Справа № 308/9602/25
1-кс/308/3955/25
04 липня 2025 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судових засідань - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , підозрюваного - ОСОБА_4 , захисника - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові ОСОБА_6 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру №6202514016000720 від 02.07.2025 відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, неодруженого, військовослужбовця військової служби призваного за мобілізацією, на особливий період, навідника 1 мінометного взводу мінометної батереї ВЧ НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України -
З поданого клопотання та матеріалів кримінального провадження випливає, що слідчими Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань проводиться досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140160000720 від 02 липня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 408 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
В обґрунтування клопотання слідчий зазначає наступне.
У ході досудового розслідування встановлено, що згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (далі - ОСОБА_4 ) призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 18.04.2022 та скерований для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , наказом командира № 52 від 18.04.2022 зарахований до списків особового складу частини та поставлено на всі види забезпечення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, з моменту призову ОСОБА_4 на військову службу за мобілізацією, на особливий період, та його відправлення до військової частини НОМЕР_1 , тобто з 18.04.2022, ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Вимогами статей 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Стаття 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут). Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Так, згідно з ст.ст. 5, 6 Статуту внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, військовослужбовець ОСОБА_4 повинен у своїй повсякденній діяльності дотримуватись вимог: статей 11, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно з якими військовослужбовці зобов'язані, зокрема: свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрими, ініціативними, дисциплінованими; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); знати та виконувати свої обов'язки та додержуватись вимог статутів Збройних Сил України; бути зразком високої культури, скромності і витримки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому; статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до яких військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця дотримуватися Конституції та Законів України, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Натомість, ОСОБА_4 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України та законів України, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби.
Так, у невстановлений досудовим слідством день та час, але не пізніше 26.09.2024, ОСОБА_4 , перебуваючи у відпустці за сімейними обставинами, вирішив не повертатись на військову службу у місці її тимчасової або постійної дислокації.
В подальшому, ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , проходячи службу на посаді навідника 1 мінометного взводу мінометної батареї вказаної військової частини, почав реалізовувати свій злочинний умисел щодо неповернення на службу із відпустки за сімейними обставинами з метою ухилитись від військової служби з подальшим наміром незаконного перетину державного кордону до країн Європейського союзу.
01.07.2025 ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , проходячи службу на посаді навідника 1 мінометного взводу мінометної батареї вказаної військової частини, з метою самовільного залишення військової частини та місця служби та з метою ухилитися від військової служби, здійснив спробу незаконного перетину державного кордону в напрямку з України в Словацьку республіку поза пунктом пропуску, поблизу с. Оноківці Ужгородського району, Закарпатської області, де 01.07.2025 о 14.30 год. був затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» НОМЕР_2 прикордонного загону при спробі незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку республіку поза пунктом пропуску, про що відносно останнього складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Таким чином, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , проходячи службу на посаді навідника 1 мінометного взводу мінометної батареї вказаної військової частини, у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, через особисту недисциплінованість, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби, 26.09.2025 без відповідного дозволу командування частини не повернувся до розташування підрозділу із відпустки за сімейними обставинами, маючи на меті ухилитись від військової служби в умовах воєнного стану, натоміть 01.07.2025 близько 14.30 год. здійснив спробу незаконного залишення території України поза пунктом пропуску, що поблизу с. Оноківці Ужгородського району, Закарпатської області, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто нез'явлення до військової частини із відпустки за сімейними обставинами з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
03.07.2025 ОСОБА_4 було затримано в порядку ст. 208 КПК України та в той самий день повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 408 КК України.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину проти встановленого порядку несення військової служби, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
Водночас, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, запобігання продовженню злочинної діяльності та можливого ухилення від досудового слідства виникла необхідність в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У ході досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, інших учасників кримінального провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Таким чином, на думку сторони обвинувачення, інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальні поведінку обвинуваченого у кримінальному провадженні.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити.
У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання, зазначив, що він сам пішов добровольцем на військову службу. Оскільки не дуже хороші стосунки склалися з командиром, намагався перевестися в іншу частину. Всі рапорта визнані недоцільними. Коли пішов у відпустку, вирішив не повертатися на службу. Весь час був вдома. Зараз хочу повернутися на службу, а саме до РЕП 101 бригади.
Захисник підозрюваного заперечувала проти поданого клопотання. Зазначила, що підозрюваний раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки. Свавілля у військовій частині призвело до такого вчинку. Бажає повернутися на службу, а перебування в СІЗО буде цьому перешкоджати, оскільки ускладнить особисте звернення до командира з метою продовження служби.
Заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, дослідивши подане клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Слідчим суддею встановлено, що слідчими Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові проводиться досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 620251140160000720 від 02 липня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
03.07.2025 ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
03.07.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а саме в дезертирстві, тобто нез'явленні до військової частини із відпустки за сімейними обставинами з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
При дослідженні доданих до клопотання доказів, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України. Обґрунтованість підозри стверджується наявними в долучених на обґрунтування клопотання документах даними, зокрема, протоколом затримання в адміністративному порядку, протоколами про адміністративні правопорушення, показання свідків, протокол затримання в порядку ст. 208 КПК України, повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та та іншими матеріалами справи, які на даній стадії процесу є достатніми для висновку про обґрунтованість підозри.
Згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються в сукупності всі обставини, в тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Слідчий суддя враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним, з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування, суду, незаконний вплив на потерпілих, свідків, спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя, враховує дані, що характеризують особу підозрювану, те що ОСОБА_4 намагався незаконно перетнути державний кордон з України в Словацьку республіку поза пунктом пропуску, та той факт, що вчинене підозрюваним кримінальне правопорушення має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та низки об'єктивних обставин, а також практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваної, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, вважає за доцільне, з урахуванням виключних обставин, клопотання слідчого задовольнити.
Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Слідчий суддя при постановленні даної ухвали, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового стану підозрюваного, ступінь соціальних зв'язків, інших даних про його особу, наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також те, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, слідчий суддя приходить до переконання, що розмір застави достатньої для забезпечення виконання підозрюваною своїх обов'язків, передбачених КПК України, слід встановити в розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 454 200 грн.
Також слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити, що згідно з ст. 198 КПК України, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 186, 193, 194, 196, 197, 205, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого в ОВС Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові ОСОБА_6 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 - задовольнити.
Обрати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Строк тримання під вартою ОСОБА_4 обчислювати з 11 год. 15 хв. 03 липня 2025 року до 30 серпня 2025 року включно.
Визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним своїх обов'язків, передбачених цим Кодексом в розмірі ста п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 200 грн. (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті).
Роз'яснити, що підозрюваний або заставодавець мають право в будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії покладених на підозрюваного обов'язків - два місяці.
Строк дії ухвали про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 07 липня 2025 року о 11 год. 50 хв.
Слідчий суддя ОСОБА_1