вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" липня 2025 р. Справа№ 910/14456/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2025
у справі № 910/14456/24 (суддя Людмила ШКУРДОВА)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист"
до Акціонерного товариства "Укрпошта"
про стягнення сум у розмірі 70 512,30 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрпошта" про стягнення 70 512,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, всупереч умовам укладеного договору комісії № 13/1374 від 22.11.2019 р., не здійснив реалізацію товару, прийнятого на комісію, не надав позивачу звітів про хід реалізації отриманого товару, не здійснив його повернення чи оплату, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 70 512,30 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 по справі № 910/14456/24 у задоволенні позову відмовлено.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що після прийняття відповідачем товару на реалізацію на території Донецької області, виникли обставини, що перешкодили йому, як комісіонеру, реалізувати товар, та які він не міг передбачити і усунення яких від нього не залежало, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за втрату товарно-матеріальних цінностей за договором комісії № 13/1374 від 22.11.2019 р. та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості нереалізованого товару на загальну суму 70 512,30 грн
25.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська фірма «Лист» (через систему «Електронний суд»), звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 у справі № 910/14456/24 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при винесені рішення судом першої інстанції неправильно були встановлені обставини, які мають значення для справи і, відповідно, суд дійшов необґрунтованого висновку відмовляючи в задоволенні позовних вимог.
Доводи позивача зводяться до наступного:
- на думку позивача, ним були надані переконливі аргументи для достовірного з'ясування обставин, які мають значення для справи, а саме що у Відповідача перебував на відповідальному зберіганні товар Позивача на суму 70 512,30 грн у т.ч. ПДВ 20% і саме визначений товар, з відображенням його ціни, кількості, найменування Відповідач запропонував списати, керуючись п.9.1 Договору.
- в силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Тобто суд, надаючи оцінку існування для Відповідача обставин, що перешкодили виконанню зобов'язань за Договором комісії, які, на помилкову думку суду є доведеними, що не узгоджується як з матеріалами справи, так й з позицією Верховного Суду, висновки які зроблені у постановах від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18, від 09.11.2021р. у справі №913/20/21, від 30.05.2022р. у справі №922/2475/21, від 14.06.2022р. у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20, визнав такі зобов'язання.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська фірма «Лист» по справі № 910/14456/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 у справі № 910/14456/24; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
21.03.2025 відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач стверджує про відсутність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає його законним і обґрунтованим.
Також на переконання відповідача, позивач не надав доказів, які підтверджують факт передачі ним товару на суму в розмірі 70 512,30 грн., а тому ціна позову є недоведеною.
Насамкінець, Акціонерне товариство "Укрпошта" наголошує на тому, що воно не могло виконати зобов'язання за договором виключно з об'єктивних, непідвладних йому причин, і за відсутності своєї вини, оскільки відповідач не міг вплинути чи відвернути військову агресію Російської Федерації.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
22.11.2019 між Акціонерним товариством "Укрпошта" (комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист" (комітент) укладено договір комісії № 13/1374, відповідно до п. 1.1 якого комісіонер за дорученням комітента за плату здійснює реалізацію товару від свого імені за рахунок комітента.
Згідно з п. 1.2 договору обов'язки комісіонера в частині реалізації товару виконують його безбалансові виробничі підрозділи (Центри поштового зв'язку - скорочена назва ЦПЗ).
Строк реалізації товару комісіонером з моменту отримання товару ЦПЗ до 30.11.2020 р. включно (п. 1.4 договору).
Відповідно до п. 2.1. договору, його ціна 600 000,00 грн, яка складається з суми без ПДВ: 500 000,00 грн та ПДВ 20 %: 100 000,00 грн.
За виконання доручення комітент сплачує комісіонеру винагороду у розмірі 30 % від вартості реалізованого товару з ПДВ та ціною, визначеною у додатку № 1 до цього договору.
Згідно з п. 2.2. договору, винагорода комісіонера оплачується останньому шляхом утримання належних комісіонеру сум із грошових коштів, що наді за продаж товару комінтента.
Відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1. договору, комісіонер в особі своїх філій (ЦПЗ) зобов'язаний прийняти товар комітента, що призначений для комісії та вжити всіх необхідних заходів для його збереження від втрати, недостачі або пошкодження.
Передача товару проводиться комітентом згідно з видатковими накладними на товар (п. 5.6. договору).
Згідно з п. 5.8. договору, комітент зобов'язаний протягом двох тижнів, з дня отримання повідомлення комісіонера, зібрати зі складів комісіонера за свій рахунок або доручити комісіонеру здійснити повернення нереалізованого товару шляхом його пересилання посилками без оголошеної цінності. У цьому випадку комітент здійснює попередню оплату комісіонеру за пересилання посилок без оголошеної цінності згідно з діючими тарифами надання послуг поштового зв'язку на підставі виставленого комісіонером рахунку-фактури.
Відповідно до п. 9.1. договору, сторони цього договору звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору, виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійні природні явища надзвичайної сили, ембарго, блокади, страйки, епідемія, епізоотія, війна тощо), якщо ці обставини вплинули на виконання цього договору.
Згідно з п. 9.2. договору, сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна негайно письмово повідомити іншій стороні про їх настання/припинення і досягти домовленості щодо продовження термінів виконання зобов'язань або припинення дії договору. Зазначене повідомлення повинно бути підтверджене довідкою Торгово-промислової палати чи документами інших компетентних органів, що уповноважені посвідчувати обставини непереборної сили відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до п. 11.1. договору, він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань по договору.
Згідно з п. 12.1. договору, товар, який передається на реалізацію ЦПЗ комісіонеру, є власністю комітента.
Відповідно до п. 12.2. договору, якщо товар не реалізовано впродовж дії договору, він підлягає поверненню комітенту.
Додатковою угодою № 2 від 27.11.2020 до договору сторони дійшли згоди, зокрема, доповнити розділ 12 договору п. 12.14 в наступній редакції:
« 12.14 У випадку втрати або пошкодження товару з вини Комісіонера, що сталось внаслідок обставин, які неможливо було передбачити заздалегідь (крадіжка, пожежа тощо), Комісіонер сплачує Комітенту повну вартість втраченого або пошкодженого Товару згідно Специфікації».
Згідно з додатком № 3, який є невід'ємною частиною договору, перелік місць приймання товару - ЦПЗ № 2 Бахмут, ЦПЗ № 5 Маріуполь, ЦПЗ № 8 Покровськ, Роздрібна база Донецької дирекції АТ «Укрпошта».
До вказаного договору сторонами укладено ряд додаткових угод. Зокрема, додатковою угодою № 5 від 28.12.2021. сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2022 р.; погодили, що додаток № 5 «Місце передачі товару».
Також додаткової угодою № 5 до договору сторони додали п. 3.2.4. в розділ «Права та обов'язки сторін», зобов'язання комісіонера, а саме:
« 3.2.3. Комісіонер не частіше 1 раз на квартал проводить звірку з комітентом щодо нереалізованих залишків, направляти на погодження акти звірки нереалізованих залишків за формою, наведеною у додатку № 7. Комітент протягом 5-ти робочих днів підписує та повертає один примірник акту звірки нереалізованих залишків. Акт вважається погодженим та підписаним сторонами, якщо у встановлені строки комітент не надав вмотивовану відповідь у разі розбіжностей».
Комерційною специфікацією сторони погодили, зокрема, найменування товару, його кількість та ціну.
На виконання умов договору відповідачем відбувалась реалізація товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами комісіонера № ЗВК574 за період з 01.08.2022 по 31.08.2022, № ЗВК635 за період з 01.09.2022 по 30.09.2022 , № ЗВК688 за період з 01.10.2022 по 31.10.2022.
06.10.2022 сторонами підписано зведені інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від комітента № 17 на суму 65 955,90 грн. та № 17/1 на суму 7 003,80 грн.
За твердженням позивача, залишок товару на відповідальному зберіганні у комісіонера складає суму 70 512,30 грн.
Листом № 111.004.001.-380-22 від 09.11.2022 відповідач повідомив позивача що починаючи з 24.02.2022 р. та на даний час АТ «Укрпошта», як комісіонер, не має можливості виконувати взяті на себе зобов'язання за договором перед комітентом, оскільки товар та всі документи, що були складені на виконання умов договору, знаходяться на території, яка перебуває під окупацією.
Листом № 111.004.001.-594-23 від 29.05.2023 відповідач повідомив позивача про списання в обліку товарів комісії, які знаходяться на окупованій території, зокрема, нереалізованих залишків товарів за договором комісії № 13/1374 від 22.11.2019. Дані товари перенесені з одного позабалансового рахунку на інший позабалансовий рахунок - субрахунок 072201 «Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей» (товар 021200 - інші товари на комісії) для ведення належного обліку за цими товарами.
Листом № 111.004.001.-651-23 від 01.06.2023 відповідач повідомив позивача, що згідно наказу АТ «Укрпошта» № 467 від 31.03.2023 «Про проведення документальної інвентаризації товарів та знаків поштової оплати у підрозділах, які знаходяться на окупованих територіях та територіях, де ведуться бойові дії», товариством проведено документальну інвентаризацію, на підставі якої відбулося списання в обліку залишків комісійного товару.
07.08.2023 р. позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 27, в якому ТОВ "Луганська фірма "Лист" зазначило, що у АТ «Укрпошта» відсутні підстави для посилання на обставини непереборної сили, оскільки порушено п. 9.2 договору. Лист відповідача № 111.004.001.-380-22 від 09.11.2022 р. не може вважатися таким, що направлений негайно в розумінні п. 9.2 договору, оскільки після 24.02.2022 р. пройшло більше як півроку. При цьому, наданий АТ «Укрпошта» лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. не є достатньою безапеляційною підставою настання для комісіонера форс-мажорних обставин. Також у даному листі позивач вимагав відповідача протягом 10 банківських днів з моменту отримання листа-вимоги здійснити оплату товару, який знаходиться на відповідальному зберіганні у комісіонера, у розмірі 70 512,30 грн.
10.11.2023 р. позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 37, в якому просив АТ «Укрпошта» повернути залишок прийнятого товару комітента, що призначений для комісії, у сумі 70 512,30 грн.
29.11.2023 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 38, в якому зазначив, що у зв'язку з неповерненням АТ «Укрпошта» залишку товару на суму 70 512,30 грн., ТОВ "Луганська фірма "Лист" вимагає відшкодувати збитки у сумі 70 512,30 грн.
Підставами позову є порушення відповідачем умов договору комісії в частині перерахування вартості втраченого товару, наданого позивачем відповідачу відповідно до умов зазначеного договору.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Водночас, стаття 174 Господарського кодексу України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір, за своєю правовою природою є договором комісії.
Згідно положень статей 1011, 1014 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
Ще однією особливістю договору комісії є відповідальність комісіонера перед комітентом за невиконання третьою особою договору у разі, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере), а також якщо комісіонер доведе що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки (статті 1016, 1017 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1018 Цивільного кодексу України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Цей імперативний припис закону стосується і сум, отриманих від продажу товару, що належить комітенту, і останній набуває право власності ще до фактичного отримання від комісіонера, але саме того, що придбано, а не того, що має бути придбано, оскільки у контексті частини 3 статті 1017 Цивільний кодекс України, комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки.
Щодо звіту комісіонера, то відповідно до приписів статті 1022 Цивільного кодексу України він надається комітенту після вчинення правочину, разом з передачею всього одержаного за договором. Оскільки законодавством не передбачена форма та зміст звіту, його реквізити, сукупність та наповненість можуть узгоджуватися сторонами. Такий звіт може мати значення документу первинного обміну, передбаченого статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», але у будь-якому разі не змінює зміст правовідносин сторін, якщо сторони не надають такому звіту статус доповнень чи змін до договору, що відповідно має бути обумовлено сторонами з додержанням всіх необхідних умов для зміни або доповнення договору.
Так, 06.10.2022 між сторонами підписано зведені інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від позивача №17 на суму 65 955,90 грн та №17/1 на суму 7 003,80 грн.
На виконання умов договору відповідачем відбувалась реалізація товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами комісіонера № ЗВК574 за період з 01.08.2022 по 31.08.2022, № ЗВК635 за період з 01.09.2022 по 30.09.2022, № ЗВК688 за період з 01.10.2022 по 31.10.2022.
06.10.2022 сторонами підписано зведені інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від комітента № 17 на суму 65 955,90 грн. та № 17/1 на суму 7 003,80 грн.
Листом № 111.004.001.-380-22 від 09.11.2022 р. відповідач повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації.
26.12.2022 р. відповідач направив позивачу накладну на повернення товару № 85 на суму 1 129,50 грн.
За твердженням позивача, залишок товару на відповідальному зберіганні у комісіонера складає суму 70 512,30 грн.
У червні 2023 року відповідач звернувся до позивача з листом № 111.004.001.-651-23 від 01.06.2023, в якому повідомив позивача, що згідно наказу АТ «Укрпошта» № 467 від 31.03.2023 «Про проведення документальної інвентаризації товарів та знаків поштової оплати у підрозділах, які знаходяться на окупованих територіях та територіях, де ведуться бойові дії», товариством проведено документальну інвентаризацію, на підставі якої відбулося списання в обліку залишків комісійного товару.
Відповідачем на адресу Позивача були надіслані акти про списання товару втраченого в результаті військових дій від №152 від 30.04.2023 та № 252 від 25.05.2023 на суму 70512,30 грн (Сімдесят тисяч п'ятсот дванадцять гривень 30 копійок) у т.ч. ПДВ 20%.
Зазначені акти зі сторони позивача були залишені без уваги та у відповідь на вказаний лист, позивач листом № 27 від 07.08.2023 повідомив відповідача, що у АТ «Укрпошта» відсутні підстави для посилання на обставини непереборної сили, оскільки порушено п. 9.2 договору. Лист відповідача № 111.004.001.-380-22 від 09.11.2022 не може вважатися таким, що направлений негайно в розумінні п. 9.2 договору, оскільки після 24.02.2022 пройшло більше як півроку. При цьому, наданий АТ «Укрпошта» лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є достатньою безапеляційною підставою настання для комісіонера форс-мажорних обставин. Також у даному листі позивач вимагав відповідача протягом 10 банківських днів з моменту отримання листа-вимоги здійснити оплату товару, який знаходиться на відповідальному зберіганні у комісіонера, у розмірі 70 512,30 грн.
Вказаний лист-вимогу відповідач отримав 10.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2501502947938.
10.11.2023 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 37, в якому просив АТ «Укрпошта» повернути залишок прийнятого товару комітента, що призначений для комісії, у сумі 70 512,30 грн.
29.11.2023 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 38, в якому зазначив, що у зв'язку з неповерненням АТ «Укрпошта» залишку товару на суму 70 512,30 грн., ТОВ "Луганська фірма "Лист" вимагає відшкодувати збитки у сумі 70 512,30 грн
Відповідач, заперечуючи проти позову вказує, зокрема, що не може виконати зобов'язання за договором, внаслідок обставин непереборної сили, а саме бойових дій на території Донецької області з 24.02.2022, з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
Так, відповідно до п. 9.1. договору, сторони цього договору звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору, виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійні природні явища надзвичайної сили, ембарго, блокади, страйки, епідемія, епізоотія, війна тощо), якщо ці обставини вплинули на виконання цього договору.
Згідно з п. 9.2. договору, сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна письмово повідомити іншій стороні про їх настання/припинення і досягти домовленості щодо продовження термінів виконання зобов'язань або припинення дії договору. Зазначене повідомлення повинно бути підтверджене довідкою (сертифікатом) Торгово-промислової палати чи документами інших компетентних органів, що уповноважені посвідчувати обставини непереборної сили відповідно до чинного законодавства України.
Як убачається з листа відповідача № 111.004.001.-380-22 від 09.11.2022 «Про обставини непереборної сили», який містить посилання на лист-повідомлення Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, в якому остання на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово- промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР та інших документів засвідчує форс мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року до офіційного закінчення.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, згідно чинного законодавства, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов'язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов'язань.
Отже, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.
Так, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
За умовами п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).
Отже, в Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України.
Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Більш того, загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.
Крім того, суд не приймає посилання відповідача лише на наявність форс-мажорних обставин, оскільки пунктом 9.2. договору чітко передбачено підтвердження обставини непереборної сили довідкою Торгово-Промислової палати України відносно конкретних правочинів та дотримання відповідних строків звернення з відповідним повідомленням до позивача.
При цьому, суд звертає увагу, що умовами пункту 9.1. договору передбачено звільнення саме від відповідальності, тоді як предметом даного позову є стягнення вартості переданого позивачем відповідачу майна на реалізацію.
Одночасно, посилання відповідача на акт про списання товару втраченого в результаті військових дій також не є достатнім доказом для застосування наслідків форс-мажорних обставин та звільнення відповідача від виконання зобов'язань, оскільки такий акт не погоджувався позивачем і договором сторони не передбачали такого акту.
Також є необґрунтованими посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на п.п. 5.9., 5.10. договору, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач (комісіонер) повідомив позивача про необхідність вивезення товару.
Крім цього, суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача що умовами договору не передбачено повернення нереалізованого товару в формі грошового еквіваленту його вартості, а повернуто може бути сам нереалізований товар, оскільки відповідно до п. 12.14. договору (доповнений додатковою угодою №2) , у випадку втрати або пошкодження товару з вини комісіонера, що сталось внаслідок обставин, які неможливо було передбачити заздалегідь (крадіжка, пожежа, тощо), комісіонер сплачує комітенту вартість втраченого або пошкодженого товару без урахування комісійної винагороди.
При цьому, суд наголошує, що відповідачем не доведено, що він не міг вивезти вчасно чи зберегти отриманий на реалізацію товар, оскільки, як убачається з матеріалів справи відповідачем після 24.02.2022 було частково реалізовано товар та отримано 30% комісійну винагороду, що свідчить про те, що поштові відділення відповідача в місті Слов'янськ працювали.
Інших доказів на підтвердження неможливості виконання зобов'язання за договором відповідачем суду не надано.
Згідно з п. 12.1. договору, товар, який передається на реалізацію комісіонеру, є власністю комітента.
Відповідно до п. 12.2. договору, якщо товар не реалізовано впродовж дії договору, він підлягає поверненню комітенту.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 1021 Цивільного кодексу України комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента. Якщо при прийнятті комісіонером майна, що надійшло від комітента, або майна, що надійшло для комітента, будуть виявлені недостача або пошкодження, а також у разі завдання шкоди майну комітента комісіонер повинен негайно повідомити про це комітента і вжити заходів щодо охорони його прав та інтересів.
Відповідно до п. 12.14. договору, у випадку втрати або пошкодження товару з вини комісіонера, що сталось внаслідок обставин, які неможливо було передбачити заздалегідь (крадіжка, пожежа, тощо), комісіонер сплачує комітенту вартість втраченого або пошкодженого товару без урахування комісійної винагороди.
Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, що переданий на реалізацію товар на суму 70 512,30 грн відповідачем не повернуто позивачу, та як зазначає відповідач, таке повернення є неможливим, суд приходить до висновку, що у відповідача виникло перед позивачем зобов'язання, із урахуванням п. 12.14. договору, по сплаті 70 512,30 грн грошових коштів, доказів сплати яких відповідачем суду не надано, а тому позовні вимоги про стягнення вказаної суми грошових коштів є обґрунтованими.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Таким чином, апеляційний суд зауважує на тому, що доводи апеляційної скарги позивача є обґрунтованими.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 по справі № 910/14456/24 ухвалене за умов неправильного застосування норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Отже, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист" підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо судових витрат колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 3028,00 грн та апеляційної скарги в сумі 4 542,00 грн покладаються на Акціонерне товариство "Укрпошта".
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2025 по справі № 910/14456/24 скасувати та ухвалити нове рішення.
3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Лист" задовольнити.
4. Стягнути з Акціонерного товариства «Укрпошта» (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 21560045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛФ "ЛИСТ" (код ЄДРПОУ, 37628952, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул.Паньківська, будинок 27/7 квартира 26) суму заборгованості за Договором комісії №13/1374 від 22.11.2019 року у розмірі 70 512 грн (сімдесят тисяч п'ятсот дванадцять) гривень 30 копійок.
5. Стягнути з Акціонерного товариства «Укрпошта» (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 21560045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛФ "ЛИСТ" (код ЄДРПОУ, 37628952, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул.Паньківська, будинок 27/7 квартира 26) 3028 (три тисячі двадцять вісім),00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 4542 (чотири тисячі п'ятсот сорок дві),00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов