07 липня 2024 року
м. Київ
справа № 686/3258/24
провадження № 61-8432ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької областівід 17 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 червня 2025 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, в якому просив суд стягнути з Держави України на свою користь один сексоктагінтильйон гривень моральної шкоди, завданої йому внаслідок тривалого невиконанням постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11, з 04 листопада 2024 року по 03 грудня 2024 року.
Позов мотивовано тим, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі №2270/14181/11 зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію у його паспорт громадянина України, який видати йому на руки. Це рішення суду не виконане до теперішнього часу, внаслідок чого позивачеві завдано моральної шкоди. Зокрема, він зазнав душевних страждань і приниження, відчував образу своїх почуттів гідності та справедливості, було порушено його право на справедливий суд і судовий захист, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. 5 жовтня 2020 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у справі №686/8422/20 стягнув з Держави України на користь позивача 10 510,00 грн моральної шкоди за невиконання цього ж рішення суду. Натомість невиконання рішення суду є триваючим правопорушенням, а тому позивачеві має бути відшкодована моральна шкода за період з 04 листопада 2024 року по 03 грудня 2024 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Рішення судів мотивовані тим, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію у паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки, залишалася невиконаною. У зв'язку з цим рішенням суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20 ОСОБА_1 присуджено компенсацію моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету у розмірі 10 510 грн. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що саме з 4 листопада 2024 року до 3 грудня 2024 року ОСОБА_1 завдано моральної шкоди внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року. Тому ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності Держави України перед ним за завдані збитки.
30 червня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції було застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, Верховного Суду України: від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди, встановивши, що рішення суду не виконано, безпідставно відмовили у задоволенні позову, не врахували, що для деліктних зобов'язань з виконання рішення суду не має важливого значення встановлення факту доведення вини, є важливим факт виконання судового рішення. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло внаслідок порушення його прав та на підставі статті 56 Конституції України, частини першої статті 23, статті 1173 ЦК України і встановлено преюдиційними судовими рішеннями у справі № 686/8422/20, № 686/13784/21, № 686/4032/21, якими встановлено, що рішення суду в частині зобов'язання невідкладно вклеїти фотокартку в паспорт громадянина України не виконано.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року зобов'язано Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію у паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки. Зазначене рішення суду не виконане.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року, стягнуто з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510,00 грн моральної шкоди, завданої бездіяльністю Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області з виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Суди встановили, що позивачем не надано доказів, які б вказували на факт заподіяння йому моральної шкоди у вказаний ним період з 4 листопада 2024 року по 3 грудня 2024 року внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилання заявника на висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, колегія суддів відхиляє, оскільки оскаржені судові рішення їм не суперечать.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, №21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року у справі № 686/32581/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко