Справа № 466/3970/25
Провадження № 2-а/461/138/25
08.07.2025 року Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Мироненко Л.Д.
при секретарі Курилюк А.І.,
розглянувши відкритому судовому засіданні позов ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільної та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову ЛВ № 00703059 від 24.09.2024 року за ч.1 ст. 122 КУпАП та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 24.09.2024 року він здійснив стоянку транспортного засобу Hyundai Kona з номерним знаком НОМЕР_1 , по вулиці Пилипа Орлика 9 у м. Львів. У зв'язку з чим, був притягнений до адміністративної відповідальності за ч.1, ст. 122 КУпАП за порушення вимог п.33, знак 3.34 ПДР України (зупинку заборонено).
Зазначає, що при здійсненні стоянки транспортного засобу він безпосередньо керувався п. 15.2 ПДР України, відповідно до якого дозволяється стоянка або зупинка транспортного засобу у разі відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або в тому разі, коли вони там є неможливими.
Додатково вказав, що стоянка належного йому транспортного засобу була виконана біля інших автомобілів, що також підтверджує правомірність його дій.
Ухвалою суду від 26.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Ухвалою суду від 12.06.2025 року було замінено первісного відповідача Управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на належного відповідача - Департамент міської мобільної та вуличної інфраструктури Львівської міської ради.
У судовому засіданні представник Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради заявила клопотання про закриття провадження у справі.
Зазначила, що фактично позивачем оскаржується повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності, що слідує зі змісту позовної заяви. Водночас, з аналізу положень законодавства слідує, що повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності не є рішенням суб'єкту владних повноважень, а є лише процесуальним документом, який залишається на лобовому склі транспортного засобу у разу відсутності в інспектора з паркування технічної можливості встановити відповідальну особу, передбачену ч.1ст. 14-2КУпАП (власника чи користувача транспортного засобу) на місці вчинення правопорушення, а саме повідомлення не несе жодних прав та обов'язків для конкретної особи, а лише інформує про факт вчинення адміністративного правопорушення та пропонує добровільно сплатити 50% розміру штрафу за нього. У зв'язку з чим, представник відповідача вважає, що у даній справі відсутній предмет спору. Додатково зазначила, що до позовної заяви не долучено оскаржуваної постанови (повідомлення) про накладення адміністративного стягнення, а тому відсутні підстави вважати, що саме позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час проведення розгляду справи. У поданому клопотанні від 03.06.2025 року просив проводити розгляд «заяви» без його участі. Оскільки позивачем не конкретизовано розгляд якої саме заяви слід проводити без його участі, суд розцінює зазначене як прохання останнього проводити розгляд саме позовної заяви за його відсутності.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно пункту 1ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, 24.09.2024 року ОСОБА_1 здійснив стоянку транспортного засобу Hyundai Kona з номерним знаком НОМЕР_1 , по вулиці Пилипа Орлика 9 у м. Львів, чим порушив вимоги п.33, знак 3.34 ПДР України (зупинку заборонено). У зв'язку з чим, інспектором з паркування Департаменту міської мобільної та вуличної інфраструктури Львівської міської ради було складено повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності до постанови серії ЛВ № 00703059 за ч.1 ст. 122 КУпАП.
Позивач зазначає, що предметом оскарження у вказаній справі є саме постанова інспектора про притягнення до адміністративної відповідальності № ЛВ00703059 від 24.09.2024 року.
Поряд з цим, позивачем не долучено до позовної заяви ні повідомлення інспектора з паркування про притягнення до адміністративної відповідальності до постанови серії ЛВ № ЛВ00703059, ні відповідної постанови, складеної за результатами розгляду такого повідомлення. Клопотань про витребування відповідних документів від відповідача стороною позивача заявлено не було.
Зі змісту відзиву та пояснень представника відповідача наданих у судовому засіданні, стосовно Бокійчука Ю.П. інспектором з паркування Департаменту міської мобільної та вуличної інфраструктури Львівської міської ради 24.09.2024 року було складено повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності, яке має відмінну правову природу від постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч.3-7 ст.279-1 КУпАП якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та шостою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити відомості, передбачені частинами другою - четвертою статті 283 цього Кодексу, крім відомостей про особу, стосовно якої розглядається справа. Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити також інформацію про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення, що вважатиметься виконанням адміністративного стягнення у повному обсязі.
Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Інформація про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та винесені постанови про накладення адміністративного стягнення не пізніше наступного робочого дня з дня встановлення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, вноситься до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху. Посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування при внесенні до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху інформації про зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, а також при винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення такого правопорушення перевіряє, чи не були відповідні обставини зафіксовані раніше, а також чи не притягалася відповідна особа до адміністративної відповідальності за це правопорушення іншою уповноваженою посадовою особою. Якщо відповідні відомості про зафіксоване правопорушення вже внесені до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху або відповідну особу вже притягнуто до адміністративної відповідальності за це правопорушення, постанова іншої уповноваженої посадової особи про притягнення до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню.
Постанова про накладення адміністративного стягнення надсилається відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи).
При цьому, норма ч. 1 ст. 14-2 КУпАП передбачає, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Отже, повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності є проміжним документом, який інформує водія автомобіля про порушення ПДР, та виноситься поліцейським чи інспектором з паркування за особливих умов - в разі, якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у ч.1 ст.14-2 КУпАП, на місці вчинення правопорушення.
Наявність вказаного повідомлення не означає наступного автоматичного та беззаперечного винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення, при цьому на момент складання такого повідомлення особа водія зі сторони поліцейського чи інспектора з паркування є невстановленою.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, приймаючи до уваги запроваджений законодавцем порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), суд зазначає, що позивачем фактично оскаржується повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЛВ № 00703059 від 24.09.2024 року, яке за своєю суттю не породжує для позивача жодних прав і обов'язків.
Вказане повідомлення не є актом індивідуальної дії, оскільки не містить і не повинне містити інформації про особу, якої воно стосується. Таким актом є власне постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності, яка в даному випадку не є предметом оскарження та така в матеріалах справи відсутня.
Інші обставини щодо фотофіксації порушення правил зупинки автомобіля, розміщення матеріалів фотофіксації на відповідному сайті тощо носять суто технічний характер і свідчать про підготовчі дії зі сторони відповідача для притягнення порушника до відповідальності, однак їх сукупність також не дає підстав стверджувати про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за відсутності відповідної постанови в справі про адміністративне правопорушення.
Окрім цього, із змісту приписів ст.14-2, 279-1 КУпАП слідує, що обов'язковою умовою розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), є встановлення конкретної особи, яка має нести відповідальність за вчинене правопорушення, і стосовно саме такої конкретної особи виноситься постанова про притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас, відповідно до ст.287-288 КУпАП оскарженню підлягає виключно постанова по справі про адміністративне правопорушення, при цьому згадані норми не передбачають можливість оскарження до суду повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності, яке передбачено ст.279-1 КУпАП.
Відповідно до п. 19 ст.4 КАС України індивідуальний акт це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Як слідує з оскаржуваного позивачем акту, останній не може бути застосований до позивача, оскільки не містить щодо нього будь-якої інформації.
Окрім цього, відповідно до п.6 ст.3 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016р. «Про виконавче провадження» виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, є постанова органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом, а не повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності.
Додатково суд звертає увагу на те, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Здійснення владних управлінських функцій має тягнути за собою виникнення правовідносин влади і підпорядкування, тобто суб'єкт владних повноважень повинен шляхом вчинення дій або бездіяльності, прийняття певних рішень владно керувати поведінкою позивача, впливати на його майнові та/або особисті немайнові права та обов'язки.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (п.57 рішення Європейського суду з прав людини від 28.05.1985р. у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до ч.2 і 3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з приписами ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України та конкретизоване у законодавстві право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Як слідує з матеріалів справи та позовної заяви, предметом цього спору є оскарження повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності у матеріалах справи відсутня та позивачем не оскаржується.
Відтак, суд вважає, що спір у цій справі не підпадає під визначення публічно-правового спору, наведеного у ст. 19 КАС України, на який поширюється юрисдикція адміністративного суду.
Водночас у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства» слід тлумачити в контексті ч. 3 ст.124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Задоволення позовних вимог позивача у такому вигляді, як вони заявлені у цій справі, не може призвести до реального захисту його прав та охоронюваних законом інтересів, а тому такі позовні вимоги не можуть бути предметом розгляду в рамках жодної судової юрисдикції.
Згідно із п. 1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Водночас, оскільки судом встановлено, що позивачу не було відомо про наявність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, суд роз'яснює позивачу його право на звернення до суду з позовною заявою про оскарження відповідної постанови в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст. ст. 241-243, 248, п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд-
ухвалив:
Клопотання представника Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про закриття провадження у праві - задовольнити.
Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільної та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - закрити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мироненко Л.Д.