Справа №197/683/25
Провадження №2-о/197/37/25
Широківський районний суд Дніпропетровської області
про залишення заяви без руху
07 липня 2025 року
приміщення суду за адресою: вул. Соборна, 86, с-ще Широке, 53700
Суддя Широківського районного суду Дніпропетровської області Геря О.Г., розглянувши позовну заяву представниці позивачки - адвоката Мірошниченко Марини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,
встановив:
У липні 2025 року представниця позивачки звернувся до суду із позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, суддя дійшов до наступного висновку.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Так, захист прав в порядку цивільного судочинства здійснюється у позовному провадженні, а також у інших, спеціальних (окремих) провадженнях, зокрема, в порядку окремого провадження (розділ ІV ЦПК України).
Звертаючись до суду у розрізі спірних правовідносин, позивач подав до суду позовну заяву, обґрунтовує її подання положеннями статей 293 ЦПК України щодо розгляду справи в порядку окремого провадження, в прохальній частині просить встановити юридичний факт в порядку окремого провадження.
У розділі IV ЦПК України «Окреме провадження» глава 6 регулює питання розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Зі змісту частини першої статті 294 ЦПК України вбачається, що справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, підлягають розгляду у порядку не позовного цивільного судочинства, а саме у порядку окремого провадження.
У статті 315 ЦПК України закріплено, що у судовому порядку можуть бути встановлені будь-які факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому, згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 та частини другої статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом вони породжують юридичні наслідки.
Характерною і визначальною відмінністю цього провадження є відсутність спору про право (за частиною четвертою статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду).
Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено в статті 315 ЦПК України. Так, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Але законодавцем передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
З вище наведеного вбачається, що встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
При цьому, законом встановлено окремі вимоги до заяви, що подається для встановлення судом певного юридичного факту, зокрема частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що у заяві повинно бути зазначено який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, докази, що підтверджують факт.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно із пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Спір про право пов'язаний виключно з порушенням або оспорюванням суб'єктивного права, тобто коли відсутнє порушення права, то не може бути також і спору про право цивільне. Звернення особи за судовим захистом у такому випадку зумовлюється неможливістю здійснити своє право через неможливість його довести відповідному органу (РАГСу, нотаріусу та ін.) або громадянам та на підставі її впевненості в існуванні права. Характерним для справ окремого провадження є положення, коли звернення особи до суду зумовлюється неможливістю здійснити своє право через недоведеність певної юридичної обставини, з існуванням якої закон надає особі відповідні права. Якщо у справі беруть участь заінтересовані особи, які позитивно ставляться до встановлення даного факту у суді, спір про право не може виникнути.
Таким чином, встановлення юридичного факту, зокрема, проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, можливо як в порядку окремого провадження, так і в порядку позовного провадження залежно від наявності спору про право цивільне.
Суд звертає увагу, що у поданій заяві про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу позивач самостійно визначила, що така заява має розглядатися у порядку окремого, а не позовного провадження, а також посилається на норми цивільного процесуального законодавства, зокрема, статтю 293 ЦПК України, яка передбачають розгляд заяв в порядку окремого провадження, і не зазначає жодної норми Глави 1 Розділу ІІІ. Позовне провадження.
При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Суд звертає увагу на те, що заінтересованими особами в порядку окремого провадження та відповідачами в порядку позовного провадження у справах про встановлення факту проживання однією сім'єю залежно від мети встановлення цього факту можуть бути й інші особи, які мають право на спадщину (брати, сестри, онуки, особи, на користь яких складено заповіт, усиновлені, територіальна громада за відсутності інших спадкоємців за законом і заповітом).
Статтею 175 ЦПК України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред'явлення позову до суду.
Так, відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно із пунктом четвертим частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них .
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За змістом положень вище зазначених норм права розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Суд забезпечує захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються, шляхом здійснення провадження у справах.
Для ефективного судового захисту цивільного права або інтересу важливим також є обраний позивачем спосіб захисту, який має відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання та бути ефективним.
Суд звертає увагу позивача, що позов це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Позов як складне явище має декілька елементів, до яких відносяться: предмет, підстава, зміст.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміст позову - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду.
Додержання процесуальної форми і змісту позовної заяви є однією з обов'язкових вимог процесуального законодавства, що забезпечує прийняття суддею заяви та порушення ним провадження у справі. Значення елементів позову також полягає у тому, що за ними визначаються межі судового розгляду, адже суд відповідно до статті 13 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог.
Верховний Суд зазначає, що спосіб захисту порушеного права обирає позивач, а суд захищає порушене право позивача з урахуванням ефективного способу захисту та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Також звертається увага позивача на те, що прохальна частина позовної заяви має особливо важливе значення при розгляді справи з огляду на застосування принципу диспозитивності, оскільки є тією формою захисту, яку просить заявник у суду, тому вона має бути чіткою та конкретною, сформульованою відповідно до суті позову. Тобто, це та частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права. У прохальній частині не зазначено жодного порушеного суб'єктивного матеріального права, яке підлягає захисту, при цьому зазначено назву поданого до суду документа як «позовна заява», і відповідача - Дніпровську районну у місті Києві державну адміністрацію. Інших вимог окрім встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем в порядку окремого провадження, заявник не зазначила, проте визначення певного способу захисту є обов'язковою умовою для розгляду справ порядку позовного провадження. Тобто, загальне посилання у заяві на виконання заявником вимог статей 175 ЦПК України, з урахуванням змісту такої заяви та її прохальної частини, не може свідчити, що така заява подана саме у порядку позовного, а не окремого провадження.
Звертаючись до суду з позовною вимогою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, позивачка у позовній заяві не зазначила ефективного способу захисту, передбаченого статтею 16 ЦК України. Суд позбавлений права визначати замість позивача позовні вимоги, тому позивач повинен самостійно визначитись у позовній заяві з позовними вимогами та їх формулюванням, оскільки за результатами розгляду позовної заяви, яка викладена у поточній редакції, рішення суду, якщо позов буде задоволено, не буде відповідати частині п'ятій статті 265 ЦПК України.
Крім того, обґрунтування розгляду вимог позовної заяви в порядку окремого провадження з посиланням на положення статті 293 ЦПК України є взаємовиключними.
Європейський Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 цієї статті. Надання у справі повної, детальної інформації щодо заявлених вимог та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду. Право бути поінформованим про характер і підставу позову потрібно розглядати у світлі права мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» пунктом 3 статті 6 Конвенції.
Таким чином, позивачу слід привести позовну заяву у відповідність до чинного законодавства, а саме статей 175, 177 ЦК України, належним чином сформулювати вимоги у відповідності до наведених обґрунтувань.
Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог ст.175 ЦПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду заяви постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. В ухвалі про залишення заяви без руху зазначаються недоліки заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
На підставі викладеного заяву потрібно залишити без руху та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали до встановленої дати, вказані недоліки не будуть усунуті, заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Керуючись ст.185 ЦПК України, суддя
постановив:
Позовну заяву представниці позивачки - адвоката Мірошниченко Марини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - залишити без руху, надавши позивачу строк п'ять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків.
При не усуненні недоліків в обумовлений ухвалою строк заява буде вважатися такою, що не подана, та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
С у д д я: О.Г. Геря