Справа № 165/1570/23 Провадження №11-кп/802/323/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
02 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.03.2023 року за №12023030520000201, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 06 лютого 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець селища міського типу Жовтневе міста Нововолинськ Волинської області, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , згідно ст.89 КК УКраїни не судимий,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з 06.02.2025 року, зарахувавши ОСОБА_7 у строк покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув'язнення з 06.03.2023 року до 05.02.2025 року включно з розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді взяття під варту до набрання вироком законної сили залишено обвинуваченому ОСОБА_7 без змін.
Стягнуто із обвинуваченого ОСОБА_7 в дохід держави 46128,78 гривень (сорок шість тисяч сто двадцять вісім) гривень 78 копійок судових витрат за проведення судових експертиз у провадженні.
Вироком суду вирішено долю арештованого майна та речових доказів.
Згідно вироку суду, 05.03.2023 року, у вечірню пору доби (точного часу органом досудового розслідування не встановлено), обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем свого проживання, в квартирі АДРЕСА_2 , під час словесного конфлікту зі своєю співмешканкою ОСОБА_9 , що раптово виник між ними на ґрунті ревнощів, керуючись метою умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій і передбачаючи їх наслідки, умисно наніс останній чисельні удари кулаками рук в обличчя та ногами в ділянку грудної клітки, живота, попереку, шляхом затоптування, чим спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді чисельної поєднаної травми тіла, а саме: синця на грудній клітці справа, в проекції якого є переломи ребер V, VI, VII, VII по умовній передній аксилярній лінії, розриву печінки в ділянці жовчного міхура в місці прикріплення зв'язок, розриву до серозної оболонки, порушення балочно-радіарної структури з поширеними деструктивними крововиливами в центральній зоні ушкодження; переломів ребер зліва III-IX по умовній передній аксилярній лінії з розповсюдженими, деструктивними вогнищевими та крупновогнищевими крововиливами в м'яких тканинах в проекціях навколо переломів; синців та саден в ділянках грудної клітки, живота та попереку, переломів ребер VII-XII зліва по умовній біляхребцевій лінії з розповсюдженими деструктивними вогнищевими та крупновогнищевими крововиливами в м'яких тканинах навколо переломів, сліпих розривів лівої легені, чисельних деструктивних крововиливів під плервою та в тканину лівої легені, в жировій клітковині лівої нирки, в навколонирковій тканині та підшлунковій залозі.
Смерть ОСОБА_9 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період часу з 01 години 40 хвилин по 03 годинну 40 хвилин, та наступила від шоку після отриманої чисельної поєднаної травми тіла, що підтверджується морфологічними ознаками цього, а саме - виявлені чисельні переломи ребер по трьох умовних лініях тіла з ушкодженням печінки з її розривом та крововтратою відповідно, зі сліпими розривами тканини лівої легені з крововтратою відповідно, з чисельними деструктивними крововиливами в легеню, в жирову клітковину лівої нирки, навколонаднирникову клітковину, підшлункову залозу та підтверджено гістологічно, а саме наявні «ознаки шокових реакцій у внутрішніх органах».
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.115 КК України, тобто вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (том 4 а.с.81-89).
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 вважає, що суд першої інстанції прийняв незаконне рішення та кваліфікував його дії не за тією статтею КК України, тому що не врахував попередні дії потерпілої, які мали вплив на його реакцію, поведінку та емоційний душевний стан, що і стало причиною невиправної трагедія.
Вказує на те, що не повністю пам'ятає події того вечора і це не із-за вживання спиртного, так як він випив небагато. Вважає, що образа, приниження і страх взяли над ним «верх», а тому в ту мить він не керував своїми діями, наносив тілесні ушкодження і не розумів що робить насправді, наміру навмисно вбити він не мав. Навпаки він хотів допомогти їй звільнитися від алкогольної залежності та збирався відправити її до реабілітаційного центру на лікування.
Звертає увагу колегії суддів на те, що він щиро розкаюється у вчиненому, визнав свою вину, але не в умисному вбивстві, а у скоєнні ним дій в стані сильного душевного хвилювання, що були спричинені приниженням його честі, гідності та будучи інфікованим на все життя тяжкими хворобами, що не дадуть йому змоги вже далі жити повноцінним життям.
При призначенні покарання просить врахувати те, що вже на протязі двох років він перебуває у СІЗО і протягом цього часу відвідує християнські зібрання із віруючими та покаявся, став на шлях виправлення.
Просить скасувати вирок від 06.02.2025 року та визнати його винним за ст.116 КК України (том 4 а.с.95-96).
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 вважає вирок суду незаконним внаслідок неправильного застосування судом закону про кримінальну відповідальність, зокрема, через невірну кваліфікацію дій обвинуваченого, внаслідок чого призначене йому покарання не відповідає тяжкості скоєного та особі обвинуваченого.
Звертає увагу на те, що у вчиненому ОСОБА_7 щиро кається, усвідомив протиправність своїх дій, шкодує що все так сталося, готовий нести відповідальність за злочин, передбачений ст.116 КК України. Зазначає, що сильне душевне хвилювання раптово виникло внаслідок негідної поведінки потерпілої, яка зраджувала його та вела аморальний спосіб життя.
Тому для з'ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання та вирішенні питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, у даному кримінальному провадженні призначалася судова амбулаторнапсихолого-психіатричнаекспертизастосовно ОСОБА_7 . Експертна комісія прийшла до висновку, що у ОСОБА_7 виявлялися в період, що відноситься до часу вчинення інкримінованого йому правопорушення, ознаки легко вираженого тривожно-депресивного стану. Суть змін зі сторони психіки була не така, щоб позбавляла його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Враховуючи досліджені в суді обставини, показання ОСОБА_7 , який зазначив, що він тривалий час зазнавав принижень з боку потерпілої, яка систематично зраджувала йому, перебувала у інтимних стосунках з його батьком, інфікувала його тяжкими інфекційними хворобами, вважає, що ці обставини привели до тривалого емоційного напруження ОСОБА_7 , яке в подальшому вилилось у протиправні дії щодо ОСОБА_9 , які суттєво вплинули на свідомість обвинуваченого та його поведінку, під час яких ОСОБА_7 не міг контролювати свої дії. А тому вважає, що суду необхідно було кваліфікувати дії ОСОБА_7 за ст.116 КК України.
Окрім цього, враховуючи пом'якшуючі вину обставини, а також особу обвинуваченого, який є не судимим, щиро розкаявся у скоєному, вважає за можливе виправлення та перевиховання ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, а тому просить суд звільнити його від відбування покарання з випробовуванням.
Просить вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 06.02.2025 року, яким ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.116 КК України, та призначити йому покарання у межах санкції зазначеної статті та звільнити його від відбування покарання на підставі ч.1 ст.75 КК України з випробуванням (том 4 а.с.98-105).
В судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_10 , хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження (том 4 а.с.144). Від нього на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілого ОСОБА_10 . Його неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційних скарг; думку обвинуваченого та його захисника, які апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити; прокурора, який заперечив доводи апеляційних скарг, просив вирок суду першої інстанції залишити без зміни; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів приходить на наступних висновків.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За приписами до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України, вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обвинувачений та захисник в поданих апеляційних доводах не погоджуються з вироком суду першої інстанції в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.115 КК України. Вказують, що напередодні події ОСОБА_7 тривалий час зазнавав принижень з боку потерпілої ОСОБА_9 , яка систематично зраджувала йому, зокрема перебувала у інтимних стосунках з його батьком, інфікувала його тяжкими інфекційними хворобами, а тому ці обставини привели до тривалого емоційного напруження ОСОБА_7 , яке в подальшому вилилось у протиправні дії щодо ОСОБА_9 , які суттєво вплинули на свідомість обвинуваченого та його поведінку, під час яких ОСОБА_7 не міг контролювати свої дії, а тому дії ОСОБА_7 слід перекваліфікувати на ст.116 КК України.
Зі змісту матеріалів кримінального провадження та мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції перевіряв в судовому засіданні доводи сторони захисту та обвинуваченого про перебування ОСОБА_7 у стані сильного душевного хвилювання та прийшов до обґрунтованого висновку, що вони повністю спростовуються сукупністю доказів, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у їх взаємозв'язку відповідно до приписів ст.94 КПК України.
Статтею 116 КК України передбачено відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
Необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст.116 КК України є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.
Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого що протікає швидко і бурхливо, та певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними. Для з'ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання, має проводитися судово-психіатрична експертиза.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано послався на висновок судової психолого-психіатричної експертизи № 126 від 05.04.2023 рокустосовнопідозрюваного ОСОБА_7 , відповідно до якого експерти вказують, що поведінка підекспертного на час делікту могла носити агресивний і деструктивний характер, супроводжуватись збудливістю, емоційним самонакручуванням, де контроль над емоціями та поведінкою, в значній мірі, був порушений суттєвим вживанням алкоголю. Враховуючи обставини справи, то емоційні переживання, на які посилався ОСОБА_7 (злість, образа, ревнощі), дійсно мали фруструюче особистість підґрунтя, але не сягали такого рівня вираженості, який би міг впливати на його здатність довільно регулювати власну поведінку і прогнозувати наслідки. Конфлікт мав певну динаміку і протяжність в часі. Як встановлено з показань обвинуваченого в суді, він співмешкав з потерпілою, будучи обізнаним про спосіб її життя, асоціальну поведінку в селищі, в тому числі щодо статевих взаємин з іншими особами. Як показав в суді обвинувачений, йому було відомо про те, що до ОСОБА_9 телефонували з лікарні, як до ВІЛ ініфікованої особи, але після цього він продовжував підтримувати з нею близькі взаємини. Як встановлено показаннями обвинуваченого, свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 обвинувачений, після вбивства ОСОБА_9 , вчиняв дії по приховуванню злочину, міркував з усвідомленням можливих негативних для нього наслідків. Експертами не зафіксовано специфічних для природніх емоційних станів (які пов'язують із сильним душевним хвилюванням) ознак прострації безпосередньо після делікту (як редукції енергетичного потенціалу), звуження свідомості, дезорієнтованості і нездатності до активних дій (оскільки продовжував з'ясовувати стосунки і завдавав побоїв, намагався приховати злочин), тощо. На думку експертів, можливі суперечності у показах підозрюваного, забування деяких важливих подій та обставин, суб'єктивізм у показах, можуть зумовлюватись його недостатньою відвертістю - як способом включення механізмів звичайного психологічного захисту та наявності, на час правопорушення, значного алкогольного сп'яніння. З врахуванням наведеного, комісія прийшла до висновку, що у ОСОБА_7 виявлялися в період, що відноситься до часу вчинення інкримінованого йому правопорушення, ознаки легко вираженого тривожно-депресивного стану. Суть змін зі сторони психіки була не така, щоб позбавляла його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. В період, що відноситься до часу вчинення інкриміновано йому правопорушення ОСОБА_7 перебував в стані алкогольної інтоксикації (простого алкогольного сп'яніння, а не паталогічного алкогольного чи наркотичного сп'яніння). Примінення примусових заходів медичного характеру він в даний час не потребує. Аналіз наявних у розпорядженні експертизи матеріалів справи і експериментально-психологічного обстеження не виявив у поведінці підекспертного ОСОБА_7 , на період яким цікавиться слідство, підстав для кваліфікації фізіологічного аффекту (том 2 а.с.96-99).
Так, в суді першої та апеляційної інстанцій обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував, що перебував в стані алкогольного сп'яніння, та спричинив потерпілій тілесні ушкодження через неправомірні, на йому думку, дії останньої.
Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений та потерпіла до даної події на протязі тривалого часу перебували у цивільному шлюбі, мешкали разом в квартирі, де відбулась подія кримінального правопорушення. Між ними виникали нетривалі сварки на ґрунті зловживання потерпілою алкогольними напоями та зрадою з іншими чоловіками, які закінчувались примиренням. В день події кримінального правопорушення 05.03.2023 року вночі між обвинуваченимОСОБА_7 та потерпілоюОСОБА_9 , які перебували в стані алкогольного сп'яніння відбувся черговий конфлікт (словесної перепалки) щодо поведінки останньої (чергової зради з ОСОБА_13 ), під час якого обвинувачений ОСОБА_7 неодноразово наносив потерпілій удари руками та ногами в різні частини тіла. Пізніше до нього прийшов його бітько, який допоміг помити ОСОБА_9 у ванній кімнаті, після чого батько її одягнув і посадив на підлозі в коридорі квартири. Самі в цей час в кухні пили чай. Він з батьком задрімали за столом в кухні, а коли його розбудив батько, то сказав, що ОСОБА_9 померла, була вже холодна. ОСОБА_7 злякався та прийняв рішення, що труп ОСОБА_14 треба винести з квартири і закопати, щоб заховати сліди злочину. ОСОБА_7 замотав тіло в коврик з коридора, зав'язав мотузкою, кинув на плече і сам поніс до терикону колишньої шахти номер шість. Нікого по дорозі не зустрічав, положив тіло, закрив гілкою з дерева і пішов додому. Вранці ОСОБА_7 зателефонував до ОСОБА_11 і сказав, що якщо будуть запитувати ОСОБА_15 , то щоб він відповів що її не бачив, бо вона напередодні автобусом поїхала у ОСОБА_16 , ніби ОСОБА_7 її туди відправив. Батько в цей же день зателефонув в поліцію і повідомив про все, що сталося. ОСОБА_7 цього ж дня було затримано.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що обвинувачений в судовому засіданні як суду першої так і апеляційної інстанцій вину визнав, але не в умисному вбивстві, при цьому підтвердив, механізм та кількість заподіяних тілесних ушкоджень потерпілій, які зазначені в обвинувальному акті. Також обвинувачений підтвердив, що потерпіла померла у квартирі, після чого він холоднокровно замотав її тіло в коврик і виніс до терикону колишньої шахти номер шість. При цьому він не надавав потерпілій медичну допомогу, також не викликав до останньої швидку допомогу, про свій злочин поліцію не повідомив.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про умисел обвинуваченого врахував сукупність всіх обставин вчиненого ним діяння, а саме спосіб, багаточислену кількість ударів, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій обвинуваченого, поведінку обвинуваченого та потерпілої, що передувала вбивству та поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, їх стосунки.
При перевірці матеріалів кримінального провадження апеляційним судом установлено, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій за ч.1 ст.115 КК України судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у вироку відповідно до ст.374 КПК України наведено докладні мотиви.
За матеріалами провадження місцевим судом ретельно перевірено доводи сторони захисту щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ст.116 КК України. Зазначені в судовому рішенні мотиви про визнання цих доводів безпідставними, апеляційний суд вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів, які б викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, на яких ґрунтується обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності.
Свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував, дослідив і проаналізував показання обвинуваченого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
На підтвердження встановлених обставин щодо винуватості обвинуваченого, крім вище наведених показань, судом першої інстанції також враховано дані, що, зокрема, містяться у наступних доказах:
-протокол огляду місця події від 06.03.2023 року (том 1 а.с.118-133);
-постанова про визнання предметів речовими доказами та передачу їх на зберігання від 06.03.2023 року (том 1 а.с.134-135);
-протокол огляду приміщення від 06.03.2023 року (том 1 а.с.146-159);
-постанова про визнання предметів речовими доказами та передачу їх на зберігання від 06.03.2023 року (том 1 а.с.163-167);
-протокол огляду трупа від 06.03.2023 року (том 1 а.с.176-190);
-постанова про визнання предметів речовими доказами та передачу їх на зберігання від 07.03.2023 року (том 1 а.с.191-192);
-протокол огляду місцевості від 06.03.2023 року (том 1 а.с.196-198);
-постанова про визнання та приєднання речових доказів від 07.03.2023 року (том 1 а.с.199-200);
-протокол огляду приміщення від 06.03.2023 року (том 1 а.с.207-214);
-постанова про визнання та приєднання речових доказів від 07.03.2023 року (том 1 а.с.215-216);
-протокол проведення слідчого експерименту від 06.03.2023 року (том 1 а.с.221-235);
-протокол огляду предметів від 06.03.2023 року (том 1 а.с.236-238);
-постанова про визнання матеріальних об'єктів речовими доказами та передачу їх на зберігання від 06.03.2023 року (том 1 а.с.239-240);
-протокол добровільної видачі та огляду речей від 06.03.2025 року (том 1 а.с.242-246);
-постанова про визнання та приєднання до провадження речових доказів від 06.03.2023 року (том 1 а.с.247-248);
-постанова про відібрання зразків для проведення експертизи від 06.03.2023 року (том 1 а.с.251);
-протокол отримання зразків для експертизи від 06.03.2023 року (том 1 а.с.252);
-висновок експерта № 23 від 09.03.2023 року (том 2 а.с.2);
-протокол огляду предметів від 06.03.2023 року (том 2 а.с.4-7);
-постанова про визнання матеріальних об'єктів речовими доказами та передачу їх на зберіганання від 06.03.2023 року (том 2 а.с.8-9);
-протокол добровальної видачі та огляду речей від 06.03.2023 року (том 2 а.с.1019);
-постанова про визнання предметів речовими доказами та передачу їх на зберігання від 07.03.2023 року (том 2 а.с.20-21);
-постанова про відібрання зразків для проведення експертизи від 06.03.2023 року (том 2 а.с.24);
-протокол отримання зразків для експертизи від 06.03.2023 року (том 2 а.с.25);
-постанова про відібрання зразків для проведення експертизи від 06.03.2023 року (том 2 а.с.33);
-протокол отримання зразків для експертизи від 06.03.2023 року (том 2 а.с.34);
-постанова про визнання предметів речовими доказами та передачу їх на зберігання від 06.03.2023 року (том 2 а.с.42-43);
-протокол №15/3 медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння від 06.03.2023 року (том 2 а.с.53);
-висновок експерта № 25 від 30.03.2023 року (том 2 а.с.55);
-висновок експерта №19 від 21.04.2023 року (том 2 а.с.80-89);
-протокол огляду предмету від 21.03.2023 року (том 2 а.с.101-108);
-висновок експерта № СЕ-19/103-23/3254-БД від 24.04.2023 року (том 2 а.с.113-123);
-висновок експерта № СЕ-19/103-23/3256-БД від 27.04.2023 року (том 2 а.с.129-138);
-висновок експерта № СЕ-19/103-23/3258-БД від 27.04.2023 року (том 2 а.с.144-152);
-висновок експерта № СЕ-19/103-23/3255-БД від 27.04.2023 року (том 2 а.с.158-165);
-постанова про визнання об'єктів як речових доказів та передачу їх на зберігання від 27.04.2023 року (том 2 а.с.167-168);
-протокол огляду речей від 21.03.2023 року (том 2 а.с.173-175);
-постанова про передачу речових доказів на зберігання від 21.03.2023 року (том 2 а.с.176);
-протокол огляду речей від 21.03.2023 року (том 2 а.с.177-189);
-постанова про визнання об'єктів як речових доказів та передачу їх на зберігання від 21.03.2023 року (том 2 а.с.190);
-протокол огляду речей від 21.03.2023 року (том 2 а.с.191-192);
-постанова про передачу речових доказів на зберігання від 21.03.2023 року (том 2 а.с.193);
-протокол огляду речей від 21.03.2023 року (том 2 а.с.194-209);
-постанова про передачу речових доказів на зберігання від 21.03.2023 року (том 2 а.с.210);
-протокол огляду речей від 21.03.2023 року (том 2 а.с.211-212);
-постанова про передачу речових доказів на зберігання від 21.03.2023 року (том 2 а.с.213);
-протокол огляду речей від 21.03.2023 року (том 2 а.с.214-220);
-постанова про визнання об'єктів як речових доказів та передачу їх на зберігання від 21.03.2023 року (том 2 а.с.221);
-протокол огляду речей від 21.03.2023 року (том 2 а.с.222-229);
-постанова про визнання об'єктів як речових доказів та передачу їх на зберігання від 21.03.2023 року (том 2 а.с.230);
-протокол отримання зразків для експертизи від 29.03.2023 року (том 2 а.с.249-251);
-акт №42/к від 24.03.2023 року (том 3 а.с.2);
-висновок експерта №8/ц від 12.04 2023 року (том 3 а.с.6-9);
-висновок експерта №9/ц від 17.04 2023 року (том 3 а.с.13-16);
-постанова про визнання об'єктів як речових доказів та передачу їх на зберігання від 12.04.2023 року (том 3 а.с.17);
-висновок експерта №19/і від 13.04.2023 року (том 3 а.с.21-23);
-висновок експерта №21/і від 21.04.2023 року (том 3 а.с.27-32);
-протокол огляду предметів від 05.04.2023 року (том 3 а.с.34-37);
-постанова про передачу речових доказів на зберігання від 05.04.2023 року (том 3 а.с.38);
-протокол огляду місця події від 07.04.2023 року (том 3 а.с.40-43);
-постанова про визнання об'єктів як речових доказів та передачу їх на зберігання від 07.04.2023 року (том 3 а.с.44);
-протокол отримання зразків для експертизи від 07.04.2023 року (том 3 а.с.47);
-протокол проведення слідчого експерименту від 07.04.2023 року (том 3 а.с.48-52);
-протокол огляду предметів від 10.04.2023 року (том 2 а.с.54-60);
-постанова про передачу речових доказів на зберігання від 10.04.2023 року (том 3 а.с.61-62);
-висновок експерта №22/і від 26.04.2023 року (том 3 а.с.66-70);
-постанова про визнання об'єктів як речових доказів та передачу їх на зберігання від 26.04.2023 року (том 3 а.с.71-72);
-протокол огляду предметів від 10.04.2023 року (том 2 а.с.73-76);
-постанова про передачу речових доказів на зберігання від 10.04.2023 року (том 3 а.с.77);
-висновок експерта №36-МК від 11.05.2023 року (том 3 а.с.209-212);
Місцевий суд з достатньою повнотою перевірив всі доводи сторони захисту в судовому засіданні, виклав критичний аналіз окремих доказів. У своїх висновках суд першої інстанції навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і доводи, викладені стороною захисту та обвинуваченого в апеляційних скаргах, були предметом дослідження під час судового розгляду, вони отримали об'єктивну та належну оцінку в судовому рішенні, з якою погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Також, суд дотримався вимог ст.10 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання сторін кримінального провадження вирішені судом у відповідності до вимог КПК України.
Суд першої інстанції, з'ясувавши передбачені ст.91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_7 отримано в порядку, визначеному КПК України, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст.84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні.
Вищенаведені докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони є належними, допустимими та достатніми.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази та дав їм у сукупності належну оцінку, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що досліджені, судом першої інстанції докази, з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено, як подію кримінальних правопорушень саме в тому об'ємі, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_7 .
Що стосується доводів апелянтів, що суд першої інстанції при обранні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , не врахував неправомірну поведінку потерпілої та призначив обвинуваченому надто суворе покарання, що також є підставою для скасування вироку, то суд апеляційної інстанції також вважає їх неслушними виходячи із наступного.
Відповідно до ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене не кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При цьому, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочиніві спричинив смерть потерпілої, дані про особу винуватого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, але в силу статті 89 КК України, є несудимим (том 2 а.с.62), його молодий вік - ІНФОРМАЦІЯ_1 , стан здоров'я - з 2013 року перебуває на обліку у лікаря нарколога з приводу вживання опіоїдів (том 2 а.с.69), у лікаря психіатра на обліку не знаходиться, за допомогою не звертався (том 2 а.с.70, 71), негативно характеризується по місцю проживання (том 2 а.с.64) та має задовільну характеристику з місця попереднього ув'язнення, де перебуває з моменту затримання особи, підозрюваної у злочині, тобто з 06.03.2023 року (том 2 а.с.67).
До обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції, незважаючи на заперечення щодо кваліфікації неправомірних дій, відніс щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю злочину, з моменту затримання визнавав свою вину, щиро каявся, в суді висловлює щирий жаль за вчинене, повністю усвідомив протиправність своїх дій та покаявся, пройшовши біблійний курс «Пережити дотик Ісуса» та «Слухати голос Ісуса», що підтвердив сертифікатами від 30.08.2024 та 30.01.2025 року (том 4 а.с.61,77).
До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, суд першої інстанції відніс вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Суд апеляційної інстанції вважає правильними вказані висновки суду першої інстанції щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції ч.1 ст.115 КК України, оскільки одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством, як однією з його форм, а включає інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Вимога додержувати справедливості при призначенні кримінального покарання, закріплена у ст.10 Загальної декларації прав людини 1998 року (рішення Генеральної Асамблеї ООН 10.12.1948 року), ст.14 Міжнародного акту про громадянські та політичні права 1966 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно ч.1 ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Формою державного захисту життя та особистої недоторканості людини є встановлення кримінальної відповідальністі за злочини проти життя і здоров'я.
Що стосується розміру призначеного обвинуваченому покарання, то суд апеляційної інстанції зазначає, що він обраний ближче до мінімальної санкції ч.1 ст.115 КК України, яка передбачає покарання у виді позбавлення волі від 7 до 15 років.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження, в тому числі і матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 встановлено, що суд першої інстанції при призначенні йому покарання зазначених вимог закону дотримався у повному обсязі, і підстав для скасування чи зміні вироку в цій частині за доводами апеляційної скарги сторони захисту, колегія суддів не вбачає.
Таким чином доводи апеляційних скарг про скасування вироку в частині доведеності винуватості обвинуваченого, кваліфікації його дій та призначеного покарання, визнання його винним за ст.116 КК України, із призначенням йому покарання у виді позбавлення волі та звільненням від відбування покарання, або зміні призначеного покарання за ч.1 ст.115 КК України, не мають під собою підґрунтя та не підлягають задоволенню.
Істотних порушень вимог кримінального та кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції не встановлено, оскаржуваний вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим судовим рішенням, а тому відсутні підстави для безумовного скасування або зміни вироку.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 06.02.2025 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України Волинський апеляційний суд,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 06 лютого 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий:
Судді: