19 червня 2025 рокуСправа № 260/1394/24 пров. № А/857/12103/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідач - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
при секретарі судового засідання - Волчанського А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Державної екологічної інспекції у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року (суддя Микуляк П.П., м.Ужгород, повне рішення суду складено 4 лютого 2025 року), -
12.03.2024 (електронний суд) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Закарпатській області (далі Інспекція) в якому просив:
визнати протиправними і скасувати накази Інспекції від 05.02.2024 №31-О «Про звільнення ОСОБА_1 » (далі Наказ №31) та від 19.02.2024 №65-О «Про внесення змін до наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » (далі Наказ №65);
поновити його на посаді начальника відділу правової роботи та юридичного забезпечення Інспекції (далі Посада);
зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу (виходячи із розміру середнього заробітку за місяць), починаючи з дня звільнення по день ухвалення рішення судом;
рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано Накази №№31, 65 та наказ Інспекції від 15.02.2024 №59-О «Про внесення змін до наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » (далі Наказ №59). Поновлено позивача на займаній на час звільнення Посаді з 27.02.2024. Стягнуто з Інспекції на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2024 по 21.01.2025 в розмірі 158457,48 грн. Рішення в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та стягнення на його користь заробітної плати за один місяць в розмірі 14771,46 грн звернуто до негайного виконання.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі наводячи обставини справи вказує, що позивач, як особа яка призначена на посаду у період воєнного стану, в період з 07.11.2023 по 31.01.2024 мав подати письмову згоду на проведення спеціальної перевірки разом з необхідними документами, чого не зробив. В особовій справі позивача немає жодної згадки про подання позивачем згоди на проведення спеціальної перевірки.
Факт неподання відповідних документів тягне за собою чіткі наслідки, передбачені частиною дев'ятою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389-VIII) - звільнення з посади протягом трьох робочих днів з дня виникнення такої обставини як неподання документів, передбачених частиною другою статті 57 Закону України "Про запобігання корупції" (далі Закон № 1700-VII), крім декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, після завершення встановлених частиною сьомою цієї статті (статті 10) строків.
Підстав для порушення дисциплінарного провадження не було, оскільки факт неподання повного переліку необхідних документів підтверджується доповідною запискою в.о. завідувача сектору управління персоналом Інспекції Титаренко О. від 01.02.2024 (далі Сектор, Доповідна записка відповідно), якою доведено інформація про осіб, якими не подано в термін до 31.01.2024 документи для проведення спеціальної перевірки.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, як і всі працівники Інспекції, згоду на проведення спеціальної перевірки разом з необхідними документами подав у Сектор, а також окремо подав щорічні декларації про доходи, що не заперечується сторонами та відомості містяться у вільному доступі на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі НАЗК).
Рішення про звільнення позивача було прийняте без вжиття всіх заходів, щодо отримання доказів відсутності поданої згоди на проведення спеціальної перевірки. Матеріали справи не містять інформації про проведення будь-якого службового розслідування з даного приводу, відсутні документи і щодо порушення дисциплінарного провадження відносно позивача або відносно інших осіб, відповідальних за отримання документів в т.ч. і згоди.
У суду відсутня можливість погодитися, що вказана заява не була подана, оскільки перевірка в ході якої б було встановлено факт підтверджуючий таке порушення відсутня.
Звільнення позивача відбувалося в період перебування на лікарняному, що цілком не дозволило йому в окремий спосіб клопотати про розслідування за відсутності такої ініціативи роботодавця.
Окремо зроблено висновок, що «повідомлення» про неподання позивачем документів, передбачених частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII і «встановлення в належний спосіб факту неподання таких документів» - не можуть бути тотожними, а застосування відповідачем обов'язку щодо звільнення державного службовця у триденний термін законне не «після отримання інформації», а тільки після встановлення факту неподання державним службовцем таких документів в т.ч. і шляхом отримання висновку дисциплінарного провадження, перевірки отриманої інформації з дотримання вищевказаних прав державного службовця.
Вказана перевірка відповідачем не проводилася та в даному випадку відсутнє будь-яке письмове підтвердження існування даного факту як з жовтня-грудень 2023 року та і в січні 2024 року.
Зрозумілим та загальновідомим є і те, що факт неподання позивачем будь-яких документів повинен ґрунтуватися на беззаперечних доказах, позаяк тягне за собою негативні для нього, як державного службовця, наслідки у вигляді звільнення особи з публічної служби.
Таким чином, відповідач сам створив підставу притягнення позивача до відповідальності у вигляді звільнення з посади, не встановлював тривалий час всіх обставин справи, неналежним чином провів дослідження факту відсутності заяви на проведення спеціальної перевірки з жовтня 2023 року по 31 січня 2024 року та наявність вини позивача у цьому, через що неправомірно звільнив його в т.ч. і під час перебування на лікарняному.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права і з порушенням норм процесуального права, відтак оскаржуване судове рішення необхідно скасувати, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що наказом Інспекції від 26.07.2023 №286-О «Про призначення ОСОБА_1 » останнього призначено на Посаду, у період дії воєнного стану без конкурсного відбору, строково, до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.
27.10.2023 та 24.11.2023 позивача під розписку ознайомлено із вимогами Закону «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану» (далі Закон №3384-ІХ) та «Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 25.03.2015 №171 (в редакції постанови КМУ від 27.08.2022 № 959; далі Порядок) та зобов'язання подати декларації осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі Декларація) перед проходженням спеціальної перевірки.
Доповідною запискою доведено до відома керівника Інспекції, що станом на 8.00 год 01.02.2024 до Сектору державними службовцями категорії «Б», які призначені на посади у період дії воєнного стану не подано в термін до 31.01.2024 документи для проведення спеціальної перевірки, передбачені частиною другою статті 57 Закону №1700-VII, строк подання яких встановлено частиною сьомою статті 10 Закону №389-VIII, зокрема, ОСОБА_1 .
Доповідною запискою від 02.02.2024 головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції Інспекції Іванцик Р. повідомив (за даними Єдиного державного реєстру декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) про працівників Інспекції, що відносяться до державних службовців категорії «Б» і які для проходження спеціальної перевірки у 2024 році мали подати Декларації за 2023 рік, зокрема, ОСОБА_1 декларацію не подав.
Наказом № 31 позивача звільнено з Посади 13.02.2024, датою, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку з неподанням документів, передбачених частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII, не пізніше 31.01.2024.
Далі, Наказом № 59 внесено зміни до пункту 1 Наказу №31 виклавши його у відповідній редакції, про звільнення ОСОБА_1 з Посади 19.02.2024, датою, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку з неподанням документів, передбачених частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII, не пізніше 31.01.2024.
Наказом №65 внесено зміни до пункту 1 Наказу №31 виклавши його у відповідній редакції, про звільнення ОСОБА_1 з Посади 26.02.2024, датою, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку з неподанням документів, передбачених частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII, не пізніше 31.01.2024.
З останнім Наказом №65, позивача було ознайомлено 27.02.2024.
В трудовій книжці позивача зроблений запис №11, що позивач звільнений 26.02.2024 на підставі Наказу №65.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 56 Закону № 1700-VII (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.
Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх апарату, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом. Для забезпечення організації проведення спеціальної перевірки керівник відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх апарату може визначити відповідальний структурний підрозділ.
Відповідно до Примітки до вищевказаної статті посадами, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, є, зокрема, посади, які належать до посад державної служби категорії "А" або "Б".
Стаття 57 вказаного Закону визначає порядок проведення спеціальної перевірки.
Спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти п'яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки. У разі ненадання особою такої згоди питання щодо призначення її на посаду не розглядається. Порядок проведення спеціальної перевірки та форма згоди на проведення спеціальної перевірки затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша).
Для проведення спеціальної перевірки особа, яка претендує на зайняття посади, подає до відповідного органу:
1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки;
2) автобіографію;
3) копію паспорта громадянина України;
4) копії документів про освіту, вчені звання та наукові ступені;
5) медичну довідку про стан здоров'я за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України щодо перебування особи на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров'я;
6) копію військово-облікового документа: для призовника - посвідчення про приписку до призовної дільниці, для військовозобов'язаного, резервіста - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, для військовослужбовця - військового квитка, посвідчення особи військовослужбовця;
7) довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності).
Особа, яка претендує на зайняття посади, також подає до Національного агентства в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (частина друга).
Після одержання письмової згоди особи, яка претендує на зайняття посади, на проведення спеціальної перевірки орган, на посаду в якому претендує особа, не пізніше наступного дня надсилає до відповідних державних органів, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки відомостей, передбачених у частині третій статті 56, або до їх територіальних органів (за наявності) запит про перевірку відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття відповідної посади, за формою, яку затверджує Кабінет Міністрів України.
Запит підписує керівник органу, на посаду в якому претендує особа, а в разі його відсутності - особа, яка виконує обов'язки керівника, або один з його заступників відповідно до розподілу функціональних обов'язків. До запиту додаються копії документів, зазначених у частині другій цієї статті (частина третя).
Пунктом 2 Порядку дубльовано, що для проведення спеціальної перевірки претендент на посаду подає до відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування:
1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки за формою згідно з додатком 1;
2) автобіографію на дату надання згоди на проведення спеціальної перевірки, яка створена в електронній формі, роздрукована та підписана власноруч і містить, зокрема, відомості про: прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дату і місце народження, громадянство (зокрема громадянство (підданство) іноземної (іноземних) держави (держав), документи, які надають претенденту на посаду право на постійне проживання на території іноземних держав (за наявності), а також факт подання документів, необхідних для оформлення громадянства (підданства) іноземної (іноземних) держави (держав); освіту (назва закладу вищої освіти (іншого закладу освіти), рік вступу та закінчення такого закладу, реквізити диплому, здобутий освітньо-кваліфікаційний рівень (ступінь освіти), спеціальність, кваліфікацію, науковий ступінь); наявність допуску до державної таємниці, а також факти скасування раніше наданого допуску за порушення законодавства про державну таємницю (або відмови у його наданні); відношення претендента на посаду до виконання військового обов'язку (призовник, військовозобов'язаний, резервіст); проходження військової служби (у разі її проходження) та/або перебування на військовому обліку військовозобов'язаних; останнє місце роботи (служби) та посаду;
3) копії сторінок паспорта громадянина України у формі книжечки з даними про прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), видачу паспорта та адресу зареєстрованого місця проживання або лицьового і зворотного боків паспорта громадянина України у формі картки та витягу з реєстру територіальної громади для підтвердження інформації про місце проживання (перебування) або електронні копії е-паспорта і е-паспорта для виїзду за кордон (за наявності відповідної технічної можливості);
4) копії документів про освіту (з додатками), вчені звання та наукові ступені;
5) медичну довідку про стан здоров'я за формою, затвердженою МОЗ, щодо перебування на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров'я;
6) копію військово-облікового документа: для призовника - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаного, резервіста - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного; для військовослужбовця - військового квитка, посвідчення особи військовослужбовця;
7) довідку про наявність допуску до державної таємниці (у разі його наявності), складену за формою, визначеною законодавством про державну таємницю;
8) заяву, передбачену частиною першою статті 6 Закону України “Про очищення влади».
Згода на проведення спеціальної перевірки подається разом із заявою на призначення, а в разі призначення (обрання) чи затвердження на посаду місцевою радою або за результатами конкурсного добору - протягом трьох робочих днів з дня відповідного призначення (обрання) чи затвердження або одержання претендентом на посаду повідомлення про результати конкурсу.
Абзацом першим частини п'ятої статті 10 Закону № 389-VIII (тут в редакції, чинній на час призначення позивача на Посаду) було визначено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Законом № 3384-IX (набрав чинності 12.10.2023) абзац перший частини п'ятої статті 10 Закону № 389-VIII доповнено та в результаті викладено в новій редакції, а саме, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Цим же Законом частину сьому статті 10 Закону № 389-VIII доповнено новим абзацом про те, що особи, призначені на посади у період дії воєнного стану, для забезпечення проведення спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", а також перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", подають документи, передбачені частиною другою статті 57 Закону України "Про запобігання корупції", не пізніше 31 січня 2024 року, у разі якщо такі декларації та/або документи не були подані ними раніше, або протягом 90 календарних днів з дня припинення обставин, визначених абзацами другим і третім частини восьмої цієї статті.
Додатково, Законом № 3384-IX частину дев'яту статті 10 Закону № 389-VIII викладено в новій редакції, а саме, особи, призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, підлягають звільненню із займаної посади протягом трьох робочих днів з дня виникнення будь-якої з таких обставин:
неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої статтею 45 Закону України "Про запобігання корупції", відповідно до пункту 2-7 розділу XIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про запобігання корупції" (якщо таку декларацію не подано раніше);
неподання документа про підтвердження рівня володіння державною мовою відповідно до Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" відповідно до частини сьомої цієї статті (особами, для яких подання такого документа є обов'язковим).
Особи, призначені на посади, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або на посади з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством з питань запобігання корупції, підлягають звільненню із займаної посади протягом трьох робочих днів з дня виникнення будь-якої з таких обставин:
неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої статтею 45 Закону України "Про запобігання корупції", відповідно до пункту 2-7 розділу XIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про запобігання корупції" (якщо таку декларацію не подано раніше);
неподання документів, передбачених частиною другою статті 57 Закону України "Про запобігання корупції", крім декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, після завершення встановлених частиною сьомою цієї статті строків;
непроходження або відмова від проходження спеціальної перевірки, передбаченої статтями 56 і 57 Закону України "Про запобігання корупції".
Відтак, особи, призначені на посади у період дії воєнного стану, для забезпечення проведення спеціальної перевірки, передбаченої Законом № 1700-VII, а також перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", мали право та обов'язок подати документи, передбачені частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII, не пізніше 31.01.2024, у разі якщо такі декларації та/або документи не були подані ними раніше.
Одним з таких документів є письмова згода на проведення спеціальної перевірки за встановленою формою.
Поряд з цим, особи, призначені на посади, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або на посади з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується НАЗК, підлягали звільненню із займаної посади протягом трьох робочих днів з дня неподання документів, передбачених частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII, крім Декларації, після завершення встановлених частиною сьомою статті 10 Закону № 389-VIII строків, тобто після 31.01.2024.
Позивач займав посаду, яка належить до посад державної служби категорії "Б", тобто посаду, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, був призначений на посаду у період дії воєнного стану, відтак для продовження проходження державної служби, був зобов'язаний не пізніше 31.01.2024 для забезпечення проведення спеціальної перевірки, передбаченої Законом № 1700-VII, а також перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", подати документи, передбачені частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII, крім випадків якщо такі документи не були подані ним раніше.
На підставі опису документів особової справи позивача, його особової картки №209 та Доповідної записки апеляційним судом встановлено і це жодним чином не спростовано позивачем, що останнім в строк до 31.01.2024 включно, для забезпечення проведення спеціальної перевірки, передбаченої Законом № 1700-VII не подано документи, передбачені частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII, зокрема письмову згоду на проведення спеціальної перевірки за встановленою формою.
Тут треба погодитися з доводами апелянта, що позивач оперує лише загальною фразою про нібито факт подання ним всіх необхідних документів на виконання обов'язку, передбаченого абзацом другим частини сьомої статті 10 Закону № 389-VIII, без чіткої вказівки на дату, час, особу, яка ці документи приняла та підтверджень цього факту.
Відтак, відповідач мав законодавчий обов'язок та право звільнити позивача із займаної посади протягом трьох робочих днів після 31.01.2024, що правомірно і зробив.
Закон України «Про державну службу» (далі Закон № 889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Пунктом 14 частини першої статті 7 останнього Закону передбачено, що державний службовець має право на проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
За змістом стаття 13 Закон № 889-VIII центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, забезпечує функціональне управління державною службою в державних органах та зокрема, проводить в установленому порядку службові розслідування з питань дотримання державними службовцями вимог цього Закону
«Порядок проведення службового розслідування», затверджено постановою КМУ від 13.06.2000 №950 (в редакції постанови КМУ від 07.03.2023 № 246).
За змістом пунктів 1-3 останнього Порядку він визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно осіб, на яких поширюється дія Закону № 1700-VII.
Відповідно до цього Порядку може бути проведено службове розслідування в разі:
невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особою, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, а також недодержання вимог законодавства;
внесення подання спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або припису НАЗК з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконанню вимог Закону № 1700-VII в інший спосіб;
вимоги особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри.
Дія цього Порядку не поширюється на:
державних службовців, крім випадків, визначених абзацами третім і четвертим пункту 2 цього Порядку;
осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, права та обов'язки яких у частині додержання службової дисципліни, види заохочення та дисциплінарні стягнення і порядок їх застосування щодо яких встановлюються дисциплінарними статутами або іншими нормативними актами.
За частиною першою статті 64 Закону № 889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Підстави для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності визначені статтею 65 вказаного Закону.
Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарними проступками є:
1) порушення Присяги державного службовця;
2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;
3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;
4) дії, що шкодять авторитету державної служби;
5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;
6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;
7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення;
8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;
9-1) порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "А" або "Б";
10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;
11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;
12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення;
15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
За змістом статті 69 Закону № 889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).
Дисциплінарну комісію стосовно інших державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", утворює керівник державної служби у кожному державному органі.
Порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджується Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 71 Закону № 889-VIII).
Такий порядок затверджено постановою КМУ від 04.12.2019 № 1039 за пунктом 2 якого процедура здійснення дисциплінарного провадження передбачає:
прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження;
формування дисциплінарної комісії та її склад;
визначення повноважень дисциплінарної комісії;
визначення основних засад роботи дисциплінарної комісії;
формування дисциплінарної справи;
прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи.
Системний аналіз наведених вимог законодавства дає підстави апеляційному суду для висновку, що в Інспекції не було жодних підстав для прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження, оскільки позивачем не було вчинено дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених Законом № 889-VIII та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Абзацами четвертим, шостим частини дев'ятої статті 10 Закону № 389-VIII передбачено спеціальну підставу - неподання документів, передбачених частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII, крім Декларації, після завершення встановлених частиною сьомою цієї статті (статті 10) строків, та порядок - звільненню із займаної посади протягом трьох робочих днів з дня виникнення такої обставин, для припинення державної служби, і факт (обставини) неподання таких документів, зокрема, письмової згоди на проведення спеціальної перевірки за встановленою формою, не є дисциплінарним проступком.
Аналогічно, зваживши на встановлені вище фактичні обставини справи, у відповідача не було жодних підстав для прийняття рішенням про проведення службового розслідування.
У відповідності до частини п'ятої статті 87 Закону № 889-VII наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті (припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення), може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.
За змістом Наказів №№31, 58, 65 відповідач повністю дотримався вимог наведеної норми.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі №390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі №686/24003/18 тощо.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.
Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов'язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.
З цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: 1) лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; 2) повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; 3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із позовом позивач просив, зокрема, визнати протиправними та скасувати Накази №№31, 65.
Інших письмових заяв від позивача про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, в частині щодо оскарження наказів відповідача, поданих у порядку частини першої статті 47 КАС, матеріали справи не містять.
З рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року вбачається, що судом першої інстанції позов задоволено повністю, зокрема, визнано протиправним та скасовано Наказ №59.
При цьому суд першої інстанції, зацитувавши зміст частини другої статті 9 КАС, не вказав, що вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог.
Водночас в рішенні суду першої інстанції не наведено відповідного обґрунтування необхідності виходу суду за межі позовних вимог.
Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у ході розгляду справи, в тому числі і обранням того способу захисту порушеного права, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.
Тобто, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18).
І останнє.
Згідно частин першої, четвертої, п'ятої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції не може розглядати підставу позову - подання 12.11.2023 письмової згоди на проведення спеціальної перевірки разом з необхідними документами начальнику Сектора Титаренко О., оскільки на такі конкретно обставини позивач не покликався у позовній заяві та під час розгляду справи в суді першої інстанції, як і не вказував, що такі обставини відомі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Встановлення факту подання письмової згоди на проведення спеціальної перевірки було і є безпосереднім предметом доказування у справі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли свого підтвердження та повністю спростовують висновки суду першої інстанції, які є надумані, свідчать про невиправдано спрощену оцінку фактичну обставин справи, поверховий, вибірковий аналіз наведених норм законодавства, з метою обґрунтування своєї помилкової правої позиції.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суду, суд першої інстанції в наслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності таких обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення) та порушив норми процесуального права, що призвело до безпідставного задоволення позову. Вказане є підставою для скасування рішення суду та ухвалення постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Закарпатській області задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено та підписано 07.07.2025 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Онишкевича Т.В. з 20.06.2025 по 27.06.2025 та перебуванням у відпустці судді-доповідача Качмара В.Я. з 30.06.2025 по 04.07.2025.