Справа № 357/6631/25
Провадження № 2-а/357/155/25
09 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Ільницька І. П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в приміщенні суду в м. Біла Церква адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
07 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № БЦРТЦК/11143 від 22 квітня 2025 року
В обґрунтування позову зазначив, що 22.04.2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, виніс постанову № БЦРТЦК/1143 за справою про адміністративне правопорушення про притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення і застосував до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. У лютому 2025 року до роботодавця позивача -AT «Страхова компанія «ІНГО» надійшло розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.02.2025 року № ВОБР/1089 щодо необхідності забезпечення явки позивача в ІНФОРМАЦІЯ_3 на 08 год 00 хв 16.03.2025 року «з метою проходження медичного огляду, визначення призначення на воєнний час, уточнення військово-облікових даних, отримання військово-облікового документа та ВІН коду (унікального номеру)». На виконання вищевказаного розпорядження, він з'явився у призначений час та отримав повістку до ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 для проходження військово-лікарської комісії. 31.03.2025 року позивач закінчив проходження ВЛК, а 03.04.2025 здав висновок ВЛК до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме, у віконечко № 3, де йому сказали записатися на прийом у віконечко № 4 для заміни військово-облікового документу, оскільки той, що є у нього, нібито вже не дійсний.
Не зважаючи на те, що у відповідності до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» від 16.05.2024 року № 559, військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка, я вирішив записався через сервіс «еЧерга» на 10 год 00 хв 11.04.2025 року для заміни військово-облікового документа.
До того ж, заміна військово-облікового документу було одним з питань, заради якого його викликали до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
11.04.2025 року я з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 та подав у віконечко № 4 наявний у нього військово-обліковий документ - обліково-послужну картку № 3050, яку свого часу видавали замість військового квитка, для його заміни. У віконечку № 4 забрали його військово-обліковий документ та повідомили, що отримати військово-обліковий документ нового зразку він зможе через два тижні. Після цього його направили у кабінет № 30, в якому працівник ІНФОРМАЦІЯ_5 почав вимагати у нього пред'явлення військово-облікового документу.
Позивач пояснив, що буквально декілька хвилин тому здав свій військово-обліковий документ у віконечко № 4 для заміни. Разом з тим, оскільки ще 06.07.2024 року він самостійно оновив дані та у своєму мобільному телефоні мав встановлений додаток «Резерв+», то пред'явив працівнику ІНФОРМАЦІЯ_5 свій електронний військово-обліковий документ. Проте, працівник ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив, що «Резерві» не є військово-обліковим документом, і оскільки в нього немає військово-облікового документу, то на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Додаток «Резерв+» є тим мобільним додатком через який формується військово-обліковий документ в електронній формі, а дійсність сформованого військово-облікового документа підтверджується QR-кодом. Відтак постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності винесено протиправно.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2025 справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.
Ухвалою суду від 08 травня 2025 року після усунення недоліків позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано ІНФОРМАЦІЯ_2 надати до суду належним чином засвідчену копію постанови від 22 квітня 2025 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП та всі матеріали справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , які стали підставою для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 отримав ухвалу про відкриття провадження в справі 13 травня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Враховуючи, що учасники справи будучи належним чином повідомленні про розгляд справи, ухвалою суду від 20.05.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача - Капустіна В.В.про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, відповідач у встановленні судом строки не подав відзив на позов, тому суд вважає за можливе провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
28 травня 2025 року на адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача про долучення доказів понесених витрат позивача на правову допомогу та просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2500,00 грн.
В силу вимог ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу технічними.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
11 квітня 2025 року офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 капітаном ОСОБА_3 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 , що за адресою АДРЕСА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , згідно якого 11.04.2025 близько 10 год 55 хв в АДРЕСА_2 громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не мав при собі військово-обліковий документ, та не пред'являв його за вимогою уповноваженої особи солдату ОСОБА_4 , в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 11 год 00 хв 22.04.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 ) (а.с. 17).
22 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 , що з адресою: АДРЕСА_2 було складено постанову № БЦРТЦК/1143, якою визнано винним ОСОБА_1 у вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Зі змісту постанови, встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, 11.04.2025 близько 10 год 55 хв в АДРЕСА_2 громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не мав при собі військово-обліковий документ, та не пред'являв його за вимогою уповноваженої, в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. (а.с. 18).
Також до позовної заяви позивач долучив копію обліково-послужної картки (а.с. 11), витяг з Резерв + згідно якого ОСОБА_1 уточнив свої військово-облікові дані 11.04.2025, має право на відстрочку за п. 12 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (а.с. 14).
Відповідно до вимог ч.1ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яка передбачає, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач вказував, що позивачем порушені вимоги частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзац перший якої передбачає, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Аналогічні положення закріплені в абзаці третьому пункту 10-1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Правила), які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Таким чином, позивач як громадянин України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язаний мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженої на це посадової особи.
Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові про адміністративне правопорушення заперечив.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження обставин, вказаних як в оскаржуваній постанові.
Так, відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Окрім того, при складені постанови про порушення позивачем абзацу першого частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідач не надав доказів що під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Вимоги, зазначені у частині шостій статті 22, щодо здійснення уповноваженими представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки фото- і відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17.07.2024 згідно із Законом України № 3633-IX від 11.04.2024. Тому, вказані вимоги підлягали застосуванню на час виникнення спірних правовідносин. Протокол про адміністративне правопорушення та постанова не місять такого посилання, як і інформації відносно свідків, які можуть підтвердити вчинення позивачем правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 74 КАС обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, саме фото- і відеофіксація процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації є доказом допущення позивачем інкримінованого йому порушення.
Всупереч цього, відповідач не надав доказів дотримання ним вказаних вимог абзацу другого частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не пред'явивши суду відповідні докази фото- і відеофіксації процесу перевірки документів позивача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, правил військового обліку, а тому притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП є неправомірним.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будучи належним чином повідомленим про розгляд справи Відповідач будь-яких доказів в обґрунтування заперечень та відзиву на позов до суду не надав, розпорядившись своїм правом на власний розсуд.
Окремої уваги заслуговує та обставина, що відповідно примітки до ст.210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.
Оскільки відповідачем у справі, не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та правомірності прийняття постанови № БЦРТЦК/1143 від 22 квітня 2025 року, яка є предметом оскарження у даній справі, а тому приймаючи до уваги вищенаведені фактичні обставини справи, та враховуючи положення ст.62 Конституції України, ст.280, 251 КУпАП, ст.77 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог щодо скасування постанови.
При цьому, відповідно до ч.3 ст.286 КАС України - за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, у тому числі, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Отже суд вважає, що рішення суб'єкта владних повноважень під час накладення адміністративного стягнення щодо позивача прийнято з порушенням вимог ст. 2 КАС України, що в свою чергу є підставою для його скасування та закриття справи про адміністративне правопорушення, тому позов підлягає до задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про стягнення судового збору суд вказує наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки справа, що розглядається, не є справою щодо накладення адміністративного стягнення (глава 22 КУпАП), а є адміністративною справою з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності (накладення адміністративного стягнення) (стаття 286 КАС України).
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, що міститься в постанові від 21.01.2021 року у справі № 361/8616/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17 зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Частиною 2 пп.5 ст.4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 статті 4 цього Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» становив 3028,00 грн.
З позовної заяви позивача вбачається, що предметом розгляду даної справи є правомірність постанови про накладення адміністративного стягнення.
Отже, ставка судового збору за подачу позову становить 605,60 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Також представ позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2500,00 грн
Згідно з ч. 1, 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник позивача подав: договір про надання правничої допомоги № 439 від 28 квітня 2025 року, Додаток до Договору про надання правничої допомоги № 439 від 28.04.2025, Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на підставі Договору про надання правничої допомоги № 439 від 28.04.2025 року при розгляді справи № 357/6631/25, Акт приймання-передачі виконаних робіт за Договором № 439, складений 27 травня 2025 року, квитанція до прибуткового касового ордера № 13 від 27.05.2025.
Згідно детального опису робіт, Акту приймання-передачі виконаних робіт розмір витрат позивача на правову допомогу становить 2500,00 грн
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 2500,00 грн та їх співмірність складності справи та виконаним адвокатом обсягу роботам, часу, виплаченого гонорару.
Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Згідно ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 не подав до суду клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, а тому такі витрати підлягають стягненню на користь позивача в повному обсязі.
На підставі ч. 2 ст. 19, ст. 65 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 210, 235, 245, 247, 251, 252, 254-256, 268, 280, 283, 287-289, 291 КУпАП та керуючись ст.ст. 5, 20, 72, 77, 79, 139, 159, 162, 165, 194, 229, 241-246, 250, 251, 255, 268, 269, 286, 293 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.
Скасувати рішення суб'єкта владних повноважень - постанову від 22 квітня 2025 року № БЦРТЦК/1143, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, яким рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 місце проживання: АДРЕСА_3 . РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 . Місце знаходження: АДРЕСА_2 . Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .
СуддяМ. М. Бебешко