Справа: № 638/2734/22 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/1579/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання
під вартою обвинуваченому
08 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 10 06 2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ "Харківський слідчий ізолятор" строком на 60 (шістдесят) днів - до 08 серпня 2025 року, з продовженням дії застави у розмірі 1 010 150 (один мільйон десять тисяч сто п'ятдесят) грн, з порядком та умовами її внесення та встановленням відповідних обов'язків, визначених ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.11.2022.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 10 06 2025 року та застосувати до нього інший більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що прокурор належним чином не надав копію клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, слідчий суддя ігнорує вимоги чинного КПК України, судом порушено обвинуваченому право на справедливий суд.
Звертає увагу суду, що ОСОБА_7 є людиною похилого віку, інвалід ІІ групи, три з половиною роки перебуває під вартою, жодних інкримінованих правопорушень не вчиняв, а докази вини ОСОБА_7 - відсутні, має стійкі соціальні зв'язки.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 просив задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі, зазначив, що є інвалідом ІІ групи, в стінах слідчого ізолятору належної медичної допомоги не отримує, вказав, що ризики передбачені ст.177 КПК відсутні, просив застосувати більш м'який запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 просив задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи учасників по справі, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, яке є особливо тяжким та за яке передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_7 матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді щодо існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України та, враховуючи обізнаність ОСОБА_7 щодо анкетних даних свідків, не виключена можливість незаконного впливу на них обвинуваченого з метою зміни показів на свою користь.
Разом з цим колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки враховуючи обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, тобто вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, вчинених в особливий період, є достатні підстави вважати, що обвинувачений не зупиниться перед вчиненням інших кримінальних правопорушень.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, суворості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого, навівши підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 , враховуючи особу обвинуваченого, враховуючи, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення викликає суспільний інтерес, у зв'язку із тим, що кримінальне правопорушення було вчинено проти основ національної безпеки України, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні є необхідність захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та держави.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу чи альтернативного запобіжного заходу у виді застави, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
А тому, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Твердження обвинуваченого про те, що він є особою є людиною похилого віку, інвалід ІІ групи, три з половиною роки перебуває під вартою, має стійкі соціальні зв'язки, на думку колегії суддів не є безумовними підставами для зміни останньому запобіжного заходу, тобто не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Колегія суддів ставиться критично щодо доводів обвинуваченого про порушення прокурором порядку пред'явлення ОСОБА_7 клопотання про продовження запобіжного заходу у зв'язку з тим, що обвинувачений не надав жодних доказів до апеляційної скарги, які підтверджують порушення прокурором норм чинного КПК України.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку обвинуваченого є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та не вбачається підстав для відмови у задоволенні клопотання прокурора.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді щодо застосування до обвинуваченого застави у розмірі 1010150 (один мільйон десять тисяч сто п'ятдесят) гривень, адже прокурор у клопотанні зазначив зокрема можливість керівництва протиправним діями із за кордону представниками спеціальних розвідувальних служб КНР та можливість настання наслідків у випадку потрапляння інформації, до збору якої був спрямований умисел обвинувачених.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 10 06 2025 року про продовження щодо обвинуваченого за ч.1 ст.111 КК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 08 08 2025 року, включно, із визначенням розміру застави,- залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на надто тривалий термін розгляду справи даної справи в суді першої інстанції, що може призвести до безпідставного затягування судового процесу та, як наслідок, суттєвого порушення процесуальних прав учасників на справедливий розгляд та вирішення справи у розумні строки і може свідчити про низькій організаційний рівень судочинства суддею.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ______________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4