Єдиний унікальний номер №943/2180/24
Провадження № 2/943/298/2025
25 червня 2025 року м. Буськ
Буський районний суд Львівської області
в складі:головуючого-судді Журибіда Б. М.
при секретарі Пирка В.М.
за участі представника позивача Таргоній В.М.
представника відповідача Тригуб О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференцзв'язку в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника, адвоката ТАРГОНІЙ Вадима Миколайовича до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,-
Таргоній В.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого. Мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року поблизу станції Красне, Золочівського району, Львівської області поїзд скоїв наїзд на ОСОБА_4 , яка в подальшому від отриманих травм померла в КНП "Буська ЦРЛ". Як встановлено в ході досудового розслідування ОСОБА_4 потрапила під потяг, оскільки її ногу затисло рельсою і вона не змогла уникнути наїзду. Внаслідок смерті ОСОБА_4 її сину було завдано моральну шкоду, він важко переносить передчасну смерть матері, така втрата є непоправною подією. Сталий життєвий устрій позивача непоправно змінено з незалежних від нього обставин. Смертю матері було зруйновано звичне коло спілкування позивача, коло близьких людей з якими можна розділити будь-які події в житті і які можуть надавати безумовну та безкорисну підтримку. Смерть матері спричиняє страждання для позивача. Оскільки поїзд є джерелом підвищеної небезпеки, шкода, завдана позивачу смертю матері є невідновною, мати померла неприродною смертю, враховуючи практику Верховного Суду, оцінює розмір грошового відшкодування завданої смертю матері моральної шкоди у грошовому еквіваленті 250 000 гривень, які просить стягнути з відповідача в користь позивача.
Позивач в судове засідання не з'явився, забезпечив явку представника, який позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив такі задоволити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Додала, що відсутні будь які порушення з боку Залізниці, локомотив був справний, рухався на малій швидкості, водій подавав сигнали. Саме порушення правил безпеки на залізничному транспорті потерпілою, потягло травмування останньої та смерть, внаслідок отриманих травм. Якщо суд прийде до переконання про задоволення позовних вимог, просить такі зменшити до розумних розмірів.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (лист начальника Залізничного відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові від 30.08.2024 року № 383/32.30-26).
Згідно паспорта громадянина України датою народження позивача ОСОБА_1 є ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З матеріалів справи вбачається, що мати позивача ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 потрапила під потяг, оскільки її ногу затисло рельсою і вона не змогла уникнути наїзду.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_4 року, приблизно о 12.50 год на станції Красне електровоз №ВЛ80Т1402, рухаючись у напрямку м.Львів, в складі потяга та 55 вагонів із зерном, під керуванням машиніста ОСОБА_5 , працюючого у ВСП «Локомотивне депо «Здолбунів», на 5 пікеті 1431 кілометрі, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , котра поза межами пішохідного переходу переходила колію з ліва на право відносно напрямку руху потягу. Унаслідок наїзду потерпілій ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження у вигляді травматичної ампутації обох гомілково-ступневих суглобів ніг.
ІНФОРМАЦІЯ_5 близько 01.45 год. ОСОБА_4 померла в операційному відділі КНП Буської ЦРЛ.
Згідно висновку експерта №61/2022 від 12.12.2022 року причиною смерті ОСОБА_4 є травматична ампутація обох гомілок, яка призвела до масивної крововтрати та смерті. Всі ушкодження утворилися від контакту з твердими тупими предметами, якими могли бути виступаючі частини рухомого складу та частини залізничного полотна, могли утворитись 20 листопада 2022 р. при вказаній в постанові залізно-дорожній події, являються у прямому причинному зв'язку із настанням смерті та по ознаці як небезпечні для життя відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.
По даному факту було відкрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12022141210000441 від 21.11.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України.
Постановою слідчого СВ Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області Овчиннікова В.В. від 29 грудня 2022 року, закрито дане кримінальне провадження, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
У зазначеній постанові зазначено, що в діях локомотивної бригади у складі машиніста ОСОБА_6 та помічника машиніста ОСОБА_7 приписки ВСП «Локомотивне депо Здолбунів» регіональної філії «Львівська залізниця» поїзду №2825, який обслуговувався електровозом ВЛ80т1402, відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3ст.276 КК України -порушення працівником транспорту залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, що спричинило загибель людини, оскільки пішохід ОСОБА_4 , переходила колію не в призначеному для цього місці та при наближенні поїзда вийшла на залізничну колію на такій відстані, на якій машиніст ОСОБА_6 був позбавлений можливості уникнути наїзду шляхом екстреного гальмування.
Свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 від 30.11.2022 року підтверджено факт смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , днем смерті є ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 531.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу відшкодування моральної шкоди, завданої смертю.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов'язком держави.
На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).
Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкода майнова і шкода моральна.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків і інші способи відшкодування майнової шкоди та моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини 2 статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно з частинами першою та другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Згідно пункту 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02.11.2020 у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19).
Відтак, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
При цьому умисел потерпілого як обставина, що виключає відповідальність відповідача належними та допустимими доказами доведена не була.
В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, пов'язаних з противоправною поведінкою та страждань у зв'язку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.
Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частина перша статті 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як передбачено статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 77-80 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Твердження, що шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник чи володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Таких обставин під час розгляду справи не встановлено.
Встановивши, що позивач є сином загиблої, суд дійшов висновку, що заподіяна позивачу ОСОБА_1 моральна шкода внаслідок загибелі матері ОСОБА_4 , підлягає відшкодуванню відповідачем АТ «Укрзалізниця», як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки представником останнього у судовому засіданні не доведено, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої.
Посилання представника відповідача про те, що позивач не проживав з матір'ю, не піклувався про неї, судом до уваги не приймаються, оскільки такі не підтверджені належними доказами та не спростовують того факту, що мати є найріднішою людиною, смерть якої є непоправною втратою.
Окрім того, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу.
Перед потерпілим несуть обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05.06.2019 у справі № 466/4412/15-ц, від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц, від 02.10.2019 у справі № 447/2438/16-ц, від 11.12.2019 у справі № 601/1304/15-ц, від 01.07.2020 у справі № 554/858/19
При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує вимоги розумності, виваженості, співмірності (пропорційності) та справедливості, встановлені судом обставини, глибину та тривалість моральних страждань, яку позивачка зазнала внаслідок смерті свого батька, характер та тривалість їх немайнових втрат, які зруйнувала нормальні життєві зв'язки, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди, а також суд враховує те, порушення загиблим пункту 2.5 «правил безпеки громадян на залізничному транспорті України».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 Цивільного кодексу України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Відповідно до частин 2 та 4 статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Наведені положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
При цьому, питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою, у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Суд враховує, що відповідно до вимог пунктів 2.1, 2.5, 2.6, 2.15, 2.19, 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії». Пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п'яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м; класти на рейки залізничної колії будь-які предмети; знаходитись на об'єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп'яніння.
Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, встановлені обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_4 поза межами пішохідного переходу переходила колію з і їй затисло ногу під рейкою. Відтак, суд погоджується з доводами відповідача про те, що у спірному випадку мала місце необережність потерпілої, що має враховуватися при визначенні розміру відшкодування шкоди у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Окрім того, при визначенні розміру моральної шкоди судом враховується, що позивач втратив близьку йому людину, що спричинила позивачу сильні душевні та фізичні страждання, неможливості змиритись із трагедією, передчасною смертю матері, що призвело до суттєвих та непоправних змін у його житті.
Крім цього втрата є такою, що не може бути відновлена, а тому душевні страждання позивача будуть тривати і надалі, що свідчить про їх тяжкість.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.
Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі № 213/4098/18.
За вказаних обставин, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер психологічної травми, яку він отримав у зв'язку зі смертю рідної людини, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, який втратив підтримку близької людини, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, який підлягає стягнення на користь позивача в сумі 80 000,00 гривень.
Оскільки позовні вимоги судом задоволені частково, витрати зі сплати судового збору у розмірі 387,59 гривень, пропорційно до задоволених вимог, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 258-259, 264, 265, 354 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 22, 1167, 1168, 1172, 1187, 1191, 1193 ЦК України, суд -
ухвалив:
Позов задоволити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська Залізниця", юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок №5, поштовий індекс 03150, код ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКППНОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_1 , моральну шкоду в розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська Залізниця", юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок №5, поштовий індекс 03150, код ЄДРПОУ 40075815, в користь держави судовий збір в сумі 387,59 гривень.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення суду відкладено на десять днів.
У зв'язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 08 липня 2025 року.
Суддя: Б. М. Журибіда