Справа № 202/1519/25
Провадження № 2/202/2247/2025
30 травня 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Моськіної С.М., відповідача ОСОБА_2 , третьої особи ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У лютому 2025 року позивач звернулася з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є основним наймачем квартири АДРЕСА_1 , в яку вселилася та проживає на підставі ордера № 557 серія 01, виданого на підставі списків заводу ім. Бабушкіна, затверджених рішенням Ленінського райвиконкому № 127/1 від 11.03.1990.
28 вересня 2004 року вона надала згоду на реєстрацію у вказаній квартирі її онука ОСОБА_2 .
Останній зареєстрований у вказані квартирі, але фактично не проживає з січня 2024 року.
Відповідач добровільно залишив квартиру, комунальні послуги та витрати на утримання цього житла не сплачує, його особисті речі у квартирі відсутні.
Реєстрація відповідача в належному їй житлі створює їй незручності, вона позбавлена можливості вільно та на власний розсуд володіти та користуватися квартирою, а також несе додаткові витрати.
За цих підстав позивач просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
13 лютого 2025 року у цій справі було відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою суду від 16 квітня 2021 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач та її представник - адвокат Моськіна С.М. позов підтримали та наполягали на його задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав, підтвердивши, що з початку серпня 2024 року спірним житлом не користується та не має наміру в ньому проживати.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Позивачка її сусідка, остання проживає з сином ОСОБА_5 та внуком ОСОБА_6 . Відповідач колись проживав у квартирі позивачки. На теперішній час не бачила, що відповідач проживав у цій квартирі.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Позивачка та її син є його сусідами. Відповідач з ними колись проживав. На теперішній час відповідач у квартирі не мешкає.
Суд, заслухавши учасників справи, з'ясувавши всебічно всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом установлено, що в 1990 році позивачу ОСОБА_1 на підставі списків заводу ім. Бабушкіна, затверджених рішенням Ленінського райвиконкому № 127/1 від 11.03.1990, був виданий ордер на житлове приміщення № 557 серія 01, а саме квартиру АДРЕСА_4 , на склад сім'ї з 4-х осіб: ОСОБА_1 - основний квартиронаймач, ОСОБА_8 - чоловік, ОСОБА_3 - син, ОСОБА_3 - дочка.
Згідно з довідкою, виданою ТОВ «К.О.Д.», згідно з розпорядженням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 359/1р від 01.12.1986 житловий будинок АДРЕСА_5 було змінено на АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 .
Згідно з довідкою Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 23.12.2021 № 17640 житловий будинок АДРЕСА_6 зареєстрований за місцевою радою на підставі рішення виконкому № 188 від 19.03.1993.
Згідно з довідкою № 982 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої відділом обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур, від 04.02.2022 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (наймач) з 02.07.1990, ОСОБА_3 (син) - з 02.10.1992, ОСОБА_9 (онук) - з 13.09.2012, ОСОБА_2 (онук) - з 28.09.2004.
Згідно з актом про непроживання від 30.01.2025, складеного за участю мешканців квартир АДРЕСА_8 та АДРЕСА_9 ( ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ) ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_10 цього будинку не мешкає з січня 2024 року.
При розгляді справи суд виходить із того, що статтею 47 Конституції України та статтею 9 ЖК України гарантовано право на житло, відповідно до якого ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини 1 статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Виходячи з вказаних положень закону, особа може бути визнана такою, що втратила право на користування жилим приміщенням у випадку, коли вона була відсутня в ньому понад шість місяців і без поважних причин.
Суд вважає доведеним, що відповідач ОСОБА_2 без поважних причин не проживає в спірній квартирі понад строки, визначені статтею 71 ЖК України, оскільки відповідач у судовому засіданні позов визнав, про наявності у нього перешкод у користуванні спірною квартирою не заявляв, відповідних доказів не надавав.
Навпаки відповідач у судовому засіданні позов визнав, зазначивши, що не заперечує проти визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщення.
Статтею 206 ЦПК України визначено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд вважає, що в даному випадку визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, оскільки в матеріалах справи хоча й відсутні відомості про наявність у відповідача іншого житла, водночас він наполягав на тому, що не має наміру користуватися спірним житлом.
Тому, з огляду на позицію відповідача, який позов визнав, визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом не буде становити втручання у його право на повагу до свого житла у розумінні статті 8 Конвенції про захист людини і основоположних свобод.
Отже, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач з серпня 2024 року не користується спірним житлом та не виявляє інтересу до цього житла, тобто не проживає в ньому без поважних причин понад шести місяців, що підтвердили допитані свідки та сам відповідача, суд вважає можливим позов задовольнити, визнавши відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Крім того, при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на її користь.
Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Наталія Марченко