24 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 915/16/24(915/601/24)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О. В. - головуючого, Білоуса В. В., Погребняка В. Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САБАЗИ"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - Філінюк І. Г., судді: Аленін О. Ю., Принцевська Н. М.) від 01.04.2025
за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
до 1. Фермерського господарства "Деметра"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "САБАЗИ"
за участі розпорядника майна арбітражного керуючий Пляка С. В.
про визнання недійсним правочину, укладеного з боржником
у межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "САБАЗИ"
до боржника Фермерського господарства "Деметра"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представник позивача - Іващенко І. О., адвокат;
представник відповідача-1 - не з'явився;
представник відповідача-2 - Пищенко А. В., адвокат (поза межами приміщення суду - не приєдналась до відеоконференції на початку та під час судового засідання).
1. Короткий зміст вимог
1.1. 30.01.2024 Господарський суд Миколаївської області ухвалив відкрити за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "САБАЗИ" (далі - Кредитор) провадження у справі про банкрутство Фермерського господарства "Деметра" (далі - Боржник) за правилами Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Пляку Сергія Валерійовича, а також визнано вимоги Кредитора в сумі 812 000 грн 00 коп. тощо.
1.2. 17.05.2024 Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - Позивач) подало позов до Боржника (Відповідач 1) та Кредитора (Відповідач 2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про надання юридичних послуг від 01.01.2023 № 02/01/2023 (далі - Договір).
1.3. Позов обґрунтований фраудаторним характером оспорюваного договору, як укладеним без наміру створити для сторін реальні правові наслідки з огляду на те, що:
- надання юридичних послуг не входить до реальної сфери діяльності Відповідача 2 як надавача послуг за Договором, основним видом діяльності якого є оптова торгівля зерном, Відповідач 2 не має відповідних матеріально-технічних та трудових ресурсів для надання юридичних послуг, його реєстрацію як платника ПДВ анульовано 05.06.2020 у зв'язку з ненаданням декларації протягом року;
- відсутні докази звернення Відповідача 1 щодо необхідності отримання послуг за Договором, відсутній виставлений рахунок за результатами виконання Договору на суму 800 000 грн 00 коп., через що наданий акт звірки розрахунків не є доказом виникнення Боржника обов'язку оплати послуг за Договором;
- відсутні докази оформлення та подання для державної реєстрації змін до статутних документів Боржника, отримання або передачі в оренду в період дії Договору земельних ділянок, надання послуг з чого відображено в акті приймання-передачі послуг за Договором;
- а подальше визнання Боржником відповідного боргу є свідченням узгоджених дій відповідачів щодо створення штучної заборгованості та підстав для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Право на позов обґрунтовано зверненням Позивача у цій справі про банкрутство як заставного кредитора до суду із заявою про визнання грошових вимог до Боржника, яка (заява) ще не розглянута судом.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. 23.12.2024 Господарський суд Миколаївської області вирішив у позові відмовити.
2.2. Судове рішення мотивоване спростуванням аргументів про фіктивність Договору та недобросовісність сторін доказами у справі та встановленими судом обставинами виконання сторонами Договору. Також суд зазначив про відсутність порушення прав Позивача у спірних правовідносинах, оскільки укладення та виконання оспорюваного Договору не призводить до зменшення заставного майна, переданого Позивачу, через що є безпідставним посилання Позивача на ухилення Боржника від виконання зобов'язань перед банком шляхом укладення оспорюваного правочину.
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3.1. 01.04.2025 Південно-західний апеляційний господарський суд постановив: скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.12.2024, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та визнати недійсним Договір.
3.2. Судове рішення мотивоване спеціальними підставами для недійсності Договору, визначеними частинами першою, другою статті 42 КУзПБ, через укладенням сторонами оспорюваного Договору в підозрілий період (протягом 3 років до відкриття провадження у справі про банкрутство) та за узгоджених дій сторін з нарощення у Боржника кредиторської заборгованості, яка має очевидно штучний характер, внаслідок чого взяте Боржником зобов'язання призвело до неможливості виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю.
4. Встановлені судами обставини
4.1. 01.01.2023 між Відповідачем 2 як виконавцем та Відповідачем 1 як замовником був укладений договір №02/01/2023 про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого виконавець прийняв на себе зобов'язання за винагороду надати юридичні послуги замовнику, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані юридичні послуги на умовах та в строки, що передбачені умовами цього договору (п.1.1 договору).
4.2. Умовами пункту 1.2 Договору, його учасники узгодили, що послуги можуть бути надані в усній або письмовій формі (у тому числі факсом або електронною поштою).
Відповідно до умов пункту 2.2 Договору, виконавець на підставі звернення замовника приймає на себе зобов'язання з надання наступної юридичної допомоги: оформлення господарських договорів, протоколів розбіжностей, відповідних документів та проведення їх аналізу; підготовка юридичних довідок, наказів, протоколів та будь-яких інших документів щодо діяльності підприємства; своєчасне оформлення і подання на державну реєстрацію змін до статутних документів; отримання витягів, виписок та довідок з єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; підготовка відповідних документів для укладення застави, іпотеки, поруки; ведення претензійної роботи: забезпечення обліку претензій, що надходять від контрагентів, їх розгляд; підготовка відповідей на претензії, що надійшли, прийняття спільно із замовником рішень про задоволення чи відмову у задоволенні претензій, що надійшли; надання усних та письмових консультацій з правових питань; представлення інтересів замовника і органах державної влади, місцевого самоврядування та в судах всіх інстанцій та інші юридичні послуги, передбачені законодавством.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Договору виконавець зобов'язався вчасно та у повному обсязі інформувати замовника про відомі виконавцю можливі негативні наслідки від тих або інших дій замовника або третіх осіб та повідомляти замовнику про обставини, що не дозволяють належним чином виконати прийняте до виконання замовлення.
Згідно з пунктом 2.8.1 Договору виконавець має право надавати юридичні послуги, передбачені умовами цього договору особисто або із залученням інших осіб, відповідної спеціалізації, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником.
Умовами пункту 2.9 Договору замовник прийняв на себе зобов'язання, зокрема, своєчасно оплачувати послуги виконавця на підставі рахунків, виставлених виконавцем в порядку, встановленому пунктом 4 цього договору; повністю сприяти виконавцю під час надання послуг за Договором.
Умовами пункту 2.9.1 Договору сторони узгодили, що вони можуть погодити детальний опис вартості послуг та особливостей їх оплати по кожному завданню у відповідній додатковій угоді щодо кожного конкретного завдання.
Відповідно до пункту 3.1 Договору прийом-передача наданих юридичних послуг за цим договором оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який надається замовником після завершення цього договору та за період його дії.
Виконавець зобов'язаний надати замовнику на підпис 2 оригінали відповідного акту приймання-передачі послуг. Замовник зобов'язаний підписати та повернути виконавцю 1 оригінал акту приймання-передачі послуг протягом календарних днів з дати отримання від виконавця акту приймання-передачі послуг (пункт 3.2 Договору).
Пунктом 4.2 Договору визначено, що вартість юридичних послуг за весь час дії відповідного договору складає 800 000 грн 00 коп.
Оплата юридичних послуг здійснюється замовником на розрахунковий рахунок виконавця відповідно до виставленого виконавцем рахунку після спливу дії цього договору, але не пізніше 07.09.2023 (пункту 4.3 Договору).
Відповідно до умов пункту 7.1 Договору вся інформація, що стосується виконання цього договору та надана сторонам одна одній у зв'язку з цим договором є конфіденційною.
Конфіденційна інформація не підлягає розголошенню третім особам як протягом строку цього договору, так і протягом 2 років після його припинення, якщо тільки розкриття такої інформації не здійснено: з дозволу іншої сторони або здійснено органам державної влади відповідно до чинного законодавства (пункт 7.2 Договору).
Умовами пункту 8.1 Договору він набуває чинності з моменту підписання та діє до 01.09.2023 (включно).
Згідно з пунктом 9.1 Договору його умови мають однакову обов'язкову силу для сторін.
4.3. 04.09.2023 між замовником та виконавцем був підписаний акт приймання-передачі наданих юридичних послуг, відповідно до якого сторони підтвердили, що за період з 02.01.2023 по 01.09.2023 виконавець надав замовникові наступні юридичні послуги: складання проектів договорів поставки; перевірка та укладання договорів оренди земельних ділянок; укладання договорів перевезення вантажу; приймання участі у переговорах з контрагентами; оформлення протоколів розбіжностей, відповідних документів та проведення їх аналізу; підготовка юридичних довідок; підготовка наказів та протоколів щодо діяльності підприємства; оформлення і подання на державну реєстрацію змін до статутних документів; отримання витягів, виписок з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; підготування документів для акредитації підприємства з контрагентами; підготування документів для страхування транспортних засобів підприємства; підготування документів до банківських установ; оформлення документів для укладання нотаріальних договорів оренди транспортних засобів; надання усних та письмових консультацій з правових питань. Замовник підтвердив, що юридичні послуги надані в повному обсязі та належної якості. Вартість юридичних послуг за договором вкладає 800 000 грн 00 коп. та замовник не має претензій до наданих юридичних послуг.
4.4. 06.09.2023 між сторонами був складений акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого станом на 01.09.2023 заборгованість Боржника (замовника) за Договором складає 800 000 грн 00 коп.
4.5. У зв'язку зі несплатою замовником (Боржником) вартості оплати за Договором виконавець, Кредитор, звернувся до господарського суду з позовом та рішенням суду від 22.12.2023 у справі № 915/1664/23 з Боржника на користь Кредитора стягнуто борг в сумі 800 000 грн 00 коп. та 12 000 грн 00 коп. судового збору.
4.6. Позивач у справі про банкрутство Боржника подав заяву з грошовими вимогами до Боржника на загальну суму 13 808 014 грн 33 коп.
Вимоги Позивача є забезпечені заставою майна Боржника згідно з відповідними договорами застави та іпотеки.
4.7. Із заявами з грошовими вимогами до Боржника чотири кредитора, а саме: Відповідач 2 з вимогами в сумі 812 000 грн 00 коп., Позивач - у сумі 13 808 014 грн 33 коп., Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТ ВЕСТ" - у сумі 1 232 431 грн 24 коп. боргу та сплаченого судового збору 6 056 грн 00 коп., які виникли з договору про відступлення прав вимоги від 01.02.2024 щодо прав вимоги за договором поворотної фінансової допомоги від 28.06.2023, укладеного між фізичною особою ОСОБА_1 (засновником Боржника), та який оспорюється, та Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВІ-АГР0" - у сумі 1 226 399 грн 50 коп. боргу.
4.8. На момент укладення Договору 02.01.2023 Боржник мав прострочену заборгованість за кредитними договорами, укладеними з Банком (Позивачем), а саме: за кредитним договором № 310821-КЛН/1 від 31.08.2021; за кредитним договором № 310821-КЛН/2 від 31.08.2021; за кредитним договором № 310821-КЛН/3 від 31.08.2021; за кредитним договором № 200123-КЛН від 20.01.2023.
На момент, коли у Боржника була наявна кредиторська заборгованість у сумі майже 13 млн грн., Боржник уклав оспорюваний Договір на суму 800 000 грн 00 коп.
4.9. Відповідно до копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 22819906004 від 19.05.2021 основним видом діяльності Відповідача 2 є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин. Надання юридичних послуг не входить до сфери господарської діяльності Відповідача 2.
4.10. Відповідно до пункту 2.2 Договору юридичні послуги мають надаватися за зверненням Замовника. В матеріалах справи відсутні докази щодо реальних звернень Боржника з приводу необхідності отримання тих чи інших послуг, узгодження строків надання послуг, їх обсягу, очікуваного результату та відповідно на підтвердження наданих юридичних послуг.
Згідно з підпунктом 2.8.1. Договору передбачена можливість надання юридичних послуг як особисто Виконавцем, так із залученням інших осіб відповідної спеціалізації. Разом з тим, Кредитор не надав документу, який би свідчив про те, що такі інші особи залучалися до виконання Договору і надавали юридичні послуги, замовлені Боржником.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5.1. 21.04.2025 Відповідач 2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.12.2024.
6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі з урахуванням уточнення в заяві про усунення недоліків касаційної скарги підстав для оскарження постанови апеляційного суду у цій справі, підставою для касаційного оскарження цієї постанови є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції безпідставно застосував у спірних правовідносинах норми частин першої, другої статті 42 КУзПБ (щодо підстав для недійсності правочинів, укладених боржником, з метою захисту інтересів кредиторів), не застосував частину 6 статті 45 КУзПБ (щодо права кредитора надавати суду та розпоряднику майна, боржнику заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів), порушив норми статей 1, 8, 39, частин другої, восьмої статті 45 КУзПБ (щодо права заставного кредитора на першочергове оскарження в судах апеляційної та касаційної інстанції ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство), приписів частини першої статті 2 ГПК України (щодо невідповідності завданням господарського судочинства пред'явлення позову не з метою відновленого власного порушеного права, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження, а також щодо відсутності підстав для задоволення позову за відсутності порушеного права або через невідповідність обраного позивачем способу захисту його порушеного права).
При цьому скаржник вказав на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм прав, викладених в постановах від 20.03.2024 у справі № 911/1005/23, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, а також висновків Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 тощо.
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечує аргументи, викладені в касаційній скарзі з мотивів, які загалом аналогічні мотивам в оскаржуваній постанові, наголошуючи на тому, що:
- Позивач як заставний кредитор Боржника є заінтересованою особою стосовно предмету спору та має право на заперечення Договору;
- за оспорюваною угодою відсутні докази реального надання послуг та відповідних господарських операцій і наявні підстави для недійсності Договору за статтею 42 КУзПБ;
- визнання недійсним Договору без застосування реституції як наслідків недійсності є ефективним способом захисту саме права Позивача як заставного кредитора Боржника.
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо права забезпеченого кредитора у справі про банкрутство заперечувати правочин боржника
8.1. Суди встановили, що:
- предметом спору у цій справі за вимогами Позивача є Договір (про надання юридичних послуг), укладений між ініціюючим кредитором (як надавачем послуг) та Боржником (як замовником таких послуг), на підставі якого виникли та були заявлені грошові вимоги ініціюючого кредитора до Боржника як підстави для відкриття провадження у цій справі про банкрутство;
- а підставою - захист права Позивача як кредитора, частина вимог якого до Боржника у цій справі заявлені як такі, що забезпечені заставою майна Боржника, а частина - як вимоги конкурсного кредитора, від стверджуваних Позивачем безпідставно заявлених ініціюючим кредитором за оспорюваним правочином грошових вимог до Боржника у цій справі.
У зв'язку з цим Суд звертається до правил та підстав звернення із відповідними вимогами, розгляду та вирішення судом у межах справи про банкрутство спорів про недійсність правочинів, вчинених боржником.
8.2. Правила та підстави недійсності правочинів регламентовані положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України). Зокрема, статтею 215 ЦК України встановлені загальні вимоги щодо недійсності правочину, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
8.3. Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.
З наведеного слідує, що ЦК України наділяє правом оспорювати правочин не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
8.4. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).
8.5. Щодо прав заставного кредитора щодо боржника Суд зазначає про таке.
Нормами статей 589, 590 ЦК України визначені правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою (заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави), а також порядок звернення стягнення на предмет застави (за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом; заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом; у разі ліквідації юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою).
Аналогічні положення містить стаття 20 Закону України "Про заставу".
Частинами 1, 2 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи-іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
8.6. Разом з тим спеціальним законом з питань банкрутства, а саме КУзПБ, передбачені наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство.
Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20 звертав увагу, що з моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 та в низці постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство).
Зокрема, згідно з частинами другою, третьою статті 41 цього Кодексу (в його редакції, чинній на дату відкриття провадження в цій справі про банкрутство) одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
8.7. Зі змісту викладених норм вбачається, що передбачені КУзПБ наслідки, які настають з моменту відкриття провадження у справи про банкрутство, полягають, зокрема в обмеженні прав заставодержателя майна боржника вільно обирати способи та процедуру звернення стягнення на передане в заставу (іпотеку) майно, а також в особливостях задоволення вимог забезпечених кредиторів до боржника - лише в порядку, передбаченому КУзПБ та в межах провадження у справі про банкрутство (частина шоста статті 64, статті 75, 80, 81, 85 КУзПБ).
У цих висновках Суд звертається до правової позиції щодо застосування аналогічних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що втратив чинність, сформульованої Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 22.10.2019 у справі № 910/11946/18 (пункт 10.9).
8.8. Отже, оскільки відкриття провадження у справі про банкрутство має наслідком зміну порядку задоволення вимог заставодержателя майна боржника, то заставодержатель є заінтересованою особою, що наділяється правом заперечувати та оспорювати за правилами, зокрема статей 16, 203, 215 ЦК України, ті правочини (договори) боржника, зобов'язання щодо грошових вимог за якими стали підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.
8.9. Суд також враховує, що частина грошових вимог Позивача до Боржника заявлена як така, що не забезпечена заставою майна Боржника, у зв'язку з чим Суд зазначає про таке.
Щодо підстав для визнання правочину недійсним, то Суд перш за все зазначає, що використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
8.10. Крім наведених в статті 215 ЦК України та ГК загальних вимог щодо недійсності правочину, спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними: стаття 42 КУзПБ, частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" тощо.
У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).
8.11. Наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину, вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину), особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
8.12. У зв'язку із цим однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
8.13. При цьому позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини третьої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиці Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19).
8.14. Згідно ж зі спеціальними положеннями, зокрема статті 42 КУзПБ, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство з підстав, визначених цією статтею, за заявою арбітражного керуючого або кредитора.
Відповідно до частини другої цієї статті КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
8.15. Враховуючи викладене та встановлені судами обставини, а саме:
- укладення оспорюваного Договору 01.01.2023 (пункт 4.1), тобто протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у цій справі про банкрутство ухвалою від 30.01.2024 (пункт 1.1);
- того, що Позивач як кредитор, що подав у цій справі заяву із грошовими вимогами до Боржника, що забезпечені заставою майна Боржника, заявив вимоги про недійсність Договору і з підстав фраудаторності такого правочину, і за спеціальних підстав, визначених статтею 42 КУзПБ (пункт 1.3);
- наявності у Боржника на момент укладення Договору 02.01.2023 простроченої заборгованості за кредитними договорами, укладеними з Банком (Позивачем) (пункт 4.8);
- недотримання умов надання Відповідачем 2 Боржнику юридичних послуг за Договором, а саме за відповідним зверненням Боржника, оскільки таких звернень не було; та недотримання умов Договору щодо порядку здійснення оплати замовником (Боржником) за послуги виконавця, а саме на підставі рахунків, які також відсутні (пункти 4.1, 4.10);
- відсутності серед видів господарської діяльності Відповідача 2 за статутними та реєстраційними документами надання ним юридичних послуг;
- відсутності доказів залучення Відповідачем 2 інших осіб відповідної спеціалізації згідно з умовами надання Відповідачем 2 Боржнику юридичних послуг за Договором (пункти 4.9, 4.10);
Суд погоджується з висновками апеляційного суду про доведення доказами у справі і права Позивача на заперечення правочину за Договором, і підстав для визнання недійсним Договору як через фраудаторність цього правочину, так і за спеціальних підстав за статтею 42 КУзПБ, заявлених та визначених Позивачем при зверненні із позовом у цій справі.
А тому є обґрунтованими висновки апеляційного суду про визнання недійсним Договору між відповідачами за вимогами Позивача та скасування як незаконного протилежного рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.1), зокрема і в тій частині, в якій він зазначає про відсутність у Позивача порушеного права у спірних правовідносинах.
8.16. Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.1) в тій частині, в якій скаржник стверджує про неналежність та неефективність обраного Позивачем способу захисту його порушеного права у спірних правовідносинах, вважаючи належним заперечення грошових вимог ініціюючого кредитора під час вирішення питання про відкриття провадження у цій справі, з огляду на таке.
8.17. Звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов'язання боржником. У зв'язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду. При цьому на господарський суд покладається обов'язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження боржника із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження.
Тому, з огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов'язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з'ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20).
Між тим, у суду першої інстанції під час проведення підготовчого засідання відсутня можливість вирішення наявного між ініціюючим кредитором та боржником спору про право, що в свою чергу пов'язано з особливостями позовного провадження, як то пред'явлення позову, можливості подання зустрічного позову, складу учасників справи у позовному провадженні, прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, а також диспозитивністю господарського судочинства тощо (висновки у постанові (висновки Верховного Суду, зокрема в постанові від 09.05.2023 у cправі № 911/1755/22).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15 та від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 також сформульовано висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
8.18. Крім цього розгляд та захист порушених прав, зокрема, у межах справи про банкрутство має певні особливості, що відмінні від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених способів захисту цивільних прав та інтересів згідно зі статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.
Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямований на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.
8.19. А тому, враховуючи, що заборгованість за вимогами ініціюючого кредитора до Боржника, що виникла за Договором, була також стягнена за рішенням суду (4.5), згідно з яким питання недійсності Договору за правилами частини третьої статті 237 ГПК України не розглядалось та не вирішувалось, Суд дійшов висновку, що Позивач, звернувшись із відповідними вимогами у цій справі, обрав належний та ефективний спосіб захисту порушеного права кредитора, вимоги якого забезпечені заставою майна Боржника (пункти 8.5, 8.8).
8.20. Таким чином, апеляційний суд, дійшовши висновку про наявність підстав для визнання недійсним Договору між відповідачами за вимогами Позивача у цій справі та скасувавши протилежне рішення суду першої інстанції, ухвалив правильне та обґрунтоване рішення, через що відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, висновки в якій зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи, тоді як скаржник не довів порушення цим судом норм матеріального і процесуального права та не спростував відповідних висновків.
8.21. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.
8.22. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваного судового рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САБАЗИ" залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі № 915/16/24 (915/601/24) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді В. В. Білоус
В. Я. Погребняк