06 червня 2025 року
м. Київ
справа № 493/2/24
провадження № 61-6372ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у складі суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Сєвєрової Є. С., повний текст складений 18 квітня 2025 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - служби у справах дітей Балтської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи служби у справах дітей Балтської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в нього з відповідачкою є спільний малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але у зареєстрованому шлюбі сторони не перебували. Спільний син довгий період часу проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
За весь період спільного проживання ОСОБА_2 у вихованні дитини участі не брала, востаннє бачилася з сином понад 5 років, з того часу будь-яке спілкування відсутнє, аліменти на дитину на підставі судового наказу від 08 серпня 2019 року мати не сплачує, участі у вихованні дитини не приймає та станом на теперішній час перебуває за межами України.
Отже, ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, взагалі не цікавиться його долею, життям, не навідує його, жодної участі у вихованні сина не бере. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем одноособово без участі відповідача. Син знаходиться на повному утриманні позивача, який прикладає усі зусилля та можливості для його розвитку.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 30 вересня 2024 року у складі судді Тітової Т. П., позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи служби у справах дітей Балтської міської ради Одеської області, про позбавлення батьківських прав задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що:
ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не приймає участі в його вихованні, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його самоусвідомлення, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не сплачує регулярно аліменти на користь позивача на утримання сина, що свідчить про те, що поведінка відповідача є винною та усвідомленою і має місце протягом тривалого часу;
оцінюючи надані відповідачем докази, суд враховує, що вона наразі перебуває за кордоном з вересня 2021 року;
суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що позивач не дозволяє їй спілкуватися з сином, так як будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження вказаного факту нею не надано;
надані позивачем докази узгоджуються з показами допитаних в судовому свідків про те, що майже 10 років відповідач не спілкується з дитиною та не приймає участі у його вихованні;
відповідач не сплачувала вчасно аліменти на утримання сина, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, а почала погашати виниклу заборгованість тільки у зв'язку з розглядом судом даного позову;
одну із квитанцій датовану 19 червня 2024 року в сумі 5000 грн, додану до позову суд не приймає, оскільки вона сплачена на рахунок Доброславського ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса), код отримувача якого і рахунок отримувача відмінний від Балтського ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса), тому доказів сплати цієї суми на погашення боргу саме на користь ОСОБА_1 немає;
твердження представника відповідача про те, що вона проводила час з дитиною в м. Одеса та постійно спілкується з дитиною по відеозв'язку суд до уваги не приймає, так як сама дитина під час допиту заперечила дані факти, а навпаки сказав, що не пам'ятає як виглядає його мати, а спілкується він з нею рідко і не по відеозв'язку. Підтвердив те, що вона для нього є зовсім чужою людиною, з якою у них не має спільних тем для спілкування та обговорення;
отже досить тривала бездіяльність матері, а саме понад 9 років привела до розриву зв'язків між нею та її сином і таким чином, сприяє позбавленню її батьківських прав, тому є обґрунтованим застосування до відповідача крайньої міри втручання у право матері на повагу до сімейного життя та превалювання інтересів дитини над інтересами матері;
висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав носить рекомендаційний характер, не обґрунтований, не враховані всі обставини та свідки, які одноголосно вказували на те, що відповідач самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків щодо дитини і є для нього чужою людиною, яку він не пам'ятає, тому суд не погоджується з ним;
таким чином, оцінюючи всі докази в сукупності, дотримуючись балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, з метою забезпечення розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, суд дійшов висновку про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 вересня 2024 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи служби у справах дітей Балтської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Виконавчий орган Одеської міської ради, як орган опіки та піклування контроль за виконанням материнських обов'язків ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1610,40 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня, неповнолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності;
у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо;
у даному випадку колегія суддів приймає до уваги, що матір ніколи не втрачала інтересу до своєї дитини, в тому числі до участі у її вихованні, пропонувала сину приїхати до себе за кордон задля відновлення їх стосунків, погашає заборгованість по сплаті аліментів, а також те, що позивач не довів навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, у зв'язку із чим доходить висновку про відсутність підстав, для застосування до відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення її батьківських прав;
також колегія суддів приймняла до уваги висновок органу опіки та піклування, у якому служба у справах дітей Балтської міської ради Одеської області дійшла висновку про відсутність виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов'язками;
оскільки поведінка ОСОБА_2 загалом свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов'язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, колегія суддів у контексті конкретних обставин цієї справи доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав;
судом першої інстанції залишено поза увагою те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Самі по собі встановлені факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав;
одночасно, враховуючи факт недостатнього виконання відповідачкою материнського обов'язку щодо сина, колегія суддів вважає за необхідне попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання свого сина, оскільки її участь у розвитку і вихованні дитини відсутня, поклавши при цьому на Виконавчий орган Одеської міської ради, як орган опіки та піклування контроль за виконанням материнських обов'язків.
У травні 2025 року ОСОБА_1 через «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_4 , в якій просив постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року скасувати, а рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 вересня 2024 року залишити без змін. У випадку, якщо Верховний Суд дійде висновку щодо відсутності підстав визначених статтею 413 ЦПК України, направити справу на новий розгляд до Одеського апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції застосував норми статті 3 Конвенції про права дитини, статті 51 Конституції України, статтей 141, 150, 155, 164 СК України, статтей 8, 12, 14 Закону України «Про охорону дитинства» без урахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (в контексті превалювання інтересів дитини над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною), від 20 листопада 2024 року у справі № 490/3580/21, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20);
лише той факт, що відповідач не визнала позов та висловила бажання брати участь у вихованні дитини не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку, вона не надала доказів, які б свідчили про дійсну зміну її ставлення до виконання батьківських обов'язків. Вважаючи обґрунтованим висновок органу опіки та піклування, у якому служба у справах дітей Балтської міської ради Одеської області дійшла висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції не надав оцінки ставленню дитини до матері;
посилаючись на бажання матері налагодити стосунки з сином, як на забезпечення найкращих інтересів дитини, суд апеляційної інстанції такий висновок належно не обґрунтував, не звернув увагу на те, що заперечення відповідача стосовно позбавлення його батьківських прав, грунтуються лише на тому, що несплата аліментів не є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав, що він почав сплачувати аліменти; що позивач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, втім відповідних доказів не надав.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
дитина здорова, про що свідчить копія довідки КНП «Дитяча міська поліклініка № 7» ОМР;
ОСОБА_1 з 18 вересня 2017 року працює в ТОВ «ССС». На даний момент займає посаду електрогазозварника 3-го розряду. Дохід за період з 01 вересня 2022 року по 31 серпня 2023 року склав 207052,76 грн, ОСОБА_1 зарекомендував себе з позитивної сторони.;
08 серпня 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 щомісячно аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх доходів на місяць, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 30 липня 2019 року до досягнення повноліття сином ОСОБА_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
ОСОБА_1 не отримував від ОСОБА_2 у період з 30 липня 2019 року по 31 липня 2023 року аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , заборгованість станом на липень 2023 року складає 120955,33 грн;;
згідно характеристики Одеської загальноосвітньої школи № 26 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області, виданої на учня 6-Б класу ОСОБА_3 , вбачається, що батько приділяє належну увагу вихованню сина. Цікавиться його навчанням та поведінкою, відвідує батьківські збори. Мати на зв'язок не виходить, контакт не підтримує;
ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 та двома дітьми ОСОБА_7 та сином ОСОБА_3 з 2016 року по 2023 рік постійно проживають спільно за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_3 навчався у першому класі Себинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів у період з 31 серпня 2017 року по 31 травня 2018 року;
ОСОБА_3 відвідував Себинський заклад дошкільної освіти з лютого місяця 2014 року по червень місяць 2017 року. Піклуванням, вихованням та розвитком дитини постійно займалася бабуся ОСОБА_8 (приводила та забирала дитину з дитячого садка, добросовісно ставилась до навчання дитини та вимог вихователів, брала посильну участь в організації свят та розваг, інших заходах освіти);
ОСОБА_3 з лютого 2014 року по 2019 рік проживав разом з бабусею ОСОБА_8 , яка здійснювала за ним догляд за адресою: АДРЕСА_2 ;
ОСОБА_2 за роки проживання за адресою АДРЕСА_3 проявила себе з позитивної сторони. За період проживання скарг від сусідів не надходило. За свідченням сусідів є законослухняною, спокійною та врівноваженою;
Згідно з актом про відвідування місця проживання відповідача від 18 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 живе і працює за кордоном. У квартирі ніхто не проживає. Лише час від часу її мама навідується до квартири. ОСОБА_3 проживає в м. Одесі разом зі своїм батьком ОСОБА_1 вже більше 9 років. Зі слів ОСОБА_2 батько негативно налаштовує дитину відносно неї. Вона проживала деякий час в м. Одеса з метою спілкування з дитиною. Але більше 6-ти разів дитині змінювали номер телефону. Бачитись з дитиною не давали. Аліменти вона не сплачувала через неможливість бачитись з дитиною. Але вона має можливість їх сплатити і бачитись з дитиною.
рішенням виконавчого комітету Балтської міської ради Одеської області від 26 квітня 2024 року № 80 затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , згідно якого виконком Балтської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування, вважає за недоцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
неповнолітня дитина ОСОБА_3 в присутності батька, представника органу опіки та піклування та представника служби у справах дітей пояснив, що мати йому не дзвонила багато років, а коли розпочався суд, то мати почала йому дзвонити, але не по відеозв'язку. Він не пам'ятає, коли востаннє з нею бачився. Він до матері не дзвонить сам, оскільки не бажає, так як йому ці розмови не потрібні, йому ніхто з дорослих не забороняє з нею спілкуватися. Останній раз він з нею спілкувався по телефону два тижні тому і розмова була дуже швидкою. Вона пропонувала йому приїхати до неї за кордон, але він не захотів, оскільки взагалі не пам'ятає як вона виглядає і вона для нього є чужою людиною. Його старша сестра їздила до неї за кордон, але нею вона йому нічого не передавала. Також повідомив, що частіше спілкується із сестрою, ніж з матір'ю.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) вказано, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначено, що: «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі. Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров'я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів. Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини».
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що: «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не доведено навмисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків та її винної поведінки, а тому відсутні підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.
За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача.
Посилання у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (в контексті превалювання інтересів дитини над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною), від 20 листопада 2024 року у справі № 490/3580/21, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) не свідчать про те, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскарженого судового рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - служби у справах дітей Балтської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат