.2023 р. (а.с. 3-55).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що в анкеті - заяві позичальника від 25.11.2010 року відсутні істотні умови укладення кредитного договору, оскільки, заява не містить інформації, яку саме картку бажав оформити боржник, не визначено встановленого кредитного ліміту, заява не містить будь-яких даних про строк дії кредитної картки, строку повернення кредиту, також в заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору щодо визначеного розміру процентної ставки за користування кредитом, попередження про стягнення неустойки у формі пені чи штрафу, у разі порушення умов користування кредитом, що в свою чергу є порушенням ст. 628 ЦК України, відповідно якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (а.с. 13).
Позивач, при визначенні із сумою боргу, посилається на те, що зазначений договір є договором приєднання і відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку викладеними на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, з якими він начебто ознайомилась шляхом самостійного роздрукування із сайту банку.
При цьому, 03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа №342/180/17).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Всупереч вищевказаному, позивачем не надано до суду копії витягу з умов та правил надання банківських послуг, а також витягу з Тарифів обслуговування кредитної картки, які б містили особистий підпис боржника станом на момент підписання заяви.
Таким чином суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь АТ «КБ «Приватбанк»заборгованості за простроченими відсотками у сумі 10 350,91 грн., оскільки, позивачем не доведено погодження їх розміру із ОСОБА_1 за користування кредитними коштами.
Інші складові суми заборгованості, у вигляді заборгованості у вигляді пені та комісії дорівнюють 0,00 грн. Однак, слід зазначити також, що вони не підлягають стягненню, оскільки умови їх нарахування та розмір не визначенні в підписаній анкеті-заяві ОСОБА_1 .
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Таким, чином умови (пункти) договору, якими позивач обґрунтовує нарахування відповідачу боргу, в тому числі встановлення кредитного ліміту, суд не приймає до уваги.
Таким чином неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені в мережі інтернет (https://privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23.11.2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.09.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
У даному випадку відповідач є споживачем банківських послуг. Згідно з пунктом 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ Про захист прав споживачів - споживач є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема - верховенство права.
Згідно ст. 42 Конституції України - Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та строків повернення (погашення) кредиту, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.
Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, позивач дотримав вимоги, передбачені ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач.
Своїми діями позивач поклав на відповідача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.
У відповідності ч. 6 ст. 13 ЗУ Про судоустрій і статус суддів, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Правовий висновок Верховного Суду у постанові 28.03.2019 р. у справі 428/2873/17 визначає, що саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеним кредитних правовідносин, з чим також погоджується суд першої інстанції при винесенні рішення по справі.
Враховуючи, що факт укладання кредитного договору підтверджено підписом відповідача у анкеті-заяві, крім того вказаний факт визнав у своєму відзиві сам відповідач, до матеріалів справи також, надано виписку, згідно якої ОСОБА_1 користувався кредитними послугами шляхом знаття коштів та погашення боргу (а.с. 49-55), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму фактично отриманих кредитних коштів у розмірі 45 670,18 грн., які визначені позивачем, як заборгованість за кредитом, а в решті позовних вимог слід відмовити оскільки позивачем не доведено законність їх нарахування.
Заперечення відповідача спростовуються дослідженими по справі доказами.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Керуючись ст. ст. 207, 526, 633, 634, 638, 639, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 80, 81, 89, 95, 178, 211, 223, 247, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та судових витрат - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області від 19.02.2002 р., РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_4 , МФО № 305299) заборгованість за кредитним договором б/н у розмірі 45 670 грн. 18 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп.
В інший частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя: В.М. Буран