07 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5085/24 пров. № А/857/32563/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Качмара В.Я., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Маєцька Н.Д.
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 06 листопада 2024 року,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплаті індексації грошового забезпечення у належному розмірі в день виключення зі списків особового складу 13.12.2021; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2021 по 13.06.2022 включно в розмірі 134 197,70 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі №260/5085/24 вказаний позов було задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2021 по 14.06.2022.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2021 по 14.06.2022 у розмірі 77 353,46 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні у спірному випадку врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Виходячи з принципу пропорційності, зважаючи на практику Верховного Суду та врахувавши позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд вважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зобов'язанням відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача 77353,46 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Військовою частиною НОМЕР_2 , яка у своїй скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . На обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права та вважає, що судом невірно проведено розрахунок суми середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що факт наявності у позивачки права на виплату індексації грошового забезпечення встановлено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі №260/7615/23. Вважає, що підставою для здійснення виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку є присуджена за рішенням суду сума, яка підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Таким чином, на думку скаржника, періодом, який слід рахувати для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні слід вважати період з 22.05.2024 (дата ухвалення постанови апеляційною інстанцією) до 27.07.2024 (дата проведення виплати відповідачем на виконання рішення суду).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.12.2021 № 569-ОС позивачку виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивачки з військової служби, відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено у повному обсязі індексації грошового забезпечення.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 у справі №260/7615/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування (нарахування у меншому розмірі) та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення. Зобов'язано відповідача вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.12.2021 відповідно до вимог пункту 5 абзаців 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.12.2021 відповідно до вимог пункту 5 абзаців 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 з урахуванням фактично виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
На виконання вищевказаного судового рішення 27.07.2024 відповідачем виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення у сумі 77424,14 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.
Вважаючи, що станом на день звільнення з військової служби з нею не було проведено повного розрахунку, ОСОБА_1 за захистом своїх прав звернулася до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.
У постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачку звільнено зі служби 13.12.2021 і лише 27.07.2024 виплачено належне при звільненні грошове забезпечення (індексацію) у сумі 77424,14 грн.
Відтак, апеляційний суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у відповідності до вимог статей 116 та 117 КЗпП України.
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача (індексації грошового забезпечення).
Аналізуючи положення статті 116 КЗпП України слідує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Крім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.
Водночас, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, Законом №2352-ІХ були внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.
За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 117 далі - КЗпП України, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі №440/6856/22 (постанова від 06.12.2024).
У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що «з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
42. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).»
Окрім того, Судова палата звернула увагу, що «правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.» (……)»
« 46. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 29.12.2020 - дата звільнення позивача.
47. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
48. Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
49. Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 30.12.2020 до 20.07.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
50. Період з 30.12.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
51. Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.»
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, апеляційний суд зауважує, що час затримки розрахунку при звільненні позивача охоплює період з 14.12.2021 по 26.07.2024 (оскільки фактична виплата грошового забезпечення відбулась 27.07.2024).
Разом із тим, як слідує з позовної заяви, позивачка просила зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2021 по 13.06.2022, тобто з урахуванням редакції статті 117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.
Тому апеляційний суд виходить із таких заявлених вимог.
Згідно з довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення №88 від 22.04.2024 розмір місячного грошового забезпечення позивачки становив у жовтні 2021 року 18518,80 грн., у листопаді 2021 року 18518,80 грн.
Кількість календарних днів служби позивача у жовтні-листопаді 2021 року становила 61 день.
Отже, середньоденний заробіток позивачки складає 607,17 грн/61 день.
Апеляційний суд звертає увагу, що для розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховного суду, викладені в постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
При обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції виходив із такого.
Сума середнього заробітку позивачки за шість місяців затримки розрахунку при звільнені, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 607,17 грн (середньоденна заробітна плата) х 182 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні в межах шести місяців) = 110 504,94 грн.
При цьому, суд враховував, що виплачена позивачці заборгованість по заробітній платі становить 77 424,14 грн, тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 182 дня (110 504,94 грн) становить 0,70 (70%) (77 424,14 грн / 110 504,94 грн).
Таким чином, на думку суду першої інстанції, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, може вважатися виплата у розмірі 77 353,46 грн (607,17 грн х 182 дні х 0,70).
При цьому апеляційний суд наголошує, що позивачка ОСОБА_1 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі, що розглядається, у апеляційному порядку не оскаржувала, відповідно погодилася із визначеною їй судом першої інстанції сумою відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційних скаргах, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 260/5085/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді В. Я. Качмар
Н. М. Судова-Хомюк