"26" червня 2025 р. м. Одеса Справа № 916/950/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.
за участю представників:
від позивача: адвокат Тараненко Р.Ю.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/950/25
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вул. Симона Петлюри, № 25, м. Київ, 01032)
до відповідача: Акціонерного товариства «Херсонобленерго» (вул. Пестеля, № 5, м. Херсон, 73000)
про стягнення 74 313,31 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Херсонобленерго», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 10 802 056,57 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 10727743,26 грн, 3% річних в розмірі 39936,41 грн та інфляційні втрати в розмірі 34376,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії, до якого відповідач приєднався 01.01.2024.
Як вказує позивач, ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Позивач зауважує, що відповідно до заяви-приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії, підписаної головою правління АТ «Херсонобленерго» 27.02.2025 шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису, та повідомлення НЕК «Укренерго» про приєднання до договору, 01.01.2024 між відповідачем та позивачем укладено спірний договір за № 0526-02041-ПП, який є публічним договором приєднання, дата акцептування 01.01.2024.
Посилаючись на умови укладеного між сторонами договору, позивач зазначає, що протягом січня - травня 2024 року надавалася послуга відповідачу з передачі електричної енергії. В свою чергу, відповідно до умов п. 6.4. договору позивачем було оформлено та направлено відповідачу з застосуванням сервісу наступні акти п/п за період листопада 2024 року - січня 2025 року та згідно підписаних сторонами актів позивачем надано послугу відповідачу на загальну суму 10528986,55 грн з ПДВ, які не оплачені відповідачем.
Також позивач додає, що протягом розрахункових періодів вересень 2024 - січень 2025, відповідно до Правил ринку та умов договору, згідно оновлених даних комерційного обліку, позивачем здійснено врегулювання, оформлено та направлено відповідачу акти коригування за вказані розрахункові періоди.
За ствердженням позивача, відповідач не здійснив оскаржень, відповідно до п. 6.5. договору, а отже акти вважаються прийнятими відповідачем без розбіжностей. При цьому, сторонами підписано акт звірки розрахунків за період 01.01.2024 по 17.02.2025, яким сторони договору підтвердили вартість послуги, наданої позивачем протягом спірного періоду, що за актами п/п та актами коригування та основної заборгованості відповідача складає 10727743,26 грн.
Як наголошує позивач, відповідач не здійснював ані поетапної оплати, згідно рахунків, виставлених позивачем відповідно до п. 6.2. договору, ані на підставі отриманих актів п/п та актів коригування.
За невиконання боржником грошового зобов'язання за послуги, надані протягом розрахункових періодів січень 2024 - січень 2025, позивачем нараховано відповідачу 3% річних та інфляційні втрати.
Акціонерне товариство «Херсонобленерго» у відзиві на позов (вх. № 10627/25 від 02.04.2025) просив закрити провадження в частині стягнення суми основного боргу та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
В обґрунтування своїх тверджень та з метою спростування доводів позивача відповідач посилався на дію форс-мажорних обставин, про настання яких відповідач повідомив позивача листом від 28.02.2022 та просив не застосовувати штрафні санкції і не притягувати його до відповідальності, встановленої договором.
Так, відповідач звертає увагу на те, що АТ «Херсонобленерго» здійснює свою ліцензійну діяльність на території Херсонської області, яка була окупована та на якій проводяться боєві дії. 27.06.2022 окупантами та колаборантами було захоплено у м. Херсон об'єкти, що належать відповідачу, у тому числі електричні мережі та адмінбудівлі, взято під контроль усіх сфер діяльності підприємства та товариство остаточно втратило доступ до первинної бухгалтерської інформації, в т.ч. бази даних, що знаходились на його серверах, та наразі, після деокупації міста Херсона вчиняються дії щодо відновлення відповідної інформації, в тому числі інформації, що стосується предмету спору.
Відповідач наголошує, що території Херсонської області є частково окупованою та на відповідній території відбуваються бойові дії, чим обмежується можливість здійснення нормальної господарської діяльності товариства, часткова відсутність електрозабезпечення, відсутність комунікації, знаходження на території м. Херсона військ російської федерації, які блокують м. Херсон та області, у тому числі доступ до будівель та приміщень офісу, захоплення сторонніми особами офісних приміщень товариства, знищення та пошкодження основних засобів виробництва, викрадення та пошкодження транспортних засобів, що, в свою чергу, унеможливлює здійснення господарської діяльності, формування та отримання первинних бухгалтерських документів.
Отже, як підсумовує відповідач, відповідні події вплинули на господарську діяльність АТ «Херсонобленерго» та його контрагентів, а саме не можливістю формування обсягів розподіленої та переданої електричної енергії, а тому, враховуючи, що обсяги та вартість електричної енергії та відповідні нарахування є мірою відповідальності, на думку відповідача, стягнення мір відповідальності, зокрема, інфляційних втрат та 3% річних, є протиправним та таким, що суперечить позиції Верховного Суду та законодавству України.
Також відповідач додає, що єдиним джерелом його існування є отримання оплати за послуги з розподілу та пов'язаних із розподілом послуг, відповідно кошти, отримані за розподіл, є джерелом оплати послуг з диспетчеризації наданих НЕК Укренерго. В свою чергу, діяльність ОСР є жорстко регульована Регулятором, яким є НКРЕКП, та більше того, АТ «Херсонобленерго» має право витрачати кошти, отримані від своєї господарської діяльності, виключно за напрямками та в кількості, визначеній НКРЕКП, в тому числі і здійснювати витрати на послуги з диспетчеризації електричної енергії.
Окрім того, відповідач висновує, що тариф на розподіл повинен покривати у повному обсязі витрати, пов'язані зі сплатою послуг з диспетчеризації та єдиний суб'єкт, який може збалансувати відповідні відносини та виключити перехресне субсидіювання між ОСП та ОСР є НКРЕКП, що є порушенням вимог ст. 7 ЗУ «Про ринок електричної енергії».
Так, за ствердженням відповідача, наприкінці 2024 року для всіх операторів систем розподілу, виходячи з єдиного підходу, була затверджена річна структура тарифів на розподіл на 2025 рік (сума доходу, який має отримати кожна компанія за рік для покриття своїх економічно-обґрунтованих витрат). Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2343 установлено АТ «Херсонобленерго» тарифи, які не переглядались. Між тим, Постановою НКРЕКП від 19.12.2024 № 2221 для АТ «Херсонобленерго» на 2025 рік (перший етап) встановлено тариф на послуги з розподілу електричної енергії для споживачів та операторів установок зберігання енергії, які не є економічно обґрунтованими, а саме не покривають усіх необхідних витрат, в тому числі і на сплату послуг з передачі електричної енергії.
На переконання відповідача, в результаті дій Регулятора відповідач за результатами 2024-2025 року не зміг повною мірою забезпечити фінансування своїх необхідних операційних витрат - виконати програму ремонтів, здійснити повні оплати оператору системи передачі (НЕК «Укренерго») послуг з передачі та диспетчеризації, тощо, а саме дефіцит коштів у зв'язку із різницею тарифів, встановлених для ОСР та ОСП, що в свою чергу відобразилось на можливості проведенні розрахунків.
У своїй відповіді на відзив (вх. № 11587/25 від 10.04.2025) позивач заперечив проти доводів відповідача та, серед іншого, зазначив, що НКРЕКП листом за № 2432/20.4/7-22 від 06.04.2022 надав роз'яснення щодо правозастосування у енергетичній сфері обставин непереборної сили, пов'язаних з військовою агресією російською федерацією, виходячи з загального листа ТПП за № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. При цьому, позивач вважає, що наявність форс-мажору звільняє лише від відповідальності за невиконання зобов'язання (зокрема, від неустойки - штрафу та пені), а не від самого зобов'язання.
В свою чергу, за ствердженням позивача, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, а відтак, не відносяться до штрафних санкцій, а носять компенсаційний характер та можуть бути нараховані навіть за наявності форс-мажорних обставин. Отже, на переконання позивача, вимоги позовної заяви з приводу стягнення 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими, а відзив не містить ні доказів, ні спростувань до викладених позивачем обставин.
У запереченнях (вх. № 13540/25 від 28.04.2025) відповідач, окрім раніше зазначеного, додав, що АТ «Херсонобленерго» здійснює свою діяльність під впливом обставин непереборної сили, а саме непроголошеної війни, військових дій, дій іноземного ворога, а умовами договору не передбачено надання однією стороною іншій на підтвердження існування форс-мажорних обставин сертифікату Торгово-промислової палати України або її Регіонального відділення, а військова агресія російської федерації проти України є загальновідомим фактом та не потребує доказування, як і факт тимчасової окупації Херсонської області. Крім того, на думку відповідача, сертифікат ТПП не є виключним документом, що беззаперечно підтверджує наявність певних обставин непереборної сили, а оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.
Відтак, за висновком відповідача, враховуючи факт настання форс-мажору у відповідності до п. 11.1 договору термін виконання зобов'язань за цим договором відкладається на строк дії таких обставин, що в свою чергу підтверджує факт відсутності прострочення АТ «Херсонобленерго» по договору, а отже можливості нарахування інфляційних та річних.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025 позовна заява вх. № 974/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
17.03.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 974/25 від 13.03.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/950/25. Постановлено справу № 916/950/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "10" квітня 2025 року о 10:40 год.
02.04.2025 від відповідача за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 10627/25), який судом був прийнятий до розгляду та разом із доданими до нього документами долучений до матеріалів справи.
03.04.2025 до суду від представника Акціонерного товариства «Херсонобленерго» надійшла заява (вх.№ 10705/25) про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена в повному обсязі відповідною ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.04.2025.
10.04.2025 від позивача за допомогою системи «Електронний суд» надійшла заява (вх. № 11587/25), яка фактично є відповіддю на відзив. Вказана відповідь судом також була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів разом із поданими доказами її направлення.
10.04.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/950/25, з метою надання відповідачу часу для подання заперечень на відповідь на відзив, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "29" квітня 2025 року об 11:40 год.
28.04.2025 до суду надійшли заперечення АТ «Херсонобленерго» (вх. № 13540/25) на відповідь на відзив. Вказані заперечення судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
29.04.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/950/25 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/950/25 до судового розгляду по суті на "27" травня 2025 року об 11:00 год. Окрім того, судом було призначено резервну дату з розгляду справи по суті на "10" червня 2025 року об 11:00 год.
27.05.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні з розгляду справи № 916/950/25 по суті, згідно раніше призначеної резервної дати, на 10 червня 2025 року об 11:00 год.
09.06.2025 від АТ «Херсонобленерго» до суду надійшла промова (заключне слово) (вх. № 18237/25), яка судом була долучена до матеріалів справи.
10.06.2025, у зв'язку з неможливістю завершити розгляд справи в даному судовому засіданні та з метою надання можливості представнику відповідача бути присутнім під час розгляду справи, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні по справі № 916/950/25 до "26" червня 2025 року о 12:00 год., про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 10.06.2025, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
26.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито провадження у справі № 916/950/25 в частині стягнення з Акціонерного товариства «Херсонобленерго» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» основної заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії в розмірі 10 727 743,26 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
В судовому засіданні, призначеному на 26.06.2025, позивач повністю підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті та поясненнях, в судових дебатах просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 26.06.2025 не з'явився, повідомлений був належним чином, в процесі розгляду справи по суті проти позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини та доводи, наведені ним у заявах по суті та поясненнях, в яких просив закрити провадження в частині стягнення суми основної заборгованості та відмовити в задоволенні позову повністю в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка..
В судовому засіданні, 26.06.2025 господарським судом був завершений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні, та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України в присутності представника позивача було проголошено скорочене судове рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Як свідчать матеріали справи, Наказом №549 від 03.10.2023 затверджено умови договору про надання послуг з передачі електричної енергії. Умови цього договору набирають чинності з 01.01.2024.
26.12.2023 АТ «Херсонобленерго» підписало Заяву-приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії, відповідно до якої, надало письмову згоду на приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії (далі - договір), розміщеного на офіційному сайті ОСП, на окремих умовах чинного договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 26.06.2019 № 0526-02041, а саме індивідуальних характеристик, зазначених в додатках до такого договору та реквізитів. Постачальник послуг комерційного обліку залишається чинним. Договір вважається укладеним з дати акцепту, зазначеного у повідомленні ОСП про приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії.
26.12.2023 НЕК «Укренерго» надіслало АТ «Херсонобленерго» повідомлення № 01/71600 про приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії, яким повідомила, що АТ «Херсонобленерго» приєднано до умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії. Ідентифікатор договору № 0526-02041-ПП. Дата акцептування 01.01.2024. Договір є публічним та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та розміщений на офіційному сайті НЕК «Укренерго». З моменту акцептування заяви-приєднання до договору в порядку встановленому Кодексом системи передачі, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 309 (із змінами), користувач набуває всіх прав та зобов'язань за договором і несе відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами договору, КСП та чинним законодавством України.
Таким чином, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ОСП, ПрАТ «НЕК «Укренерго», позивач) та Акціонерне товариство «Херсонобленерго» (користувач, АТ «Херсонобленерго», відповідач) уклали договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 №0526-02041-ПП (далі договір), за умовами пункту 1.1 якого останній є публічним договором приєднання та встановлює порядок і умови надання послуг з передачі електричної енергії користувачам системи передачі (далі - користувач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання користувача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що ОСП безперервно надає послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Відповідно до пункту 4.1 договору планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та/або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії встановлюється НКРЕКП відповідно до затвердженої ним методики (порядку) та оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті https://ua.energy/.
Пунктом 4.3 договору передбачено, що ціна цього договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік.
За умовами пункту 5.1 договору для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги. Плановий обсяг послуги визначається відповідно до розділу ХІ КСП на підставі даних Адміністратора комерційного обліку (далі - АКО) за кожну відповідну декаду розрахункового періоду. Плановий обсяг послуги формується без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії. Фактичний обсяг послуги в розрахунковому періоді визначається відповідно до розділу XI КСП.
Порядок розрахунків визначений у розділі 6 договору.
Так, розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (пункт 6.1 договору).
Відповідно до пункту 6.2 договору користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із такою системою платежів і розрахунків:
1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;
2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;
3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.
Плановий обсяг послуги, що використовується для розрахунку планової вартості послуги, визначається на підставі даних АКО за кожну декаду розрахункового періоду.
Згідно з пунктом 6.4 договору користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в Системі управління ринком, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку. Оплату вартості послуги після коригування обсягів та вартості послуг користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно) або акт приймання-передачі послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно).
Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники акта приймання-передачі послуги та/або акта коригування до актів приймання-передачі послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання користувачем.
Відповідно до пункту 6.5 договору, у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий період актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначені в акті приймання-передачі послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення ОСП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений цим договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважаться, що цей акт прийнятий без розбіжностей.
У п. 6.6 договору зазначено, що за наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном їх виникнення.
Відповідно до пункту 7.1 договору про надання послуг з передачі електричної енергії ОСП має право - отримувати від користувача своєчасну оплату за послугу.
Відповідно до п. 9. 3 договору користувач зобов'язується, зокрема, підписувати зі свого боку акти приймання-передачі послуги, акти коригування до актів приймання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги та повертати ОСП (п.п. 1); здійснювати своєчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим договором (п.п. 2).
За умовами пункту 10.3 договору рахунки, акти приймання-передачі, акти коригування до актів приймання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги, повідомлення вважаються отриманими стороною: у день їх доставки кур'єром, що підтверджуються квитанцією про вручення одержувачеві, яка підписується його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджуються підписом уповноваженого представника одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції.
Електронний документ, який направляється стороною на виконання цього договору через Сервіс, вважається одержаним іншою стороною з моменту набуття документом статусу «доставлено» у Сервісі. Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою Сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, створює права та обов'язки для сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичному документу, який міг би бути створений однією зі сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб.
Відповідно до пункту 10.4 договору, будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання цього договору (у тому числі акт приймання-передачі послуги або акт коригування до акта приймання-передачі послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставляння власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового не функціонування Сервісу, про що ОСП зобов'язаний повідомити на своєму офіційному веб-сайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонене законом) за допомогою Сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням: https://onIine.ua.energy/. Один документ повинен бути підписаний обома сторонами у один і той самий спосіб (в залежності від форми документу).
Відповідно до пункту 10.5 договору, для забезпечення електронного документообігу сторони зобов'язуються здійснити реєстрацію в сервісі та дотримуватись правил та інструкції користування сервісом, які ним передбачені.
В розділі 11 договору визначені обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини). Сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим договором, якщо це є результатом дії форс-мажорних обставин. Якщо внаслідок дії форс-мажорних обставин (пожежі, повені, землетрусу, стихійного лиха, воєнних дій та інших обставин непереборної сили), унеможливлюється виконання будь-якою стороною зобов'язань за цим договором, така сторона повинна невідкладно повідомити у письмовій формі про це іншу сторону. Неповідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за цим договором зобов'язань, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань. Термін виконання зобов'язань за цим договором у разі форс-мажорних обставин відкладається на строк дії таких обставин. У разі дії форс-мажорних обставин більше 6 місяців сторони мають право відмовитися від подальшого виконання зобов'язань за цим договором та в установленому порядку розірвати цей договір. Розірвання цього договору тягне за собою відповідні правові наслідки щодо діяльності сторін на ринку електричної енергії (п.11.1. договору). Доказом дії форс-мажорних обставин є документи (оригінали), видані Торгово-промисловою палатою України (п.11.2. договору).
Відповідно до пункту 14.1 договору останній набирає чинності з дати акцептування заяви-приєднання, зазначеної в повідомленні ОСП, і діє до 31 грудня (включно) року, у якому акцептована заява-приєднання. Цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, шляхом направлення відповідного повідомлення.
Наказом Національної енергетичної компанії «Укренерго» №343 від 07.06.2024 було затверджено умови договору про надання послуг з передачі електричної енергії, які є аналогічними за змістом з умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії, затвердженого наказом Національної енергетичної компанії «Укренерго» №549 від 03.10.2023. У п. 3 наказу №343 від 07.06.2024 визначено, що він набирає чинності з дня його підписання, крім пункту 4, який набирає чинності з моменту публікації наказу на офіційному веб-сайті НЕК «Укренерго». Між тим, зміни до договору №0526-02041-ПП від 01.01.2024, які були затвердженні наказом №343 від 07.06.2024 не змінили умови та порядок розрахунків для відповідача, а саме п 6.2 та 6.4 договору.
На виконання договору у період з січня 2024 року по січень 2025 року включно ОСП - ПрАТ «НЕК «Укренерго» надав, а користувач - АТ «Херсонобленерго» отримав послуги з передачі електричної енергії, що підтверджується підписаними обома сторонами за допомогою Сервісу «Аскод онлайн» актами приймання-передачі послуги, а саме: № ПРА-0001535 від 31.01.2024 за січень 2024 на суму 4495401,59 грн; № ПРА-0002032 від 29.02.2024 за лютий 2024 на суму 4078422,01 грн; № ПРА-0002601 від 31.03.2024 за березень 2024 на суму 4605133,36 грн; № ПРА-0003120 від 30.04.2024 за квітень 2024 на суму 2986500,20 грн; № ПРА-0003636 від 31.05.2024 за травень 2024 на суму 2052582,35 грн; № ПРА-0004155 від 30.06.2024 за червень 2024 на суму 1595238,22 грн; № ПРА-0004682 від 31.07.2024 за липень 2024 на суму 2229534,26 грн; № ПРА-0005220 від 31.08.2024 за серпень 2024 на суму 1913669,71 грн; № ПРА-0005798 від 30.09.2024 за вересень 2024 на суму 1627247,35 грн; № ПРА-0006338 від 31.10.2024 за жовтень 2024 на суму 2133690,14 грн; № ПРА-0006918 від 30.11.2024 за листопад 2024 на суму 2864741,78 грн; № ПРА-0007527 від 31.12.2024 за грудень 2024 на суму 3208652,47 грн; № ПРА-0008102 від 31.01.2025 за січень 2025 на суму 4455592,30 грн.
Також сторони підписали: акт коригування від 30.05.2024 № ПРА_К-0003798 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0001535 від 31.01.2024, відповідно до якого, скориговані дані на загальну суму з ПДВ 48428,85 грн; акт коригування від 13.06.2024 № ПРА_К-0004467 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0002032 від 29.02.2024, відповідно до якого, скориговані дані на загальну суму з ПДВ 27542,52 грн; акт коригування від 25.06.2024 № ПРА_К-0005224 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0002601 від 31.03.2024, відповідно до якого, скориговані дані на загальну суму з ПДВ -184189,11 грн; акт коригування від 04.07.2024 № ПРА_К-0005872 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0003120 від 30.04.2024, відповідно до якого, скориговані дані на загальну суму з ПДВ -164609,37 грн; акт коригування від 09.07.2024 № ПРА_К-0006377 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0003636 від 31.05.2024, відповідно до якого, скориговані дані на загальну суму з ПДВ -172863,96 грн; акт коригування від 21.10.2024 № ПРА_К-0007487 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0004682 від 31.07.2024, відповідно до якого, скориговані дані на загальну суму з ПДВ 43214,40 грн; акт коригування від 05.11.2024 № ПРА_К-0007615 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0005220 від 05.11.2024, відповідно до якого, скориговані дані на загальну суму з ПДВ 13159,49 грн; акт коригування від 05.12.2024 № ПРА_К-0007725 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0005798 від 30.09.2024, відповідно до якого, скориговані дані на загальну суму з ПДВ 2351,29 грн; акт коригування від 03.01.2025 № ПРА_К-0007836 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0006338 від 31.10.2024, відповідно до якого, скориговані дані на загальну суму з ПДВ 2138,18 грн; акт коригування від 30.01.2025 № ПРА_К-0008040 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0006918 від 30.11.2024, відповідно до якого, скориговані дані на загальну суму з ПДВ 194267,244 грн.
Матеріали справи містять виставлені позивачем відповідні рахунки на оплату планової вартості послуги за кожну декаду вищенаведеного розрахункового періоду. За твердженнями позивача, заборгованість за період надання послуг з січня по жовтень 2024 року відсутня.
У даному випадку дослідженню підлягають обставини надання послуг у листопаді 2024 року - січні 2025 року.
Суд установив, що на підтвердження виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії позивачем надано за листопад 2024 року: рахунок - фактуру №ПР-0025618/0526-02041-ПП від 15.11.2024 на суму 781766,45 грн, який згідно п. 6.2 договору мав бути оплачений до 18.11.2024; рахунок - фактуру №ПР-0026115/0526-02041-ПП від 25.11.2024 на суму 1008963,80 грн, який згідно п. 6.2 договору мав бути оплачений до 28.11.2024; рахунок - фактуру №ПР-0026621/0526-02041-ПП від 05.12.2024 на суму 821676,23 грн, який згідно п. 6.2 договору мав бути оплачений до 08.12.2024.
Також суд установив, що на підтвердження виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії позивачем надано за грудень 2024 року: рахунок - фактуру №ПР-0028091/0526-02041-ПП від 15.12.2024 на суму 1110748,63 грн, який згідно п. 6.2 договору мав бути оплачений до 18.12.2024; рахунок - фактуру №ПР-0028628/0526-02041-ПП від 24.12.2024 на суму 1127098,56 грн, який згідно п. 6.2 договору мав бути оплачений до 28.12.2024; рахунок - фактуру №ПР-0029145/0526-02041-ПП від 05.01.2025 на суму 1131310,21 грн, який згідно п. 6.2 договору мав бути оплачений до 08.01.2025.
Суд установив, що на підтвердження виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії позивачем надано за січень 2025 року: рахунок - фактуру №ПР-0030192/0526-02041-ПП від 15.01.2025 на суму 1418611,99 грн, який згідно п. 6.2 договору мав бути оплачений до 18.01.2025; рахунок - фактуру № ПР-0030700/0526-02041-ПП від 25.01.2025 на суму 1412260,51 грн, який згідно п. 6.2 договору мав бути оплачений до 28.01.2025; рахунок - фактуру № ПР-0031206/0526-02041-ПП від 05.02.2025 на суму 1586603,56 грн, який згідно п. 6.2 договору мав бути оплачений до 08.02.2025.
Також для проведення остаточного розрахунку за фактичний обсяг послуг позивач виставив відповідачу для оплати рахунки-фактури: №ПР-0028053/0526-02041-ПП від 11.12.2024 на суму 2867093,07 грн, який згідно з п. 6.4 договору мав бути оплачений до 15.12.2024; №ПР-0029662/0526-02041-ПП від 11.01.2025 на суму 3208652,47 грн, який згідно п. 6.4 договору мав бути оплачений до 15.01.2025; №ПР-0031712/0526-02041-ПП від 11.02.2025 на суму 4455592,30 грн, який згідно з п. 6.4 договору мав бути оплачений до 15.02.2025 включно.
Так, згідно вказаного рахунку №ПР-0031712/0526-02041-ПП від 11.02.2025 заборгованість за січень 2025 року становила 4455592,30 грн, а загальний розмір заборгованості станом на 11.02.2025 складала 10727743,26 грн.
Після пред'явлення позову, 26 березня 2025 року відповідач сплатив спірну заборгованість повністю в сумі 10727743,26 грн відповідно до платіжних інструкцій: № 1064 на суму 2351,29 грн; № 1065 на суму 2138,18 грн; № 1066 на суму 3059009,02 грн; № 1067 на суму 3208652,47 грн; № 1068 на суму 4455592,30 грн, що стало підставою для закриття провадження в цій частині у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Разом з тим невирішеним лишилось питання про стягнення 39936,41 грн відсотків річних, 34376,90 грн інфляційних втрат, зокрема за прострочення оплати заборгованості за: серпень-жовтень 2024 року з урахуванням коригування позивач нарахував 451,47 грн 3% річних, листопад 2024 року позивач нарахував 18211,61 грн 3 % річних та 34376,90 грн інфляційних втрат; за грудень 2025 року - 13309,82 грн 3 % річних; за січень 2025 року - 6633,18 грн 3 % річних.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію,тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Майново-господарські зобов'язання виникають на підставі господарських договорів (ч.1 ст.179 Господарського кодексу України). При укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору, з-поміж іншого, на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст (ч.4 ст.179 ГК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з нормами статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України: зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
При цьому, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України).
Положеннями частини першої статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закону України «Про ринок електричної енергії».
Користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії (п. 40 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (п. 55 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Учасник ринку електричної енергії (далі - учасник ринку) - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор малої системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець, оператор установки зберігання енергії та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії в порядку, передбаченому цим Законом (п. 96 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
За приписами ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема договори про надання послуг з передачі.
Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про надання послуг з передачі (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Типові договори про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління затверджуються Регулятором. Порядок укладання таких договорів визначається кодексом системи передачі (ч. 4 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до п. 1.1. Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, цей Кодекс регулює взаємовідносини Оператора системи передачі (далі - ОСП) та користувачів системи передачі (далі - Користувач) щодо планування, розвитку та експлуатації (у тому числі оперативно-технологічного управління) системи передачі у складі об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а також приєднання та доступу до системи передачі.
Договір про надання послуг з передачі електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається на підставі типової форми договору, який затверджується Регулятором та є додатком 6 до цього Кодексу (абз. 1 п. 5.5. глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі).
Згідно з положеннями п.п. 5.1-5.2 Кодексу системи передачі договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов'язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами Оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні експорту електричної енергії. Укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі.
Типова форма договору про надання послуг з передачі електричної енергії є додатком 6 до Кодексу системи передачі, отже затверджена одночасно з цим Кодексом.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
За змістом статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору про надання послуг з передачі електричної енергії, умови надання послуг з передачі електричної енергії та їх оплати, ціна та загальна вартість наданих за договором послуг, наявність оплати, наявність заборгованості за отримані послуги, наявність прострочення оплати та підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.
Як слідує з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між позивачем як оператором системи передачі та відповідачем як користувачем 01.01.2024 із договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0526-02041-ПП, згідно з умовами якого він є публічним договором приєднання та встановлює порядок і умови надання послуг з передачі електричної енергії користувачам системи передачі.
Відтак, на підставі договору №0526-02041-ПП, який укладений на основі типового договору та для забезпечення функціонування ринку електричної енергії, між ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» та АТ «Херсонобленерго» виникли майново-господарські зобов'язання.
За такими зобов'язаннями позивач повинен безперервно надавати послуги з передачі електричної енергії, а відповідач зобов'язаний прийняти та сплатити їх вартість. Отже, правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору про надання послуг. Слід відзначити, що двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін електронними підписами, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), а в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем за період з січня 2024 року до січня 2025 року включно надано відповідачу послуги з передачі електричної енергії, про що складено відповідні акти приймання-передачі та сформовано рахунки - фактури. Крім того, між сторонами протягом спірного періоду було укладено відповідні акти коригування до актів приймання-передачі.
Враховуючи наявність в матеріалах справи доказів накладення кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису представників сторін, суд не вбачає будь-яких обґрунтованих підстав ставити під сумнів факт належного підписання зазначених актів. Одночасно, суд зауважує, що жодною із сторін не було подано заперечень з приводу повноважності представників товариств на підписання таких актів.
При цьому, сторони за взаємною згодою у вищеозначеному договорі чітко встановили строки внесення відповідачем плати за надані позивачем послуги. Так, відповідно до умов розділу 6 договору для розрахункового періоду надання послуг оплата здійснюється у формі попередньої поетапної оплати планової вартості - три етапи для кожного періоду, а оплата за фактичний обсяг послуги здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Так, судом було встановлено, що на виконання умов договору, протягом листопада 2024 року - січня 2025 року позивач надав, а відповідач отримав обумовлену договором послугу у визначених сторонами обсягах на загальну суму 10727743,26 грн, втім станом на момент пред'явлення позову не сплатив позивачу вартість наданих послуг у строки, визначені договором. Отже, своє зобов'язання з оплати наданих позивачем у спірному періоді послуг з передачі електричної енергії відповідачем було виконано несвоєчасно.
Як видно із матеріалів справи, відповідач в процесі розгляду даної справи 26.03.2025 здійснив погашення заборгованості згідно з договором. Таким чином станом на момент прийняття рішення судом сума заборгованості з основного боргу сплачена повністю. Дана обставина підтверджена обома сторонами, у зв'язку з чим ухвалою від 26.06.2025 суд закрив провадження у цій справі в частині вимог про стягнення 10 727 743,26 грн основної заборгованості на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України (відсутній предмет спору).
Між тим, з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг з передачі електричної енергії не виконував у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості наданих послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Судом враховується, що з огляду на приписи статей 11, 509, 525, 526, 629 ЦК України, статті 193 ГК України як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з приписами статей 611, 625 Цивільного кодексу України. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.11.2022 у справі №927/713/21, від 09.11.2022 у справі №904/5899/21, від 22.09.2022 у справі №920/724/21.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Норми статті 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити свої інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/15410/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21).
Враховуючи такий порядок розрахунків, здійснення кожного з трьох платежів поетапної оплати планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, а також остаточний розрахунок за фактичний обсяг є окремим грошовим зобов'язанням у розумінні чинного законодавства.
Таким чином, при визначенні кількості календарних днів прострочення слід виходити з того, що першим днем прострочення є наступний день після дати платежу згідно з умовами відповідного договору, а останнім днем - день, що передує здійсненню у повному обсязі оплати вартості послуг з передачі електричної енергії для відповідного етапу оплати.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних з врахуванням встановлених в мотивувальній частині цього рішення обставин справи, в тому числі вартості наданої послуги, дати виникнення прострочки оплати послуги, суд встановив, що вказаний розрахунок частково є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Так, згідно наданого позивачем розрахунку, останній здійснює нарахування 3% річних за прострочення виконання зобов'язань: у серпні 2024 року за період з 09.09.2024 по 10.09.2024 на суму заборгованості 772393,63 грн; у жовтні 2024 року за період 29.10.2024 (1 день) на суму заборгованості 713505,43 грн, з 30.10.2024 по 11.11.2024 на суму заборгованості 43214,40 грн та з 09.11.2024 по 11.11.2024 на суму заборгованості 847986,34 грн. При цьому, зазначаючи у наведеному розрахунку про сплату вказаних коштів з порушенням встановлених договором строків, позивач не надає до суду жодних доказів оплати вищенаведеної заборгованості, на яку ним здійснено нарахування 3% річних, з метою доведення того, що відповідачем дійсно проведено оплату вартості послуг в означені періоди з порушення строку виконання такого зобов'язання.
Окрім того, судом встановлено, що позивач допустився помилки при обрахунку суми 3% річних за період з 16.01.2025 по 15.02.2025, здійсненого на суму заборгованості 3208652,47 грн, оскільки невірно визначив кількість днів прострочення - 32. Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що правомірною є сума трьох відсотків річних у розмірі 8175,47 грн, нарахована на суму заборгованості 3208652,47 грн за загальний період з 16.01.2025 по 15.02.2025 (31 день).
Решта розрахунку 3% річних судом не наводиться, оскільки виконана правильно.
За наслідками проведеного судом перерахунку 3% річних за допомогою калькулятора інформаційної бази «Ліга.Закон» за визначені позивачем періоди загальна сума 3% річних складає менший розмір ніж заявлено позивачем - 37902,67 грн, у зв'язку з чим вимога позивача в цій частині підлягає частковому задоволенню.
В частині нарахування інфляційних втрат слід зазначити про таке.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 924/532/19, від 29.04.2020 у справі №910/1193/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 01.10.2020 у справі №910/11820/18.
Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат на суму заборгованості відповідача в розмірі 2864741,78 грн , з урахуванням умов договору щодо етапів оплати та фактичного погашення суми боргу, за прострочення оплати у листопаді 2024 року за загальний період з 16.12.2024 по 15.02.2025.
За наслідками проведеного судом перерахунку інфляційних втрат за допомогою калькулятора інформаційної бази «Ліга.Закон» за визначений позивачем період загальна сума інфляційних втрат становить 34376,90 грн, а отже здійснений вірно та підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Відтак, здійснивши перерахунок вказаних сум, судом частково задовольняються вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 37902,67 грн 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 34376,90 грн.
Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, про існування обставин форс-мажору (які впливають на настання строку оплати) та про те, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством, яке також впливає на можливість здійснення ним належних розрахунків, суд зазначає наступне.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
З частин 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до положень абз. 1 ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч.3 ст.14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України серед іншого, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
У ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо (ч. 2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Отже, ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Відтак, загальний лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1від 28.02.2022, яким з 24.02.2022 було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) на всій території України, не є належним і допустимим доказом наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання за договором, що пов'язане з настанням обставин непереборної сили, оскільки згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) шляхом видачі сертифіката про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
В свою чергу, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 також визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Слід зазначити, що одне лише передбачене законом віднесення обставин до форс-мажорних не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо, унеможливлює виконання конкретного договору, а введення воєнного стану на території України не означає, що учасник правовідносин не може здійснювати господарську діяльність. Більше того, держава на сьогодні заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). У випадку якщо учасник справи не надав доказів того, що суб'єкт господарювання зупинив роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійних обов'язків у зв'язку з воєнними діями, все або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану, то твердження про порушення зобов'язання через вплив форс-мажорної обставини є необґрунтованим.
Отже, відповідно до усталеної судової практики, форс-мажорність обставин визначається індивідуально через обґрунтування причинно-наслідкового зв'язку між обставинами і неможливістю вчасного виконання зобов'язань, і підтверджується висновком ТПП, який буде засвідчувати форс-мажорні обставини для зобов'язань по конкретному договору.
Однак відповідач не надав доказів на підтвердження наявності форс - мажорних обставин, їх впливу на можливість виконання зобов'язань за договором. Отже, відповідачем не доведено наявність підстав для звільнення від відповідальності.
При цьому, суд враховує, що договір про надання послуг з передачі електричної енергії, за яким у відповідача виникла заборгованість та відповідно нараховано 3% річних та інфляційні втрати був укладений 01.01.2024, тобто у час, коли в країні діяв воєнний стан та мали місце інші обставини, зазначені у відзиві.
Також, суд повторно наголошує, що нарахування процентів та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер та, відповідно, особа не може бути звільнена від сплати процентів річних та інфляційних втрат у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема на підставі статті 617 Цивільного кодексу України.
Постановою від 26.04.2022 за № 413 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332 та визнання такою, що втратила чинність, постанови НКРЕКП від 08 квітня 2020 року № 766» на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано настанову: 16) зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.». При цьому, наявність форс-мажору звільняє лише від відповідальності за невиконання зобов'язання (зокрема, від неустойки - штрафу та пені), а не від самого зобов'язання (тобто від обов'язку виконати зобов'язання в натурі - оплати заборгованості за надані послуги).
Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог, відповідач посилався на відсутність його вини у прострочення виконання зобов'язань, оскільки фактично розмір здійснених ним оплат у зв'язку з виконанням спеціальних обов'язків із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел перевищував встановлені тарифом відповідно до постанови НКРЕКП від 09.12.2023 № 2343 витрати на виконання відповідачем вказаних обов'язків, в той час як законодавством не передбачені інші джерела покриття вказаних витрат, а відтак відповідач був вимушений оплачувати надані позивачем послуги за рахунок власних коштів по мірі фінансової можливості, що свідчить про відсутність підстав для нарахування пені та 3% річних.
При цьому зазначена постанова не містить настанов щодо звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за неналежне виконання умов договорів.
В свою чергу, суд відзначає, що відповідно до ст.ст. 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, від 21 липня 2021 року у справі №912/3323/20.
Слід зазначити, що факт відсутності відповідного фінансування, в т.ч. через ненадходження коштів в будь якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати послуг, оскільки ці обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.
Крім того, за укладеним між сторонами договором саме відповідач взяв на себе обов'язок своєчасно проводити оплату вартості послуги відповідно до умов договору, при цьому, умови договору не ставлять в залежність своєчасність здійснення оплати замовником за отриману послугу від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Регулятора.
Відсутність бюджетних асигнувань чи будь яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що, зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України».
Отже, враховуючи наведене та встановлені судом обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 614 ЦК України.
Водночас, відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією та не вимагає наявність/відсутність вини боржника. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.09.2024 у cправі № 910/14074/23.
З огляду на викладене та з огляду на відсутність доказів належної та своєчасної сплати відповідачем вартості послуги з передачі електричної енергії, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено договірне зобов'язання в цій частині, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм ст. 625 ЦК України.
Суд зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо надання послуг з передачі електричної енергії, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили істотні умови договору, в тому числі ціну, строк виконання зобов'язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання.
Підписавши договір відповідач був обізнаний про існуючий порядок та строки з виконання зобов'язань в частині оплати за надані послуги, у тому числі правові наслідки порушення строків оплати. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов'язання, строків його виконання.
У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний
Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Стандарт «вірогідності доказів» не нівелює обов'язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам учасників справи, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову. Відповідачем належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у визначеному розмірі, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надано та у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку АТ «Херсонобленерго» щодо оплати наданих послуг з передачі електричної енергії за спірний період листопад 2024 року - січень 2025 року, а позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 37902,67 грн та інфляційних втрат в сумі 34376,90 грн, є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на допущені позивачем помилки при обрахунку 3% річних.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти, як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994р.; пункт 29).
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.
На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, оскільки судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували сплату спірної заборгованості, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заявленої заборгованості частково правомірними, законними та обґрунтованими, такими, що не спростовані відповідачем, а отже такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, розмір судового збору, що підлягав би оплаті за подання позовної заяви майнового характеру про стягнення заборгованості в сумі 74313,31 грн становить 2422,40 грн, з урахуванням того, що позовна заява надійшла до суду в електронній формі через систему «Електронний суд».
На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2356,11 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Херсонобленерго» (вул. Пестеля, № 5, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 05396638) на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вул. Симона Петлюри, № 25, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 00100227) 3% річних в розмірі 37 902 (тридцять сім тисяч дев'ятсот дві) грн 67 коп, інфляційні втрати в розмірі 34 376 (тридцять чотири тисячі триста сімдесят шість) грн 90 коп та судовий збір в розмірі 2 356 (дві тисячі триста п'ятдесят шість) грн 11 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення буде складено 07 липня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський