вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" липня 2025 р. Справа№ 911/1387/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Гаврилюка О.М.
без виклику представників сторін
розглядаючи матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
на рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 року (повний текст рішення складено 08.04.2025 року)
у справі №911/1387/24 (суддя Мальована Л.Я.)
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТС"
про стягнення 111 109,19 грн,
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТС" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 111 109,19 грн, з яких: 57115,45 грн основного боргу, 44 044,77 грн пені, 2 791,32 грн 3% річних та 7 157,65 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та сплати комунальних послуг по договору № 02.1.2-25-161 від 01.04.2009 року.
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.01.2025 року у справі №911/1387/24 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" у встановлений процесуальний строк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник вказав, що оскільки в порушення умов пункту 2.2.2 договору, у редакції додаткової угоди № 6 від 05.10.2022року договору, акти приймання-здачі отриманих послуг не були повернуті відповідачем у бухгалтерію Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" вони вважаються підписаними сторонами.
Крім того, за твердженням скаржника, укладаючи договір, сторони погодили порядок дій при виникненні форс-Мажору. А саме п.5.2 договору сторони погодили, що сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана у письмовій формі повідомити іншу сторону протягом 10 днів з моменту настання Форс-Мажору. Відсутність такого повідомлення позбавляє відповідну сторону права посилатися на Форс-Мажор у майбутньому.
Достатнім доказом дії Форс-Мажору є документ, виданий Торгово- промисловою палатою України.
Відповідач листом від 14.07.2022 року сповістив позивача про настання обставин, які унеможливлюють виконувати свої зобов'язання за угодою, тобто повідомив невчасно з порушенням строків передбачених п. 5.2 договору, та не надав позивачу сертифікат Торгово-промислової палати України, який би підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов'язань з відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг Орендарю у зв'язку з чим, вважаємо, що відповідні висновки суду першої інстанції є необґрунтованими та безпідставними.
При цьому, скаржник наголосив, що саме по собі посилання відповідача на наявність листа Торгово- промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов'язання перед позивачем.
Разом з тим, за твердженням скаржника у матеріалах справи відсутні докази припинення чи розірвання договору оренди спірного приміщення, суд не звернув увагу, що відповідач продовжував орендувати спірне приміщення та не був обмежений у своїх правах на використання даного приміщення у спірний період.
Крім того, за твердженням скаржника, саме об'єкт нерухомого майна, який орендував відповідач породжує для нього відповідні зобов'язання за договором № 02.1.2-25-161 від 01.04.2009 року перед Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", як балансоутримувачем відповідного майна. Таким чином у позивача відсутні будь-які правові підстави для звільнення відповідача від сплати за надані послуги.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Ткаченко Б.О., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 року у справі №911/1387/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
12.05.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 року у справі № 911/1387/24 без змін.
Разом з цим, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що з 24.02.2022 року Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» припинив діяльність із експорту та імпорту вантажів, що унеможливило господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС», для ведення якої винаймалося приміщення. Крім того, із 24.02.2022 року Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не надає можливості доступу співробітникам Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС» до орендованого приміщення, з огляду на що співробітники Товариства «ІТС» не знаходяться в орендованому приміщенні, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТС» не отримує послуги, передбачені договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг №02.1.2-25-161 від 01.04.2009 року.
Враховуючи викладене, за твердженням представника відповідача суд першої інстанції дійшов абсолютно законного та обґрунтованого висновку, що відповідач не міг використовувати орендоване майно від 24.02.2022 року з незалежних від нього причин, а тому йому не могли надаватися позивачем жодні «послуги», які фактично є нічим іншим як компенсацією експлуатаційних витрат та комунальних послуг і поживання яких можливе лише у випадку використання нерухомого майна.
Крім того, представник відповідача зауважив, що закон імперативно обмежує розмір пені, яка може бути застосована як міра відповідальності за порушення споживачем строку оплати комунальної послуги (згідно ч. 1 ст. 26 Закону №2189 - не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення).
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2008 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТС" (орендар) було укладено договір № 708/02.1.2-24-157 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення № 31 на першому поверсі офісної будівлі СПВО площею 17,3 кв.м.
Відповідно до п. 3.2. договору орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного майна і за базовий місяць розрахунку орендної плати (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) без врахування ПДВ становить 3900,00 грн.
Згідно п. 3.5. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношення 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Відповідно до Акту приймання-передачі орендованого майна, від 30.10.2008 року орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - приміщення № 31 на 1-му поверсі офісної будівлі СПВО, площею 17,30 кв.м (далі -майно), що розміщене за адресою: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Як наслідок, між Державним підприємством «Міжнародний Аеропорт «Бориспіль» (аеропорт/ балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТС» (клієнт/орендар) був укладений договір про надання комунальних послуг для орендованого приміщення від 01.04.2009 року №02.1.2-25-161 з наступними змінами (далі - договір), відповідно до умов якого балансоутримувач надає, а орендар отримує та оплачує наступні послуги:
- забезпечення теплом (теплова енергія); обсяг наданих послуг в місяць розраховується розрахунковим шляхом за 17,30 кв. м 0,17 Гкал; оплата за одиницю вимірювання в місяць: 460,00 грн без ПДВ;
- забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці; обсяг наданих послуг в місяць: 2 працівники; оплата за одиницю вимірювання в місяць: 09,50 грн без ПДВ, щомісячна оплата за надані послуги 19,00 грн без ПДВ;
- використання води для прибирання орендованого майна самостійно клієнтом; обсяг наданих послуг в місяць: 17,30 кв.м; оплата за одиницю вимірювання в місяць: 1,00 грн без ПДВ (за 1 кв.м), щомісячна оплата за надані послуги 17,30 грн без ПДВ;
- прибирання (сміттєзбірника) та вивезення твердих побутових відходів: обсяг наданих послуг в місяць: 7,95 куб.м; оплата за одиницю вимірювання в місяць: 47,70 грн без ПДВ, щомісячна оплата за надані послуги 47,70 грн без ПДВ;
- прибирання приміщень загального користування: 7,985 грн.
- енергозабезпечення/ передача електроенергії мережами аеропорту: обсяг наданих послуг в місяць: 473 кВт/год; оплата за одиницю вимірювання в місяць: за тарифом отриманим від електропостачальної організації/0,0213 грн без ПДВ, щомісячна оплата за надані послуги 10,07 грн без ПДВ;
Всього 456,07 грн.
- компенсація за земельний податок: щомісячна оплата за надані послуги 0,75 грн без ПДВ;
- сприяння збільшення вантажних перевезень клієнта через аеропорт, підримання аеропортом в належному стані своєї інфраструктури (доріг, перону, тощо), які використовує клієнт в процесі своєї діяльності, проведення інструктажу з пожежної та авіаційної безпеки та надання службою пожежної безпеки аеропорту допомоги клієнту при розробці інструкцій щодо дотримання вимог «Правил пожежної безпеки в Україні»: щомісячна оплата в розмірі 5 відсотків від чистого доходу, отриманого від діяльності в приміщенні, але не менше 3000,00 грн без ПДВ.
Відповідно до 1.3. договору сплата за послуги здійснюється орендарем з дати підписання сторонами акту приймання - передачі приміщення.
У п. 1.4 договору передбачено, що розмір оплати за послуги залежить від фактичного їх об'єму, тарифів та витрат балансоутримувача, пов'язаних з обсягом послуг в період їх надання, якості послуг та інших випадків, передбачених чинним законодавством України.
Пунктом 1.5 договору погоджено, що при порушенні аеропортом умов договору щодо ненадання або надання не в повному обсязі послуг, зниження їх якості, сторони протягом двох календарних днів після порушення укладають та підписують акт-претензію, в якому зазначаються терміни, види відхилення показників у наданні послуг, тощо. Аеропорт протягом трьох робочих днів після підписання акта-претензії вирішує питання про перерахунок платежів або видає орендарю обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. У випадку неврегулювання претензій шляхом переговорів справа вирішується у встановленому чинним законодавством України порядку.
Відповідно до п. 1.6 договору в разі припинення надання в строкове платне користування приміщення припиняється дія цього договору. В цьому випадку сплата за послуги здійснюється до дати фактичного звільнення клієнтом приміщення, яке підтверджується підписанням сторонами актом приймання-передачі приміщення.
Пунктом 1.9 договору встановлено, що ціни на послуги можуть змінюватись аеропортом у разі зміни витрат балансоутримувача, пов'язаних з наданням цих послуг, та інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Балансоутримувач зобов'язаний повідомити клієнта у письмовій формі (рекомендованим листом з повідомленням або вручити уповноваженій особі під розписку, такий лист буде вважатися невід'ємною частиною договору) не пізніше, ніж за 15 календарних днів до введення їх в дію, а орендар зобов'язаний прийняти їх для розрахунків.
Згідно з підп. 2.1.1 п. 2.1 договору балансоутримувач зобов'язується надавати орендарю визначені договором послуги.
У підп. 2.1.6 п. 2.1 договору встановлено, що балансоутримувач зобов'язується щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, виставляти орендарю рахунок за надані послуги за звітний місяць та складати акт приймання-здачі виконаних послуг, який є контрольним та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.
Обов'язок орендаря своєчасно здійснювати розрахунки за договором передбачено підп. 2.2.1 п. 2.2 договору.
Відповідно до підп. 2.2.2 п. 2.2 договору орендар зобов'язується щомісяця, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок, акт та раз на рік рахунок-фактуру на оплату земельного податку. Орендар несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акту. Датою отримання акту вважається 15 число кожного місяця незалежно від дати його фактичного отриманні. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами.
Акт підписується керівниками сторін або призначеними керівниками повноважними особами (за умови надання документів про надання таких повноважень). Підписання акту орендарем є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих послуг.
Згідно п. 5.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків, передбачених договором, якщо це є наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору в результаті подій надзвичайного характеру, які жодна з сторін не могла ні передбачити, ні попередити, включаючи, але не обмежуючись переліченим: пожежі, повені, землетруси, воєнні дії, страйки, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань у цілому та частково, якщо ті обставини безпосередньо вплинули на виконання обов'язків, передбачених договором, на період їх дії.
Відповідно до п. 5.2 договору сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за Договором, зобов'язана у письмовій формі повідомити іншу сторону протягом 14 календарних днів з моменту настання форс-мажору. Відсутність такого повідомлення позбавляє відповідну сторону права посилатись на форс-мажор у майбутньому.
Пунктами 5.3, 5.4 договору встановлено, що якщо дія форс-мажору триває більше 30 календарних днів, кожна з сторін має право на розірвання договору і несе відповідальність за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу сторону не пізніше, як за 20 календарних днів до розірвання.
Достатнім доказом дії форс-мажору є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України.
Відповідно до п. 6.1 договору договір укладено з дати підписання сторонами акту передачі-приміщення та діє 1 (один) рік.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця до закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на кожний наступний рік (п. 6.2 договору).
Крім того, додатковими угодами до договору сторонами неодноразово змінювалася вартість наданих послуг балансоутримувачем та їх тариф.
Так, зокрема, додатковою угодою № 1 від 27.10.2011 до договору сторони, зокрема домовились, що щомісячна оплата за прибирання приміщень загального користування становить 178,88 грн, а відшкодування вартості спожитої електричної енергії здійснюється за тарифом, отриманим від електропостачальної організації.
Додатковою угодою № 2 від 06.01.2016 до договору сторони, зокрема, в пункті 1.1.1 угоди дійшли згоди, що щомісячна сплата за підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території балансоутримувача, обслуговування внутрішньопортових доріг та під'їзних шляхів, приміщень загального користування становить 5000,00 грн.
Відповідно до п.п. 1.1, викладеного у новій редакції додаткової угоди № 6 від 05.10.2022 року до договору, орендарю надано в строкове платне користування нежитлове приміщення № 34, площею 17,30 кв.м на першому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу, (далі - Майно або приміщення), які орендар має право використовувати за будь-яким цільовим призначенням.
Крім того, сторони додатковою угодою № 6 погодили, що з 24.02.2022 року балансоутримувач тимчасово, починаючи з 24.02.2022 року припиняє надання послуг, визначених у п.п.2-7 Таблиці 1 договору, окрім: виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, створення та підтримання Балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення Орендарем господарської діяльності в ДП МА «Бориспіль», відшкодування вартості спожитої електричної енергії, компенсацію земельного податку за звітний рік за оренду Майна.
Враховуючи викладене, колегія суддів зауважує, що відповідач зобов'язався сплачувати позивачу за надання послуг, визначених у п.п. 1, 8 Таблиці 1 договору, а саме: виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, створення та підтримання Балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення Орендарем господарської діяльності в ДП МА «Бориспіль», відшкодування вартості спожитої електричної енергії, компенсацію земельного податку за звітний рік за оренду Майна.
Пунктом 7 додаткової угоди № 6 пункт 1.6 договору викладено в новій редакції: в разі припинення надання в строкове платне користування Майна, нарахування оплати за Послуги відбувається до дати фактичного повернення Майна (включно), що фіксується відповідному Акті, який складається за формою, що розробляється Фондом державного майна України, станом на дату повернення орендованого Майна (далі - Акт повернення) до договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 708 від 30.10.2008 року в редакції від 31.05.2021 року (далі - договір оренди № 708 від 30.10.2008 року).
Листами від 18.03.2016 року №02.5-22-68, від 26.04.2017 року №01-22/8-175, від 14.11.2017 року №01-22/8-792, від 22.05.2018 року №01-22/8-453, від 15.05.2019 року №19-22/1-612, від 13.12.2019 року №19-22/1-1761, від 27.10.2021 року №25-22/1-271, від 04.01.2022 року №19-22/1-207, від30.12.2022 року №37-22-248 Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" відповідно до п. 1.9 договору повідомляло Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТС" про зміну вартості послуг.
Матеріали справи не містять письмового повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТС" Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" відповідно до п. 1.9 договору про відмову прийняття до розрахунку нової вартості послуг.
У період із лютого 2022 року по травень 2023 року позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату за надані послуги та акти приймання - здачі виконаних послуг у період з лютого-грудня 2022 року, січні -травні 2023 року на підставі договору на загальну суму 57115,45 грн грн, що підтверджується: копією рахунку-фактури № 61/228 від 28.02.2022 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2022 року, акту від 22.06.2022 року, акту від 19.09.2022 року, акту від 05.10.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/315від 30.04.2022 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.04.2022 року, акту від 22.06.2022 року, акту від 05.10.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/316 від 30.04.2022 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2022 року, акту від 22.06.2022 року, акту від 05.10.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/430 від 31.05.2022 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2022 року, акту від 05.10.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/503 від 30.06.2022 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.06.2022 року, акту від 05.10.2022 року; копіюю рахунку-фактури № 61/590 від 31.07.2022 року та акту приймання-здачі
виконаних послуг від 31.07.2022 року, акту від 05.10.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/667 від 31.08.2022 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.08.2022 року, акту від 05.10.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/698 від 12.09.2022 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 12.09.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/810 від 30.09.2022 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.09.2022 року, акту від 05.10.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/886 від 31.10.2022 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.10.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/947 від 30.11.2022 та акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.11.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/1028 від 31.12.2022 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.12.2022 року; копією рахунку-фактури № 61/45 від 31.01.2023 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2023 року; копією рахунку-фактури № 61/112 від 28.02.2023 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2023 року; копією рахунку-фактури № 61/203 від 31.03.2023 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2023 року; копією рахунку-фактури № 61/249 від 30.04.2023 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.04.2023 року, акту від 30.06.2023 року;
копією рахунку-фактури № 61/386 від 30.06.2023 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.06.2023 року; копією рахунку-фактури № 61/304 від 31.05.2023 року та акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.05.2023, Акту від 30.06.2023 року.
Таким чином, позивачем у період із лютого 2022 року по квітень 2023 року було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату за надані послуги за договором на загальну суму 107968,83 грн.
Зазначені рахунки-фактури та акти приймання - здачі виконаних послуг були направлені балансоутримувачем орендарю засобами електронного зв'язку з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc» і отримані орендарем, що підтверджується копіями електронних Універсальних документів до кожного з електронних відправлень окремо з використанням гарантованої доставки та не заперечується відповідачем.
Вказані акти підписані позивачем, а саме директором Дубревським О.Ю. та уповноваженою особою на підставі довіреності Чередником О.А. електронним цифровим підписом, скріплені електронною печаткою та направлені відповідачу за допомогою програмного забезпечення М.Е.Dос.
Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) згідно з договором за період із лютого 2022 року по квітень 2023 року відповідачем не підписані.
Проте, матеріали справи не містять доказів складення орендарем актів-претензій та/або направлення на адресу аеропорту мотивованої відмови від підписання актів, як і доказів оплати вартості наданих відповідачем (Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль") послуг.
Таким чином, оскільки відповідачем не надано на розгляд суду доказів своєчасного подання вмотивованих відмов від підписання відповідних актів здачі-приймання робіт до договору, то відповідно до п. 2.2.2 договору № 02.1.2-25-161 перелічені акти вважаються підписаними.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2023 року Регіональне відділення фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях листом за № 50.02.02-2078 повідомило Аеропорт про припинення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.10.2008 року № 708 та надіслало відповідну додаткову угоду № 10 від 27.06.2023 року. Відповідно до п.3 додаткової угоди № 10 додатковий договір набирає чинності з дати підписання Акту повернення Майна з оренди, відповідно до ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України - з 21.04.2023 року. Відповідно до п.2 Акту повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 20.06.2023 року датою припинення договору оренди є 21.04.2023 року.
27.06.2023 року між сторонами був укладений додатковий договір №10 до договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 30.10.2008 року №708, відповідно до якого сторони, зокрема, домовились достроково припинити дію договору; закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань до договору, які залишились не виконаними, та відповідальності за його порушення, які мале місце під час дії договору; додатковий договір набирає чинності з дати підписання акта повернення майна з оренди відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України - з 21.04.2023 року.
Тобто, сторони дійшли згоди достроково припинити дію договору за взаємною згодою сторін з 21.04.2023 року.
Згідно із банківською випискою від 06.07.2023 року від Регіональне відділення фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях на розрахунковий рахунок Державного підприємства Міжнародний аеропорт «Бориспіль», відкритий у філії АТ «Укрексімбанк» у м. Києві надійшли кошти 28 682,82 грн, як повернення забезпечення депозиту в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС», у зв'язку з розторгненням договору від 30.10.2008 року № 708 від 30.10.2008 року). Як наслідок, Аеропортом проведено зарахування коштів, як оплата дебіторської заборгованості за договором від 01.04.2009 року № 02.1.2-25-161.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 28.08.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією щодо сплати заборгованості за договором №02.1.2-25-161 від 01.04.2009 року в сумі 57115,45 грн.
При цьому, колегія суддів відзначає, що в суму заборгованості 57115,45 грн входить надання послуг: визначених у п.п. 1, 8 Таблиці 1 договору, а саме: виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, створення та підтримання Балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення Орендарем господарської діяльності в ДП МА «Бориспіль», відшкодування вартості спожитої електричної енергії, компенсацію земельного податку за звітний рік за оренду майна, що відповідає умовам додаткової угоди №6 від 05.10.2022 року.
При цьому, колегія суддів відзначає, що укладаючи додаткову угоду №6 від 05.10.2022 року, сторони підтвердили дійсність договору та вартість наданих послуг вже під час дії воєнного стану.
Так, за твердженням позивача відповідачем не сплачено позивачу плату за отримані послуги за договором за період лютого 2022 року по квітень 2023 року в сумі 57 115,45 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Відповідно до приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Матеріалами справи підтверджено, що договір 02.1.2-25-161 від 01.04.2009 року про надання комунальних послуг для орендованого приміщення у спірний період - із лютого 2022 року по 21.04.2023 року був чинним.
Так, матеріали справи не містять належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження невиконання позивачем обов'язків за угодою з підстав, зазначених вище, припинення зобов'язання, недійсність договору в спірний період, а тому умови вказаного правочину є обов'язковими до виконання кожною із сторін за спірний період.
Враховуючи те, що відповідачем у встановлений договором строк не здійснено оплату вартості наданих послуг, у останнього виникла заборгованість перед позивачем на суму у розмірі 57 115,45 грн.
Доказів відсутності заборгованості перед позивачем відповідачем не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога в частині стягнення заборгованості у розмірі 57 115,45 грн підлягає задоволенню.
Щодо посилання скаржника на форс-мажорні обставини, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів відзначає наступне.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
З наведених вище норм убачається, що чинне законодавство пов'язує наявність форс-мажорних обставини з підставами для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань і не поширює у зв'язку з цим свою дію на матеріально-правові вимоги щодо стягнення основної заборгованості за укладеним договором, тобто присудження до виконання обов'язку, що не відноситься до відповідальності. Наявність вказаних обставин законодавством не визначено в якості підстав для звільнення від виконання зобов'язань або їх припинення.
Також слід зазначити, що хоча форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору, але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно кошти, товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише в разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Наведене вище в сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі № 922/2475/21.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приймає до уваги твердження скаржника, що саме по собі посилання відповідача на наявність листа Торгово- промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов'язання перед позивачем.
Схожа за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.09.2023 року у справі №910/7679/22.
Відповідачем вказані обставини не доведено належними та допустимими доказами.
Разом з цим, колегія суддів відзначає, що як було встановлено вище, позивачем заявлено до стягнення заборгованість саме за обов'язковими платежами, які були визначені сторонами у додатковій угоді № 6 до договору, та яка була підписана під час дії військового часу.
У матеріалах справи відсутні, а відповідачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції заперечення відповідача, які б надсилалися на адресу позивача, щодо факту надання та/або ненадання відповідних послуг позивачем.
З огляду на викладене, твердження відповідача, що відповідні послуги позивачем не надавалися, колегія суддів не визнає переконливими доводами.
При цьому, колегія суддів зауважує, що зупинення діяльності не звільняє від обов'язків передбачених угодою, як і наявність чи відсутність рейсів не звільняє відповідача від обов'язку виконати договірні зобов'язання в частині фіксованих платежів. Відповідач, як суб'єкт господарювання, самостійно на власний ризик приймає рішення про здійснення тої чи іншої господарської діяльності.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що позивач не вчиняв жодний дій на перешкоджання діяльності відповідача та спрямованих на обмеження доступу відповідача на території аеропорту.
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" продовжує здійснювати ті види діяльності, які можливі в умовах воєнного стану. При цьому, рішення про закриття Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та про заборону/обмеження доступу контрагентам Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (у тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТС") на територію позивача у спірний період не приймалися ані на законодавчому рівні, ані шляхом прийняття локальних нормативних актів/рішень.
У той же час, докази того, що Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" забороняло доступ Товариству з обмеженою відповідальністю "ІТС" до орендованих приміщень або повідомляло останнього про неможливість їх використання у зв'язку із закриттям повітряного простору України, в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів приймає як належне твердження скаржника, що відповідач продовжував орендувати спірне приміщення та не був обмежений у своїх правах на використання даного приміщення у спірний період.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що сертифікат про форс-мажорні обставини є належним доказом, який підтверджує відсутність вини відповідача у невиконанні ним зобов'язань за договором, укладеним з позивачем.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 2791,32 грн та 7157,65 грн інфляційних втрат, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів відзначає наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлений судом факт прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТС" зобов'язання за угодою вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є законними та обґрунтованими.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції вважає його арифметично вірним. До стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТС" на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" підлягає 2791,32 грн 3% річних та 7157,65 грн інфляційних втрат
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 44044,77 грн, колегія суддів відзначає наступне.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Статтею 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ч. 3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в т.ч. відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України).
Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Положеннями п.4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Згідно із п. 4.2. договору сторонами погоджено, що клієнт зобов'язаний в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг, сплачувати аеропорту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Тобто, сторонами в п. 4.2. договору погоджено термін нарахування пені: до повного погашення заборгованості за цією угодою.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, нарахованої на підставі п. 4.2 договору за прострочення відповідачем виконання зобов'язання є обґрунтованим та арифметично вірним і складає 44044,77 грн.
При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження відповідача, як підставу для відмови в задоволенні позову в частині стягнення пені, що розрахунок пені не відповідає умовам ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки розрахунок заборгованості здійснений балансоутримувачем на підставі порушення орендодавцем умов договору надання комунальних послуг для орендованого приміщення від 01.04.2009 року №02.1.2-25-161, а не споживачем.
При цьому, колегія суддів відзначає, що відповідачем контрозрахунок штрафних санкцій не надавався.
Так, зазначені в апеляційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
При цьому, колегія суддів не погоджується з твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи позивача, зокрема, що рішення суду першої інстанції є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим оскаржене рішення суду підлягає скасуванню, апеляційна скарга Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"- задоволенню.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на позивача та третіх осіб.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 року у справі №911/1387/24 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 року у справі №911/1387/24 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТС" (61003, Україна, Харківська область, м. Харків, вул. Короленка, буд.19, код ЄДРПОУ 14069461) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль -7, код ЄДРПОУ 20572069) 57115 (п'ятдесят сім тисяч сто п'ятнадцять) грн 45 коп. основної заборгованості, 2791 (дві тисячі сімсот дев'яносто одна) грн 32 коп. 3% річних, 7157 (сім тисяч сто п'ятдесят сім) грн 65 коп. інфляційних втрат, 44044,(сорок чотири тисячі сорок чотири) грн 77 коп. пені та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на відповідача.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТС" (61003, Україна, Харківська область, м. Харків, вул. Короленка, буд.19, код ЄДРПОУ 14069461) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль -7, код ЄДРПОУ 20572069) 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
4. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.
5. Матеріали справи №911/1387/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Б.О. Ткаченко
О.М. Гаврилюк