Справа № 607/15905/24Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я.
Провадження № 22-ц/817/616/25 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
26 червня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,
секретар - Гичко К.С.
з участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гнат Надії Андріївни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2025 року, ухвалене суддею Герчаківською О.Я. у цивільній справі №607/15905/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та спростування інформації,
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в інтернет-виданні «Politerno» та підконтрольних соціальних мережах, які здійснюють висвітлення «соціально- політичних новин» та головним редактором якого є ОСОБА_3 , була розміщена публікація в розділі «Розслідування» щодо ОСОБА_1 (далі - позивач), його сім'ї та діяльності у вигляді статті під назвою «Дорожня мафія Тернопільщини. Керівник Служби відновлення віддав понад 38 мільйонів колишній фірмі свого батька». Дана стаття містить наступні висловлювання:
-«компанією ОСОБА_4 , при цьому нині ТОВ «Спец-буд стандарт» переписане на Петра Франковича Зембу, відомого в Скалаті підприємця. ОСОБА_5 є односельчанином ОСОБА_4 по Новосілці, яка вказана місцем народження й самого керівника служби відновлення ОСОБА_6 »;
-« ОСОБА_7 до свого призначення у Службу автомобільних доріг в 2020 році працював у поліції. Згідно даних з судового реєстру, під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого, ОСОБА_7 брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів на підрядах «Техно-буд-центру». Саме в цей час фірма його батька підробляла на субпідрядах у фігуранта кримінальної справи, яку він же і розслідував. Кримінальна справа проти компанії ОСОБА_8 стала кар'єрним трампліном для старшого оперуповноваженого Національної поліції ОСОБА_6 »;
-«мати ОСОБА_6 - ОСОБА_9 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_10 »;
-«Тож, як бачимо, «боги» змилостивилися й віддячили вірному ОСОБА_11 - дозволили й навіть підіграли в отриманні замовлення на близько мільйон доларів. «Навіть собаки їдять ті крихти, що падають зі столу їхнього хазяїна».
Назва статті та вказані виловлювання містять інформацію, яка є недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 .
На офіційній сторінці сайту «Politerno» зазначено, що єдина відповідальна (контактна) особа - головний редактор: ОСОБА_2 .
Позивач звертався до відповідача із вимогою щодо спростування інформації викладеної у статті із повідомленням того факту, що практично уся інформація у публікації є недостовірною, абсурдною, а опубліковані дані не мають нічого спільного з дійсністю. Проте, відповідачем було проігноровано вказане звернення, незважаючи на його отримання, та жодних дій щодо спростування викладеної інформації вчинено не було.
У зв'язку із наведеним, ОСОБА_1 просив суд:
-визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 , вищезазначену інформацію, поширену відповідачем;
-зобов'язати ОСОБА_2 , головного редактора «Politerno» спростувати поширені ним недостовірні відомості, викладені у статті «Дорожня мафія Тернопільщини. Керівник Служби відновлення віддав понад 38 мільйонів колишній фірмі свого батька».
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гнат Н.А. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд безпідставно визнав поширену відповідачем інформацію оціночними судженнями, хоча вона має характер фактичних тверджень, що підлягають перевірці на достовірність. Стаття містить неправдиву інформацію, яка дискредитує позивача як посадову особу та завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації. Судом не враховано докази, які підтверджують недостовірність поширених відомостей, зокрема щодо зв'язку з підприємством, участі у розслідуваннях, а також неправдивих відомостей про членів сім'ї.
У відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Воробйов Є.Л. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Вказує, що поширена інформація має ознаки оціночних суджень, а не фактичних тверджень. Висловлювання у статті не містять прямої вказівки на позивача, базуються на публічно доступних джерелах і відображають суб'єктивну думку автора, яка не підлягає доказуванню. Також наголошено, що позивач як публічна особа повинен бути готовим до підвищеного рівня критики.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Гнат Н.А., яка доводи апеляційної скарги підтримала, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Воробйова Є.Л., який проти задоволення апеляційної скарги заперечив та вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані висловлювання мали характер оціночних суджень, які не підлягають спростуванню, позивач не довів недостовірність поширених фактів.
Зокрема, суд прийшов до переконання, що :
- назва публікації є узагальненням опрацьованого відповідачем матеріалу, оцінкою його змісту та підпадає під визначення оціночних суджень;
-інформація “компанією ОСОБА_4 , при цьому нині ТОВ «Спец-буд стандарт» переписане на Петра Франковича Зембу, відомого в Скалаті підприємця. ОСОБА_5 є односельчанином Григорія Довгошиї по Новосілці, яка вказана місцем народження й самого керівника служби відновлення ОСОБА_6 » є оцінкою автора публікації зміни керівництва ТОВ «Спец-буд стандарт», автор описує ОСОБА_4 як колишнього керівника цього підприємства, що є правдивою інформацією. Позивач не довів, яким чином ця інформація стосується безпосередньо його немайнових прав та принижує його честь і гідність; інші висловлювання не стосуються позивача, є оціночними судженнями;
-інформація « ОСОБА_7 до свого призначення у Службу автомобільних доріг в 2020 році працював у поліції. Згідно даних з судового реєстру, під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого, ОСОБА_7 брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів на підрядах «Техно-буд-центру». Саме в цей час фірма його батька підробляла на субпідрядах у фігуранта кримінальної справи, яку він же і розслідував. Кримінальна справа проти компанії ОСОБА_8 стала кар'єрним трампліном для старшого оперуповноваженого Національної поліції ОСОБА_6 » оцінювалася судом на предмет правдивості та достовірності і судом встановленго, що ця інформація містить як правдиву інформація, так і оціночні судження автора щодо причин кар»єрного росту позивача, частина цієї інформації є відтворенням без спотворень інших публікацій, що наявні у вільному доступі у мережі Інтернет;
-інформація «мати ОСОБА_6 - ОСОБА_9 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_10 » відсутня в оригіналі цієї публікації, судом оглядався оригінал публікації в мережі Інтернет за вищевказаним посиланням;
-інформація «Тож, як бачимо, «боги» змилостивилися й віддячили вірному ОСОБА_11 - дозволили й навіть підіграли в отриманні замовлення на близько мільйон доларів. «Навіть собаки їдять ті крихти, що падають зі столу їхнього хазяїна» - ця частина інформації є оціночними судженнями в межах допустимої критики вчинків посадової особи чи її діяльності.
Колегія суддів погоджується за таким висновком суду з огляду на наступне.
Обставини справи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 інтернет виданням «Politerno» в особі ОСОБА_2 була розміщена в розділі «Розслідування» публікація - стаття під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Вказана публікація наявна в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач оскаржує наступну інформацію з публікації з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме:
-назву публікації - заголовок: « ІНФОРМАЦІЯ_2 »;
-«компанією ОСОБА_4 , при цьому нині ТОВ «Спец-буд стандарт» переписане на ОСОБА_12 , відомого в Скалаті підприємця. ОСОБА_5 є односельчанином ОСОБА_4 по Новосілці, яка вказана місцем народження й самого керівника служби відновлення ОСОБА_6 »;
-« ОСОБА_7 до свого призначення у Службу автомобільних доріг в 2020 році шрацював у поліції. Згідно даних з судового реєстру, під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого, ОСОБА_7 брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів на підрядах «Техно-буд-центру». Саме в цей час фірма його батька гдробляла на субпідрядах у фігуранта кримінальної справи, яку він же і розслідував. Кримінальна справа проти компанії ОСОБА_8 стала кар'єрним трампліном для старшого оперуповноваженого Національної поліції ОСОБА_6 »;
-«мати ОСОБА_6 - ОСОБА_9 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_10 »;
-«Тож, як бачимо, «боги» змилостивилися й віддячили вірному ОСОБА_11 - дозволили й навіть підіграли в отриманні замовлення на близько мільйон доларів. «Навіть собаки їдять ті крихти, що падають зі столу їхнього хазяїна».
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року в справі № 486/1112/16-ц (провадження № 61-16970св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21 (провадження № 61-4435св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від13 березня 2024 року в справі № 712/10999/22 (провадження № 61-13517св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 752/30879/21 (провадження № 61-4554св24)).
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц , постанову Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 536/911/21, постанову Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 752/30879/21).
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №753/13197/18 зазначено, що: «недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №753/13197/18 вказано, що: «суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19.
За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку».
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №751/3058/17 зазначено: «у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться в Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
У рішенні від 07 лютого 2012 року у справі «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, не відома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.
Разом з цим в таких справах, як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких ішлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
За результатом аналізу вказаних рішень можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики».
У постанові від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 Верховний Суд зробив висновок про те, що публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодилися на таку увагу. Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Межа допустимої критики стосовно публічної особи є ширшою, ніж стосовно приватної особи. На відміну від останньої, перша неминуче та свідомо йде на те, щоб усі її слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-центр» проти України», заява № 16695/04).
Діяльність публічної особи є об'єктом підвищеного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого, - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.
Отже, ОСОБА_1 перебуває на посаді керівника Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Тернопільській області, тому межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою. Позивач як публічна особа повинен був усвідомлювати, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватися у формі, яка не є обов'язково приємною для нього, навіть шокуючою; він мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для нього.
Колегія суддів зазначає, що хоча опублікована відповідачем інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями.
Колегія суддів, проаналізувавши зміст спірної публікації, погоджується з висновками суду першої інстанції. Викладена в оспорюваній публікації інформація є оціночними судженнями, які згідно з чинним законодавством України та практикою ЄСПЛ не підлягають спростуванню чи доказуванню їх достовірності.
Так, заголовок публікації: «Дорожня мафія Тернопільщини. Керівник Служби відновлення віддав понад 38 мільйонів колишній фірмі свого батька» є журналістською гіперболою, яка використовується з метою привернення уваги читача та виражає критичну думку автора щодо управлінських рішень публічної особи - позивача. Формулювання «дорожня мафія» не є юридичною категорією та не містить обвинувачення у вчиненні конкретного злочину. Посилання на суму в 38 мільйонів також не містить недостовірного факту, оскільки позивач не надав жодного документального спростування щодо сум обсягів замовлень, які отримувала відповідна компанія. Отже, заголовок носить оціночний характер.
« ОСОБА_13 … нині ТОВ «Спец-буд стандарт“ переписане на ОСОБА_14 … який є односельчанином ОСОБА_4 …» - цей фрагмент статті містить елементи фактичних тверджень щодо складу учасників та засновників юридичних осіб, однак позивач не довів їх недостовірності. При цьому акцент на родинно-соціальні зв'язки (односельчанство) має суб'єктивно-оціночний характер, і навіть за умови достовірності таких зв'язків - не порушує прав позивача.
Висловлювання «під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого ОСОБА_7 брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів на підрядах “Технобудцентру. Саме в цей час фірма його батька підробляла на субпідрядах у фігуранта кримінальної справи, яку він же і розслідував. Кримінальна справа проти компанії ОСОБА_8 стала кар'єрним трампліном для старшого оперуповноваженого Національної поліції Миколи Довгошиї…» - зазначене формулювання містить як правдиву інформацію, так і оціночні судження автора з приводу кар»єрного росту позивача.
Так, суд першої інстанції встановив, що позивач дійсно працював оперуповноваженим поліції та за дорученням слідчого мав можливість виконувати тимчасовий доступ до речей та документів юридичної особи ТОВ “Технобудцентр» у межах кримінального провадження №42017211180000025 від 25.04.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, що підтверджується ухвалою слідчого судді від 15.07.2019 року у справі №607/15077/19.
Вказаною ухвалою оперуповноваженому УЗЕ в Тернопільській області ДЗЕ НПУ ОСОБА_1 надано дозвіл на тимчасовий доступ до визначеного ухвалою переліку речей та документів, що зберігаються у ТОВ “Технобудцентр».
Отже, зазначене формулювання містить як правдиву інформацію, так і оціночні судження автора з приводу кар»єрного росту позивача, критичну оцінку автора статті щодо ймовірного конфлікту інтересів, що базується на аналізі обставин, відомих із публічних джерел, та не містить перевірюваних фактичних тверджень про конкретні неправомірні дії позивача, а натомість виражає суб'єктивне бачення та інтерпретацію ситуації автором.
При цьому суд першої інстанції вірно врахував, що вказана інформація не є новою, а відтворенням без спотворення іншої публікації онлайн медіа “Наші гроші», яка мала місце 16 червня 2020 року, є у вільному доступі у мережі Інтернет, і яку позивач не оскаржував.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не розслідував будь-якого кримінального провадження відносно ТОВ “ТЦБ», оскільки не перебував на посаді слідчого, оперативні працівники не здійснюють повноваження контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень, колегія суддів зазначає, що позивач за дорученням слідчого у порядку, визначеному Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність» виконував у зазначеному кримінальному провадженні певні слідчі дії, а тому відсутні підстави для визначення вислову “розслідував» недостовірною інформацією та такою, що принижує честь і гідність позивача, порушує право на недоторканість його ділової репутації.
Висловлювання “Мати ОСОБА_6 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_10 » відсутнє в оригіналі цієї публікації, яка міститься за посиланням в мережі Інтернет, тому не підлягає оцінці.
Доводи апеляційної скарги про те, що вказана неправдива інформація була поширена відповідачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, однак згодом вилучена, колегія суддів оцінює критично, так як суд першої інстанції надав обгрунтовану оцінку усім наявним у справі доказам у їх сукупності, з врахуванням правових висновків Верховного Суду щодо оцінки доказів у даній категорії справ.
“Тож, як бачимо, «боги“ змилостивилися… навіть собаки їдять ті крихти…» - дане висловлювання містить риторичні фігури - іронію, гіперболу та метафору, що чітко вказують на суб'єктивну оцінку та стилістичний засіб журналістської подачі. Подібні фрази не містять фактичних даних, а є оціночними судженнями.
Доводи апеляційної скарги про те, що у вказаній фразі вбачається чітке порівняння позивача з тваринами, що є некоректним, в першу чергу для журналіста, який повинен здійснювати свою діяльність з дотриманням норм моралі та етики, колегія суддів оцінює критично та зазначає, що в оспорюваному висловлюванні відсутнє порівняння позивача із тваринами, натомість висловлювання повністю відповідає визначенню оціночних суджень.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно визнав поширену інформацію оціночними судженнями, є необґрунтованими.
Позивач, як публічна особа, повинен проявляти більшу толерантність до критичних висловлювань на свою адресу, особливо коли йдеться про питання, що становлять суспільний інтерес.
Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гнат Надії Андріївни - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 7 липня 2025 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Костів О.З.
Храпак Н.М.