Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/322/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 307КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
08.07.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 03 липня 2025 року, якою до підозрюваного
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кіровограді, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, одруженого, особи з інвалідністю 3 групи, має на утриманні малолітнього сина 2015 року народження та батьків похилого віку, які є особами з інвалідністю 3 групи, що проживають окремо, зареєстрованого з адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
- 16.03.2018 вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда за ч. І ст. 263, ч. З ст. 309 КК України до 5 років позбавлення волі з випробуванням на 3 роки.
стосовно ОСОБА_8 скеровано чотири обвинувальні акти до Фортечного районного суду м. Кропивницького за ч. 2 ст. 307 КК України,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025121010000283,за ознаками кримінальних правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, строком на 60 днів, а саме з 06 години 05 хвилин 02 липня 2025 року до 06 години 05 хвилин 30 серпня 2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605 600 грн.,
Слідчий СВ Кропивницького районного управління поліції ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_9 п за погодженням з прокурором Кропивницької окружної прокуратури ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького із клопотанням у даному кримінальному провадженні про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят діб.
На обґрунтування клопотання слідчий зазначила, що в провадженні СВ Кропивницького районного управління поліції ГУНП в Кіровоградській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12025121010000283, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 незаконно придбав психотропну речовину - PVP, яку зберігав за місцем свого проживання по АДРЕСА_2 , з метою збуту.
У подальшому, 18.04.2025 року, о 15 годині 39 хвилин за місцем свого мешкання по АДРЕСА_3 збув ОСОБА_10 один зіп- пакет із кристалічною речовиною, яка, відповідно до висновку судової експертизи матеріалів, речовин і виробів, містить особливо небезпечну психотропну речовину - PVP, обіг якої заборонено, маса якої становить 0.0714 грама, яку ОСОБА_8 незаконно збув ОСОБА_10 за грошові кошти в сумі 400 гривень.
Ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 03 липня 2025 року задоволено вища клопотання слідчого.
Застосовано підозрюваному ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, а саме з 06 години 05 хвилин 02 липня 2025 року до 06 години 05 хвилин 30 серпня 2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605 600 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що підозрюваний раніше був засуджений за вчинення тотожного злочину, протягом десятиріччя не має законного джерела походження доходів, тобто може продовжити вчиняти нові злочини.
Згідно з п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України, у разі застосування ОСОБА_8 іншого запобіжного заходу не пов'язаного триманням під вартою, підозрюваний буде мати можливість допустити вчинення нових тотожних кримінальних правопорушень.
Підозрюваний п'ять разів поспіль допустив дії, що стали приводом для обвинувальних актів за тотожними тяжкий корисливими злочинами. По кожному з обвинувальних актів інкримінується щонайменше два епізоди збуту та незаконно зберігання заборонених речовин.
Така поведінка має ознаки злочинного промислу.
Крім того, ОСОБА_8 змінює тимчасові місця проживання, не має законного джерела доходу.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою стосовно її підзахисного обравши більш м'який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_4 .
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що жодний ризик передбачений статтею 177 КПК України слідчим та прокурором не доведений. У матеріалах клопотання про застосування запобіжного заходу відсутні достатні докази які б свідчили, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Твердження сторони обвинувачення про можливість такого ризику ґрунтуються лише на припущеннях і на тому що стаття за яким обвинувачується підозрюваний є тяжким злочином.
При обранні виду запобіжного заходу суди враховують вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадків за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
На думку захисника підозрюваного, слідчим суддею не врахована важлива процесуальна обставина, а саме обшук у помешканні підозрюваного не виявив жодних наркотичних речовин чи інших речових доказів не було виявлено.
Заборонена речовина, про яку вказує слідчий, була виявлена в оселі іншої особи, де підозрюваний перебував тимчасово. Це свідчить про відсутність доказів того, що підозрюваний зберігав або мав при собі заборонені речовини, та ставить під сумнів обґрунтованість підозри загалом.
Вказане на думку захисника свідчить про шаблонне обґрунтування слідчим суддею доведеності зазначеного ризику без належного дослідження його реальності, поверхнево та з порушенням обов'язків покладених на слідчого суддю КПК України по перевірці наявності і реальності ризиків.
Представник підозрюваного також не погоджується, що його підзахисний може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. Так, викладені у клопотанні слідчого обставини, не дають підстав вважати, що мій клієнт причетний до інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Підозри відносно ОСОБА_8 не підкріплюються достатніми доказами та є не обґрунтованими. Крім того, ризик вчинення інших кримінальних правопорушень судом не може оцінюватись виключно на підставі тяжкості правопорушення у якого підозрюють особу, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Визначаючи розмір застави, в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 605 тис. 600 грн 00 коп., слідчий суддя не взяв до уваги майновий стан підозрюваного. Так, підзахисний є особою з інвалідністю, батьки особи з інвалідністю до того ж утримання, яке вони отримують від пенсійного забезпечення, спрямовується не лише на придбання ліків, оплати за комунальні послуги, харчі, а й на утримання малолітнього сина. Оскільки іншим доходів у сім,ї підозрюваного не має вважає, що суд визначив завідомо непомірний для нього розмір застави.
Заслухавши доповідача, підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, прокурора, який просив апеляційною скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали клопотання старшого слідчого про обрання запобіжного заходу, які надійшли на електронну адресу, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_8 до повідомленої йому підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами та зафіксовані у протоколах: проведення негласних слідчих (розшукових) дій, обшуку, допиту свідків, впізнання, висновки експертів, у сукупності містять достатньо даних про наявність обґрунтованої підозри стосовно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 307 КК України.
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність в ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 колегією суддів не можуть бути враховані.
Необхідно зазначити про те, що не визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка загрожує у разі визнання її винуватою, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування їх від органів досудового розслідування та суду.
Так, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
Викладене вище свідчить, що ОСОБА_8 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Оскільки свідки не допитувались судом першої інстанції ставити питання про відсутність вказаного ризику є передчасним.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 добре зазнає свідків, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_8 може вчинити інші подібні кримінальне правопорушення, оскільки стосовно ОСОБА_8 скеровано чотири обвинувальні акти до Фортечного районного суду м. Кропивницького за ч. 2 ст. 307 КК України.
При цьому необхідно зазначити, що ОСОБА_8 не має законного джерела доходу.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_8 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть його виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Особисте зобов'язання не може бути застосовано у зв'язку з тим, що це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості та обставинам вчиненого кримінального правопорушення.
Особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.
Перебуваючи на волі, підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, та вчиняти нові кримінальні правопорушення відносно свої близьких осіб.
Що стосується тверджень захисника та підозрюваного про те, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
В той же час, доводи сторони захисту про зміну запобіжного заходу зводиться до того, що у ОСОБА_8 наявне місце проживання, соціальні зв'язків, а також не доведеність ризиків.
Однак, вказані доводи не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не забезпечить виконання ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, а навпаки підозрюваний може вчинити дії направленні на ухилення від органу досудового розслідування та суду, здійснити вплив на свідків, а також вчинити нові кримінальні правопорушення.
Отже, у справі наявна реальна можливість підозрюваного ОСОБА_8 як вчинити нові кримінальні правопорушення, а також ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Враховуючи обґрунтованість підозри ОСОБА_8 а також наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України колегія суддів приходить до висновку про те, що у разі застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за обставин цієї справи та серйозності висунутої проти нього підозри, з урахуванням встановлених ризиків, на думку колегії, не буду надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи сторони захисту та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на особисте зобов'язання, колегією суддів не можуть бути враховано, оскільки з врахуванням висунутої підозри вказане жодним чином не зменшує існування встановлених ризиків, а навпаки надасть йому змогу уникнути кримінальної відповідальності та/або вчинити нові кримінальні правопорушення.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 03 липня 2025 року, якою до підозрюваного ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025121010000283,за ознаками кримінальних правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, строком на 60 днів, а саме з 06 години 05 хвилин 02 липня 2025 року до 06 години 05 хвилин 30 серпня 2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605 600 грн., - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4