вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/104/25
Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/104/25
за позовом: Броварської міської ради Броварського району Київської області (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Героїв України, буд. 15)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “БРОВАКАР» (07400, Київська обл., м. Бровари, бульв. Незалежності, буд. 22-Б, а/с №112)
про стягнення 1951281, 83 грн.
за участю представників:
від позивача: Кнуренко Я.С.
від відповідача: Бургай О.В.
Броварська міська рада Броварського району Київської області звернулася до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №1.12.4-15/01/24002 від 30.12.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю “БРОВАКАР» про стягнення 1951281,83 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2025 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 23.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.03.2025 о 11:00.
07.02.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
18.02.2025 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 19.02.2025 відзив на позовну заяву Товариству з обмеженою відповідальністю “БРОВАКАР» повернуто без розгляду.
27.02.2025 на адресу суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.
27.02.2025 на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній зазначив наступне:
- у відповідача відсутній обов?язок сплачувати пайовий внесок на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року №132-IХ, яким статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено;
- з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об?єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статі 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності;
- Договір №2-45/16 від 13.03.2014 не може слугувати підставою для стягнення коштів пайової участі з відповідача, оскільки 22.10.2019 управлінням інспекції та контролю Броварської міської ради Київської області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт за №КС 061192952582 щодо будівництва станції технічного обслуговування по бульвару Незалежності 22-Б в м. Бровари, Київської області. Об'єкт будівництва введено в експлуатацію - 13.10.2021, що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1) за реєстраційним №КС 101211011656, коли обов'язок щодо сплати пайового внеску законодавчими змінами скасовано;
- розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є невід'ємною частиною Договору (Додаток 1 до Договору), однак в матеріалах справи він відсутній;
- Договір №2-45/16 від 13.03.2014 укладався з Унітарним приватним підприємством «Бровакар». Позовну заяву подано до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бровакар». Пропозиції щодо внесення змін в Договір у вигляді Додаткової угоди щодо зміни реквізитів Сторін та умов Договору, на адресу відповідача не надходило;
- документів, які б підтверджували загальну кошторисну вартість об'єкта будівництва до матеріалів позову не долучено;
- при поданні відповідачем до Управління інспекції та контролю Броварської міської ради Броварського району Київської області Декларації про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1) за вих. №1110/11 від 11.10.2021 в останній зазначено, що відповідач не залучається до сплати пайової участі;
- відповідно до претензії позивача №l.12.4-10/01/17378 від 23.09.2024 встановлена сума пайової участі в розмірі 1 055 148, 00 грн., що не підтверджена проектною документацією замовника будівництва, тому є недоведеною та необґрунтованою;
- визначення розміру пайової участі як безпідставно збережених коштів та неотриманих доходів до місцевого бюджету можливе лише на підставі загальної кошторисної вартості будівництва об?єкта;
- умовами Договору №2-45/16 про пайову участь від 13.03.2014 сторонами не визначалося право та підстави для нарахування позивачем інфляції та 3% річних у випадку несвоєчасної сплати коштів, а тому стягнення інфляції та 3% річних є безпідставним та незаконним;
- позивачем розмір інфляційних втрат та 3% річних розраховано з початку об?єкта будівництва, що є хибним, оскільки строк для перерахування коштів встановлено до прийняття об?єкта будівництва в експлуатацію, а тому здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій з зазначеним періодом з 06.11.2019 по 23.12.2024 є незаконним.
У судовому засіданні 06.03.2025 судом оголошено перерву до 20.03.2025 о 12:15.
13.03.2025 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 20.03.2025 судом закрито підготовче провадження у справі №911/104/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.04.2025 о 12:00.
17.04.2025 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, що підписано електронним цифровим підписом.
Ухвалою суду від 17.04.2025 відкладено розгляд справи на 01.05.2025 о 11:30.
01.05.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
У судовому засіданні 01.05.2025 судом оголошено перерву до 15.05.2025 о 12:15.
Ухвалою суду від 01.05.2025 повідомлено Броварську міську раду Броварського району Київської області про те, що судове засідання у справі №911/104/25 відбудеться 15.05.2025 о 12:15.
12.05.2025 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи інвесторської кошторисної документації, що підтверджує загальну кошторисну вартість об'єкта будівництва. У вказаному клопотанні відповідач посив суд визнати поважними причини пропуску строку для подання доказів та поновити відповідачу такий строк.
Судове засідання призначене на 15.05.2025 о 12:15 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Смірнова О.Г. з 13.05.2025 по 16.05.2025 включно на лікарняному.
Ухвалою суду від 19.05.2025 призначено судове засідання 19.06.2025 о 13:45.
У судовому засіданні 19.06.2025, після судових дебатів, судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відкладено оголошення рішення на 26.04.2025 о 12:30.
Ухвалою суду від 19.06.2025 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “БРОВАКАР» про поновлення строку на подання доказів відмовлено.
У судове засідання 26.06.2025 з'явились представники сторін.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позицію сторін, суд встановив.
Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та щодо сплати пайової участі у визначені законодавством строки, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем щодо сплати пайової участі, яка за розрахунком позивача становить 1 055 148, 00 грн.
Позивач зазначає, що згідно відомостей з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відповідачем було подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт, за реєстраційним №KC 061192952582 за кодом об?єкта 1241.9 (будівництво станції технічного обслуговування) від 22 жовтня 2019 року, яке зареєстроване в Управлінні інспекції та контролю Броварської міської ради Київської області за адресою: бул. Незалежності, 22-Б в м. Бровари Броварського району Київської області, за класом наслідків СС1, за кадастровим номером земельної ділянки: 3210600000:01:038:0012. Копію вказаного повідомлення позивачем долучено до матеріалів справи.
Також позивачем долучено до матеріалів справи копію повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єктах з незначними наслідками (СС1) за №КС 061192952582-1 від 14.09.2021.
Позивач вказує, що замовником будівництва є ТОВ «Бровакар».
13.10.2021 була зареєстрована декларація про готовність до експлуатації об?єкта з незначними наслідками (СС1), за реєстраційним №KC 101211011656, щодо об?єкта будівництва: будівництво станції технічного обслуговування за адресою: бульв. Незалежності, 22-Б в м. Бровари Броварського району Київської області.
Позивач наголошує на тому, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об?єкта, з техніко-економічними показниками.
13.03.2014 між виконавчим комітетом Броварської міської ради (далі - Виконком) та Унітарним приватним підприємством «Бровакар» (далі - Замовник) було укладено Договір про пайову участь (внесок) замовника будівництва у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури №2-45/16 (далі - Договорів), відповідно до п. 2.1. якого Замовник зобов'язується перерахувати на рахунок бюджету міста грошові кошти у розмірі, що становить 10% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта. Розрахунок пайової участі наведено в додатку 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною. Копію вказаного Договору позивачем долучено до матеріалів справи.
Позивач вказує, що направляв відповідачу лист за вих. №1.7-08/01/6903 від 06.12.2021 з пропозицією вчинити дії щодо укладання рахунку до Договору. Копію вказаного листа позивачем долучено до матеріалів справи.
З позову вбачається, що 23.09.2024 позивачем було направлено відповідачу претензію №1.12.4-10/01/17378 про перерахування суми пайової участі у розмірі 1 055 148, 00 грн. Копію відповідної претензії позивачем надано суду.
Позивач вказує, що 07.10.2024 відповідачем було направлено йому лист за вих. №6668/01/1.12.4-10. У вказаному листі відповідач зазначив, що з огляду на скасування сплати пайової участі у розвиток інфраструктури під час будівництва, вимоги, відсутність договірних відносин з цього питання - вимоги претензії №1.12.4-10/01/17378 від 23.09.2024 відхиляються. Копію вказаного листа позивачем долучено до матеріалів справи.
В подальшому, прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", пунктом 13 якого статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено.
Позивач наголошує на тому, що ухилення відповідачем від укладення обов?язкового в силу закону договору та, як наслідок, несплата пайової участі призводить до втрат коштів до місцевого бюджету та уповільнює розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
Позивач вказує, що відповідач проігнорував зобов?язання чітко визначені чинним законодавством України та його пропозиції про сплату пайової участі. Упродовж 10 робочих днів після початку будівництва та станом на сьогодні, дій щодо визначення розміру пайової участі та оплати пайової участі щодо об?єкта будівництва: «Будівництво станції технічного обслуговування за адресою: бульв. Незалежності, 22-Б в м. Бровари Броварського району Київської області, не здійснено.
Позивач зазначає, що оскільки відповідач не надав інформації для визначення величини пайової участі, розрахунок здійснювався на підставі поданої декларації про готовність до експлуатації об?єкта, зареєстрованої в реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, за реєстраційним № KС101211011656 від 13.10.2021. Копію вказаної декларації позивачем долучено до матеріалів справи.
Також позивачем долучено до матеріалів справи витяг з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 22.10.2019 за №КС 061192952582, витяг з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 13.10.2021 за №КС 101211011656 та витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про звернення до ЦНАП Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за № СА 01:1967-3664-0902-8669.
Так, позивач наголошує на тому, що з урахуванням вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» відповідач зобов?язаний сплатити до місцевого бюджету на користь органу місцевого самоврядування 1 055 148, 00 грн. збитків за наслідками невиконання зобов?язань за кодом 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту».
Разом з цим, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань позивач просить суд стягнути з останнього інфляційні втрати у розмірі 733 696, 96 грн. та три проценти річних у розмірі 162 436, 87 грн.
Дослідивши надані позивачем докази у розрізі приписів норм законодавства, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, суд дійшов таких висновків.
Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон) визначено правові та організаційні основи містобудівної діяльності, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), замовник фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
На підставі ч. 1 ст. 2 Закону, планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
На час подання відповідачем повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва станції технічного обслуговування за №КС 061192952582 від 22.10.2019 статтею 40 Закону закріплювався обов'язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (ч. 2, 3 ст. 40 Закону).
У свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту (ч. 1 ст. 40 Закону).
Відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону (в редакції станом на 22.10.2019) договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є:
1) розмір пайової участі;
2) строк (графік) сплати пайової участі;
3) відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
При цьому, Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію, і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру (постанови Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 20.02.2024 у справі №910/20216/21, від 04.04.2024 у справі №923/1306/21 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23).
Водночас на момент завершення будівництва станції технічного обслуговування та до моменту прийняття її в експлуатацію 11.10.2021 (дата реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1) статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019 (далі Закон №132-ІХ). Вказані зміни набули чинності з 01.01.2020 відповідно до підп. 2 п. 1 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020, передбачений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Водночас частиною 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання; установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (п. 3, 4 ч. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ).
У постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов'язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Дослідивши Договір про пайову участь (внесок) замовника будівництва у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури №2-45/16 від 13.03.2014, судом встановлено, що п. 2.1. вказаного Договору передбачено, що розрахунок пайової участі наведено в додатку 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною. Однак, матеріали справи Додатку 1 до Договору не містять.
Також, безпосредньо в судовому засіданні 19.06.2025 представники обох сторін зазначили, що Додаток 1 до Договору не укладався. Крім цього, у вказаному судовому засіданні представник позивача наголосила, що позивачем було здійснено розрахунок пайової участі у відповідності до вимог Закону, а не Договору, з огляду на зміни, які відбулись у Законодавстві.
За вказаних обставин, судом не приймається до уваги вказаний вище Договір, скільки між сторонами не було укладено Додатку 1 до нього, яким вони мали визначити розрахунок пайової участі, тоді як згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
При цьому, положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Аналогічні правові висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №909/1402/19, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23.
Передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва був впроваджений законодавцем для: 1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож, враховуючи вимоги пунктів 3, 4 частини 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
З аналізу вказаного вище випливає, що обов'язок відповідача в частині сплати коштів пайової участі за будівництво станції технічного обслуговування, за адресою Київська обл., м. Бровари, бульв. Незалежності, 22-Б, виник з дати повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а саме з 22.10.2019.
Відповідно до ч. 5 ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Відтак, строк внесення коштів пайової участі відповідачем сплинув з дати введення вказаного вище об'єкту в експлуатацію, а саме з 11.10.2021 (дата реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1)).
За встановлених судом обставин, відповідач не взяв участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Бровари, Київської області, шляхом перерахування до місцевого бюджету означеного населеного пункту коштів пайової участі.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “БРОВАКАР» 1 055 148, 00 грн. безпідставно збережених коштів пайової участі за будівництво станції технічного обслуговування, що обрахована позивачем із застосуванням показника 4% від вартості відповідного будівництва, яка вказана в декларації про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1).
У даному контексті слід зазначити, що в наявному в матеріалах справи витязі з Реєстру будівельної діяльності за №СА 01:1967-3664-0902-8669 зазначено, що вказаний вище об'єкт будівництва є нежитловою будівлею, у зв'язку з чим сума пайової участі, належна до сплати за його будівництво, мала би визначатись із розрахунку 4% від загальної кошторисної вартості (26 378 700, 00 х 4% = 1 055 148, 00 грн.).
При цьому, суд звертає увагу, що позивачем помилково кваліфіковано означену суму як збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, та Верховного Суду, викладеної в постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 15.08.2024 у справі №914/2145/23, замовник будівництва зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, частина 1 якої передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
У даному випадку слід врахувати, що згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення саме суд, а не позивач, вирішує, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу jura novit curia (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц.
У постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Господарський суд при постановленні судового рішення керується не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами на які посилаються сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
За таких обставин, позовні вимоги Броварської міської ради Броварського району Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “БРОВАКАР» про стягнення заборгованості у розмірі 1 055 148, 00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З підстав порушення строків виконання грошового зобов'язання позивач заявив до стягнення з відповідача 162 436, 87 грн. трьох процентів річних та 733 696, 96 грн. інфляційних втрат. Розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат виконано позивачем за загальний період з 06.11.2019 по 23.12.2024 на заборгованість у розмірі 1 055 148, 00 грн.
Згідно зі статтями 612, 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №925/683/21 вбачається, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об'єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Дослідивши надані позивачем розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про їх перерахунок, оскільки прострочення зобов'язання замовника будівництва із перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту має місце з 12.10.2021 (наступний день після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію).
Відтак, за розрахунком суду, не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем, три проценти річних складають 101 296,10 грн., а інфляційні втрати складають 531 011, 91 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Броварської міської ради Броварського району Київської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “БРОВАКАР» трьох процентів річних підлягають задоволенню частково в сумі 101 296, 10 грн., а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 531 011, 91 грн.
Твердження відповідача стосовно того, що документів, які б підтверджували загальну кошторисну вартість об'єкта будівництва до матеріалів позову не долучено, не беруться судом до уваги, з огляду на наступне.
Статтею 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент введення спірного об'єкта в експлуатацію) визначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка подана в паперовій формі, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня подання відповідних документів.
Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
Отже, системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що Декларація про готовність об'єкта до експлуатації це документ, який юридично закріплює завершення будівельних робіт, прийняття рішення по якому здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю. А тому прийняття рішення №1110/21в Управлінням інспекції та контролю Броварської міської ради Броварського району Київської області про реєстрацію декларації про готовність до експлуатації спірного об'єкта, в якій зазначено інформацію про кошторисну вартість будівництва, є тим документом, що підтверджує вартість будівництва станції технічного обслуговування по бульвару Незалежності, 22-Б в м. Бровари, Київської області.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 наголосив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки.
За правилами, визначеними частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із положеннями частин третьої-п'ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до правових позицій, викладених в постанові Верховного Суду України у справі №6-116 цс 13 в порядку перегляду судових рішень у цивільних справах в зв'язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
При цьому, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020, та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 до 30.06.2023.
Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 р. по 30.06.2023 р. усі строки загальної та спеціальної позовної давності продовжено (збільшено) для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на увесь строк дії карантину.
Додатково, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та діє до даного часу.
Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
За таких обставин суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, тому підстав для відмови у задоволенні позову з підстав її пропуску немає.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення і відхиляє заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Позивачем доведено суду факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі сплати пайової участі. Натомість, відповідач заявлених до нього вимог не спростував.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
У судовому засіданні, яке відбулося 26.06.2025, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Броварської міської ради Броварського району Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “БРОВАКАР» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “БРОВАКАР» (07400, Київська обл., м. Бровари, бульв. Незалежності, буд. 22-Б, код ЄДРПОУ 33502475) на користь Броварської міської ради Броварського району Київської області (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Героїв України, буд. 15, код ЄДРПОУ 26376375) грошові кошти у розмірі 1 055 148 (один мільйон п'ятдесят п'ять тисяч сто сорок вісім) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 531 011 (п'ятсот тридцять одна тисяча одинадцять) грн. 91 коп., три проценти річних у розмірі 101 296 (сто одна тисяча двісті дев'яносто шість) грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 25 311 (двадцять п'ять тисяч триста одинадцять) грн. 84 коп., видавши наказ.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено 08.07.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.