Справа № 577/3484/25
Провадження № 2-а/577/73/25
04 липня 2025 року
Суддя Конотопського міськрайонного суду Сумської області Кравченко В.О. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження в справі,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просить скасувати постанову АП № 3925 від 07.02.2025 року, винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , про притягнення до адмінвідповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП з накладенням стягнення в розмірі 17000,00 грн. (далі по тексту Постанова), а провадження у справі закрити за відсутністю події і складу адмінправопорушення. Крім того, ставиться питання про відшкодування судових витрат.
На обґрунтування у позові вказано, що 09.06.2025 року позивачу стало відомо про відкриття відносно нього виконавчого провадження за Постановою АП № 3925 від 07.02.2025 року, винесеною ІНФОРМАЦІЯ_3 . У оскаржуваній Постанові вказано, що 31.01.2025 року було встановлено факт вчинення ОСОБА_1 адмінправопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, оскільки останній в особливий період під час мобілізації не оновив персональні дані в ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу першого частини першої та абзацу другого частини третьої статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також вимоги абзацу третього частини десятої статті 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позивач зазначає, що оскаржувана постанова виносилась без його присутності, у зв'язку з чим був позбавлений можливості надати пояснення та скористатися правовою допомогою, а тому просить поновити процесуальний строк на подання адмінпозову.
Крім того, вказує, що вказаний документ не містить:
- посилання на належні та допустимі докази, підтверджуючі його вину у вчиненні адмінправопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП та порушення ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також абзацу третього ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- доказів на підтвердження отримання ним виклику до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оновлення даних та складання за даним фактом стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення;
- підтверджень неможливості позивача самостійно отримати з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, його персональних даних шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Вважає, що сам по собі протокол, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адмінправопорушення.
До того ж ОСОБА_1 звертає увагу, що спірна постанова йому не вручалася та не надсилалася, а тому на нього неправомірно накладений штраф у подвійному розмірі у відповідності до ст. 308 КУпАП.
Ухвалою суду від 17.06.2025 року по справі відкрито провадження та, враховуючи норми ст.ст. 274, 279 ЦПК України, постановлено розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивачу ОСОБА_1 вказана ухвала направлена на адресу, зазначену у позовній заяві (а.с. 44).
Начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 надіслав заяву про заперечення позовних вимог (а.с. 45), до якої додав матеріали, на підставі яких ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності.
Суд, дослідивши представлені докази дійшов наступного висновку.
Щодо поновлення строку звернення до суду.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
За правилами частин 1, 3 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, визначальним для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом є встановлення часу з якого особа була обізнана про порушення її прав, свобод та інтересів, а також поважність причин несвоєчасного звернення.
Позивач стверджує, що про наявність Постанови дізнався лише 09.06.2025 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, а вже 12.06.2025 року, тобто у визначений законодавцем десятиденний строк, звернувся до суду з позовом (а.с. 1). Ці доводи відповідачем жодним чином не спростовані, а тому заява про поновлення строку звернення до суду підлягає задоволенню.
Перевіривши законність оскаржуваної Постанови, суд дійшов такого висновку.
Положеннями ст. 9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС).
Статтями 74-76 КАС регламентовано, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За положеннями частини другої статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Це означає, що наведена норма Закону встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.
Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 9 КУпАП закріплено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами І посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно Постанови АП № 3925, яка є предметом судової перевірки, ОСОБА_1 притягнуто до адмінвідповідальності за те, що, мовою оригіналу: «31.01.2025 року було встановлено факт адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП громадянина ОСОБА_1 , який в особливий період під час мобілізації не оновив персональні військово-облікові дані в ІНФОРМАЦІЯ_5 (розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ), відповідно до вимог частини першої статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Громадянин ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу першого частини першої та абзацу другого частини третьої статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також вимоги абзацу третього частини десятої статті 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 31-32).
З наданого відповідачем протокола № 3925 про адміністративне правопорушення від 31.01.2025 року, складеного начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 вбачається, що останній, в особливий період, під час мобілізації, вчинив адміністративне правопорушення, а саме, мовою оригіналу: «31.01.2025 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ) було виявлено, що громадянин ОСОБА_1 порушив правила військового обліку призовників і військовозобов'язаних, визначені у частині 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також Правила військового обліку призовників і військовозобов'язаних, визначені пунктом 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», визначених у додатку 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого Постановою КМУ від 30.12.2022 року № 1487. А саме: не оновив персональні військово-облікові дані» (а.с. 47-48).
Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачена відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
Згідно зі ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За положеннями ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначається, зокрема місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення.
На порушення наведеної норми у протоколі не розкрита суть правопорушення, оскільки зазначено, що ОСОБА_1 не оновив персональні військово-облікові дані, при цьому які саме дані не оновлені - не вказано.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Згідно з Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року оголошено про проведення загальної мобілізації.
У відповідності до положень ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до абзацу 1-3 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно вимог абзацу першого ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), а відповідно до абзацу другого частини третьої ст. 22 - з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
За положеннями ч. 1 ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі ЗУ № 1951-VIII від 16 березня 2017 року), Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основним завданням Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.
Відповідно до ч. 8 ст. 5 вказаного Закону органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи Служби зовнішньої розвідки України та розвідувального органу Міністерства оборони України.
Згідно ч. 1 ст. 6 ЗУ № 1951-VIII від 16 березня 2017 року до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема: місце проживання та місце перебування; відомості про сімейний стан особи та членів її сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), а також дітей); відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи) (ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів»).
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 13 ЗУ № 1951-VIII від 16 березня 2017 року, для формування бази даних Реєстру Центральна виборча комісія, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подають шляхом електронної взаємодії Держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 ЗУ № 1951-VIII від 16 березня 2017 року, актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Таким чином, виходячи з вищевказаних норм Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», інформацію, яку не обновив позивач, відповідач повинен отримати від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді.
Дослідивши наявні докази, оцінивши їх за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210 КУпАП не була доведена «поза розумним сумнівом».
За положеннями ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами. За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Підсумовуючи наведене, враховуючи ненадання доказів відповідачем на спростування доводів ініціатора звернення, суд дійшов висновку про скасування Постанови АП № 3925 від 07.02.2025 року та закриття провадження у справі за відсутності події та складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП за якою ОСОБА_1 був притягнутий до відповідальності з накладенням стягнення в розмірі 17000 грн.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
При цьому, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат понесених позивачем суд зазначає таке.
Статтею 139 КАС унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати складаються, зокрема із судового збору.
Позивачем при подачі позову був сплачений судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп. та 908 грн. 40 коп. за заяву про забезпечення позову, які підлягають відшкодуванню суб'єктом владних повноважень, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Керуючись: ст.ст. 286, 72-77, 139, 271, 272 КАС України, ст.ст. 9, 210-1, 251КУпАП,-
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення АП № 3925 від 07.02.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адмінвідповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП і накладення штрафу в розмірі 17000 грн., винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , а провадження у справі закрити за відсутності події та складу правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат 1514 грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня складання.
Суддя Кравченко В. О.