Справа № 307/754/25
Провадження №1-кп/307/48/25
про продовження запобіжного заходу
у вигляді тримання під вартою
03 липня 2025 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області
у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції)
та його захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 липня 2024 року за № 12024071160000620 про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з повною загальною середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
В провадженні Тячівського районного суду Закарпатської області перебуває кримінальне провадження, відомості про яке 26 липня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024071160000620 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
На підставі ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 травня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти діб по 04 липня 2025 року включно та визначено заставу у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240,00? (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн. 00 коп.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що ОСОБА_4 , за попередньою змовою, з невстановленою органом досудового розслідування групою осіб, під час дії воєнного стану, який введено в Україні указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (з подальшим продовженням Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, достовірно знаючи про заборону виїзду за кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, взяв участь у організації спроби незаконного перетину кордону України громадянами України ОСОБА_6 і та ОСОБА_7 , при наступних обставинах.
Так, приблизно о 20 год., 25 липня 2024 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , отримавши вказівки в месенджері «Телеграм» від невстановлених органом досудового розслідування осіб, приїхали на автомобілі марки «Дачія», номерний знак НОМЕР_1 , за адресою с-ще. Тересва, вул. Народна, 172, Тячівського району Закарпатської області, де очікували на зустріч особи, яка мала організувати їх спробу незаконного перетину кордону, з корисливих мотивів. Під час очікування до них підійшла особа жіночої статі, якій вони через відчинене вікно вищезгаданого автомобіля передали пакет з грошовими коштами на суму 10 500 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 432 705 гривень.
В подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали вказівки в месенджері «Телеграм» від невстановленої органом досудового розслідування особи, слідувати на автомобілі за мотоциклом, який повинен проїхати повз них, в цей час повз них проїхав мотоцикл, який показав їм прямувати за ним, що вони і зробили; приїхавши у АДРЕСА_2 , їх очікував ОСОБА_4 , з трьома велосипедами.
Він, приблизно о 20 год. 30 хв., наказав їм перекласти свої особисті речі до легкового автомобіля невстановленої органом досудового розслідування марки, та надав їм два велосипеди. Після чого ОСОБА_4 проінструктував ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , сказавши їм сідати на велосипеди та слідувати за ним до місця перетину Державного кордону України із Румунією через течію річки «Тиса».
Прибувши до місця поблизу 269 прикордонного знаку, що знаходиться на околиці с-ща. Тересва, Тячівського району, ОСОБА_4 наказав їм залишити велосипеди та приблизно о 20 год. 45 хв. цього ж дня, вказав напрямок руху до Державного кордону України та наказав їм туди прямувати, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зробили, однак були затримані працівниками прикордонної служби, відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », НОМЕР_2 прикордонного загону, під час спроби незаконного перетину Державного кордону України.
Враховуючи викладене, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, тобто в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, вчинені щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб та з корисливих мотивів.
Зокрема, обвинувачення ОСОБА_4 підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, а саме: протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, рапортом, допитами свідків, протоколами проведення впізнання за фотознімками, протоколом проведення слідчих експериментів, речовими доказами, а також іншими матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, на даний час встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1), 3), 5) ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме встановлено, що ОСОБА_4 може переховуватися від суду, з метою уникнення покарання за вчинений злочин, так як останньому загрожує максимальна міра покарання у вигляді позбавлення волі строком до 9 років із конфіскацією майна, та усвідомлюючи наведені обставини останній може покинути територію України, у тому числі у незаконний спосіб так як обізнаний із способами перетину Державного кордону України.
Крім цього, ОСОБА_4 може впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні, зокрема на ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які надали відносно ОСОБА_4 викривальні показання і на даний час ще не були допитані у суді.
Крім цього, ОСОБА_4 може скоїти інше кримінальне правопорушення, хоча останній є раніше не судимий, однак він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення у сфері організації незаконного переправлення осіб, через державний кордон України та перебуваючи на волі може продовжити свою злочинну діяльність у цій сфері.
У зв'язку з цим є всі обставини щодо продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Альтернативні запобіжні заходи не забезпечать належний рівень гарантії доброчесної поведінки обвинуваченого, тому наявна необхідність у запобіжному заході у вигляді тримання під вартою
Крім того, слід врахувати реакцію суспільства та соціальні наслідки правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , адже, враховуючи спосіб вчинення злочину, знаряддя та місце його вчинення, воно викликало особливий суспільний резонанс, висвітлення в засобах масової інформації, тому тримання під вартою підозрюваного є виправданим.
Беручи до уваги вищевикладене, просить продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України, ОСОБА_4 строком на 60 днів із визначенням розміру застави.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_8 заперечував проти продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу та зазначив що ризики, на які посилається сторона обвинувачення є гіпотетичними та не підтверджені жодними доказами; крім цього, ОСОБА_4 має на утриманні малолітню дитину, яка до затримання обвинуваченого перебувала на повному його утриманні і зараз у сім'ї скрутне фінансове становище. Також визначений розмір застави є непомірним для ОСОБА_4 , у зв'язку із чим просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт або зменшити розмір застави.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку свого захисника.
Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обставини вказаного клопотання, суд дійшов висновку про його задоволення, виходячи із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 цього Кодексу обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На підставі ухвали слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2025 року відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 грн. строком на 2 місяці, а саме до 13 березня 2025 року, а також у разі внесення застави визначено обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до слідчого, прокурора або суду на їх першу вимогу; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; утриматись від спілкування з свідками у даному кримінальному проваджені, за винятком їх участі в процесуальних діях; здати на зберігання слідчому свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя виходив з того, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення кого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років; встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1), 3), 5) ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення; може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні та може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також слідчим суддею визначено заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Тобто під час застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу, прокурором в судовому засіданні доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів щодо ОСОБА_4 не зможе запобігти вказаним ризикам.
На підставі ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 травня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти діб по 04 липня 2025 року включно та визначено заставу у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240,00? (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн. 00 коп.
Вирішуючи питання про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу, суд дійшов висновку, що на даний час суду не надано доказів того, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та які були враховані слідчим суддею при обранні щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні або зменшилися.
Також суд враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а також те, що у разі доведення його вини і визнання його винним у його вчиненні, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років з конфіскацією майна, а також існування на даний час ризиків, які стали підставою для застосування щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки жодні докази не досліджені, свідки не допитані і наведені ризики та обставини є реальними і триваючими, об'єктивно існують, а тому його тримання під вартою буде виправданим та необхідним.
Крім цього, беручи до уваги в сукупності обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 та суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав інтересів суспільства - суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника обвинуваченого про зміну обраного запобіжного заходу на домашній арешт.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Підстав для не визначення застави обвинуваченому ОСОБА_4 у даному кримінальному провадженні немає.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно п. 3) ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Суд також враховує рішення ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року, у якому зазначено, що гарантії передбачені п. 3 статті 5 Конвенції (звільнення особи обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання) покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання.
Таким чином, вказана сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного, його активів та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, тобто, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, чи дій проти поручителів, у випадку його відсутності появи в суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Ураховуючи наведене, з одного боку розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, суд з урахуванням положень ст. ст. 177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю злочину у вчиненні якого він підозрюється.
Визначаючи розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 обов'язків, передбачених КПК України, суд враховує майновий та сімейний стан обвинуваченого, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_4 обвинувачується, характер кримінального правопорушення, зокрема злочин, передбачений ч. 3 ст. 332 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, спосіб вчиненого злочину: за попередньою змовою групою осіб, вчинений з корисливих мотивів, в період війни, оцінюючи ступінь порушення загальносуспільних прав та інтересів, кількість та ступінь ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, так і дані про особу обвинуваченого, а тому суд дійшов висновку, що в даному випадку застава в максимальному розмірі, передбаченому п. 2) ч. 5 ст. 182 КПК України, в повній мірі гарантуватиме виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, оскільки розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; крім того, враховуючи, що розпочатий судовий розгляд, докази не досліджені, свідки не допитані, тому виправданим є необхідність визначити обвинуваченому заставу у розмірі - 60 (шістдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181 680,00? (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. 00 коп., оскільки саме такий розмір буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не буде завідомо непомірним для нього.
Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, у разі внесення застави слід покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов'язки: прибувати до суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну; утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні; носити електронний засіб контролю.
Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому перебуває ОСОБА_4 , відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.
Керуючись ст. ст. 371, 372, 376 КПК України,
Клопотання прокурора Тячівської окружної прокуратури про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити повністю.
Продовжити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, тобто по 01 вересня 2025 року включно.
Визначити заставу у розмірі 60 (шістдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181 680,00? (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у будь-який момент протягом дії ухвали на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ: отримувач коштів: ТУ ДСА України в Закарпатській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26213408; розрахунковий рахунок - UA198201720355209001000018501; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Код банку (МФО): 820172, призначення платежу - застава.
Відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Закарпатській області коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення має негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти та повідомити про це суд.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні;
- носити електронний засіб контролю.
Вказані обов'язки у разі внесення застави покладаються на ОСОБА_4 на строк не більше двох місяців.
У разі невиконання перелічених обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.
Копію ухвали вручити захиснику обвинуваченого, прокурору та направити Державній установі «Закарпатська установа виконання покарань № 9» для вручення обвинуваченому ОСОБА_4 .
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення та набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка утримується під вартою, у той же строк з моменту вручення ухвали.
Повний текст ухвали буде складено та оголошено 08 липня 2025 року, о 14 год.
Суддя ОСОБА_1