Іменем України
08 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/904/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах адвокатом Цибою Дмитром Михайловичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), поданим в його інтересах адвокатом Цибою Дмитром Михайловичем (далі - представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач), в якому представник позивача, з урахуванням уточненої позовної заяви від 7 травня 2025 року б/н, просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести виплату нарахованих сум пенсії, на виплату яких ОСОБА_1 мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, провести виплату за минулий час, а саме за період з 9 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року в розмірі 406794,06 грн відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Раніше позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області. З 1 липня 2014 року він має реєстрацію: АДРЕСА_1 .
Місто Золоте Луганської області окуповане з 2022 року. Місто Золоте належить до Гірської громади Сєвєродонецького району Луганської області, тобто місто Золоте не було окуповано з 2014 року, та до 2022 року було підконтрольним Українським властям.
Після зміни прописки ОСОБА_1 звертався до Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку Луганської області з заявою про поновлення виплати пенсії та заповнював анкету для зміни його адреси в реєстрі застрахованих осіб, але виплату пенсії йому не поновили.
З грудня 2024 року ОСОБА_1 отримує пенсію в Управлінні № 199 в Автозаводському районі в м. Кременчуці Полтавської області.
25 січня 2025 року позивач звернувся до відповідача зі зверненням з приводу виплати пенсії за минулий час, тобто за період з 9 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року.
18 лютого 2025 року відповідач надав відповідь на звернення, яким повідомив, що пенсійні кошти за минулий період з 9 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року в розмірі 406794,06 грн обліковані в органах Пенсійного фонду України для здійснення виплати на умовах Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165. Також позивача повідомлено, що вказаним Порядком визначено механізм виплати пенсій та встановлено, що пенсійні виплати за минулий період проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік, та іншого чинним законодавством не передбачено.
На переконливу думку позивача, відповідач по справі протиправно відніс позивача до категорії внутрішньо-переміщених осіб з 2014 року (присвоєна 94 особливість) і тим самим пенсійні кошти за спірний період з 9 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року в розмірі 406794,06 грн були обліковані в органах Пенсійного фонду України для здійснення виплати на умовах Порядку виплати пенсій постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, та не виплачені відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням викладеного, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області позов не визнало, про що 20 травня 2025 року через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним № 11735/2024 подало відзив на позовну заяву від 19 травня 2025 року б/н, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що за наявною інформацією ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та має діючу довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, з 1 грудня 2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території», затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 (далі - Порядок № 1165).
Вказаним Порядком визначено механізм виплати пенсій та встановлено, що пенсійні виплати за минулий період проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Суми пенсії, не виплачені ОСОБА_1 за період до місяця відновлення їх виплати, обліковуються в автоматизованій базі даних обробки пенсійної документації (електронній пенсійній справі) та підлягають виплаті на умовах, визначених Порядком № 1165 за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету.
Пенсійні кошти за минулий період з 9 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року в розмірі 406794,06 грн обліковані в органах Пенсійного фонду України для здійснення виплати на умовах Порядку № 1165.
Щодо фактичних обставин справи відповідач зазначив, що відповідно до електронної бази даних по особовому рахунку ОСОБА_1 наявна така інформація:
з 29 березня 2011 року позивачу призначена пенсія за віком;
на підставі заяви позивача від 12 листопада 2014 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з 1 серпня 2014 року взято останнього на облік як внутрішньо переміщену особу.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області повідомлено, що позивачу виплату пенсії припинено з 1 березня 2016 року. В електронній пенсійній справі наявна заява позивача від 17 липня 2023 року за № 793, подана через вебпортал Пенсійного фонду України, про поновлення пенсії внутрішньо переміщеній особі відпрацьованого стажу. До заяви додавались такі документи: паспорт, довідка про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків та довідка від 12 липня 2023 року № 6340-5002856920 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 18 липня 2023 року № 909190810297 позивачу відмовлено в подовженні виплати пенсії, оскільки заява подана через вебпортал.
22 листопада 2024 року позивачем до відповідача подано заяву від 22 листопада 2024 року № 6514 про взяття на облік в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та надано довідку від 12 листопада 2024 року № 1604-5003526309 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з заявою від 10 грудня 2024 року позивачу поновлено виплату пенсії з 9 грудня 2021 року та взято позивача на облік з 1 грудня 2024 року. Виплата пенсійних коштів за грудень 2024 року проведена в січні 2025 року.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 10 грудня 2024 року розпорядженням від 17 грудня 2024 року, враховуючи вимоги статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нарахування пенсії поновлено з 9 грудня 2021 року. За період з 9 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року нарахована заборгованість в сумі 406794,06 грн, яка облікована в органі Пенсійного фонду України та підлягає виплаті на умовах Порядку № 1165.
Враховуючи вищезазначене, виплата облікованих коштів ОСОБА_1 буде здійснюватися у межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 6 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 9 травня 2025 року про відкриття провадження в адміністративній справі вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали судової справи у змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, отримує пенсію за віком довічно та з 1 грудня 2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області, про що свідчать матеріали пенсійної справи № 909190810297 та довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12 листопада 2024 року № 1604-5003526309.
Згідно з атестатом № 5213/04-16, складеним Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області 27 листопада 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_3 , виплату пенсію за віком припинено з 1 березня 2016 року; пенсію виплачено по 28 лютого 2016 року у розмірі 2936,75 грн.
17 липня 2023 року позивач засобами вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з заявою про поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, додавши до неї копії паспорту, довідки про присвоєння позивачу реєстраційного номеру облікової картки платника податків та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12 липня 2023 року № 6340-5002856920 (адреса реєстрації як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 ).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 18 липня 2023 року № 909190810297 про відмову у продовженні виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії у зв'язку з тим, що звернення за поновленням виплати пенсії відбулось шляхом подачі заяви через вебпортал, а не шляхом особистого звернення до територіального органу Пенсійного фонду України.
22 листопада 2024 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці з заявою про взяття на облік (в новому районі), зареєстрованою за № 6514, додавши до неї документи, зазначені в розписці-повідомленні до заяви.
Серед іншого до заяви від 22 листопада 2024 року, зареєстрованої за № 6514, додано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12 листопада 2024 року № 1604-5003526309, згідно з якою фактичним місцем проживання позивача з 12 листопада 2024 року є: АДРЕСА_5 .
Відповідно до Списку від 16 грудня 2024 року на отримання інформації з ЄІБДВПО для призначення, відновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб наявна таке інформація щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задеклароване місце проживання: АДРЕСА_5 ; дата звернення до органу Пенсійного фонду України - 22 листопада 2024 року; інформація в базі даних про особу - «Є»; довідка про взяття на облік - «Діє»; адреса місця проживання - «Так» підтверджена.
Рішенням Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 27 листопада 2024 року № 909190810297 про перерахунок пенсії позивача з 1 грудня 2024 року взято на облік в Головному управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області), особливість - ВПО зареєстрована.
10 грудня 2024 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці з заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з взяттям на облік (стаття 46).
Рішенням Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 17 грудня 2024 року № 909190810297 про перерахунок пенсії у зв'язку поновленням виплати (стаття 46) позивачу поновлено виплату пенсії з 9 грудня 2021 року (в межах трьох років відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), особливість - ВПО зареєстрована.
На заяву позивача від 25 січня 2025 року, яка зареєстрована 27 січня 2025 року за № 1639/П-1600-25 з приводу виплати пенсії за минулий час, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області листом від 18 лютого 2025 року № 3015-1639/П-02/8-1600/25 повідомило позивача, що пенсійні кошти за минулий період з 9 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року в розмірі 406794,06 грн обліковані в органах Пенсійного фонду України для здійснення виплати на умовах Порядку № 1165. Вказаним Порядком визначено механізм виплати пенсій та встановлено, що пенсійні виплати за минулий період проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13 травня 2025 року № 4516/04-16 про розмір призначеної і отриманої пенсії позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області; розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії за період з 9 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року складає 406794,06 грн (грудень 2021 року - 6717,12 грн, січень-лютий 2022 року - 9053,51 грн щомісячно, березень-червень 2022 року - 10273,49 грн щомісячно, липень-листопад 2022 року - 10284,99 грн щомісячно, грудень 2022 року - лютий 2023 року - 10293,09 грн щомісячно, березень 2023 року - лютий 2024 року - 11893,09 грн щомісячно, березень-листопад 2024 року - 12872,74 грн щомісячно).
Отже, судом встановлено, що згідно з наданими матеріалами позивач з 12 липня 2023 року є внутрішньо переміщеною особою.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами.
Статтею 8 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час припинення позивачу виплати пенсії) визначалось, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час припинення позивачу виплати пенсії) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Абзацами першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637 у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року) визначено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. […].
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики. Територіальні органи Пенсійного фонду України можуть провести ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв'язку пред'являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри (абзац четвертий пункту 1 Постанови № 637 у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року).
Відповідно до абзацу двадцять другого пункту 1 Постанови № 637 (у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року) припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Разом з цим, Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», втратив чинність 27 березня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2022 року № 363 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо виплат пенсії та грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».
У разі коли строк (період) виплати соціальної виплати не закінчився на дату припинення її нарахування, після відновлення виплати внутрішньо переміщеній особі нараховується розмір соціальної виплати за той період, за який особа мала право на цю виплату (абзац двадцять третій пункту 1 Постанови № 637, в редакції чинній на час розгляду справи).
Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцять шостий пункту 1 Постанови № 637 (у редакції, чинній станом на час розгляду справи).
Постановою № 637 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, у разі її отримання; наявність рахунку в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Суд зауважує, що відповідно до абзацу двадцять шостого (в редакції, чинній з 11 квітня 2020 року - абзац двадцять перший) пункту 1 Постанови № 637 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 жовтня 2020 року у справі № 640/11258/320 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та нечинним абзац 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 640/11258/20, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року, апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики України, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та нечинним положення постанови відмовлено повністю.
У своїй постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 640/11258/20 Верховний Суд зробив такі правові висновки:
«26. Спірні правовідносини врегульовані Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI (далі - Закон № 5207-VI).
27. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
28. Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
29. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
30. У статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
31. Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
32. Суд відхиляє доводи позивача про те, що спірні відносини регулюються ст. 46, а не 47 Закону № 1058-IV. Стаття 46 встановлює норми права щодо виплати пенсії за минулий час, які не отримано з вини пенсіонера або з вини органу, що виплачує пенсію. Натомість, відносин щодо виплати усіх пенсій, в тому числі і повноваження Кабінету Міністрів визначати відповідний порядок, передбачено у ст. 47 цього Закону.
Таким чином, до повноважень Кабінету Міністрів України належить, зокрема, визначення порядку виплати пенсії.
33. Положенням абзацу 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, яке є предметом спору у цій справі, передбачено визначення Кабінетом Міністрів України саме порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.
34. Наведена норма не суперечить Конституції України та законодавству у сфері пенсійного забезпечення, зокрема Закону № 1058-IV, статтею 47 якого прямо передбачено загальне повноваження саме Кабінету Міністрів України визначати порядок виплати пенсій. Це повноваження включає також і визначення окремого (спеціального) порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.
35. Передумови встановлення окремого правового регулювання порядку виплати пенсій для внутрішньо переміщених осіб мають об'єктивний характер. Спірне положення Постанови Кабінету Міністрів України не містить ознак дискримінації, а навпаки - враховує особливості правового та соціального стану внутрішньо переміщених осіб, яким не було виплачено пенсії, зокрема внаслідок припинення повноважень органів ПФУ на тимчасово непідконтрольній території та має на меті забезпечити фактичне отримання пенсійних виплат.».
В постанові від 28 лютого 2023 року у справі № 640/18720/18 Верховний Суд зазначив, що не знаходить підстав для відступу від вищезазначеного правового висновку.
За приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд зауважує, що 10 листопада 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1165, якою затверджено Порядок № 1165.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Порядку № 1165 цим Порядком визначено механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) з урахуванням надбавок, підвищень, компенсації втрати частини доходу, грошової допомоги та інших пов'язаних із ними виплат, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати (далі - пенсійні виплати за минулий період) внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - отримувачі).
Пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік (абзац другий пункту 1 Порядку № 1165).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1165 облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі - рішення), та у cформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі - перелік отримувачів).
За приписами пункту 4 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису. Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів. У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів. За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1165 кошти для проведення пенсійних виплат за минулий період включаються до плану-графіка поденного фінансування виплати пенсій і видатків на утримання апарату Пенсійного фонду України, передбаченого Порядком покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов'язаних з виплатою пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 р. № 1080 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 92, ст. 3256).
Таким чином, до пенсійних виплат за минулий період мають застосовуватися вищенаведені положення постанов Кабінету Міністрів України.
Оскільки позивач є внутрішньо переміщеною особою відповідач правомірно застосував норми Порядку № 1165 до заборгованості з пенсії позивача за період з 9 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року, нарахованої під час поновлення виплати пенсії з 1 грудня 2024 року.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
Разом з тим, обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності жодним чином не нівелює обов'язку позивача довести суду ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 9 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на встановлені судом обставини та нормативне регулювання спірних правовідносин, суд встановив, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, тому вимоги позивача є безпідставними та в їх задоволенні належить відмовити.
За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання адміністративного позову покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 370, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), поданого в його інтересах адвокатом Цибою Дмитром Михайловичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, місцезнаходження: вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000) про зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська