Справа № 183/3331/25
№ 2/183/3218/25
08 липня 2025 року м.Самар Дніпропетровської області
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Дубовенко І.Г., за участі секретаря судового засідання Зозулі В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Самар цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
за участю: представника позивача - адвоката Кононової О.С.,
представника відповідача - адвоката Шпакової О.С., суд -
04 квітня 2025 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за позивачем - ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 , та стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 01 лютого 2000 року вона перебуває в шлюбі з відповідачем, від якого сторони мають малолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За період шлюбу за спільні кошти сторонами був придбаний транспортний засіб марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 , який за спільною згодою був зареєстрований на ім'я відповідача. На сьогоднішній день виникла необхідність у поділі спільного майна подружжя, у зв'язку з чим позивач звернувся д суду з позовом.
Відповідачем поданий відзив у справі, у якому позовні вимоги позивача визнав у повному обсязі та просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , поділити спільне сумісне майно подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частку транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 07 травня 2025 року у справі відкрите загальне позовне провадження у справі та призначене підготовче провадження.
09 червня 2025 року підготовче провадження у справі закрите та справу призначено до судового розгляду.
19 червня 2025 року позивачем через ЄСІТС подано заяву про зміну (доповнення) предмету позову, у якій посилаючись на те, що після звернення до суду їй стало відомо, що спільні кошти подружжя у розмірі 40000 доларів США, які зберігалися у їхньому житловому будинку, відсутні. У зв'язку з чим просить поділити спільне сумісне майно подружжя - автомобіль марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 та спільні кошти в розмірі 40000 доларів США, шляхом визнання за позивачем право особистої власності на автомобіль марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 , а за відповідачем право особистої власності на грошові кошти у розмірі 1660800 грн, що еквівалентно 40000 доларів США. У зв'язку з тим, що підготовче провадження у справі закрите, просить повернутися до підготовчого провадження у справі.
19 червня 2025 року у судовому засіданні за результатами поданої позивачем 19.06.2025 року заяви про зміну(доповнення) предмету позову, постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про повернення до підготовчого провадження та прийняття змін(доповнення) предмету позову.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Кононова О.С. повністю підтримала позовні вимоги та, посилаючись на ті ж підстави, просила суд їх задовольнити у повному обсязі, з огляду на те, що у позасудовому порядку вирішити питання поділу спільного майна - транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 неможливо. Зазначила, що предметом поділу на сьогоднішній день є саме транспортний засіб марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 , середня ринкова вартість якого відповідно до сайту http://auto.ria.com складає 2512944,5 грн.
Представник відповідача - адвокат Шпакова О.С. в судовому засіданні позовні вимоги позивача визнала, з огляду на те, що відповідач не має можливості у позасудовому порядку вирішити питання поділу спільного майна подружжя, не заперечує проти задоволення позовних вимог. З огляду на відомості надані позивачем з сайту http://auto.ria.com, та неможливістю надати експертну оцінку транспортного засобу, не заперечує, що вартість спірного автомобіля відповідає визначеному позивачем розміру.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши підстави позову, процесуальних заяв сторін та матеріали справи в їх сукупності, прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 01 лютого 2000 року, зареєстрованому виконкомом Меліоративної селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області 01 лютого 2000 року, запис № 01. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З відповіді № 1465601 від 10 червня 2025 року з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо наявності ТЗ за параметрами власника або ТЗ вбачається, що транспортний засіб д/н НОМЕР_1 , дата першої реєстрації - 11 січня 2020 року, дата операції - 01.10.2020 «перереєстрація при заміні номерного знаку; марка ТЗ «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, належить на праві власності ОСОБА_2 , вартість на день реєстрації 950000 грн; відповідні відомості також містяться у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , наданому позивачем у копії.
Сторони визначили, що вартість спільного майна - транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 , складає 2512944,5 грн, що не суперечить відомостям про середню ринкову вартість аналогічних транспортних засобів на сайті http://auto.ria.com.
Підставою звернення до суду з вимогами щодо поділу спільного майна подружжя позивач зазначає неможливість вирішення цього питання з огляду на те, що відповідач не має можливості з'явитися до ТСЦ або нотаріуса для оформлення відповідних право встановлювальних документів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування та не є членами його сім'ї, вони не пов'язані спільним побутом та бюджетом, не ведуть спільне господарство та таке інше.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст. 57 СК України, 1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. 3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. 4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. 5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров'я. 6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. 7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
У відповідності до ст. 355 ЦК України, 1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). 2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. 3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. 4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно приписів ст. 368 ЦК України, 1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. 2. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. 3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами ст. 372 ЦК України передбачено, що 1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. 2. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. 3. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Статтею 60 СК України визначено, що 1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На підставі ст. 61 СК України, 1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Нормами ст. 69 СК України визначено, що 1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. 2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Згідно до ст. 70 СК України, 1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. 3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Статтею 71 СК України визначено, що 1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. 2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. 3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. 4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. 5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція статей 60, 70 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Таким чином, вирішуючи питання про поділ майна подружжя, встановивши факт набуття цього майна подружжям у період перебування в шлюбі, застосуванню підлягають положення статей 60, 70 СК України з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно.
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
У відповідності до ст. 11 ЦК України, 1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. 3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. 4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. 5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. 6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Як зазначено у абзацах 1, 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - постанова ПВСУ від 21.12.2007 року № 11), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
В судовому засіданні встановлено, що в даному судовому засіданні вирішується лише спір щодо спільного майна подружжя, транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 .
Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Аналіз вищенаведеного переконує суд в тому, що майно: транспортний засіб марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 - є спільним сумісним майном подружжя. Підстав для відступу від засад рівності часток подружжя в судовому засіданні не встановлено.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений судовий збір.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 81, 141, 223, 247, 263, 265, 280 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку транспортного засобу марки «AUDI», модель «Q8», 2019 року випуску, д/н НОМЕР_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 12564 (дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят чотири) гривні 72 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; електронна пошта: невідома).
Повний текст рішення складений 08 липня 2025 року.
Суддя І.Г. Дубовенко