Номер провадження 2/754/3510/25
Справа №754/3205/25
Іменем України
(повне виготовлено 08.07.2025)
08 липня 2025 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/3205/25
ОСОБА_1 - позивач
ОСОБА_2 - відповідач
Вимоги позивача: зміна розміру аліментів
Михайлик С.І. , Мінаєв Д.Д. - адвокати позивача
ОСОБА_7 - представник відповідача
Стороною позивача 28.02.2025 підписано, 01.03.2025 поштою подано позов з проханням збільшити розмір аліментів, що визначений рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22.02.2024 у справі № 754/9010/23 та які стягуються з ОСОБА_2 (відповідач) на користь ОСОБА_1 (позивач) на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 1/6 частини на 1/4 частину всіх видів заробітку (доходу) але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з дати подання позову і до досягнення дитиною повноліття. Позовні вимоги обґрунтовуються покращенням сімейного та матеріального стану, оскільки ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка перебувала на утриманні відповідача досягла повноліття. ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) періодично проживає в Україна та Франції у зв'язку з чи позивач несе додаткові витрати, середньомісячні витрати ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в Україні близько 17000 грн., ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відвідує курси польської мови вартістю 600 злотих та заняття боксом, кошти за які сплачує позивач. З огляду на підвищення вартості орендної плати, комунальних платежів, збільшення цін на проїзд, одяг, продукти харчування, а також з огляду на необхідність збільшення витрати на освіту ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме вивчення ним додаткових мов та залучення репетиторів для підготовки до випускних іспитів, аліментів, які сплачує відповідач наразі недостатньо для гармонійного розвитку дитини. Разом з тим відповідач є військовослужбовцем, має стабільний дохід та належне матеріальне забезпечення.
Головуючому справу передано 04.03.2025.
Ухвалою суду від 04.03.2025 відкрито провадження (спрощене з викликом учасників справи).
Ухвалою суду від 02.04.2025 витребувано докази.
У судовому засіданні сторона позивача (адвокат Мінаєв Д.Д.) позов підтримав, а сторона відповідача (представник ОСОБА_7 ) позов не визнала.
Стороною відповідача подано відзив з прохання відмовити в задоволенні позову.
Стороною позивача подано відповідь на відзив з проханням задовольнити позов.
Стороною відповідача подано заперечення на відповідь на відзив з посиланням на відсутність підстав для збільшення розміру аліментів.
Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи № 754/3205/25, оглянувши матеріали справи № 754/7588/25 (позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, яка по суті не розглянута) суд у судовому засіданні встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 07.07.2007 сторони зареєстрували шлюб 07.07.2007.
Відповідно до свідоцтва про народження від 29.06.2017 (видане повторно) сторони є батьками ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01.03.2016 у справі № 754/789/16-ц (суддя Галась І.А.) шлюб між сторонами розірвано за позовом ОСОБА_1 ..
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22.02.2024 у справі № 754/9010/23 (суддя Галась І.А.) з ОСОБА_2 (відповідач) на користь ОСОБА_1 (позивач ) стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) але не менше 50 відсотків на дитини відповідного віку, починаючи з 04.07.2023 і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 01.02.2023 ОСОБА_2 (відповідач) зареєстрував 01.02.2023 шлюб з ОСОБА_8 .
Відповідно до свідоцтва про народження від 26.01.2024 ОСОБА_2 (відповідач) і ОСОБА_8 (дружина відповідача) є батьками ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 02.02.2024 ОСОБА_8 змінила прізвище і ім'я на ОСОБА_9 .
Відповідно до свідоцтва про народження від 05.08.2000 ОСОБА_10 і ОСОБА_11 є батьками ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Відповідно до свідоцтва про народження від 07.11.2023 ОСОБА_10 і ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).
Згідно ст. 192 СК України, 1 1. Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.03.2020 у справі № 682/3112/18: «32. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). 33. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. 34. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 35. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). 36. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). 37. Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України. 38. Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. 39. Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. 40. У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. 41. Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. 42. У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. 43. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості. 44. Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.».
Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340: «6.41. Водночас, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).».
Згідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20: «21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі N 905/1926/16 (пункт 38), від 30.01.2019 у справі N 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі N 916/3156/17 (пункт 72), від 13.10.2020 у справі N 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26.01.2021 у справі N 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі N 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі N 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справі N 334/3161/17 (пункт 55), від 22.06.2021 у справі N 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі N 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі N 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі N 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі N 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі N 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі N 143/591/20 (пункт 8.31)).».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27.11.1992, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996, § 78).
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Як на час ухвалення рішення від 22.02.2024 у справі № 754/9010/23 (суддя Галась І.А.) про стягнення аліментів так і на час вирішення даного спору відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України.
У позові позивачем зазначається, що підставою для визначення розміру аліментів у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) стало перебування на утриманні відповідача ще однієї дитини - ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яку відповідач удочерив під час розгляду справи про стягнення аліментів з метою зменшення їх розміру.
З мотивувальної частини рішення від 22.02.2024 у справі № 754/9010/23 (суддя Галась І.А.) вбачається, що при визначенні розміру аліментів в основу рішення не покладалась виключно наявність у відповідача дитини - ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), тому, доводи сторони позивача про визначення розміру аліментів з урахування лише наявності у позивача дитини - ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є надуманими стороною позивача.
У письмових поясненнях позивача адресованих начальнику служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 07.04.2025 позивачка вказує на щомісячне отримання аліментів у розмірі 5700 грн..
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 21.03.2025 (державний виконавець Горбатовський І.А.) станом на 21.03.2025 заборгованість зі сплати аліментів у відповідача відсутня.
Також у розрахунку заборгованості вказується розмір заробітної плати відповідача з якого утримуються аліменти і цей розмір за кожний місяць різниться, що як пояснив представник відповідача залежить не від відповідача, а від виконання покладених на відповідача бойових/військових задач.
Відповідно до наданої стороною позивача інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (дата час формування 29.04.2025 час 11:53:22) відповідач за договором дарування від 28.02.2025 подарував ОСОБА_9 нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та власником якого відповідач був (підстава набуття власності договір дарування від 09.01.2024) і на час ухвалення рішення від 22.02.2024 у справі № 754/9010/23 (суддя Галась І.А.) про стягнення аліментів.
Доводи сторони позивача про навмисне погіршання відповідачем свого майнового стану після подання позову про збільшення розміру аліментів перевірялись судом і не знайшли свого підтвердження доказами. Зокрема, відчуження квартири відповідачем мало місце 28.02.2025, позов позивачем підписано 28.02.2025 однак на пошту позов зданий 01.03.2025 і до суду позов надійшов 03.03.2025 та головуючому переданий канцелярією суду 04.03.2025.
Укладення договору дарування представник відповідача прокоментував підвищеним ризиком для життя/здоров'я військовослужбовців.
Доводи сторони відповідача про використання стороною позивача аліментів не за призначенням не підтвердженні конкретними правовими доказами.
У своєму позові у справі № 754/7588/25 пред'явленому ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, яка по суті не завершена розглядом ОСОБА_2 вказує на отримання ним доходу у 30000 грн. щомісяця.
Досягнення ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) повноліття не є безумовною підставою для збільшення розміру аліментів.
Дохід відповідача, як на час ухвалення рішення про стягнення аліментів так і на час вирішення справи про збільшення розміру аліментів прямо пропорціонально пов'язаний з грошовим утриманням військовослужбовця, розмір якого залежить не від відповідача, а від покладених на відповідача, як військовослужбовця в умовах війни завдань.
Доказів ухилення відповідача від утримання своїх дітей суду не надано.
Навпаки відповідач не лише виконує покладені на нього зобов'язання по утриманню дитини, а й захищає свою дитину, як військовослужбовець в умовах війни.
Конкретних правових та беззаперечних доказів, які б свідчили, як це передбачено ст. 192 СК України про зміни у платника або одержувача аліментів матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадків, передбачених цим Кодексом і які б давали правові підстави для зміни розміру/способу стягнення аліментів суду на час вирішення спору не надано.
Наявність у позивача потреби у додаткових витратах не позбавляє позивача права на відшкодування або стягнення цих витрат у визначеному законодавством порядку.
З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги недоведеними.
За таких обставин у задоволенні позову відмовляється за недоведеністю позовних вимог.
Право на пред'явлення позову про збільшення розміру аліментів не втрачено.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно ч. 1, ч. 2, ч. 6, ч. 7 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 6. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 7. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивачем судовий збір не сплачувався.
Оскільки в задоволенні позову відмовляється понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.
Доказів понесення відповідачем судових витрат суду не надано.
Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,
Відмовити в задоволенні позову позивача ( ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до відповідача ( ОСОБА_2 , дата народження, ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.