Справа № 22а - 2697/2006 Головуючий у І й інстанції - Мельник В.В.
Категорія - 17/19 Доповідач -Прозорова М.Л.
27 червня 2006 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г. суддів -Прозорової М.Л., Григорченка Е.І. при секретарі - Колесніченко О.В.. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційні скарги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівк на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Тернівка, третя особа - ВАТ «Павлоградвугілля" про стягнення страхової виплати за моральну шкоду,
встановила:
В грудні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Тернівка, третя особа - ВАТ «Павлоградвугілля" про стягнення страхової виплати за моральну шкоду /а.с.4-6/
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилаєвся на те, що він тривалий час (з 14.05.1976 р. по 16.12.1995 р.) знаходився у трудових відносинах з державним відкритим акціонерним товариством «Шахта «Дніпровська» дочірнім підприємством державної холдингової компанії «Павлоградвугілля", правонаступником якого є третя особа - відкрите акціонерне товариство«Павлоградвугілля'', де працював ГРОЗ 5 р. За час роботи на підприємстві третьої особи він отримав професійне захворювання - хронічна дискогена попереко - крижова полірадикулопатія. За висновком МСЕК від 17.01.2001 р. йому встановлено 55% втрати професійної працездатності, а також визнано інвалідом 3 групи безстроково.
В зв'язку з отриманим професійним захворюванням та втратою професійної працездатності йому - позивачу спричинено моральну шкоду, оскільки він втратив професійну працездатність, став інвалідом; постійно хворіє і змушений лікуватись, постійно відчуває наслідки професійної хвороби, у нього постійні головні болі; болі та утруднення при пересуванні пішки, коли він користується громадським транспортом, то в нього дуже болять коліна, він став дратівливий, в нього погіршилась пам'ять, він змушений спати у ліжку з твердим покриттям, змушений і в спеку і в мороз носити на собі противорадікулітний пояс йому протипоказано займатися всіма видами фізичної праці, не може займатися домашніми справами, втратив впевненість у майбутньому, відчуває депресивний стан.
Згідно ст.ст. 21,28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», як вважає позивач, відповідач зобов'язаний виплатити йому страхову виплату за моральну шкоду.
У відповідності до ч.З ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», сума страхової виплати за моральну шкоду встановлюється в судовому порядку і при цьому не може перевищувати двохсот розмірив мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат. Оскільки на 1.09.2005 року встановлена мінімальна заробітна плата 332 грн., то позивач просив стягнути на його користь з відповідача 664000 грн. - суму страхової виплати за моральну шкоду /а.с.5/
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково та з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Тернівка стягнено на користь позивача 38 500 грн. в рахунок страхової виплати за моральну шкоду /а.с. 41-43/
В апеляційній скарзі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівка ставить питання про скасування рішення суду, оскільки рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права / а.с.45-46/.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до п. п. 3,4 ч. 1 ст.309 ЦПК України, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що висновком МСЕК від 17.01.2001 р. позивачу встановлено 55% втрати професійної працездатності, а також визнано інвалідом 3 групи по професійному захворюванню безстроково, в зв'язку з отриманим професійним захворювання під час роботи на ДВАТ ««Шахта «Дніпровська", - чим самим йому заподіяно моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню шляхом стягнення з відповідача страхової виплати за моральну шкоду у відповідності зі ст. ст. 21,28,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
З даними висновками суду погодитись неможна оскільки вони є неправильними і суперечать обставинам справи, діючому матеріальному та процесуальному закону.
Як вбачається з матеріалів справи, професійне захворювання (хронічне дискогена попереко - крижова полірадикулопатія) позивач дійсно отримав виконуючи трудові обов'язки, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання від2.10.2005 року / а. с. 25/. Дане професійне захворювання ОСОБА_1 встановлене ще в 1995 році. Тобто правовідносини, які виникли між сторонами регулюються матеріальним законом, який діяв на момент отримання позивачем професійного захворювання на виробництві.
Моральна школа, яка була спричинена позивачу в результаті отриманого професійного захворювання, яке встановлене в 1995 році, при виконанні ним трудових обов'язків, - може бути відшкодована лише виходячи з вимог ст. 12 Закону України від 14.10.1992 року / з послідуючими змінами та доповненнями/ « Про охорону праці" та п. 11 Правил відшкодування шкоди власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяно працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (затверджених постановою Кабміну України від 23.06.1993 року № 472 - з послідуючими змінами та доповненнями ), а не виходячи з вимог Закону України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", яким керувався суд першої інстанції розглядаючи даний спір по суті.
Таким чином, на час виникнення у позивача права на отримання моральної шкоди, розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з вимог п. 11 Правил відшкодування шкоди власником підприємства..., - не міг перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати без урахування будь-яких інших виплат, тобто 120 грн., а не 26560 грн., як стягнув суд першої інстанції.
Право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача в 1995 році, але він не скористався своїм правом на відшкодування моральної шкоди, у встановлений законом строк, а звернувся до суду з позовом про стягнення страхової виплати за моральну шкоду лише в грудні 2005 року.
Оскільки моральна шкода, спричинена позивачу в результаті отриманого на виробництві профзахворювання, випливає з його трудових відносин, але регулюється спеціальним матеріальним законом, то колегія суддів вважає, що до даних правовідносин повинен застосовуватись трирічний строк на звернення до суду за вирішенням спору, який позивачем пропущено без поважних на те причин. Звернувшись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди через 10 років позивач не ставив питання про поновлення строку на звернення до суду із зазначеним позовом, на поважність причин пропуску строку не посилався і доказів їх поважності суду не надав.
За таких обставин, колегія суддів не може визнати рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу в його позовних вимогах, в зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, як таке, що не відповідає обставинам справи, а також ухвалене з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального, права.
Керуючись ст.ст. 303, 307,309 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівка Дніпропетровської області - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2006 року - скасувати.
Відмовити ОСОБА_1 в його позовних вимогах про стягнення страхової виплати за моральну шкоду.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.