65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"27" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 911/1065/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліна Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 911/1065/24 за позовом Дочірнього підприємства "МЕГАТРАНС-2" (67663, Одеська область, Біляївський район, сільрада Усатівська, автодорога Київ-Одеса, 462км+828м, код ЄДРПОУ 40605906)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" (08162, Київська область, Фастівський район, смт.Чабани, Одеське шосе, 8, код ЄДРПОУ 30728887)
про стягнення 11 434 243, 27 грн.
Представники сторін:
Представник позивача: Черкес В.О.;
Представник відповідача: Ткач О.О.
Дочірнє підприємство "МЕГАТРАНС-2" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" про стягнення 11 434 243, 27 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.05.2024 року, яка була залишена без змін постановою Північного апеляційного Господарського суду, позовну заяву Дочірнього підприємства "МЕГАТРАНС-2" було направлено за підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024р., справу № 911/1065/24 передано на розгляд судді Пінтеліній Т.Г.
Ухвалою від 05.08.2024р. судом, у порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Дочірнього підприємства "МЕГАТРАНС-2" залишено без руху.
08.08.2024р. до Господарського суду надійшла заява (вх. № 29618/24) від Дочірнього підприємства "МЕГАТРАНС-2" про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 12.08.2024р. прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання на 17.09.2024р.
Ухвалою від 17.09.2024р. відкладено підготовче засідання на 08.10.2024р.
Проте 08.10.2024р. судове засідання не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м.Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою 08.10.2024р. призначено підготовче засідання на 25.11.2024р.
Ухвалою від 25.11.2024р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.12.2024р.
В судовому засіданні 09.12.2024р. оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 04.02.2025р. за участю представників сторін.
В судовому засіданні 04.02.2025р. за участю представнкиів сторін оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 04.03.2025р.
В судовому засіданні 04.03.2025р. оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 10.03.2025р. за участю представників сторін.
Проте судове засідання 10.03.2025 року не відбулось.
Ухвалою від 10.03.2025р. призначено розгляд справи по суті на 25.03.2025р.
25.03.2025р. в судовому засіданні суд розглянув клопотання позивача про поновлення строку для подання доказів та повернення до стадії підготовчого провадження.
Судом враховано, що вирішення питання про докази, витребувані судом чи причини їх неподання здійснюється лише у підготовчому засіданні та до початку її розгляду по суті.
Водночас, ГПК України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
Суд взяв до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, що “відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: “при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
У пункті 30 постанови Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі № 902/271/18 сформульовано такий правовий висновок: "Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02.10.2019р. у справі № 916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя».
Суд прийняв до уваги позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висвітлену 07.02.2024 року у справі № 295/434/22, провадження № 61-10948св23, згідно якої формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Надмірний формалізм є обмеженням доступу до правосуддя, оскільки не являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів господарського судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Враховуючи, вищевикладене, з метою з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для справи та дотримання основних засад господарського судочинства, встановлених вимогами ст.2 ГПК України, суд повернувся до стадії підготовчого провадження у справі № 911/1065/24.
Ухвалою від 25.03.2025р. , враховуючи викладене, керуючись ст.ст.13,42,80,207,236 ГПК України, суд, заслухавши в судовому засідання міркування та зауваження усіх учасників справи, ухвалив рішення про повернення на стадію підготовчого провадження у справі № 916/1065/24 з метою вирішення питання про долучення доказу.
В судовому засіданні 13.05.2025р. представники сторін в підготовчому засіданні не заперечували проти закриття підготовчого провадження.
Відповідно до ч.1 ст.177 ГПК України, завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Відповідно до п.18 ч.2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Приписами ст.185 ГПК України встановлено, що у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Згідно положень ч.1-2 ст.185 ГПК України, у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (п.3 ч.2 ст.185 ГПК України).
В підготовчому засіданні 13.05.2025 судом встановлено, що під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 ГПК України.
Положеннями ч.2 ст.195 ГПК України визначено, що суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Частинами 1-3 ст.196 ГПК України встановлено, що розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
За результатами підготовчого засідання, проведеного 13.05.2025, в якому судом встановлено порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті в порядку передбаченому ст.208-210 ГПК України, суд вважає за необхідне закрити підготовче засідання у справі та призначити справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.05.2025р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.06.2025р.
10.06.2025р. за участю представників сторін оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 20.06.2025р.
20.06.2025р. за участю представників сторін оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 27.06.2025р.
Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Судом 27.06.2025р., в порядку ст.240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною першою ст.173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Аналогічні за змістом норми містить частина перша статті 509 Цивільного кодексу України. Згідно з указаною статтею Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Однією з підстав виникнення зобов'язань, згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань.
За змістом абз.2 ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтями 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до норм частин 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно ч.3 ст.285 ГК України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Згідно статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За правилами ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Загальні умови припинення господарських зобов'язань також визначені статтею 202 Господарського кодексу України.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Норми статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів.
Як встановлено судом, не заперечується сторонами, та підтвержується матеріалами справи, 21.04.2019р. між Дочірним підприємством "МЕГАТРАНС-2" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" було укладено Договір оренди приміщень торгово-сервісного комплексу № 21-04.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У відповідності до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України унормовано, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до п. 4.1. Договору, орендна плата та платежі по Сервісному обслуговуванню сплачуються авансом щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця.
Позивач зазначає, що станом на ТОВ "Нова Лінія 1" не здійснено оплату орендних платежів за січень, лютий та березень 2024 року, так само - не здійснено оплату сервісних платежів за березень 2024 року, що є порушенням умов договору.
Так, відповідно до п.1 Додаткової угоди до договору оренди № 21-04 приміщень торгово-сервісного комплексу від 21 квітня 2019 року, розмір місячної орендної плати, встановлений на 2024 рік, становить 3 113 734, 24 грн. без урахування ПДВ, або 3 736 481,09 грн. з ПДВ.
Таким чином, сума заборгованості з орендних платежів на дату 25 березня 2024 року становить 11 209 443,27 грн.
Відповідно до п.3.5.1. договору оренди № 21-04 приміщень торгово-сервісного комплексу від 21 квітня 2019 року, загальна ціна всіх послуг з операційного обслуговування дорівнює 187 000 грн. на місяць без ПДВ, та сплачується не пізніше ніж до 07 (сьомого) числа кожного календарного місяця оренди, за який здійснюється оплата, або наступного дня, якщо цей день є неробочим днем ("Витрати на сервісне, технічне обслуговування та експлуатацію").
Таким чином, сума заборгованості за платежами з сервісних послуг становить 224 800 грн. з ПДВ.
Відповідно - загальна сума заборгованості за договором оренди № 21-04 приміщень торгово-сервісного комплексу від 21 квітня 2019 року становить 11 434 243 гривень 27 коп. з ПДВ., що підтверджується банківською виписку з рахунка.
26.03.2024 р. Позивач звернувся до Відповідача з відповідною Претензією, проте відповіді на неї так і не отримав.
Відповідач заперечував проти задоволення позову з наступних підстав.
Відповідач посилається на п. 2.1. Договору оренди зазначено, що: «Цей Договір укладено на строк 35 (тридцять п'ять) календарних місяців починаючи з дати початку оренди з 21 квітня 2019 року до 20 березня (включно) 2022 року (надалі - «Строк оренди»). Останній день Строку Оренди (20.03.2022 року) вважається датою припинення договору.
Відповідач вважає, що договір оренди припинив свою дію з 20.03.2022р., сторони новий Договір оренди не укладали, а Відповідач без підписного договору сплачував орендну плату, погоджену з Позивачем.
Таким чином, за 2022 і 2023 рік сплата орендної плати відбувалась за ставками орендної плати, погодженими з Позивачем, виходячи зі ставок що діяли на 2021 і 2022 рік відповідно, що ним не заперечується, та підтверджується перепискою Позивачем і відповідачем, а саме: лист ДП "МЕГАТРАНС-2" від 18.01.2023 № 1801-01, лист ТОВ "НОВА ЛІНІЯ 1" від 10.03.2023 № 50, лист ДП "МЕГАТРАНС-2" від 02.05.2023 № 0205-01.
Тобто, Відповідач, сплачував орендну плату відповідно до умов Договору оренди, який, найого переконання, з 20.03.2022 припинив свою дію, що підтверджується, наданими до відзиву роздруківками платіжних доручень Відповідача та рахунків на оплату Позивача щодо оплати за 2022-2023.
Далі Позивач і Відповідач підписали Додаткову угоду від 26.09.20203 до Договору оренди, на яку посилається Позивач у своєму позові, якою сторони зафіксували в п.1, що на період з 01.09.2023 по 31.12.2023 надається додаткова знижка на Орендні платежі.
Місячний розмір орендної плати у встановлений період складає 1 297 917,00 грн без урахування ПДВ. Базисом для розрахунку знижки є місячна орендна плата встановлена на 2023 рік у розмірі 3 113 734,24 грн без урахування ПДВ, яка є основною для розрахунку орендних платежів на 2024 рік.
Тобто, виходячи з приписів п.1 Додаткової угоди від 26.09.2023 в 2024 році сторони мали брати за основу «Базис для розрахунку знижки є місячна орендна плата встановлена на 2023 рік у розмірі 3 113 734,24 грн без ПДВ», а не так як трактує цей пункт Позивач, вважаючи, що 3 113 734,24 грн без ПДВ і є ставка орендної плати на 2024 рік.
Із приписів п.1 Додаткової угоди від 26.09.2023 вбачається, що сторони мали погодити суму орендних платежів на 2024 рік із знижкою виходячи із базису 3 113 734,24 грн без ПДВ для розрахунку знижки. При цьому, саме сторони малиобопільно це узгодити, а не Позивач в односторонньому порядку сам визначив ставку орендної плати в розмірі 3 113 734,24 грн без ПДВ.
На думку відповідача, Позивач, підписавши Додаткову угоду від 26.09.2023, встановив правила розрахунків орендної плати, а потім сам же їм суперечить.
В свою чергу, Відповідач, керуючись Додатковою угодою від 26.09.20203 до Договору оренди, звернувся до Позивача листом від 05.01.2024 № 2, зокрема із наступним: «Товариство вже понад шість місяців знаходиться в критичному фінансово господарському стані, здійснюючи свою діяльність в орендованому торгово сервісному комплексі за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, с/рада Усатівська, автодорога Київ-Одеса, 462км + 828м.
Дане становище викликано низкою основних об'єктивних факторів, таких як: тривалий період військового стану (здійснюються постійні обстріли міста військовими країни агресора, що призводить до частого переривання торговельної діяльності); зменшилась як кількість самих покупців так і їх купівельна спроможність; розміщення біля торговельного центру блок-посту військових, що є додатковим стримуючим фактором до відвідування торговельного центру певними категоріями покупців тощо.
Це все в сукупності не дає можливості виправити ситуацію на краще і по причині економічної недоцільності подальшої оренди торгово-сервісного комплексу, спонукає нас звертатись до Вас з проханням про припинення договору оренди даного комплексу.
Таким чином, просимо Вас віднестись до цього з порозумінням та припинити 31 березня 2024 року (останній день оренди) дію Договору оренди № 21-04 приміщень торгово - сервісного комплексу від 21 квітня 2019 року.
Також, просимо на період з 01.01.2024 по 31.03.2024 (останній день оренди) продовжити дію місячного розміру орендної плати, зазначеної в п. 1 Додаткової угоди від 26 вересня 2023 року до Договору оренди № 21-04 приміщень торгово - сервісного комплексу від 21 квітня 2019 року.»
Проте відповідач, отримав відмову від Позивача, зазначену у листі від 17.01.2024 № 01/01.
Далі, Відповідач вкотре, керуючись Додатковою угодою від 26.09.20203 до Договору оренди, звернувся до Позивача листом від 07.03.2024 № 75, зокрема із наступним: «В січні 2024 року Товариство мало змогу частково здійснювати господарську діяльність на об'єкті оренди, проводячи розпродаж залишків товару і фактично працюючи зі збитками.
В період з лютого 2024 року по теперішній час Товариство здійснює лише вивезення залишків товарів та обладнання і не веде господарську діяльність на об'єкті оренди.
Таким чином, просив віднестись до цього з порозумінням та на період з 01.01.2024 по 31.03.2024 (останній день оренди) продовжити дію місячного розміру орендної плати, зазначеної в п. 1 Додаткової угоди від 26 вересня 2023 року до Договору оренди № 21-04 приміщень торгово - сервісного комплексу від 21 квітня 2019 року.»
Проте, Позивач запронував у листі від 14.03.2024 № 04 умови, які були економічно не прийнятні для Відповідача.
Отже, Відповідач слідуючи умовам Додаткової угоди від 26.09.2024, звертався неодноразово до Позивача і просив погодити ставку орендної плати на 2024 рік у розмірі 1 557 500,40 грн без ПДВ.
Хоча, Договір оренди вже не діяв з 20.03.2022, Відповідач, як сумлінний орендар по мірі можливостей, в умовах епідемії коронавірусу COVID-19 та повномасштабної війни, сплачував саме погоджені з Позивачем орендні платежі та платежі з сервісних послуг.
Щодо орендних платежів за 2024 рік, Позивач і Відповідач не досягли згоди, адже Договір оренди вже не діяв, а його пролонгація в силу приписів ст.794 ЦК України, можлива була лише за умови його нотаріального посвідчення, а новий договір укладено не було, адже відповідно до ч. 1 зазначеної статті право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 793 цього Кодексу, якщо договір, укладений за результатами електронного аукціону, предметом якого є майно державної або комунальної власності.
Таким чином, на думку Відповідача, вимога Позивача щодо стягнення суми боргу по Договору оренди в розмірі 11 434 243,27 грн є необґрунтованою та не доведеною належними та допустимими доказами
Суд зазначає, що Пунктом 2.1. Договору оренди передбачено, що Цей Договір укладено на строк 35 (тридцять п'ять) календарних місяців, починаючи з Дати початку оренди з 21 квітня 2019 року до 20 березня (включно) 2022 року (надалі - «Строк Оренди»)».
Частиною 1 статті 764 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймай продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку дії Договору найму, за відсутності заперечень наймодавця, протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений Договором.
Таким чином, оскільки відповідач продовжив користуватись орендованим приміщення після 20.03.2022 і за відсутності заперечень позивача, з 21.03.2022 договір оренди було поновлено ще на 35 місяців, а саме - до 22.02.2025 року. Через 20 місяців оренди, яка тривала на підставі поновленого договору, сторонами достроково було припинено Договір оренди шляхом укладення додаткової угоди від 18.01.2024. Вказаною додатковою угодою сторони вирішили припинити дію поновленого Договору оренди з 31.03.2024 (останній день оренди).
Таким чином, первісний Договір оренди було укладено на 35 місяців, його нотаріальне посвідчення та державна реєстрація не вимагались. Поновлений договір оренди відновив дію 21.03.2022; термін поновленої оренди також складав 35 місяців; після спливу 20 місяців оренди сторони дійшли згоди про дострокове розірвання договору. Відтак, поновлений договір не вимагав нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Також суд зазначає, що 25.02.2025 на замовлення позивача був складений «Висновок експерта № SE/02/2502-01 за результатами проведення судової економічної експертизи у господарській справі № 911/1065/24»
Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про судову експертизу»: «Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом».
Висновок Експерта був складений атестованим судовим експертом Ковбич Т.М., свідоцтва № 45-22/П, 6-22/П, 47-22/П від 22.02.2022 видані Центральною експертно-кваліфікаційною комісією при Міністерстві юстиції України, яка внесена до Реєстру атестованих судових експертів, є кандидатом економічних наук та має кваліфікацію судового експерта зі спеціальностей 11.1, 11.2, 11.3, та експертної роботи - 2000 року.
У відповідності до ч.5 ст.101 ГПК України у Висновку Експерта зазначено про те, що висновок підготовано для подання до Господарського суду Одеської області та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Висновок експерта відповідає всім вимогам, які встановлені ст. 98 ГПК України.
На вирішення експерта замовником було постановлено наступне питання:
«В якій сумі підтверджується документально розмір заборгованості орендаря- ТОВ "НОВА ЛІНІЯ-1" (код ЄДРПОУ 30728887) перед орендодавцем - ДП "МЕГАТРАНС-2" (код ЄДРПОУ 40605906) за Договором оренди №21-04 приміщень торгово-сервісного комплексу від 21.04.2019р. станом на 31.03.2024 ?»
Дата визначення заборгованості 31.03.2024 була вказана виходячи з того, що: 1) в письмових поясненнях від 14.11.2024 відповідач визнав, що саме 31.03.2024 було «останнім днем оренди»; 2) вказана дата є останнім календарним днем березня, а позов заявлено про стягнення заборгованості за січень - березень 2024 року; 3) як було встановлено, відповідачем було приховано від суду, що 31.03.2024 припинився термін дії Договору оренди, а сторонами було підписано акт повернення приміщення та території орендодавцю.
За наслідками проведеного експертного дослідження, аналізу наданих ДП "Мегатранс-2" первинних документів; Договору оренди №2104 від 21.04.2019 з усіма додатковими угодами до нього; актів приймання-передачі майна від 21.04.2019 та актів повернення майна від 31.03.2024; актів наданих послуг, які включають в себе послуги з оренди, сервісні та комунальні послуги; рахунки на оплату, виписані ДП "Мегатранс-2"; виписки з банківських рахунків ДП "Мегатранс-2"; податкових накладених з податку на додану вартість; податкових декларацій з ПДВ та додатків до них; оборотно-сальдових відомостей по рахункам 361, 311, 55 та картки рахунку 361/контрагент ТОВ "Нова Лінія 1" за період з квітня 2019 по квітень 2024 р. включно, експерт дійшов наступного висновку:
«Станом на 31.03.2024 р. розмір заборгованості Орендаря - ТОВ "НОВА ЛІНІЯ 1" (код ЄДРПОУ 30728887) перед Орендодавцем - ДП "МЕГАТРАНС-2" (код ЄДРПОУ 40605906) за Договором оренди №21-04 приміщень торгово-сервісного комплексу від 21.04.2019р. документально підтверджується у загальній сумі 12.601.046,08 грн. з урахуванням ПДВ» (див. арк. 28 Висновку експерта).
Таким чином, Висновком Експерта підтверджено, що розмір заборгованості відповідача ТОВ "Нова Лінія 1" за договором оренди №21-04 від 21.04.2019 станом на 31.03.2024 складає 12.601.046,08 грн. тобто, є навіть більшим, ніж сума заявлена до стягнення в позові ДП "Мегатранс-2".
З Висновку Експерта вбачається, що при визначені розміру заборгованості експертом було враховано наступні обставини:
1) 26.09.2023 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди, якою було визначено розмір орендної плати на 2023 та 2024 роки;
2)18.01.2024 між ДП "Мегатранс-2" та ТОВ "Нова Лінія 1" було укладено додаткову угоду до Договору оренди про його припинення з 31.03.2024 (останній день оренди);
3) 31.03.2024 між ДП "Мегатранс-2" та ТОВ "Нова Лінія 1" було складено акти приймання-передачі (повернення) нерухомого майна загальною площею 18.567 кв.м. та прилеглої території загальною площею 18.000 кв.м. (див. арк. 14-16 Висновку експерта).
Факт оформлення вказаних документів відповідач приховав від суду та намагався ввести суд в оману, стверджуючи про відсутність договірних відносин між сторонами та припинення відносин оренди з 20.03.2022.
Також на аркуші 27 Висновку Експерта зазначено, що з документів бухгалтерського та фінансового обліку і платіжних документів вбачається, що протягом січня - квітня 2024 ТОВ "НОВА ЛІНІЯ 1" здійснювало оплати за комунальні послуги та за сервісне обслуговування. Вказаний факт спростовує твердження відповідача наведене в письмових поясненнях від 14.11.2024 про те, що нібито «договір оренди припинив свою дію 20.03.2022».
В таблиці на аркуші 3 додатку №1 до Висновку експерта («Реєстр актів наданих послуг за господарськими операціями між ДП "Мегатранс-2" та ТОВ "Нова Лінія 1" по договору оренди приміщень торгово-сервісного комплексу №21-04 від 21.04.2019) відображено, що загальна сума заборгованості визначена експертом наростаючим підсумком з урахуванням наступних актів наданих послуг, виписаних ДП "Мегатранс-2" за спірний період:
1. від 31.01.2024 на суму 3.113.734,24 + ПДВ в сумі 622.746,85 опис «Оренда приміщень торгово-сервісного комплексу за січень 2024 р.»;
2. від 29.02.2024 на суму 3.113.734,24 + ПДВ в сумі 622.746,85 опис «Оренда приміщень торгово-сервісного комплексу за лютий 2024 р.»;
3. від 31.03.2024 на суму 3.113.734,24 + ПДВ в сумі 622.746,85 опис «Оренда приміщень торгово-сервісного комплексу за березень 2024 р.».
В таблиці на аркуші 4 додатку №2 до Висновку Експерта («Реєстр виданих та зареєстрованих податкових накладних ДП "Мегатранс-2" за податковими зобов?язаннями до Договору оренди приміщень торгово-сервісного комплексу №21-04 від 21.04.2019) відображено, що орендодавцем ДП "Мегатрнас-2" були видані та зареєстровані наступні податкові накладні з податку на додану вартість на адресу орендаря ТОВ "Нова Лінія 1" у спірний період:
1. податкова накладна №20 від 31.01.2024 сума без ПДВ 3.113.734,24 , сума ПДВ 622.746,85 грн., всього 3.736.481,09 грн., реєстровий номер накладної 9031864233;
2. податкова накладна №22 від 29.02.2024 сума без ПДВ 3.113.734,24, сума ПДВ 622.746,85 грн., всього 3.736.481,09 грн, реєстровий номер накладної 9061374255;
3. податкова накладна №25 від 31.03.2024 сума без ПДВ 3.113.734,24, сума ПДВ 622.746,85 грн., всього 3.736.481,09 грн., реєстровий номер накладної 9094452375.
Судом враховується, що статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладено у постанові від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.
Матеріали справи підтверджують, що лише 31.03.2024 між ДП "Мегатранс-2" та ТОВ "Нова Лінія 1" було складено акти приймання-передачі (повернення) нерухомого майна загальною площею 18.567 кв.м. та прилеглої території загальною площею 18.000 кв.м. (див. арк. 14-16 Висновку експерта).
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором оренди в розмірі 11 434 243,27 грн.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства "МЕГАТРАНС-2" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст.129,232,233,236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Дочірнього підприємства "МЕГАТРАНС-2" (67663, Одеська область, Біляївський район, сільрада Усатівська, автодорога Київ-Одеса, 462км+828м, код ЄДРПОУ 40605906) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" (08162, Київська область, Фастівський район, смт. Чабани, Одеське шосе, 8, код ЄДРПОУ 30728887) - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" (08162, Київська область, Фастівський район, смт. Чабани, Одеське шосе, 8, код ЄДРПОУ 30728887) на користь Дочірнього підприємства "МЕГАТРАНС-2" (67663, Одеська область, Біляївський район, сільрада Усатівська, автодорога Київ-Одеса, 462км+828м, код ЄДРПОУ 40605906) заборгованість за договором оренди в розмірі 11 434 243 (Одинадцять мільйонів чотириста тридцять чотири тисячі двісті сорок три) грн. 27 коп. та судовий збір в розмірі 171 513 (Сто сімдесят одна тисяча п'ятсот тринадцять) грн. 65 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 07 липня 2025 р.
Суддя Т.Г. Пінтеліна