ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.06.2025Справа № 910/18376/20 (918/641/22)
Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтале"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк"
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Інвестиційна"
4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Оферта"
про визнання недійсними правочинів
в межах справи №910/18376/20
за заявою Приватного акціонерного товариства "F&C REALTY"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ"
про банкрутство
Представники учасників судового процесу: згідно протоколу судового засідання
1. Стислий виклад позиції позивача
В обґрунтування позовних вимоги позивач вказує, що попередній договір про відступлення права вимоги № 1/240120 від 24.01.2020, а також, додаткові угоди № 1 та № 2 від 02.10.2020 до попереднього договору є нікчемними, тобто, такими, що не породжують жодних прав та обов'язків для сторін, договір про відступлення права вимоги від 02.10.2020 укладений між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале", згідно з яким ТОВ "Апогей" відступив ТОВ "ФК "Монтале" право вимоги за Попереднім договором № 1/240120 від 24.01.2020, має бути визнаним недійсним, оскільки об'єктом передачі за ним є недійсне право вимоги. Крім того, на переконання позивача договір про відступлення права вимоги від 02.10.2020, який нібито був укладений між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале" є підроблений, оскільки, про його існування стало відомо лише після отримання від ТОВ «КУ «ІНВЕСТИЦІЙНА» заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство
2. Стислий виклад позиції відповідачів
Із поданого відповідачем-1 відзиву вбачається, що останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне:
- сторони попереднього договору № 1/240120 дотрималися письмової форми, а тому відсутні підстави для тверджень позивача про нікчемність як попереднього договору, так і договору відступлення прав вимоги від 02.10.2020 між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале", як таких, що не відповідають ст. 220 ЦК України;
- ТОВ "Апогей" дотрималось граничного строку укладення основного договору, адже, ст. 182 ГК України є спеціальною нормою по відношенню до ст. 635 УЦК України, а проходження строків попереднього договору на укладення основного договору відбулося відповідно до принципу свободи договору, за взаємним волевиявленням сторін, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору відступлення прав вимоги між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале" від 02.10.2020;
- підтвердженням того, що позивач знав про наявність цього договору ще в жовтні 2020 року свідчить те, що він 23.10.2020 уклав з ТОВ "Фінансова Оферта" на виконання попереднього договору основний договір і не має жодних заперечень щодо дійсності та чинності цього договору. Крім того, ТОВ "ФК "Монтале" не зверталось до правоохоронних органів про підробленість договору від 02.10.2020 з ТОВ "Апогей";
- дійсність попереднього договору № 1/240120 від 24.01.2020 та договору відступлення прав вимоги від 02.10.2020 свідчить про дійсність наступних договорів відступлення прав вимоги.
Із поданого відповідачем-3 відзиву вбачається, що останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне:
- діючими нормами законодавства не передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення попереднього договору, у зв'язку з чим, в разі недотримання відповідної вимоги такий правочин не є нікчемним, а є оспорюваним;
- додаткові угоди № 1, 2 від 02.10.2020 до попереднього договору укладені в межах строку дії зобов'язання сторін, що полягало в укладенні оспорюваного договору, що спростовує твердження позивача про їх недійсність;
- твердження позивача про те, що підпис директора ТОВ "Апогей" Конькіна Р.В. на договору про відступлення права вимоги від 02.10.2020 суттєво відрізняється від підпису на інших документах є припущенням, яке не підтверджене жодними доказами.
3. Процесуальні дії у справі
У провадженні Господарського суду міста Києва на стадії процедури розпорядження майном введеної ухвалою суду від 23.01.2025 перебуває справа № 910/18376/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ".
У серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МОНТЕЛЕ" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АРТФІНБРОК", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа" Інвестиційна", Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА ОФЕРТА" про визнання недійсними правочинів, а саме:
- визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги, укладений 02.10.2020 між ТОВ "АПОГЕЙ" та ТОВ "ФК "МОНТАЛЕ", за яким ТОВ "АПОГЕЙ" відступило ТОВ "ФК "МОНТАЛЕ" право вимоги первісного кредитора за Попереднім договором про відступлення права вимоги № 1/240120 від 24.01.2020.
- визнати недійсним Договір № 1-22/22 від 22.02.2021 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, укладений між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Артфінброк", згідно з яким ТОВ "Апогей" відступило ТОВ "ФК "Артфінброк" право вимоги до ТОВ "ФК "Монтале" за Договором про відступлення права вимоги від 02.10.2020.
- визнати недійсним Договір № 1-18/03 від 18.03.2021 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, укладений між ТОВ "ФК "Артфінброк" та ТОВ "КУ"Інвестиційна" укладено, згідно з яким ТОВ "ФК "Артфінброк" відступило ТОВ "КУ"Інвестиційна" право вимоги до ТОВ "ФК "Монтале" за Договором про відступлення права вимоги від 02.10.2020.
Постановою Верховного суду від 03.10.2023 скасовано Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 та рішення Господарського суду Рівненської області від 11.04.2023 у справі № 910/18376/20 (918/641/22), а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 08.12.2023 прийнято справу до розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 26.12.2023 відкладено підготовче засідання на 11.01.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/18376/20 (918/641/22) закрито провадження у справі № 910/18376/20 (918/641/22) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтале" до товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Інвестиційна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Оферта" про визнання недійсними правочинів в межах справи №910/18376/20.
Постановою Північного апеляційного Господарського суду від 01.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтале» задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 скасовано, матеріали справи №910/18376/20 (918/641/22) направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2024 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія АРТФІНБРОК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у справі № 910/18376/20 (918/641/22) залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у справі №910/18376/20 (918/641/22) залишено без змін.
Згідно Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу №910/18376/20 (918/641/22) передано на розгляд судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі №910/18376/20 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Яковенко А.В. від розгляду справи №910/18376/20 залишено без розгляду; самовідвід судді Яковенко А.В. задоволено; матеріали справи №№910/18376/20 за заявою приватного акціонерного товариства "F&C REALTY" до товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ" (ідентифікаційний код 31604142) про банкрутство передано уповноваженому працівнику Господарського суду міста Києва для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.
За наслідками здійснення автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено суддю Стасюка С.В. для подальшого розгляду справи № 910/18376/20.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 матеріали справи № 910/18376/20 (918/641/22) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтале" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Інвестиційна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Оферта" про визнання недійсними правочинів передано для розгляду в межах справи № 910/18376/20 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ".
Справу № 910/18376/20 (918/641/22) передано на розгляд раніше визначеному складу суду судді Стасюку С.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 прийнято справу № 910/18376/20 (918/641/22) в межах справи № 910/18376/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ" до свого провадження. Підготовче засідання призначено на 27.02.2025.
22.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтале" у справі з урахуванням висновків, викладених в постанові ВС від 03.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 відкладено підготовче засідання на 27.03.2025.
27.03.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" про передачу справи № 910/18376/20 (918/641/22) за виключною територіальною юрисдикцією (підсудністю).
У підготовчому засіданні 27.03.2025 суд розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" про передачу справи № 910/18376/20 (918/641/22) за виключною територіальною юрисдикцією (підсудністю), а саме, для розгляду в межах справи № 910/5056/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтале", заслухавши пояснення сторін, ухвалив відмовити у задоволенні даної заяви у зв'язку з відсутністю підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Предметом спору в даній справі є договір, стороною якого є ТОВ "Апогей", відповідно, задоволення або відмова в позові буде стосуватися загальної ліквідаційної маси саме ТОВ "Апогей".
У підготовчому засіданні 27.03.2025 суд ухвалив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, відповідно, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 призначено розгляд справи по суті на 17.04.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 відкладено судове засідання на 29.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 26.06.2025.
У судовому засіданні 26.06.2025 представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд про задоволення позову.
Представник відповідача-1 заперечив щодо позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 26.06.2025 дослідивши її матеріали та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників позивача та відповідача-1, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
24.01.2020 між ТОВ "Фінансова Оферта" (первісний кредитор) та ТОВ "Апогей" (новий кредитор) був укладений Попередній договір № 1/240120, метою якого було укладення Основного договору про відступлення права вимоги в майбутньому (далі Основного договору) на умовах, передбачених попереднім договором.
Пунктом 1.2. Попереднього договору визначено, що Право вимоги частина прав вимоги, які виникнуть у Первісного кредитора в майбутньому та які будуть передані Новому кредитору згідно з основним договором, який сторони укладуть відповідно до п. 3.1. цього Договору, наявність та дійсність яких підтверджується відповідними договорами, що входять в Пул активів, детальний опис якого міститься в Протоколі електронних торгів №#debtx_8908, який є частиною цього договору, крім прав вимоги, перехід яких не відбувається та не відбудеться за цим Договором або Основним договором згідно з п. 3.2. цього Договору.
Згідно п. 3.1. Попереднього договору сторони зобов'язуються протягом 30 днів з дня укладення цього Договору, укласти Основний договір на умовах, встановлених цим Договором. За Основним договором, який буде укладений Сторонами, Первісний кредитор зобов'язується передати на користь Нового кредитора Права вимоги, які виникнуть у Первісного кредитора в майбутньому.
Відповідно до п. 3.3. Попереднього договору Після укладання Основного договору, Первісний кредитор зобов'язаний передати (відступити) право вимоги, які виникнуть в майбутньому протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня (дати) виникнення (набуття0 Первісним кредитором таких Прав вимоги.
Пунктом 4.1. Попереднього договору передбачено, що після укладення цього Договору, Новий кредитор зобов'язаний сплатити Первісному кредитору грошову суму у розмірі 202 000 000 грн (двісті два мільйони гривень) без ПДВ в якості передоплати протягом 5 робочих днів з дня підписання цього Договору. Зазначена Ціна відступлення зараховується у якості оплати за Права вимоги по основному договору.
28.01.2020 ТОВ "Апогей" сплатило ТОВ "Фінансова Оферта" 202 000 000 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку ТОВ "Апогей" від 28.01.2020 року. Зазначена обставина також не заперечується Позивачем.
Пунктами 1 та 2 Додаткової угоди №1 від 2 жовтня 2020 року до Попереднього договору №1/240120, сторони ТОВ "Фінансова Оферта" та ТОВ "Апогей" погодилися внести зміни до п. 3.1. Попереднього договору, та змінили строк укладення Основного договору до 31.10.2020 року.
Додатковою угодою №2 від 2 жовтня 2020 року до Попереднього договору №1/240120, ТОВ "Фінансова Оферта" та ТОВ "Апогей" погодили передання новим кредитором ТОВ "Апогей" своїх прав за Попереднім договором на користь ТОВ "ФК "Монтале".
За результатом проведення електронних торгів 04.12.2019 року було реалізовано лот №#debtx_8908, після чого сформовано протокол електронних торгів №#debtx_8908. За пулами активів АТ «ДЕЛЬТА БАНК», АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та ПАТ «КБ «НАДРА». Переможцем аукціону з найвищою ціною було проголошено ТОВ «КРЕДІТ ІНВЕСТМЕНТ ГРУП».
03.01.2020 року було сформовано новий протокол електронних торгів №#debtx_8908, в якому ТОВ «КРЕДІТ ІНВЕСТМЕНТ ГРУП» дискваліфіковано.
Таким чином переможцем відкритих торгів, стало ТОВ "ФК "Фінансова Оферта", яка другою запропонувала найвищу цінову пропозицію.
Наслідком проведених торгів було укладення ТОВ "Фінансова Оферта" Договору про відступлення права вимоги від 13.02.2020 року з АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», Договорів №2138/К/1 та №2138/К/2 про відступлення права вимоги від 31.01.2020 з АТ «ДЕЛЬТА БАНК», Договору №#debtx_8908 про відступлення права вимоги від 31.01.2020 року з ПАТ «КБ «Надра», Договору №#debtx_8908 купівлі-продажу майнових прав від 31.01.2020 року з ПАТ «КБ «Надра».
02.10.2020 ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале" підписали договір про відступлення права вимоги за Попереднім договором №1/240120, ціна Договору складала 400 000 000 (чотириста мільйонів) гривень. Відповідно до п.3.1. Договору від 2 жовтня 2020 року, Первісний кредитор передав право на користь Нового кредитора, а Новий кредитор набув вимоги Первісного кредитора за Попереднім договором щодо укладення Основного договору. Розрахунків ТОВ "ФК "Монтале" проведено не було.
23.10.2020 між ТОВ "ФК "Монтале" та ТОВ "Фінансова оферта" на виконання Попереднього договору № 1/240120 від 24.01.2020 укладено договір відступлення права вимоги та майнових прав (ОСНОВНИЙ ДОГОВІР), за яким відступлені майнові права вимоги за кредитними договорами, що входять до пулу №#debtx_8908.
Договором № 1-22/02 від 22.02.2021 ТОВ "Апогей" відступило право вимоги, яке виникло на підставі Договору від 2 жовтня 2020 року на користь ТОВ «ФК «АРТФІНБРОК», до боржника ТОВ "ФК "Монтале".
18.03.2021 укладено Договір №1-18/03, про відступлення права вимоги грошових зобов'язань до ТОВ "ФК "Монтале", між ТОВ «ФК «АРТФІНБРОК» та ТОВ «КУ «ІНВЕСТИЦІЙНА».
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що на переконання позивача попередній договір про відступлення права вимоги № 1/240120 від 24.01.2020, а також, додаткові угоди № 1 та № 2 від 02.10.2020 до попереднього договору є нікчемними, тобто, такими, що не породжують жодних прав та обов'язків для сторін, договір про відступлення права вимоги від 02.10.2020 укладений між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале", згідно з яким ТОВ "Апогей" відступив ТОВ "ФК "Монтале" право вимоги за Попереднім договором № 1/240120 від 24.01.2020, має бути визнаним недійсним, оскільки об'єктом передачі за ним є недійсне право вимоги. Крім того, на переконання позивача договір про відступлення права вимоги від 02.10.2020, який нібито був укладений між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале" є підроблений, оскільки, про його існування стало відомо лише після отримання від ТОВ «КУ «ІНВЕСТИЦІЙНА» заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника
Правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог (частина перша статті 42 КУзПБ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Що стосується тверджень позивача стосовного того, що попередній договір про відступлення права вимоги від 24.01.2020 року № 1/240120, укладений без додержання вимог, передбачених законодавством, зокрема, за вказаним договором були передані права на договори, які були забезпечені іпотекою та порукою (нотаріально посвідчені договори), відповідно усі інші договори, що стосуються уступки прав також мають бути нотаріально посвідчені, то суд вказує наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, передбаченими ст. 11 ЦК України є: дії особи, що передбачені актами цивільного законодавства, та дії осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав, виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори. Особами у цивільному законодавстві є: фізичні особи та юридичні особи. Відповідно обставин справи у нашому випадку сторонами правочинів є суб'єкти господарювання, які є юридичними особами. Відповідно до статті 80 ЦК України: Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
З системного аналізу статті 509 ЦК України, вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язується вчинити певні дії на користь другої сторони (кредитор), або утриматися від таких дій.
Стаття 512 ЦК України передбачає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 209 ЦК України передбачає обов'язок нотаріально посвідчувати договори лише у випадках, передбачених законом, або домовленістю сторін про таке посвідчення.
Відтак, вбачається, з метою дотримання форми правочину, необхідність його нотаріального засвідчення є обов'язковою відповідно до норм законодавства України, або за домовленістю сторін.
Із наявних матеріалів справи слідує, що 24.01.2020 між ТОВ "Фінансова Оферта" як Первісним кредитором та ТОВ "Апогей" як Новим кредитором був укладений Попередній договір про відступлення права вимоги №1/240120 (надалі Попередній договір), з подальшими змінами Додатковими угодами №1 та №2 від 02.10.2020.
Відповідно до п. 3.1. Попереднього договору (у редакції Додаткової угоди №1 від 02.10.2020), Сторони зобов'язуються не пізніше 31.10.2020, укласти Основний договір на умовах, встановлених цим Договором. За Основним договором, який буде укладений між Первісним кредитором та Новим кредитором, або фінансовою компанією, визначеною Новим кредитором, Первісний кредитор зобов'язується передати (відступити) на користь Нового кредитора наявні у нього Права вимоги, а Новий кредитор прийме (набуде) такі Права вимоги, що входять до Пулу активів, детальний опис якого міститься в Протоколі електронних торгів (який є невід'ємною частиною цього Договору) і зобов'язується сплатити Первісному кредитору грошову суму, визначену в п. 4.1.1. цього Договору, крім тієї частини прав вимоги, які прямо зазначені в п. 3.2. цього Договору.
У свою чергу, у п. 1.2. Попереднього договору встановлено, що Права вимоги частина прав вимоги, які виникнуть у Первісного кредитора в майбутньому та які будуть передані Новому кредитору згідно з основним договором, який сторони укладуть відповідно до п. 3.1. цього Договору, наявність та дійсність яких підтверджується відповідними договорами, що входять в Пул активів, детальний опис яких міститься в Протоколі електронних торгів №debtx_3908 (далі Протокол електронних торгів), який є частиною цього Договору, крім тих прав вимоги, перехід яких не відбувається та не відбудеться за цим Договором або Основним договором згідно з п.3.2. цього Договору.
Згідно п. 4.1. Попереднього договору, після укладання цього Договору, Новий кредитор зобов'язаний сплатити Первісному кредитору грошову суму у розмірі 202 000 000, 00 грн. без ПДВ (далі - Ціна відступлення), в якості передоплати протягом 5 робочих днів з дня (дати) підписання цього Договору. Зазначена Ціна відступлення зараховується у якості оплати за Права вимоги по Основному договору.
28.01.2020 TOB "Апогей" сплатив TOB "Фінансова оферта" Ціну відступлення Права вимоги за Попереднім договором у розмірі 202 000 000, 00 грн., що підтверджується банківською випискою (копія долучена до матеріалів справи).
У відповідності до ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 635 ЦК України встановлено, що істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Із зазначених норм права вбачається, що за попереднім договором сторони погоджують умови договору, який буде укладено в майбутньому і в який будуть включені уже визначені умови попереднього договору.
Згідно ч. 2 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 3 ст. 635 ЦК України встановлено, що зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Із зазначених норм права слідує, що за попереднім договором у сторін виникає обов'язок щодо укладення основного договору, а у разі не укладення такого, негативні наслідки пов'язані із вчиненням іншою стороною певних дій щодо виконання попереднього договору.
Зокрема, в даному випадку вбачається, що за Попереднім договором сторони погодили обов'язок щодо укладення основного договору, а також обов'язок ТОВ "Апогей" щодо оплати договору.
З огляду на вказане, вбачається, що для попереднього договору про відступлення права вимоги №1/240120 від 24.01.2020 року, нотаріальна форма не є обов'язковою, оскільки, така не вимагається до попереднього договору.
Крім того, навіть, якщо припустити, що законом ставилася б вимога щодо нотаріального посвідчення основного договору, то на момент укладення попереднього договору, основний договір, за яким передавалися права ще укладений не був, відповідно і обов'язків у сторін за основним договором, або вимог до форми попереднього договору, диктувати правила укладення, ставити вимоги, договір який ще не укладений, не може, оскільки він ще не існує.
Єдина вимога до сторін при укладенні попереднього договору, це дотримання вимог законодавства, що стосується укладення попередніх договорів.
Крім того, як вбачається із змісту Протоколу електронних торгів №debtx_8908 (надалі - Протокол), найменування активів (майна) лоту (склад лоту): пул активів, що складається з прав вимоги за кредитними договорами, що укладені із суб'єктами господарювання, фізичними особами, частина з яких знаходиться в заставі Національного банку України, майнових прав за кредитними договорами, права вимоги за якими перебували в заставі Національного банку України, інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб'єктами господарювання, та дебіторської заборгованості.
У відповідності до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою
Частиною 3 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, па підставі якого виникло, зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.:
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові коштикредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідно до Протоколу електронних торгів №debtx_8908 здійснювалось відступлення прав вимоги за кредитними договорами, Попередній правочин був укладений у простій письмовій формі.
Із наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що конкретизувавши більш детально умови договору, зокрема, ТОВ "Фінансова Оферта" та ТОВ "ФК "Монтале" 23.10.2020 уклали Договір про відступлення права вимоги та майнових прав, що був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лігун А.І. та зареєстрований в реєстрі за №11612, адже, за умовами вищезазначеного договору (п. 2.1.), за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває права, вимоги Первісного кредитора до позичальників, поручителів, іпотекодавні та заставодавців, зазначених у Додатках №1, 2, 3 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки та застави з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у Додатках №1, 2, 3 до цього Договору, надалі за текстом "Основні договори", надалі за текстом - "Права вимоги та майнові права".
Разом з тим, суд наголошує, що положеннями ч. 1 ст. 220 ЦК України, визначено, що саме у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Натомість, нормами діючими законодавства не передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення попереднього договору, у зв'язку з чим, в разі недотримання відповідної вимоги, такий правочин не є нікчемним, а є оспорюваним.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
В свою чергу, ч. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, викладеним вище спростовуються твердження позивача про нікчемність Попереднього договору.
Також, у позовній заяві позивач наголошувало на недійсності Додаткової угоди №1 та №2 від 02.10.2020 до Попереднього договору з підстав пропуску строків укладення таких.
Як вбачається із матеріалів справи, 24.01.2020 між ТОВ "Фінансова Оферта" як Первісним кредитором та ТОВ "Апогей" як Новим кредитором був укладений Попередній договір.
Відповідно до п. 3.1. Попереднього договору, Сторони зобов'язуються протягом 30 (тридцяти) днів з дня (дати) укладення цього Договору, укласти Основний договір на умовах, встановлених цим Договором.
В подальшому, 02.10.2020 між Сторонами було укладено Додаткову угоду №1 та №2 до Попереднього договору.
Відповідно до п. 3.1. Попереднього договору (у редакції Додаткової угоди №1 від 02.10.2020 року), сторони зобов'язуються не пізніше 31.10.2020 року укласти Основний договір на умовах, встановлених цим Договором.
Що стосується тверджень позивача про недійсність Додаткової угоди №1 та №2 від 02.10.2020 року до Попереднього договору, оскільки, на момент укладення відповідних додаткових угод, зобов'язання за Попереднім договором було припинено з огляду на положення ст. 635 ЦК України та з урахуванням того, що в 30-денний строк з моменту укладення Попереднього договору Основний договір укладений не був, то суд вказує наступне.
Згідно ч. 1 ст. 182 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), за попереднім договором суб'єкт господарювання-зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Частиною 2 ст. 182 ГК України встановлено, що попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.
Відповідно до ч. 5 ст. 182 ГК України, відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У свою чергу, ч. 1 ст. 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
За умовами ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Зі змісту викладеного вище вбачається конкуренція норм ГК України та ЦК України, а саме - положень ч. 1 ст. 182 ГК України та положень ч. 3 ст. 635 ЦК України в частині строку укладення основного договору.
В той час, відповідно до положень ст. 1 ГК України: "цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання".
У свою чергу, ч. 2 ст. 9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 року за №4-зп у справі №18/183-97 про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному".
Верховний суд неодноразово наголошував - спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання.
Враховуюче викладене вище, у відповідності до ч. 1 ст. 182 ГК України, сторони мали укласти Основний договір не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, тобто - до 24.01.2021 року.
Відтак, Додаткові угоди №1 та №2 від 02.10.2020 року до Попереднього договору укладені в межах строку дії зобов'язання Сторін, що полягало в укладенні Основного договору, що спростовує доводи позивача про їх недійсність, які покладені в основу позовної заяви.
Також, слід зазначити, що позивач не був стороною вищевказаних правочинів, відповідно стверджувати про їх дійсність або не дійсність, мають право сторони договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів того, що одна із сторін спірних правочинів, не визнавала або ж оспорювала факт укладення та дійсності намірів за попереднім договором та додатковими угодами до нього.
У спростування тверджень позивача, матеріали справи містять докази виконання сторонами попереднього договору, про що зазначалося вище (факт оплати).
Таким чином, з огляду на викладене вище, недійсність додаткових угод, на які посилається позивач, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.
Крім того, позивач у позовній заяві посилається на підробленість Договору відступлення прав вимог між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале" від 02.10.2020.
Як вбачається із умов Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2020, що був укладений між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале": цей Договір складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у трьох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із Сторін (пункт 8.11).
Отже, виходячи із вищезазначеної умови Договору від 02.10.2020, за результатами підписання відповідного договору ТОВ "ФК "Монтале" було (мало бути) вручено один із трьох примірників, що спростовує доводи позивача про те, що про існування такого договору ТОВ "ФК "Монтале" стало відомо після отримання від ТОВ "КУ "Інвестиційна" заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Крім того, такі доводи позивача також спростовуються й тим, що на підставі Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2020, відбулась заміна Сторони у Попередньому договорі (із ТОВ "Апогей" на ТОВ "ФК "Монтале"), що надало змогу Позивачу в подальшому набути на підставі Договору про відступлення прав вимоги та майнових прав від 23.10.2020 року, укладеному із ТОВ "Фінансова Оферта", ряд прав вимоги за Кредитними договорами.
Разом з тим, із матеріалів справи судом встановлено, що в рамках справи № 910/5056/22 про банкрутство ТОВ "ФК "Монтале", Господарським судом міста Києва було задоволено клопотання позивача і витребувано для огляду оригінал Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2020, укладений між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале".
У судовому засіданні 12.09.2022, в присутності представника ТОВ "ФК "Монтале" - адвоката О.В. Гурай-Рацун, Господарським судом міста Києва було оглянуто оригінал відповідного договору.
Таким чином, вищезазначені твердження позивача, що Договір про відступлення права вимоги від 02.10.2020 є підробленим, спростовуються встановленими судом обставинами.
Відтак, суд вказує, що оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, то за таких обставин, вказані твердження позивача містять лише припущення.
Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позов в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладений 02.10.2020 між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале" за яким ТОВ "Апогей" відступило ТОВ "ФК "Монтале" право вимоги первісного кредитора за попереднім договором про відступлення права вимоги №1/240120 від 24.01.2020 року є безпідставним та не доведеним, а тому суд в цій частині відмовляє в задоволенні позову.
Також, у позовній заяві ТОВ "Монтале" наголошувало на недійсності договорів, які були укладені за наслідками договору про відступлення прав вимоги від 02.10.2020 року, зокрема договір №1-22/22 від 22.02.2021 року між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "АРТФІНБРОК" та Договору №1-18/03 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань до ТОВ "ФК "Монтале" від 18.03.2021 між ТОВ "ФК "АРТФІНБРОК" та ТОВ "КУ "ІНВЕСТИЦІЙНА".
Разом з тим, такі доводи позивача, базувалися на факті доведеності недійсності правочину про відступлення прав вимоги від 02.10.2020, тобто, за наслідками недійсного правочину, усі інші укладені на підставі такого правочину не породжують жодних прав та обов'язків для сторін.
В той час, оскільки, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 02.10.2020, то за таких обставин, дійсність Попереднього договору № 1/240120 від 24.01.2020 та договору відступлення прав вимоги від 02.10.2020 свідчить й про дійсність наступних договорів відступлення прав вимоги.
Крім того, положення статті 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, а саме правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 в проваджені № 14-308цс18 йдеться про: «Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».
Тому, Договори № 1-22/02 від 22.02.2021 та №1-18/03 від 18.03.2021 є дійсними, доказів протилежного позивачем суду не надано.
Відтак, відсутні й правові підстави для задоволення позову в частині визнання недійсними договорів № 1-22/02 від 22.02.2021 року та №1-18/03 від 18.03.2021 року.
Що стосується обраного позивачем способу захисту, то суд вказує наступне.
В постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21 узагальнено висновки щодо застосування норм права під час розгляду справ про визнання недійсними договорів та обрання при цьому ефективного способу захисту.
Відповідно до ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (відповідні висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Частинами 1 та 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим.
Це означає наступне: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором, законом, судом у визначених законом випадках. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 статті 2 ГПК України (ч. 1 ст.2 ЦПК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України).
Близька за змістом позиція викладена у постанові об'єднаної палати КГС Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, відповідно до якої позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, адже не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Таким чином, з огляду на положення норм закону та актуальних висновків Верховного Суду, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги, укладений 02.10.2020 між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале", за яким ТОВ "Апогей" відступило ТОВ "ФК "МОНТАЛЕ" право вимоги первісного кредитора за Попереднім договором про відступлення права вимоги № 1/240120 від 24.01.2020, визнати недійсним Договір № 1-22/22 від 22.02.2021 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, укладений між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Артфінброк", згідно з яким ТОВ "Апогей" відступило ТОВ "ФК "Артфінброк" право вимоги до ТОВ "ФК "Монтале" за Договором про відступлення права вимоги від 02.10.2020 та визнати недійсним Договір № 1-18/03 від 18.03.2021 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, укладений між ТОВ "ФК "Артфінброк" та ТОВ "КУ "Інвестиційна" укладено, згідно з яким ТОВ "ФК "Артфінброк" відступило ТОВ "КУ "Інвестиційна" право вимоги до ТОВ "ФК "Монтале" за Договором про відступлення права вимоги від 02.10.2020 не є ефективним способом захисту, що у свою чергу є самостійною підставою для відмови в позові.
Згідно п. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положення чинного законодавства України передбачають можливість визнання спірних правочинів недійсними, а також, враховуючи ефективно обраний спосіб захисту, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовів.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтале" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОГЕЙ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Інвестиційна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Оферта" про визнання недійсними правочинів - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 08.07.2025
Суддя Сергій СТАСЮК