Ухвала
Іменем України
24 червня 2025 року
м. Київ
справа № 344/43/21
провадження № 61-7149ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2025 року у складі судді: Сольського В. В., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 травня 2025 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Баркова В. М., Василишин Л. В., у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чернеги Оксани Валентинівни, боржник - ОСОБА_3 ,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на бездіяльність Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Скарга мотивована тим, що рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2021 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 16 червня 2020 року в сумі 25 447,14 грн, що станом на 01 січня 2021 року еквівалентно 900 доларам США, а також 568,90 грн - 3 % річних.
Виконавчий лист про стягнення заборгованості знаходився на виконанні у Івано-Франківському відділі Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито 07 грудня 2021 року. Провадження було завершене у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.
Стягувач повторно подав виконавчий лист на виконання (виконавче провадження № НОМЕР_2 від 02 вересня 2022 року), яке завершене по тій же підставі.
ОСОБА_1 втретє подано виконавчий лист на виконання, виконавче провадження № НОМЕР_3 за яким відкрито 19 листопада 2024 року.
Разом з тим, весь цей час у боржника було наявне майно, яке підлягало арешту та на яке в подальшому слід було звернути стягнення, а саме: 1) згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань боржник ОСОБА_3 є одним із засновників ТОВ «Ятарус Плюс», розмір частки статутного капіталу боржника, як співзасновника, складає 1 600 000,00 гривень; 2) у боржника наявне у власності майно, що підтверджується відомостями сервісу пошуку в державних даних компаній, людей, авто та нерухомості компанії «ОпенДата».
04 лютого 2025 року державному виконавцю направлено клопотання про: накладення арешту та звернення стягнення на майно боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс», у розмірі 1 600 000,00 грн; встановити нерухоме майно, яке наявне у боржника, та накласти на нього арешт і звернути стягнення на це майно; повідомити з наданням підтверджуючих документів та яким чином і з якою періодичністю проводились перевірки майнового стану боржника згідно частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак відповіді стягувачем не отримано. З викладеного вбачається протиправна бездіяльність державного виконавця.
ОСОБА_1 просив:
визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чернеги О. В., які полягали у ненаданні відповіді на клопотання стягувача від 04 лютого 2025 року, не накладенні арешту та не зверненні стягнення на майно боржника у вигляді частки статутного капіталу боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс» у розмірі 1 600 000,00 грн та не проведенні перевірки майнового стану боржника;
зобов'язати головного державного виконавця Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чернегу О. В. надати відповідь на клопотання стягувача від 04 лютого 2025 року, накласти арешт та звернути стягнення на майно боржника у вигляді частки статутного капіталу боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс» у розмірі 1 600 000,00 грн та провести перевірку майнового стану боржника.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2025 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 травня 2025 року, скаргу задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чернеги О. В., яка полягає у не здійсненні заходів щодо перевірки майнового стану боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, відповідно до вимог частини 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» та ненаданні відповіді на клопотання представника стягувача від 04 лютого 2025 року - неправомірними;
зобов'язано відповідальних осіб Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції здійснити заходи щодо перевірки майнового стану боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, а саме здійснити заходи щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника;
зобов'язати відповідальних осіб Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розглянути та надати обґрунтовану відповідь на клопотання представника стягувача від 04 лютого 2025 року;
у задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що:
державним виконавцем всупереч вимог статті 18 Закону «Про виконавче провадження» не надано стягувачу відповіді на його клопотання від 04 лютого 2025 року, що призводить до порушення прав стягувача, доказів розгляду вказаного клопотання, а також не надано доказів, які б свідчили про вчинення державним виконавцем дій, які передбачені частиною восьмою статті 45 Закону;
в частині відмови у задоволенні скарги щодо визнання протиправною бездіяльності щодо не накладення арешту та не звернення стягнення на майно боржника у вигляді частки статутного капіталу боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс» у розмірі 1 600 000,00 грн та зобов'язання накласти арешт та звернути стягнення на майно боржника у вигляді частки статутного капіталу боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс» у розмірі 1 600 000,00 грн мотивовані тим, що:
відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця;
стягувачем запропоновано види майна, які необхідно реалізувати в першу чергу, але відповідно до частини п'ятої статті 48 Закону України«Про виконавче провадження» черговість стягнення на кошти чи інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Дії державного виконавця здійснені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження»;
накладення арешту, як забезпечувальний захід виконання рішення, може бути використаний державним виконавцем виключно у розмірі та обсязі, необхідному для задоволення вимог стягувача та виконавчих витрат і не може протиправно обмежувати права боржника на власність, що в еквіваленті перевищує суму боргу.
застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 321 ЦК України;
державний виконавець, не застосовуючи заходів до виявлення рухомого і нерухомого майна боржника, не виконав своїх повноважень щодо примусового виконання рішення суду. Лише ця бездіяльність може бути визнана незаконною, а відновлення права стягувача повинно відбуватися лише в тих межах, в яких визначені законом послідовність та систематичність дій державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, при цьому з дотриманням прав стягувача. Тобто, державний виконавець має виконати виконавчі дії лише в тій послідовності, що визначена Законом і спочатку перевірити чи можливо виконати рішення суду за рахунок виявленого майна;
при залишенні без змін ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд виснував, що встановивши, що державним виконавцем не здійснені всі необхідні заходи, спрямовані на виконання рішення суду, зокрема, передбачені частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов обґрунтованого висновку, що бездіяльність державного виконавця є протиправною та зобов'язав відповідальних осіб Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції здійснити заходи щодо перевірки майнового стану боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 та надати обґрунтовану відповідь на клопотання представника стягувача від 04 лютого 2025 року. В іншій частині скарга задоволенню не підлягає, оскільки обраний судом спосіб захисту є ефективним та достатнім для захисту прав боржника у виконавчому провадженні.
ОСОБА_1 04 червня 2025 року через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 травня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і змінити ухвалу суду першої інстанції шляхом задоволення вимог скарги про визнання протиправною бездіяльність головного державного виконавця щодо не накладення арешту та не звернення стягнення на майно боржника у вигляді частки статутного капіталу боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс», у розмірі 1 600 000,00 грн та зобов'язання відповідальних осіб відділу державної виконавчої служби накласти арешт та звернути стягнення на майно боржника у вигляді частки статутного капіталу боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс», у розмірі 1 600 000,00 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
аналіз статей 1, 5, 8, 10, 18, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходи щодо примусового виконання рішень, у тому числі накладати арешт на корпоративні права боржника у разі відсутності у боржника коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах. За таких обставин, необхідно звернути стягнення на майно боржника у вигляді частки статутного капіталу боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс», у розмірі 1 600 000,00 грн.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської від 19 жовтня 2021 року в цивільній справі № 344/43/21 вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 16 червня 2020 року в сумі 25 447 гривень 14 копійок, що станом на 01 січня 2021 року було еквівалентне 900 доларам США; а також 568 гривень 90 копійок - 3 % річних.
В добровільному порядку рішення суду боржником не виконано, у зв'язку із чим виконавчий лист по вказаній справі звернуто до примусового виконання. Виконавчий лист знаходився на виконанні у Івано-Франківському ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавче провадження № НОМЕР_1 від 07 грудня 2021 року. Провадження було завершене у зв'язку з тим, що у ході проведення виконавчих дій у боржника не виявлено майно на яке можна звернути стягнення.
Стягувач повторно подав виконавчий лист на виконання, виконавче провадження № НОМЕР_2 від 02 вересня 2022 року, яке також було завершене у зв'язку з тим, що у ході проведення виконавчих дій у боржника не виявлено майно, на яке можливо звернути стягнення.
Стягувач повторно подав виконавчий лист на виконання, виконавче провадження № НОМЕР_3 відкрито 19 листопада 2024 року. Цього ж дня державним виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, подано запит до банків на отримання інформації, що становить банківську таємницю.
04 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 направив виконавцю клопотання в якому просив: накласти арешт та звернути стягнення на майно боржника - частки статутного капіталу боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс», у розмірі 1 600 000,00 грн; встановити нерухоме майна, наявне у боржника і підтверджується відомостями сервісу пошуку в державних даних компаній, людей, авто та нерухомості компанії «ОпенДата», накласти арешт на нього та звернути стягнення на це майно; повідомити з наданням підтверджуючих документів яким чином та з якою періодичністю проводились перевірки майнового стану боржника згідно частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»; повідомити реквізити доступу до матеріалів виконавчого провадження в електронному виді.
На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження»).
У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону (абзац 2 частини сьомої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця) (частина перша статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (частина п'ята статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина восьма статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
У частині першій - третій статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (стаття 53-1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 березня 2023 року у справі № 904/817/20 зроблено висновок про те, що:
«46. Спір у цій справі виник у зв'язку з оскарженням Стягувачем бездіяльності Приватного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_4 за період з 09.11.2020 по 24.07.2022.
47. Суд виходить з того, що відповідно до частини 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
48. Періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом України «Про виконавче провадження», тобто такі перевірки мають вчинятися виконавцем систематично, а не одноразово. При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", не свідчить про належне виконання виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №911/4670/13, від 19.08.2019 у справі № 913/438/16 від 18.07.2018 у справі № 915/1294/13, від 23.08.2018 у справі № 911/167/17.
49. Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Такі правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/25970/14, від 02.12.2020 у справі №911/4670/13».
У постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № 752/373/18 (провадження № 61-15393св20) зроблено висновок про те, що:
«згідно з пунктом 10 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що постанову про арешт майна (коштів) боржника виконавець виносить після виявлення майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20, провадження № 14-218цс21, зазначено, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону № 1404-VIII та розділу VIII Інструкції. Державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з'ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкрити після накладення арешту (пункти 47, 49).
З огляду на вказані норми, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм Закону, арешт на майно (рухоме, нерухоме) боржника, кошти та інші, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається після їх виявлення, тобто післядокументального підтвердження належності боржнику конкретного майна чи коштів.
Отже, майно боржника, на яке накладається стягнення з метою примусового виконання рішення суду, має існувати як предмет матеріального світу, тому обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що приватний виконавець не мав правових підстав для накладення арешту на все майно боржника без його ідентифікації».
У постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 2-2958/11 (провадження № 61-2749св20) зроблено висновок про те, що:
«встановивши, що приватний виконавець Говоров П. В., передаючи на реалізацію спірні земельну ділянку і садовий будинок, не провів у встановлений Законом № 1404-VIII строк відповідну перевірку майнового стану боржника ОСОБА_1, за результатами якої можливе встановлення наявності у боржника коштів в національній та іноземній валютах, інших цінностей, у тому числі коштів на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, звернення стягнення на які в силу вимог статті 48 Закону № 1404-VIII здійснюється першочергово, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недодержання приватним виконавцем порядку звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1».
https://precedent.ua/96005963
У постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 201/12569/16 (провадження № 61-2627св21) зроблено висновок про те, що:
«суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Водночас, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявника про зобов'язання приватного виконавця Приходько А. Л. вжити всіх визначених Законом № 1404-VIII заходів примусового виконання рішення суду згідно переліку, наведеного у скарзі, оскільки вчинення таких дій відноситься до дискреційних повноважень приватного виконавця, суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження приватного виконавця».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Встановивши, що відсутні підстави для задоволення скарги в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не накладення арешту та не звернення стягнення на майно боржника у вигляді частки статутного капіталу боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс» у розмірі 1 600 000,00 грн та зобов'язання накласти арешт та звернути стягнення на майно боржника у вигляді частки статутного капіталу боржника, як співзасновника ТОВ «Ятарус Плюс» у розмірі 1 600 000 грн, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги у цій частині.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 травня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чернеги Оксани Валентинівни, боржник - ОСОБА_3 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков