Справа № 445/1253/25
Провадження № 1-кп/445/300/25
07 липня 2025 року Золочівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Золочів Львівської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024142410000076 від 13.03.2024, про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Майдан-Гологірський, Золочівського району, Львівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, -
02.04.2024 близько 18.20 год. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , яка діяла в інтересах ОСОБА_7 , під час особистої зустрічі в приміщенні готелю «City Inn Lviv Smart Hotel», що по вул І. Франка, 53б в м. Львів - Винники відбулась розмова з приводу можливості та з'ясування обставин перетину ОСОБА_7 державного кордону України до Республіки Польща під час дії воєнного стану на території України у власних потребах.
В свою чергу ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що ОСОБА_8 причетний до організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, повідомив останньому отриману від ОСОБА_6 інформацію.
В цей час, в ОСОБА_8 , який достовірно знаючи, що в умовах воєнного стану чоловікам - громадянам України, віком від 18 до 60 років обмежено виїзд за межі України, крім військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та усвідомлюючи, що у ОСОБА_7 відсутні законні підстави для виїзду за межі території України в умовах воєнного стану, виник умисел на організацію незаконного переправлення особи через державний кордон України, переслідуючи мету незаконного збагачення, усвідомлюючи, що на період дії правового режиму воєнного стану, введеного Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» №57 від 27.01.1995, виїзд за межі країни громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років забороняється.
Разом з тим, ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_4 , з огляду на знайомство та товариські відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , з метою приховання своєї злочинної діяльності та зменшення ризику викриття його протиправної діяльності, мінімізації контакту з ОСОБА_6 та ідентифікації його як правопорушника, залучив до вказаної протиправної діяльності ОСОБА_4 як посередника між ним та ОСОБА_6 .
Реалізовуючи спільний злочинний умисел, спрямований на організацію незаконного переправлення ОСОБА_7 через державний кордон України, з корисливого мотиву, ОСОБА_4 , попередньо будучи проінструктований під час телефонної розмови з ОСОБА_8 , 02.04.2024 близько 21.00 год. в телефонній ромові повідомив ОСОБА_6 , тим самим довів вимоги ОСОБА_8 , що послуги щодо організації незаконного перетину державного кордону України та сприяння у цьому будуть коштувати 8 500 євро.
Зі своєї сторони, у разі погодження на оплату їх дій та надання паспортних даних особи, що має намір перетнути державний кордон України, ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_4 , організує перетин ОСОБА_7 державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску, надаючи настанови та проводячи інструктаж щодо поводження під час перетину державного кордону України, сприятиме порадами, вказівками та наданням засобів, при цьому надав усні гарантії виконання зазначених зобов'язань.
Будучи поставленою ОСОБА_4 та ОСОБА_8 у безвихідне становище, виступаючи довіреною особою ОСОБА_7 та гарантом передачі грошових коштів, а також залученою до конфіденційного співробітництва, ОСОБА_6 погодилася на протиправні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .
Реалізовуючи спільний злочинний умисел, спрямований на організацію незаконного переправлення ОСОБА_7 через державний кордон України, ОСОБА_8 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше 16.04.2024 в ході телефонної розмови з ОСОБА_4 , вказав про необхідність його прибуття разом з ОСОБА_6 16.04.2024 до м. Тернопіль Тернопільської області для подальшої передачі грошових коштів про що ОСОБА_4 довів до відома ОСОБА_6 .
На виконання вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , ОСОБА_6 слідуючи їх вказівкам, 16.04.2024 близько 18.00 год. на автомобілі марки «Mercedes», р.н. НОМЕР_1 підібрала з адреси проживання ОСОБА_4 та разом з останнім виїхала в напрямку м. Тернопіль.
В подальшому, 16.04.2024 близько 18.15 год. під час зупинки на території АЗС «Укрнафта», що в с. Підгірне Львівської області (GPS координати 49.813773, 24.208220), після передачі ОСОБА_6 . ОСОБА_4 в салоні автомобіля марки «Mercedes», р.н. НОМЕР_1 грошової винагороди в сумі 8 500 євро (що в перерахунку на національну валюту відповідно до офіційного валютного курсу НБУ на 16.04.2024 становило 358 038, 70 грн.), протиправна діяльність ОСОБА_4 була припинена.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив організацію незаконного переправлення особи через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню, шляхом надання порад та засобів, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, тобто вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 332 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив обставини вчиненого, усвідомлює суспільно- небезпечний характер своїх дій; у вчиненому щиро розкаюється.
На підставі повного визнання вини обвинуваченою та матеріалів досудового слідства, об'єктивність та повнота яких учасниками судового розгляду не оспорюється, суд вважає доведеним факт скоєння ОСОБА_4 та вину останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України.
07.05.2025 між прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 , яка здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному 13 березня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024142410000076 зі сторони обвинувачення (за відсутності потерпілих у кримінальному провадженні) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, у присутності адвоката ОСОБА_5 , укладено угоду про визнання винуватості.
Згідно з умовами угоди, обвинувачений ОСОБА_4 , беззастережно та у повному обсязі визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України в обсязі згідно обвинувального акту від 04.12.2024 року, а саме в організації незаконного переправлення особи через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню, шляхом надання порад та засобів, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно ч.ч. 2, 4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо:
1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів;
2) особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами;
3) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Завданням кримінального судочинства є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Окрім того, затвердження угоди про визнання винуватості забезпечує скорочення часу розгляду будь-якого кримінального провадження в розумні строки, мінімізує витрати державних ресурсів, особистих ресурсів учасників кримінального провадження, а також зменшує надмірне навантаження на органи публічного обвинувачення та суд.
Більш того, затвердження угоди свідчитиме про ефективне здійснення судового провадження, яке забезпечить притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень з метою виправлення останнього. Зазначене сприятиме формуванню у суспільства правосвідомості та усвідомлення невідворотності покарання за вчинені правопорушення.
Не може бути процесуальною підставою для відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості певний суспільний інтерес до даної категорії кримінальних проваджень.
Чинний кримінальний процесуальний закон України не визначає зміст категорії «суспільний інтерес», оскільки само по собі це є абстрактним поняттям, під яким розуміється ставлення суспільства до певних явищ як наслідок їх оцінки на підставі усталених уявлень про позитивний чи негативний характер таких явищ.
Аналізуючи судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (наприклад, рішення 27.06.2019 в справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» - заява №13290/11, рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України»- заява №29979/04), можна зробити висновок, що відповідно до його сталої практики поняття «суспільний (публічний) інтерес» тлумачиться широко, й дотримання необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами є важливою вимогою демократичного суспільства та складовою принципу верховенства права. Також аналіз рішень ЄСПЛ від 12.05.2005 у справі «Ocalan v.Turkey» - заява №46221/99 (пункт 168), від 23.11.2000 у справі «Former King of Greece and Others v. Greece» - заява №25701/94 (пункт 89), від 25.03.1999 у справі «Iatridis v. Greece» - заява №31107/96 (пункт 55) дає підстави виснувати, що складовими принципу верховенства права ЄСПЛ вважає збалансованість інтересів окремого індивіда з інтересами інших членів суспільства, принцип пропорційності, справедливий баланс між вимогами спільного (публічного) інтересу та захистом фундаментальних прав особи.
Разом з тим, суспільство є неоднорідною соціальною сукупністю осіб з різним віком, освітою та культурою, майновим та соціальним станом, уявленнями про життєві цінності, оцінкою боротьби з корупцією тощо, що може призвести до різнополюсних уявлень різних верств суспільства про одне й те явище.
З огляду на це, суд оцінює наявність чи відсутність суспільного інтересу в укладенні угоди про визнання винуватості, як баланс між державними і особистими інтересами, який передусім покликаний досягнути завдань кримінального судочинства, які полягають в захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, що ґрунтується на суддівському розсуді, тобто суб'єктивній оцінці об'єктивних обставин справи.
Особливої актуальності та необхідності питання процесуального реагування на дотримання принципу розумності строків кримінального провадження набуло в зв'язку з ухваленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) 24.02.2022 остаточного рішення у справі « Романов та інші проти України (заява №5159/21), де ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у зв'язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень та відсутністю у національному законодавстві ефективного юридичного захисту.
З агалом, своєчасне розкриття кримінальних правопорушень, призначення справедливого покарання винній особі, відшкодування матеріальних збитків в узгодженому розмірі є свідченням наявності суспільного інтересу, дотримання принципу балансу інтересів та відповідає інтересам України на сучасному етапі державності.
Суд вважає, що умови цієї угоди відповідають інтересам суспільства і зазначає, що укладення угод про визнання винуватості за загальним принципом стимулюватиме інших підозрюваних чи обвинувачених укладати такі з метою сприяння у проведенні кримінального провадження та потенційної можливості бути засудженим до найменш тривалого строку покарання, визначеного в санкції інкримінованої статті чи бути звільненим від його відбування, що сприятиме виправленню та запобіганню вчиненню засудженим нових кримінальних правопорушень, а також впливатиме на усвідомлення будь-ким неминучої караності протиправних діянь, зокрема, й формування недопущення корупційної поведінки, усвідомлення невідворотності покарання за корупційні кримінальні правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 підтвердили суду добровільність укладення угоди , спільну узгодженість усіх викладених у ній умов та відсутність процесуального примусу зі сторони обвинувачення. Прокурор ОСОБА_3 також підтвердив добровільність укладення угоди з його сторони.
Відтак, суд переконався, що укладення сторонами цієї угоди про визнання винуватості є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин ніж ті, що передбачені в угоді.
Крім того, укладена угода не порушує прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, не має преюдиціального значення для кримінальних проваджень щодо будь-яких інших осіб.
Таким чином, у даному кримінальному провадженні законодавчо можливе безумовне укладення угоди про визнання винуватості щодо інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення.
При цьому, суду невідомо про укладення раніше інших угод про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні, тому відсутні перешкоди, встановлені частиною 8 статті 474 КПК України.
Судом встановлено, що угода про визнання винуватості відповідає вимогам статті 472 КПК України та містить усі необхідні реквізити: її сторони, формулювання обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК, наслідки невиконання угоди, дата укладення та угоди та підписи сторін.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, тобто в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню, шляхом надання порад та засобів, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.
В судовому засіданні ОСОБА_4 підтвердив кожну із обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується і які викладені в угоді та обвинувальному акті, та беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
З огляду на вищенаведене та враховуючи описані в обвинувальному акті та угоді фактичні обставини, суд вважає наявним склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, що вказує на правильну кваліфікацію інкримінованих ОСОБА_4 діянь та наявність фактичних підстав для визнання ним винуватості.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком і повністю розуміє положення, передбачені ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою про визнання винуватості.
Також судом перевірено угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам КПК України (в тому числі, щодо змісту та порядку укладення угоди) та КК України (в тому числі щодо узгодженої міри покарання); підстав для відмови в її затверджені не встановлено.
Відповідно до статті 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Тобто, суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, що є виключно дискрецією суду у кримінальному судочинстві і охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
При цьому, виключно каральний підхід при призначенні покарання є неефективним для розв'язання проблем запобігання злочинності в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 65 КК, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Частина 2 статті 65 КК встановлює, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Тобто, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Згідно з частиною частини 5 статті 65 КК, у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Частиною 1 статті 475 КПК визначено, що якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Також суд зазначає, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Враховуючи наведене, зокрема наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинення ОСОБА_4 злочину, зокрема активне сприяння шляхом надання правдивих показань, які є істотними для дослідження всіх обставин скоєння вказаного кримінального правопорушення, щире каяття, про що свідчить повне та беззаперечне визнання ним вини та обставин вчинення злочину (з моменту повідомлення про підозру); особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів психіатра або нарколога не перебуває.
Вищевказані пом'якшуючі обставини істотно знизили тяжкість вчиненого злочину.
При цьому судом не встановлено обставин, передбачених статтею 67 КК, які обтяжують покарання.
При призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст.69 КК), суд враховує наявність зв'язку між пом'якшуючими обставинами і метою та мотивами злочину, його поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину.
Наведені обставини дають суду можливість дійти обгрунтованого припущення про те, що призначення в конкретному випадку більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (санкцією статті) є якісно необхідним і буде цілком достатнім для виправлення винного і попередження вчинення нових злочинів.
Така позиція суду узгоджується із позицією, викладеною у постанові ВС у справі №591/2221/19 (провадження №51-4503км19) та постанові ККС ВС від 07.02.2023 у справі №187/1548/15-к.
Таким чином, враховуючи обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи обвинуваченого, його щире каяття та ставлення до скоєного, суд вважає, що досягнення мети покарання, встановленої ч. 2 ст. 50 КК України, а саме виправлення засудженого, можливе із застосуванням, відповідно до п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7, ст. 69 КК України - призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за вчинений злочин.
Стаття 75 розділу ХІІ КК «Звільнення від покарання та його відбування» зокрема передбачає таку форму реалізації кримінальної відповідальності як звільнення від відбування покарання з випробуванням, що не є заміною покарання на менш суворе, та означає, що засуджена особа не відбуває покарання в ізоляції від суспільства в кримінально-виконавчих установах закритого типу.
Частиною 2 статті 75 КК визначено, що суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Зі змісту вищенаведеного очевидно, що рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням є дискреційним правом суду, тобто суд може прийняти таке рішення або відмовити у звільненні від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, частиною 3 статті 75 КК визначено, що у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
Відповідно до частини 4 статті 75 КК така тривалість може становити від одного до трьох років.
Кримінальний процес України розрізняє загальний порядок розгляду кримінального провадження та особливі порядки, серед яких зокрема вирізняється кримінальне провадження на підставі угод, порядок здійснення якого регламентований статтями 469-476 КПК.
Отже, на основі системного аналізу частини 2 статті 75 КК (яка є спеціальним випадком щодо загального, передбаченого частиною 1 статті 75 КК) суд вважає можливим у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, звільнити особу від відбування покарання з випробуванням разом із встановленням іспитового строку, врахувавши пом'якшуючі покарання обставини.
Беручи до уваги особливість індивідуалізації покарання, обираючи між законними альтернативами, керуючись поняттям судового розсуду, з огляду на обставини справи та другорядну роль кари як мети покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, що не є насильницьким, корупційним чи злочином, спрямованим на повалення державного ладу, особу обвинуваченого, поведінку та відношення до вчиненого, переживання за необдуманість поступку; щире каяття та глибоке усвідомлення незаконності своїх дій.
Поведінка обвинуваченого після вчиненого, на думку суду, засвідчує його каяття, характеризує суб'єктивне ставлення до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що він критично оцінив свої дії, спрямовані на збагачення в такий спосіб, і без будь-яких істотних обмежень усвідомив протизаконність діяння.
За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_4 слід звільнити від відбування покарання із випробування та встановленням іспитового строку.
Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, беручи до уваги конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, мотив та ступінь тяжкості вчиненого ним суспільно-небезпечного діяння, наявність обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: щире каяття, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, на обліку в лікарів нарколога та психоневролога не перебуває, поведінку обвинуваченого як до, так і після вчинення інкримінованих дій, заслухавши думки учасників судового провадження - прокурора, обвинуваченого та його захисника,- суд не встановив підстав для відмови в затвердженні такої угоди, передбачених частиною 7 статті 474 КПК, оскільки укладена угода відповідає нормам КК, КПК та інтересам суспільства, зокрема в частині узгодженого покарання, яке відповідає загальним засадам призначення покарання, є пропорційним та достатнім, й забезпечить досягнення мети його застосування.
Відтак суд вважає за можливе затвердити укладену угоду шляхом ухвалення вироку та призначення обвинуваченому узгодженої міри покарання і звільнення від його відбування з випробуванням, та дискреційним встановленням іспитового строку і покладенням певних обов'язків.
Строк попереднього ув'язнення ОСОБА_4 з 16.04.2024 по 18.04.2024 зарахувати у строк відбування покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України із розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
Витрати за проведення експертиз слід стягнути з обвинуваченого на користь держави
Цивільний позов не заявлявся.
Питання речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Скасуванню також підлягає арешти, накладені ухвалами слідчого судді Галицького районного суду міста Львова.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 374, 468, 469, 471, 473-475 КПК України, суд,-
затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 07.05.2025 між прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 , з одного боку, та обвинуваченим у цьому провадженні - ОСОБА_4 , у присутності адвоката ОСОБА_5 .
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, та призначити йому узгоджене покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, без позбавлення права займатися певною діяльністю та без конфіскації майна.
Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбуття призначеного покарання із випробуванням та визначити 1 (один) рік іспитового строку.
Згідно ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 19.04.2024 в частині накладення арешту на мобільний телефон марки Iphone X .
Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 22.04.2024.
Речові докази:
Мобільний телефон марки Iphone X, який згідно заяви знаходить на відповідальному зберіганні у ОСОБА_4 - залишити останньому.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експерта у розмірі 7 572,80 грн.
Строк попереднього ув'язнення ОСОБА_4 з 16.04.2024 по 18.04.2024 зарахувати у строк відбування покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України із розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
З підстав, передбачених частиною 4 статті 394 КПК України, вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Суддя ОСОБА_1