79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
02.07.2025 Справа № 914/3115/24
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Комунального підприємства «Центральний ринок» Шептицької міської ради
до відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
про: визнання недійсним та скасування рішення,
представники:
позивача: Бердар С.В.,
відповідача: Герасимчук О.В., Оленюк С.Л.,
18.12.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Червоноградський ринок» до відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» від 26.09.2024р. № 63/103-р/к (надалі - рішення відділення АМК) у справі №63/4-02-26-2022.
Ухвалою суду від 23.12.2024р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22.01.2025р.
08.01.2025р. суд постановив ухвалу відповідно до якої продовжив відповідачу строк для подання відзиву до 22.01.2025р.
24.01.2025р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№2023/25).
28.01.20225р. суд постановив ухвалу, відповідно до якої продовжив позивачу строк для подання відповіді на відзив до 29.01.2025р.
30.01.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№2409/25).
Рух справи викладено в ухвалах суду та у протоколах судових засідань.
Протокольною ухвалою від 05.03.2025р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 02.04.2025р.
26.06.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява (вх.№17138/25), якою повідомлено суд про зміну найменування та індекс юридичної особи з Комунального підприємства «Червоноградський ринок» на Комунальне підприємство «Центральний ринок» Шептицької міської ради.
З огляду на викладене, у справі позивач змінив лише назву, водночас правонаступництва не відбулося, а відбулась виключно заміна найменування.
07.05.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№11892/25).
Суть спору та правові позиції учасників справи.
Позивач вважає, що у відповідності до приписів ст.ст. 59, 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскаржуване рішення відділення АМК підлягає визнанню недійсним, оскільки при прийнятті рішення не були доведені обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, а висновки, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.
Зокрема, зазначено, що відповідач не наводить в оскаржуваному рішенні відділення АМК жодних обгрунтувань щодо мінімальної орендованої торговельної площі в магазині та вартості оренди користування цією площею, а відтак і підстав неврахування таких торговельних місць.
Відтак, на думку позивача, відповідачем порушено вимоги пункту 5.1 Методики під час прийняття оскаржуваного рішення, оскільки не з'ясовано обставин, що мають істотне значення для правильного визначення меж товарного ринку та становища позивача на такому ринку, а відтак дійшов помилкового висновку про зайняття підприємством монопольного (домінуючого) становища на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, викладених в пункті 1 резолютивної частини оскаржуваного рішення.
Відповідач позовні вимоги заперечив, вказав, що відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2022р. №49-р (далі - Методика) та ст.12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у оскарженому рішенні обгрунтовано визначено становище КП «Червоноградський ринок» на відповідному ринку товарів.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив наступне:
Розпорядженням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18.08.2022р. №63/29-рп/к розпочато розгляд справи № 63/4-02-26-2022 за ознаками вчинення комунальним підприємством «Червоноградський ринок» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, а саме встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на території м. Червоноград Львівської області.
У межах розгляду справи №63/4-02-26-2022 адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України складено подання про попередні висновки від 26.08.2024р. № 63-03/211-П.
26.09.2024р. адміністративна колегія Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за результатами розгляду справи №63/4-02-26-2022 постановила рішення №63/103-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».
Рішенням № 63/103-р/к від 26.09.2024 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» постановлено:
1.Визнати, що у період 2020 - I півріччя 2024 р.р. КП «Червоноградський ринок» (ідентифікаційний номер особи 03337929, адреса: 80105, Львівська обл., м. Червоноград, вул. Сокальська, 5) займало монопольне (домінуюче) становище на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на території м. Червоноград Львівської області з частками: 2020 рік - 89,19%, 2021 рік - 89,37 %, 2022 рік - 89,37%, 2023 рік - 90,1%, I півріччя 2024 року - 90,1%.
2.Визнати дії КП «Червоноградський ринок» (ідентифікаційний номер особи 03337929, адреса: 80105, Львівська обл., м.Червоноград, вул. Сокальська, 5) порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 1 ч. 2 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що полягають у встановленні Наказом від 01.12.2021р. №327 таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на території м. Червоноград Львівської області
3.На підставі ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказане у п. 2, накласти на КП «Червоноградський ринок» (ідентифікаційний номер особи 03337929, адреса: 80105, Львівська обл., м. Червоноград, вул. Сокальська, 5) штраф у розмірі 68 000,00 грн.
В пункті 18 оскаржуваного рішення вказано, що аналіз та дослідження становища КП «Червоноградський ринок» на ринку послуг з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) на ринку міста Червонограда Львівської області для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами здійснювався відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2022р. № 49-р.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Згідно з приписами статті 3 вказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.
Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання (пункти 1 та 5 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Відповідно до частини третьої статті 13 вказаного Закону, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 2 частини першої статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Відповідно до частини першої статті 48 наведеного Закону за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу.
За порушення, передбачені зокрема пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», накладаються штрафи в розмірі, передбаченому абзацом другим частини другої статті 52 названого Закону.
Підставами для скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. N49-р. Однак, господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду №915/167/17 від 28.02.2018р., №910/4489/17 від 30.05.2018р., №910/3047/17 від 19.06.2018р.
Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.
Згідно п.4.1 Методики щодо визначення монопольного становища, перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).
Визначення ознак одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи) здійснюється, виходячи з подібності, зокрема споживчих характеристик; умов споживання; умов реалізації; цін (п. 4.2 Методики).
Дії з визначення товарних меж ринку здійснюються органом АМКУ в порядку, визначеному розділом 5 Методики, п.5.1 якої передбачає, що товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.
Згідно п.1.3 Методики товарні межі ринку - товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого.
Позиція щодо обґрунтованості визначення, як комплексні послуги надання місць для торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного Господарського Суду від 13.11.2018р. № 922/82/18.
Твердження позивача щодо неправильності визначення відділенням Антимонопольного комітету України переліку товарів, щодо яких має визначатись монопольне становище суб'єктів господарювання, а також товарних меж ринку не приймається судом, оскільки господарський суд, в межах наданих йому повноважень, здійснивши перевірку правильності застосування органом Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, не виявив порушень, оскільки під час дослідження ринку територіальним відділенням здійснено всі етапи, встановлені п. 2.1 Методики, які відображені в пунктах спірного рішення, зокрема встановлено об'єкти аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; складено перелік товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складено перелік основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп).
Крім того, суд не вправі самостійно встановлювати перелік товарів, товарні межі ринку, після того, як це зроблено зазначеним органом, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2018р. у справі №910/6999/17, від 19.06.2018р. у справі № 910/3047/17, від 11.06.2019р. у справі № 915/523/18, від 05.03.2020р. у справі № 910/2921/19.
Норми чинного законодавства України не містять якогось вичерпного переліку можливих ринків товарів. У кожному випадку АМК, здійснюючи контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, проводить дослідження ринку та визначає межі товарного ринку. Тому не береться до уваги посилання позивача на те, що той ринок товарів, вивчення якого проводиться органом Антимонопольного комітету України, зокрема оренда, не є товаром у розумінні Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Верховний Суд у постанові №910/14493/18 від 14.05.2020р. вказав, що не можуть братись до уваги посилання сторін спору на те, що той чи інший ринок товарів, вивчення якого проводиться органом Антимонопольного комітету України, не передбачений законом.
Крім того, надання певних послуг обмеженому/вузькому, конкретно визначеному колу суб'єктів (споживачів цих послуг), яким такі послуги надаються, не позбавляє ці послуги їх властивостей (послуга надана певному визначеному колу суб'єктів не перестає бути послугою) та не вказує на відсутність ринку цих послуг серед визначеного кола суб'єктів, незалежно від того, на якій підставі виникла необхідність надання цих послуг.
При цьому, в основу кваліфікації дій позивача, як зловживання своїм монопольним становищем комітетом покладено дискримінаційність ціноутворення позивача (необгрунтоване встановлення орендної плати, без прив'язки до будь яких обґрунтованих критеріїв) та можливість такого ціноутворення за умов існування значної конкуренції на ринку (що включало аналіз наявності або відсутності об'єктивно виправданих причин).
Здійснення системної оцінки та кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання, як і уточнення кваліфікації одних і тих самих дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання в межах відповідних (тобто тих, що співвідносяться, як загальні та спеціальні) приписів, що містяться в різних частинах статті 13 вказаного вище Закону, відноситься до виключних (дискреційних) повноважень органів Антимонопольного комітету України.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які б були неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Стаття 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб'єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.
Відповідно до частини третьої статті 13 вказаного Закону, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
У розгляді справ зі спорів, пов'язаних із зловживанням монопольним становищем на ринку, господарським судам необхідно мати на увазі, що наведений у статті 29 Господарського кодексу України перелік дій, що визнаються таким зловживанням, не можна вважати вичерпним. Згідно з приписом частини першої статті 41 Господарського кодексу України, законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з Господарського кодексу України, Закону України «Про Антимонопольний комітет України», інших законодавчих актів. До таких законодавчих актів належить і Закон України «Про захист економічної конкуренції», який передбачає як кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку (частина перша статті 13), так і перелік відповідних дій чи бездіяльності (частина друга цієї статті).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до частини першої статті 48 наведеного Закону, за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу.
За порушення, передбачені, зокрема пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», накладаються штрафи в розмірі, передбаченому абзацом другим частини другої статті 52 названого Закону.
Згідно ч. 2 ст. 52 Закону статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачені, зокрема пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.
Підставами для скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Проведене територіальним відділенням дослідження за період, протягом якого відбувалися події, що кваліфікувалися, як ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, монопольного (домінуючого) становища товариства, здійснено у повній відповідності до вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Методики, Рішення АМК прийнято у межах наданих йому повноважень та з дотриманням приписів чинного законодавства, а позивачем не подано суду доказів на підтвердження наявності підстав для визнання недійсним спірного рішення АМК відповідно до статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
На Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено обов'язок доведення наявності у діях суб'єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі займання монопольного (домінуючого) становища суб'єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Будь-яке рішення державного органу, уповноваженого на здійснення певної діяльності, не може ґрунтуватися на припущеннях чи досліджених не у повній мірі фактах та обставин, що стали підставою для ухвалення певного рішення.
Недоведення Антимонопольним комітетом України або його територіальним відділенням, яке є стороною у справі, факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, навіть у разі доведення зайняття цим суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища є підставою для визнання частково недійсним рішення АМК у частині визнання дій такого суб'єкта господарювання зловживанням монопольним (домінуючим) становищем та накладення штрафу.
Таким чином, під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.
При цьому враховано, що судом не можуть досліджуватись та оцінюватись додаткові пояснення сторін, які стосуються кваліфікації встановленого органом АМК порушення конкурентного законодавства, які не надавались у межах розгляду справи про порушення конкурентного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові №910/12487/18 від 19.08.2019р.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Як слідує з матеріалів справи, позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що підприємство зазнає значної конкуренції на ринку надання комплексних послуг з надання торгівельних місць для реалізації продовольчих/непродовольчих товарів на ринку в територіальних межах.
При дослідженні товарного ринку з комплексних послуг з надання торгівельних місць для реалізації продовольчих/непродовольчих товарів на ринку в територіальних межах відділенням Антимонопольного комітету України було дотримано вимоги Методики, зокрема, було визначено: об'єкт аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища; товарні межі ринку - комплексні послуги з надання торгівельних місць для реалізації продовольчих/непродовольчих товарів на ринку; територіальні (географічні) межі ринку комплексних послуг з надання торгівельних місць для торгівлі продовольчими/непродовольчими товарами на ринку; споживачі послуг товариства: часові межі ринку; визначено потенційних конкурентів, бар'єри вступу на ринок.
Суд, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів погоджується з доводами відповідача, що позивач протягом досліджуваного періоду займав монопольне (домінуюче) становище на товарному ринку з комплексних послуг з надання торгівельних місць для реалізації продовольчих/непродовольчих товарів на ринку в територіальних межах, внаслідок чого товариство користуючись монопольним (домінуючим) становищем мало змогу встановлювати різні ціни чи різні інші умови до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.
Позивач зворотного належними і допустимими доказами не довів.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 07.07.2025 р.
Суддя Король М.Р.