Справа № 357/8121/25
Провадження № 2-а/357/211/25
іменем України
08 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2в м.Біла Церква у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, -
В травні 2025 року адвокат Козачков Віталій Леонідович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, обґрунтовуючи наступним.
Згідно постанови №БЦРТЦК/243 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення від 22 квітня 2025 poку складеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 (далі - Постанова) ОСОБА_1 (далі - Позивач) визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі п'ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500,00 грн. Копію постанови №БЦРТЦК/243 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення від 22 квітня 2025 року позивач отримав засобами поштового зв'язку 15 травня 2025 року, що підтверджується роздруківкою відстеження поштових відправлень за трек номером 0601144336473.
В оскаржуваній постанові зазначено, що: "Відповідно до протоколу, громадянина ОСОБА_1 було повідомлено про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 14:00 год 25.01.2025, однак, він не з'явився у визначену дату та час, порушивши вимоги п.п. 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України за №1487 від 30.12.2022, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП".
При цьому, слід повідомити суд про те, що позивач не отримував виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 14:00 год 25.01.2025.
Вважає, що притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, а тому Постанова винесена за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення Позивачем вимог Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому підлягає скасуванню.
Встановлені Відповідачем у оскаржуваній обставини, які стали підставою для висновку про порушення вимог ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не відповідають дійсності. Відповідачем при винесені постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується його висновок про скоєння Позивачем адміністративного правопорушення, відсутні будь-які пояснення очевидців, та інші докази.
Як зазначалося вище, позивач не отримував виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 14:00 год 25.01.2025. При цьому, слід зазначити, що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач не змінював адреси реєстрації та проживання з 22.10.1999 року; має оформлений військово- обліковий документ.
Оскільки, позивач не отримував виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 14:00 год 25.01.2025, вбачається, що відсутня вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Таким чином, керівник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст.210 КУпАП не з'ясував всі обставини, передбачені ст. 280 КУпАП у зв'язку з чим безпідставно та неправомірно виніс Постанову №БЦРТЦК/243 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення від 22 квітня 2025 року, за вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, а тому вказана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП підлягає закриттю, оскільки в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Просив суд визнати поважними причини пропуску строку на оскарження постанови №БЦРТЦК/243 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення від 22 квітня 2025 року та поновити строк на оскарження постанови, прийняти рішення яким, Постанову №БЦРТЦК/243 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення від 22 квітня 2025 року скасувати, а провадження у адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 210 КУпАП закрити ( а. с. 1-6 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2025головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 27 ) та матеріали передані для розгляду, отримані 03.04.2025.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі ( ч. 2 ст. 171 КАС України ).
Відповідно до ч. 8 ст. 171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Ухвалою судді від 02.06.2025поновлено ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду із даним адміністративним позовом та відкрито провадження. Повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін та призначено судове у справі на 12.06.2025. Одночасно витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_3 належним чином завірені копію постанови № БЦРТЦК/243 та копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 ( а. с. 32-33 ).
12 червня 2025 року у зв'язку з неявкою сторін по справі та відсутності відомостей про їх належне сповіщення, розгляд справи було відкладено на 08.07.2025 ( а. с. 35 ).
Сторони по справі в судове засідання 08.07.2025 не з'явились.
08.07.2025 за вх. № 38272 судом отримано заяву від представника позивача - адвоката Козачкова В.Л., в якій просив розгляд справи проводити без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити. Вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують позовні вимоги. Судовий збір просив залишити без стягнення з відповідача, а залишити за позивачем ( а. с. 39 ).
Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове рекомендоване повідомлення про вручення ( а. с. 38 ), яке отримано уповноваженою Матвієнко 17.06.2025.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
Вважається, що повістку вручено посадовій чи службовій особі, яка є учасником судового процесу, якщо її доставлено за адресою місця служби цієї особи в порядку, встановленому частиною восьмою цієї статті. Вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі ( ч. ч. 9, 10 ст. 126 КАС України ).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).
Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).
Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається ( ч. 1 ст. 45 КАС України ).
Оскільки, як зазначено вище, враховуючи норми Закону, рішення Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що відповідач по справі був належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
В свою чергу, з боку відповідача заяв та клопотань на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється ( ч. 4 ст. 229 КАС України ).
Оскільки учасники справи в судовезасідання, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч.2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до ухвали судді від 02.06.2025, позивачу ОСОБА_1 поновлено пропущений строк для звернення до суду із даним адміністративним позовом ( а. с. 32-33 ).
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до Витягу з Резерв + відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОККПП - НОМЕР_1 , номер запису в Єдиному державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів - 310120231362300200922 з підтвердженням статусу військового обліку, останній перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , дані уточнено вчасно ( а. с. 19 ).
Крім того, до позовної заяви позивачем було долучено військовий квиток серії НОМЕР_2 , виданий на ім'я ОСОБА_1 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_7 ( а. с. 11-15 ).
Встановлено, що ОСОБА_1 , згідно постанови № БЦРТЦК/243 від 22 квітня 2025 poку, складеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі п'ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500,00 грн ( а. с. 16 ).
В оскаржуваній постанові зазначено, що відповідно до протоколу, громадянина ОСОБА_1 було повідомлено про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 14:00 год 25.01.2025, однак, він не з'явився у визначену дату та час, порушивши вимоги п.п. 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України за №1487 від 30.12.2022, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, позивач наголошував на тому, що він не отримував виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 14:00 год 25.01.2025.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ст.210-1 КпАП України адміністративна відповідальність настає за порушеннязаконодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до ч.3 ст.210 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-21, 244-24 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною 1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Зокрема, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду, а також проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до п.3 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є додатком № до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Суд зазначає, що у відповідності до положень ч.2 ст.251 КУпАП обов'язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк (стаття 277-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Разом тим, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачу вручалася повістка для прибуття останнього до ІНФОРМАЦІЯ_3 , матеріали адміністративної справи щодо ОСОБА_1 виконання ухвали судді від 02.06.2025, не надані.
Водночас, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що останній не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 14:00 год.25.01.2025.
Доказів тому, що позивач ОСОБА_1 викликався до ІНФОРМАЦІЯ_3 саме на 25.01.2025, матеріали справи не містять, що в свою чергу ставить під сумнів факт такого виклику.
Якщо немає інших доказів вручення повістки ТЦК особі, то постанова ТЦК не може слугувати єдиним доказом оповіщення про необхідність з'явитись до ТЦК. На це вказав Другий апеляційний адміністративний суд у справі №529/846/24.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.
В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
В свою чергу, відповідач в судове засідання свого представника не направив, будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав, як і не надав жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача.
Не було надано з боку відповідача і відзиву на позовну заяву позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Отже, факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.
Аналізуючи зібрані по справі докази, в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об'єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210 КУпАП, а тому постанова підлягає скасуванню, з закриттям провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що адміністративна справа за ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови є такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки звертаючись з заявою про розгляд справи за відсутності сторони позивача, представник позивача просив судові витрати залишити за позивачем ( а. с. 39 ), суд вважає за можливим, віднести судові витрати за рахунок позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 19, 55, 62 Конституції України, ст. ст. 2, 5, 9, 44, 69, 77, 90, 124, 126, 132, 139, 159, 171, 205, 242, 268, 286 КАС України, ст. ст. 6, 7, 9, 10, 210, 235, 245, 247, 251, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд, -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, -задовольнити.
Постанову № БЦРТЦК/243 від 22.04.2025 про накладення адміністративного стягнення ОСОБА_4 за ч.3 ст.210 КУпАП України, скасувати.
Закрити справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210 КУпАП України.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 ( адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).
Повний текст судового рішення складено 08 липня 2025 року.
СуддяО. І. Орєхов