09 липня 2025 року м. Чернівці
Справа № 718/135/25
Провадження №22-ц/822/517/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Литвинюк І. М.,
суддів: Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю.,
секретар - Факас А. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2025 року, головуючий у І-й інстанції - Нагорний В. В..
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») у січні 2025 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту № 3050159, у зв'язку з чим ТОВ "Мілоан" на підставі платіжного доручення було перераховано відповідачу на картковий рахунок кредитні кошти у сумі 10 000 грн.
Згідно з умовами Договору відступлення прав вимоги № 06Т 10 серпня 2021 року ТОВ "Мілоан" відступлено право вимоги за кредитним договором № 3050159 від 20 листопада 2020 року на користь ТОВ "Діджи Фінанс", яке набуло право вимоги до відповідача.
У зв'язку з тим, що відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, у неї утворилася заборгованість, яка становить 13 079,47 грн: з яких 5826 грн - заборгованість за тілом кредиту; 6 483,47 грн - заборгованість за відсотками та 770 грн заборгованість за комісійними винагородами.
Просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3050159 від 20 листопада 2020 року у розмірі 13 079,47 грн та судові витрати.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість в розмірі 13 079,47 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що свої зобов'язання за кредитним договором №3050159 від 20 листопада 2020, який був укладений згідно з чинним законодавством, первісний кредитор ТОВ "Мілоан" виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, права вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 перейшло до нового кредитора - позивача у даній справі у передбаченому чинним законодавством порядку, натомість доказів погашення заборгованості ані перед первісним кредитором, ані перед позивачем у даній справі за кредитним договором №3050159 відповідач суду не надала.
На зазначене рішення суду відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Посилається на те, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам ст. 263 ППК України, оскільки судом не встановлено всіх обставин, які мають значення для справи та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення з огляду на наступне.
Вказує на те, що матеріали справи не містять первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують наявність заборгованості відповідачки за кредитними договорами.
Розрахунок заборгованості не є належним доказом наявності заборгованості та її розміру та не є первинним документом у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Позивач не довів, що відповідач ініціював продовження строку користування позикою чи зміну дати погашення позики, або що сторони домовлялися про продовження строку позики понад передбачений п. 1,3 Договору, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації по кредиту.
Позивачем не надано доказів звернення позичальника за продовженням строку користування кредитом у будь-який спосіб, чи то визначений договором, чи законом, тому нарахування відсотків за період з 21 грудня 2020 року по 06 липня 2021 року на загальну суму 6 986,20 грн є безпідставним та не ґрунтується на нормах закону.
У відзиві ТОВ «Діджи Фінанс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зазначає, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 33570689 від 20 листопада 2020 року є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 3050159 від 20 листопада 2020 року.
Згідно з платіжним доручення № 33570689 від 20 листопада 2020 року платник ТОВ «Мілоан» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 10 000 грн для отримувача ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), кредитний рах. № 414949*64, призначення платежу: Кредитні кошти від ТОВ Мілоан згідно з договором 3050159.
У вищевказаному платіжному дорученні, яким ТОВ «Мілоан» перераховано отримувачу ОСОБА_1 10 000 грн, також вказано ідентифікаційний код останньої. Однак доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в зазначених анкеті заяві та договорі матеріали справи не містять.
На підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов'язку з видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором № 3050159 від 20 листопада 2020 року, яка сформована та надана первісним кредитором позивачу (додаток № 7 до позовної заяви «Деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором 3050159.pdf.»).
В кредитному договорі сторонами був обумовлений строк нарахування відсотків, а саме відсотки нараховуються до дня повного погашення заборгованості за кредитом, оскільки на даний момент заборгованість по кредитам погашена не була, позивач вважає, що ним обґрунтовано були нараховані відсотки за період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення, тому позовні вимоги в цій частині також підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
За вимогами частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 20 листопада 2020 року між ТОВ "Мілоан" (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір №3050159 (індивідуальна частина), відповідно до умов якого позикодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк, визначений п.1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (п.1.1. договору).
Відповідно до п.1.2. договору сума кредиту становить 10 000 грн.
Кредит надається строком на 30 днів з 20 листопада 2020 року.
Згідно до п. 1.4 кредитного договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 20.12.2020 року.
У п. 1.5.1 кредитного договору встановлено, що комісія за надання кредиту: 770 грн, яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Згідно з пунктом 1.5.2. проценти за користування кредитом: 3150 грн, які нараховуються за ставкою 1,05 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Пунктом 1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
ТОВ "Мілоан" свої зобов'язання за кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 10 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №33570689 від 20.11.2020.
ТОВ "Мілоан" у відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 3050159 вказувало, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, частково сплачувала заборгованість за вказаним договором, однак не повністю сплатила свої зобов'язання з погашення кредиту, у зв'язку з чим за нею виникла заборгованість за договором № 33570689 від 20.11.2020 у сумі 13 079,47 грн.
10 серпня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "Діджи Фінанс" було укладено договір факторингу № 06Т, відповідно до умов якого ТОВ "Мілоан" відступило на користь ТОВ "Діджи Фінанс" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами
Пунктом 1.1 договору встановлено, що кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.
Згідно з витягом з додатку до Договору факторингу № 06Т від 10 серпня 2021 року ТзОВ "Діджи Фінанс" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 13 079,47 грн: з яких 5 826 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6 483,47 грн - заборгованість за відсотками та 770 грн - заборгованість за комісією.
27 вересня 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс», як новий кредитор у зобов'язанні за кредитним договором №3050159 від 20 листопада 2020 року, скерував відповідачу досудову вимогу про погашення заборгованості, зі змісту якої вбачається, що боржник повідомлений про відступлення права грошової вимоги факторові та про обов'язок боржника сплатити наявну заборгованість новому кредитору.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір № 33570689 від 20 листопада 2020 року та додатки до нього (анкета-заява, графік розрахунків) підписано сторонами в електронній формі.
Колегія суддів виходить з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Згідно з платіжним доручення № 33570689 від 20 листопада 2020 року платник ТОВ «Мілоан» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 10 000 грн для отримувача ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), кредитний рах. № 414949*64, призначення платежу: Кредитні кошти від ТОВ Мілоан згідно договору 3050159.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт переказу (надання) кредитних коштів відповідачу.
З огляду на надання відповідачу грошових коштів, апеляційний суд вважає, що договір про надання споживчого кредиту укладений відповідачем, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його часткового виконання сторонами (постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі справа №926/2308/19).
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Колегія суддів, аналізуючи положення кредитного договору № 33570689 від 20 листопада 2020 року, враховує наступне.
За змістом пункту п. 1.3. Кредитного договору кредит надається строком на 30 днів з 20 листопада 2020 (строк кредитування).
Пунктом 1.4. Кредитного договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 20 грудня 2020 року.
Згідно п. 1.5. Кредитного договору загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити Позичальник за цим Договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 3920 грн в грошовому виразі та 477 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 13 920 грн. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтована реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі. Пунтком 1.5.1. Кредитного договору комісія за надання кредиту: 770 грн, яка нараховується за ставкою 7.70 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п. 2.2.3. Кредитного договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п. 1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п. 1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6. Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому Сторони погодили, що після зупинення 2 Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов'язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства.
Пунктами 2.3, 2.3.1., 2.3.2 передбачено пролонгацію договору кредиту за наявності відповідної пропозиції позикодавця, за наявності домовленості між сторонами договору або ж волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту, що підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п. 2.5 Договору.
Отже, договором передбачено пролонгацію кредиту, така пролонгація відбувається за умови сплати позичальником комісії за продовження кредиту та певної частки заборгованості по кредиту.
Згідно з відомостями про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 3050159 від 20 листопада 2020 року відповідачем вчинялися дії по сплаті комісії за пролонгацію за кредитним договором, а саме: 20.12.2020 сплачено на погашення заборгованості кошти в розмірі 3 176 грн, з яких: 1 000 грн сплата тіла кредиту; 1 176 грн сплата процентів по кредиту; 1 000 грн сплата комісії за пролонгацію; 08.01.2021 сплачено на погашення заборгованості кошти в розмірі 1 109 грн, з яких: 270 грн сплата тіла кредиту; 596 грн сплата процентів по кредиту; 270 грн сплата комісії за пролонгацію; 28.01.2021 сплачено на погашення заборгованості кошти в розмірі 698 грн, з яких: 363 грн сплата тіла кредиту; 235 грн сплата процентів по кредиту; 100 грн сплата комісії за пролонгацію; 13.02.2021 - на погашення заборгованості кошти в розмірі 698 грн, з яких: 363 грн сплата тіла кредиту; 235 грн сплата процентів по кредиту; 100 грн сплата комісії за пролонгацію. 28.02.2021 - на погашення заборгованості кошти в розмірі 698 грн, з яких: 363 грн сплата тіла кредиту; 235 грн сплата процентів по кредиту; 100 грн сплата комісії за пролонгацію. 18.03.2021 - на погашення заборгованості кошти в розмірі 698 грн, з яких: 363 грн сплата тіла кредиту; 235 грн сплата процентів по кредиту; 100 грн сплата комісії за пролонгацію. 02.04.2021 сплачено на погашення заборгованості кошти в розмірі 698 грн, з яких: 363 грн сплата тіла кредиту; 235 грн сплата процентів по кредиту; 100 грн. сплата комісії за пролонгацію. 17.04.2021 сплачено на погашення заборгованості кошти в розмірі 698 грн, з яких: 363 грн сплата тіла кредиту; 235 грн сплата процентів по кредиту; 100 грн сплата комісії за пролонгацію. 09.05.2021 сплачено на погашення заборгованості кошти в розмірі 698 грн, з яких: 363 грн сплата тіла кредиту; 235 грн сплата процентів по кредиту; 100 грн сплата комісії за пролонгацію.
Зазначене свідчить, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв'язку з цим сплачував комісії за продовження кредиту, визначені п. 2.3.1 договору.
Відтак, строк кредитування за кредитним договором № 33570689 від 20 листопада 2020 року тривав з 20 листопада 2020 року до 06 липня 2021 року, внаслідок чого ТОВ «Мілоан» правомірно нарахувало відповідачу заборгованість у розмірі 13 079,47 грн: з яких 5826 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6483,47 грн - заборгованість за відсотками та 770 грн - заборгованість за комісією.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов'язком відповідача як позичальника, а не позивача, чого зроблено останнім при розгляді даної справи не було.
З огляду на викладене, стороною відповідача розмір заборгованості не спростовано, не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов'язань.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим наявність у відповідача заборгованості в розмірі 13 079,47 грн: з яких 5 826 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6483,47 грн - заборгованість за відсотками та 770 грн - заборгованість за комісією.
Оскільки відповідачка 20 грудня 2020 року кредит в сумі 10 000 грн не повернула, а продовжувала користуватися кредитним коштами, то ТОВ «Мілоан» відповідно до умов п.1.6 договору нарахувало проценти за користування кредитом за ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом до 06 липня 2021 року, і таке нарахування відповідає вимогам вищенаведених норм ЦК України та умовам Договору та спростовує доводи відповідачки про незаконність нарахування відсотків за користування кредитом після 20 грудня 2020 року.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 6 000 грн є значно завищеними, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що докази витрат на правничу допомогу понесені позивачем в суді першої інстанції в розмірі 6 000 грн позивачем долучені до позовної заяви.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу чи заперечення щодо не співмірності цих витрат не містить.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, є недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн, оскільки сторона відповідача не скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.
Отже, доводи апелянта по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом при розгляді зазначеної справи.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «Діджи Фінанс» просить вирішити питання про судові витрати на правничу допомогу, понесені у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суд апеляційної інстанції стороною позивачем надано наступні докази: копію договору № 42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року; копія додаткової угоди № 3050159 від 30 листопада 2024 року до договору № 42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року; копію детального опису робіт (надання послуг) від 30 вересня 2024 року; копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвоката (виконання робіт, надання послуг) від 30 листопада 2024 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Стародуб І. В.
Копію відзиву з додатками було надіслано відповідачу ОСОБА_1 на її поштову адресу, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» та описом у вкладений лист за формою 103А.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 містяться висновки: «Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».
Отже, стороною позивача підтверджено документально, що ним дійсно були понесені витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а загальний розмір таких витрат складає 6 000 грн, що підтверджено належними та допустимими доказами.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Такий висновок викладений у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, справа №755/9215/15-ц провадження № 14-382цс19.
Клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру витрат на правничу допомогу чи заперечення щодо не співмірності цих витрат до апеляційного суду не надходило.
Отже, за відсутності заперечень з боку позивача щодо розміру витрат, понесених відповідачем на оплату професійної правничої допомоги, апеляційний суд вважає, що такі витрати підлягають стягненню в повному обсязі.
Враховуючи положення статті 141 ЦПК України, а також те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишено без змін, надання належних доказів на підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, приймаючи до уваги відсутність клопотання, передбаченого ч. 5 ст. 137 ЦПК України про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що такі витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача в повному обсязі.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, судові витрати за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий І. М. Литвинюк
Судді: Н. К. Височанська
Н. Ю. Половінкіна