79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
26.06.2025 Справа № 914/2095/24
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова
в інтересах держави в особі
позивача: Львівської міської ради,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕХРЕСТЯ»,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради
про: зобов'язання звільнити (повернути) земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан,
представники:
прокурор: Леонтьєва Н.Т.,
позивача: Наконечна О.М.,
відповідача: Лосин О.Б., Царук А.П.,
третьої особи: не з'явився,
26.08.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕХРЕСТЯ» про зобов'язання звільнити (повернути) земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан.
Ухвалою суду від 02.09.2024р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
18.09.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№22447/24).
02.10.2024р. на адресу суду прокурором подано пояснення у справі (вх.№23907/24).
02.10.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№3664/24).
29.10.2024р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№26235/24).
30.10.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення документів у справі (вх.№26279/24).
30.10.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення документів у справі (вх.№27818/24).
18.11.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення документів у справі (вх.№27811/24).
18.11.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення документів у справі (вх.№27814/24).
Протокольною ухвалою від 20.11.2024р. суд, зокрема, ухвалив: визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк, долучити докази до матеріалів справи, відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
За висновками суду, у даній справі суд не позбавлений можливості самостійно встановити та оцінити обставини, пов'язані зі справою, дати оцінку поданим сторонами доказам та зробити висновок про наявність підстав для задоволення чи відмову в задоволенні позову.
27.11.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано клопотання про залучення до участі у справі: Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради, ідентифікаційний код: 04056109, (Місцезнаходження: Україна, 79017, Львівська обл., місто Львів, вулиця К.Левицького, будинок 67) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (вх.№4406/24).
04.12.2024р. суд постановив ухвалу, якою задовольнив відповідне клопотання прокурора.
08.01.2025р. через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх.№551/25).
20.01.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення документів у справі (вх.№1445/25).
30.01.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№2550/25).
Протокольною ухвалою від 30.01.2025р. суд ухвалив: визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк, долучити докази до матеріалів справи.
11.02.2025р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшло клопотання про долучення документів у справі (вх.№3614/25).
27.02.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№812/25).
Протокольною ухвалою від 26.03.2025р. суд ухвалив: залишити без розгляду клопотання про зупинення провадження з огляду на те, що таке подано на стадії розгляду справи по суті, коли відповідне питання не може розглядатись судом.
09.05.2025р. через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності представника, в якій зазначено також, що позовні вимоги тертя особа підтримує та просить врахувати суд подані пояснення у справі (вх.№12248/25).
22.05.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№13603/25).
Позиція прокурора:
Прокурор зазначає про те, що відповідачем самовільно зайнято земельну ділянку комунальної власності, загальною площею 0,0730 га, однак дозволом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради №87 зі строком дії до 30.10.2024р. відповідачу дозволено встановити за адресою: м.Львів, вул. Поліська, 2 тимчасову огорожу для проведення робіт з відновлення окремих конструкцій будівлі шашличної без зміни їх геометричних розмірів на земельній ділянці, площею 0,1169 га.
Вказує, що такі дії відповідача порушують законні інтереси Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради щодо володіння, користування і розпорядження спірною земельною ділянкою.
Відтак просить суд зобов'язати відповідача звільнити (повернути) земельну ділянку комунальної власності по вул. Поліській, 2 у м. Львові, загальною площею 0,0730 га, яка складається із земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:08:007:0134, площею 0,021га та прилеглої до неї несформованої земельної ділянки, площею 0,0520 га та привести її у придатний для використання стан, шляхом демонтажу існуючих будівельних конструкцій та металевої огорожі.
Позиція позивача:
Підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Позиція відповідача:
Вказує на те, що твердження про самовільне зайняття ним спірної земельної ділянки є безпідставним з огляду на те, що на сьогодні він-відповідач, як власник будівлі шашличної, у відповідності до вимог чинного законодавства, із урахуванням листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради від 05.10.2023р. №0006-вих-122586 та дозволу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради №87 зі строком дії до 30.10.2024р., проводить на спірній земельній ділянці відновлення окремих конструкцій будівлі шашличної без зміни їх геометричних розмірів з метою ліквідації наслідків пожежі, що виникла 12.11.2017р.
Позиція третьої особи:
Підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень учасників справи, суд встановив наступне:
Власником земельної ділянки за адресою: м.Львів, вул. Поліська, 2, є територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі п. а ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України.
ТОВ «Перехрестя» є власником будівлі шашличної, площею 79,4 м2, що знаходиться на вул. Поліська, 2 у м. Львові, вартість якого становить 28675 грн, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.06.2008р., номер витягу 19331486, серія ССК №777975. Підставою виникнення права власності є рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2001р. у справі №1/485-22/316. Вказане додатково підтверджується інформацією з Державного реєстру речових права на нерухоме майно, реєстраційним посвідченням Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 22.10.2001р., серія КММ №013019.
Ухвалою Львівської міської ради від 15.09.2016р. за №1014 ТзОВ «Перехрестя» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Поліській, 2 у м. Львові.
Ухвалою Львівської міської ради від 10.10.2019р. №5715 ТзОВ «Перехрестя» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку, площею 0,0210 га в межах червоних ліній вулиці без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень на вул. Поліській, 2 (кадастровий номер 4610137200:08:007:0134) в оренду терміном на 3 роки для обслуговування будівлі (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії землі, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування).
Договір оренди земельної ділянки сторонами укладено не було.
23.12.2019р. ТзОВ «Перехрестя» звернулося до Львівської міської ради з листом, в якому просило внести зміни до прийнятої ухвали від 10.10.2019р. №5715 «Про затвердження ТзОВ «Перехрестя» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Поліській, 2». Управлінням земельних ресурсів підготовлено проект ухвали, якою передбачалося внесення відповідних змін.
Вказаний проект ухвали був відхилений на сесії Львівської міської ради від 07.09.2020р., у зв'язку з тим, що не набрав необхідної кількості голосів.
Зміни до ухвали Львівської міської ради від 10.10.2019 за №5715 «Про затвердження ТОВ «Перехрестя» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Поліській, 2», а також щодо продовження терміну оренди земельної ділянки Львівською міською радою не приймалися.
12.11.2017р. на вул. Поліській, 2 у м. Львові відбулася пожежа, внаслідок якої майно відповідача було пошкоджено, що підтверджується листом Управління запобігання надзвичайним ситуаціям та цивільного захисту по Львівській міській територіальній громаді ГУ ДСУ НС у Львівській області від 25.09.2023р. за №58-123-1757/58-113.
22.10.2022р. провідним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель м. Львова Управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради, провідним спеціалістом відділу районних архітекторів Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради, начальником відділу укладання договорів оренди землі Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради було здійснено обстеження земельної ділянки на вул. Поліській, 2, за результатами якого було складено акт за №22 від 28.10.2022р.
В результаті обстеження земельної ділянки відповідальними особами було виявлено, що будівля шашличної, загальною площею 79,4 м2 (реєстраційний номер майна 23772437), яка перебуває у власності ТзОВ «Перехрестя» на вул. Поліській, 2 у м. Львові, зруйнована. На земельній ділянці виявлено залишки бетонної стяжки та будівельного сміття (фотофіксація у матеріалах справи).
16.10.2023р., реєстраційний номер № 2-18116АП-Л-33, ТзОВ «Перехрестя» звернулося до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради за дозволом на порушення об'єкта благоустрою, а саме території комунальної власності на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна на вул. Поліській,2 у м.Львові, що перебуває у власності ТзОВ «Перехрестя», для виконання робіт на встановлення тимчасової огорожі з метою відновлення окремих конструкції будівлі без зміни їх геометричних розмірів. Оскільки заявником було подано необхідний пакет документів, для отримання запитуваної адміністративної послуги, передбачений Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.02.2023р. №127, яким затверджені інформаційні картки адміністративних послуг, суб'єктами надання яких є районні адміністрації, заяву було задоволено.
30.10.2023р. Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради видала ТзОВ «Перехрестя» дозвіл №87 на тимчасове порушення благоустрою на території Личаківського району для встановлення тимчасової огорожі для проведення робіт з відновлення окремих конструкцій будівлі без зміни їх геометричних розмірів, відповідно до поданої схеми плану тимчасової огорожі за адресою: м.Львів, вул.Поліська,2. Термін виконання робіт з 30.10.2023р. до 30.12.2023р. Цей термін двічі продовжувався (з 31.12.2023р. до 30.04.2024р. та з 01.05.2024р. до 30.10.2024р.).
Згодом, 15.10.2024р. за реєстраційним номером №2-18267/ПП-Ш-33, ТзОВ «Перехрестя» скерувало заяву до районної адміністрації щодо надання дозволу на тимчасове порушення благоустрою для виконання робіт з прокладання, реконструкції та планового ремонту інженерних мереж (вул. Поліська.2).
Листом від 01.11.2024р. №33-вих-156739 районна адміністрація відмовила ТзОВ «Перехрестя» у видачі дозволу у зв'язку із поданням неповного пакету документів.
09.12.2024р. за реєстраційним номером №2-21618/АП-Ш-33, ТзОВ «Перехрестя» подало повторно заяву до районної адміністрації щодо надання дозволу на тимчасове порушення благоустрою для виконання робіт з прокладання, реконструкції та планового ремонту інженерних мереж (вул. Поліська.2).
Листом від 01.01.2025р. за №33-вих-60, районна адміністрація повідомила ТзОВ «Перехрестя» про те, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 64 Закону України «Про адміністративну процедуру», розгляд адміністративного провадження за заявою ТзОВ «Перехрестя» зупинено у зв'язку із об'єктивною неможливістю розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, яка розглядається судом.
Державна реєстрація права власності за ТзОВ «Перехрестя» на будівлю оскаржено Львівською міською радою у порядку господарського судочинства у справі № 914/1132/23, у якій рішенням господарського суду від 28.01.2025р. відмовлено у задоволенні відповідної вимоги.Вказане рішення залишено в силі відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025р.
Заслухавши доводи прокурора та інших учасників справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном; факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Зі змісту статті 391 Цивільного кодексу України слідує, що вона регулює захист права власності не в будь-якому випадку, а в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном.
Усунення порушень прав на землю унормовано ст.152 Земельного кодексу України, ч. 2 якої передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частиною 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
З аналізу ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України слідує, що для їх застосування необхідно встановити вчинення особою-відповідачем неправомірних дій, які порушують права власника (володільця) майна (в даному випадку земельної ділянки), що водночас унеможливлює використання ним належного майна.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилаючись, зокрема, на ст. 376 ЦК України та ст. 212 ЗК України зазначає, що відповідач неправомірно використовує спірну земельну ділянку для функціонування самочинно побудованої будівлі шашличної та прилеглих конструкцій до неї.
Згідно з ч.1 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Ст.212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки визначено як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Тобто, самовільне зайняття земельної ділянки означає фактичне використання земельної ділянки без відповідних правових підстав.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач звертався з відповідними запитами для отримання дозволу для проведення будівельних робіт на спірній земельній ділянці.
Станом на момент розгляду справи, відповідач, як власник будівлі шашличної, у відповідності до вимог чинного законодавства, із урахуванням листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради від 05.10.2023р. №0006-вих-122586 та дозволу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради №87 зі строком дії до 30.10.2024р., проводить на спірній земельній ділянці відновлення окремих конструкцій будівлі шашличної без зміни їх геометричних розмірів з метою ліквідації наслідків пожежі, що виникла 12.11.2017р.
Відтак, дії відповідача не можуть кваліфікуватися як самовільне зайняття вказаної земельної ділянки. Тому, в даному випадку відсутні підстави для застосування ст.212 Земельного кодексу України, на яку посилається прокурор.
Тому твердження прокурора про здійснення відповідачем самочинного будівництва на спірній земельній ділянці є безпідставним та необґрунтованим.
На основі викладеного, суд вважає за необхідне роз'яснити, що за відсутності протиправного характеру дій відповідача виключається можливість задоволення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном.
З огляду на вищезазначене, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Таким чином, відповідачем вчинялися дії щодо оформлення права користування земельною ділянкою. Тому, відсутність на момент звернення з позовом до суду у відповідача документів, які підтверджують право користування спірною земельною ділянкою, не може розцінюватися, як правопорушення та свідчити про самовільне зайняття відповідачем вказаної земельної ділянки.
З приводу наявності підстав для звернення з даним позовом до суду прокурором в інтересах держави в особі Львівської міської ради, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005р., заява 61517/00, пункт 27).
Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009р., заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття (інтерес держави).
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018р. зі справи №806/1000/17).
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
На момент звернення з позовом власником спірної земельної ділянки в є Львівська міська рада, яка має право та можливість самостійно звертатися а відповідним позовом до суду у випадку порушення їх прав чи законних інтересів, однак в даному випадку відповідних заходів не було вжито, про що обгрунтовано прокурором в позові.
Згідно положень ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 2 ст. 4 ГПК України, захисту в судовому порядку підлягають права та законні інтереси у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем не оспорюється, а навпаки визнається право власності Львівської міської ради на спірну земельну ділянку, про що свідчать його звернення щодо оформлення дозволу на будівництво.
Враховуючи сукупність наявних у справі доказів, судом не вбачається порушення з боку відповідача інтересів держави та позивача у справі.
Також судом враховуються положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини, які застосовуються при здійсненні судочинства як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
У відповідності до приписів ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003 року, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.01.1986 року).
Тобто, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004р. у справі «Трегубенко проти України» вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи, зокрема, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
При цьому, ні прокурором, ні позивачем не обґрунтовано та не підтверджено будь-якими доказами, в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував, як заходи позбавлення права власності відповідача на будівлю, що знаходиться на спірній земельній ділянці, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Крім цього, при оцінці дотримання принципу «пропорційності» має оцінюватися і дотримання принципу «належного урядування».
Так, в пунктах 70, 71, 73 рішення ЄСПЛ від 20.10.2011р. у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Щодо інших доказів, доводів та заперечень учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010р. наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
З огляду на сукупність наявних в матеріалах справи доказів, суд не вбачає в діях відповідача протиправної поведінки, самочинного будівництва, відповідно й самовільного зайняття спірної земельної ділянки, порушення інтересів держави та позивача у справі.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).
Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).
Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищевикладене, враховуючи що судом не встановлено, а прокурором не обґрунтовано порушення інтересів держави, прав та законних інтересів позивача, відсутність доказів самочинного будівництва шашличної, тимчасових споруд, факту самовільного використання відповідачем спірної земельної ділянки, у суду відсутні підстави для задоволення позову прокурора.
За таких обставин, в позові необхідно відмовити.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у справі покладаються на Львівську обласну прокуратуру.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 07.07.2025р.
Суддя Король М.Р.