07 липня 2025 р. № 400/4150/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
28 квітня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
зобов'язання відповідача, враховуючи вже сплачену винагороду у розмірі 55830,94 грн, нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду у розмірі 100000 гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), за період з 21.09.2023 по 13.12.2023, з 12.12.2023 по 11.01.2024, з 15.01.2024 по 18.02.2024 включно пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорону здоров'я до іншого, та перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення з висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини;
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу з 01.01.2024 по 27.07.2024 (день вибуття з військової частини НОМЕР_1 ) додаткової винагороди у розмірі 20100 грн відповідно до абзацу сьомого пункту 11 Постанови № 168;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 01.01.2024 по 27.07.2024 (день вибуття з військової частини НОМЕР_1 ) додаткової винагороди у розмірі 20100 грн відповідно до абзацу сьомого пункту 11 Постанови № 168;
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу основного грошового забезпечення за листопад і грудень 2023 року;
зобов'язання відповідача виплатити позивачу основне грошове забезпечення за листопад і грудень 2023 року.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він з липня 2023 року по липень 2024 року проходив військову службу у відповідача. 21.09.2023 під час участі у бойових діях ним отримано мінно-вибухову травму. Поранення було тяжким. Як наслідок, у періоди з 21.09.2024 по 13.12.2023 та з 15.01.2024 по 18.02.2024 він перебував на стаціонарному лікуванні в різних медичних закладах, а з 14.12.2023 по 14.01.2024 - у відпустці для лікування після поранення строком на 30 календарних днів. Проте, протиправно зсилаючись на нібито самовільне залишення позивачем частини, відповідач не виплатив йому за період з 21.09.2023 по 11.01.2024 та з 15.01.2024 по 18.02.2024 додаткову грошову винагороду у розмірі 100000 грн, передбачену Постановою № 168, з 01.01.2024 по 27.07.2024 - додаткову винагороду у розмірі 20100 грн відповідно до абзацу сьомого пункту 11 Постанови № 168, а також основне грошове забезпечення за листопад і грудень 2023 року.
У відзиві на позовну заяву від 18.05.2025 відповідач заперечив проти позову і просив у його відмовити у повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що за період з 16.09.2023 по 31.10.2023, з 01.12.2023 по 11.12.2023 відповідач виплатив позивачу додаткову винагороду у розмірі 100000 грн, передбачену Постановою № 168, а з дати отримання Довідки ВЛК від 23.03.2024 № 3743/1 і до закінчення перебування позивача у розпорядженні - додаткову винагороду 20100 грн в загальній сумі 78612,10 грн. Водночас за результатами проведеного службового розслідування щодо його відсутності на військовій службі без поважних причин з 13.01.2024 по 14.01.2024 він був позбавлений виплати премії та додаткової винагороди за січень 2024 року.
17.06.2025 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому підтримав свої позовні вимоги, закцентувавши увагу на тому, що:
період його лікування тяжкого поранення разом із відпусткою для лікування в 30 календарних днів становив з 21.09.2023 по 18.02.2024;
позивач не заперечує ту обставину, що за 2023 рік йому було виплачено допомогу на оздоровлення; ця виплата не входить до складу додаткової грошової винагороди за період лікування тяжкого поранення та перебування у відпустці за станом здоров'я після тяжкого поранення;
відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував факт проведення розрахунку з позивачем у повному обсязі відповідно до заявлених позовних вимог;
про наявність наказа командира військової частини НОМЕР_1 від 06.08.2024 № 5098 позивач дізнався лише з отриманого відзиву на позовну заяву; на думку позивача, цей наказ є протиправним, оскільки виданий за результатами службового розслідування, проведеного з порушенням вимог законодавства, недоведений до відома позивача, є неналежним і допустимим доказом правомірності невиплати заявлених у позові сум.
Відповідач правом на подання заперечень не скористався.
01.05.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви, про відкриття провадження в адміністративній справі, а також про її правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні, а також про витребування у відповідача доказів.
Частину витребуваних доказів відповідач не надав, а саме: копії (витяги) усіх наказів військової частини НОМЕР_1 , що стосуються безпосередньо проходження позивачем військової служби (його відряджень, зарахувань до (виключення зі) списків особового складу, виплати йому грошового забезпечення, надання відпусток) за період з 21.09.2023 по 27.07.2024.
Про причини неподання вказаних доказів відповідач суд не повідомив.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 у відповідача витребувано деякі докази.
26.06.2025 відповідач подав до суду частину витребуваних доказів. Водночас він не надав суду такі витребувані докази:
а) копії (витяги) з розрахунково-платіжних відомостей військової частини НОМЕР_1 на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.09.2023 по 27.07.2024;
б) копію грошового атестата позивача, виданого при його виключені з грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 27.07.2024;
в) копії (витяги) усіх наказів військової частини НОМЕР_1 , що стосуються безпосередньо проходження позивачем військової служби, а саме:
про виплату позивачу в грудні 2023 року допомоги на оздоровлення;
про виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року і січень 2024 року;
про зарахування позивача у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 01.04.2024.
Про причини неподання вказаних доказів відповідач суд не повідомив.
Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.06.2023 № 164 позивача, як військовослужбовця призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, з 13.06.2023 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення відповідача.
При виконанні бойового завдання 21.09.2023 позивач отримав поранення, що підтверджується первинною медичною карткою (форма 100) від 21.09.2023 № 13255/50 та Довідкою відповідача від 05.10.2023 № 642/3237 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.09.2023 № 267 позивача, як військовослужбовця, який перебуває на довготривалому лікуванні, звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до виписок КНП «Міська клінічна лікарня № 4 Дніпропетровської міської ради» від 24.09.2023 № 29730, Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 23.10.2023 № 7122, Перевідного епікризу військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2023 № 2035, виписки Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 21.11.2023 № 8470, виписного епікризу військової частини НОМЕР_2 від 13.12.2023 № 2035 та виписного епікризу військової частини НОМЕР_3 від 18.02.2024 № 75 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у періоди відповідно з 22.09.2023 по 24.09.2023, з 25.09.2023 по 23.10.2023, з 23.10.2023 по 14.11.2023, з 14.11.2023 по 21.11.2023, з 21.11.2023 по 13.12.2023, з 15.01.2024 по 18.02.2024.
Згідно з довідками військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 12.12.2023 № 1570 і військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_4 від 23.03.2024 № 3743/1 поранення позивача кваліфіковано як тяжке.
Відповідно до наказа командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.12.2023 № 356 позивачу надано додаткову оплачувану відпустку за станом здоров'я строком на 30 діб з 14.12.2023 по 14.01.2024 з урахуванням 2 діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, а також поновлено позивачу з 28.11.2023 виплату грошового забезпечення та зараховано на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 06.08.2024 № 5088 «Про результати службового розслідування» позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності - оголошено «СУВОРУ ДОГАНУ», визнано його таким, який був відсутній на військовій службі у самовільному залишенні місця служби з 13.01.2024 по 14.01.2024, а також наказано не виплачувати йому премію та додаткову винагороду, встановлену Постановою № 168, за січень 2024 року.
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.07.2024 № 224 позивача виключено з 27.07.2024 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
14.10.2024, 24.10.2024, 07.01.2025, 06.02.2025 позивач надсилав відповідачу рекомендованими листами з описами рапорти, а 14.10.2024, 21.11.2024, 07.01.2025 його представниця адвокатські запити щодо нарахування та виплати йому за спірний період грошового забезпечення, зокрема додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.
У листі від 19.11.2024 № 642/ВихЗВГ/1305 відповідач повідомив позивача, що його звернення знаходяться на перевірці в медичній роті військової частини НОМЕР_1 , після чого у разі позитивного розгляду, буде здійснено відповідний перерахунок і виплата його грошового забезпечення.
У листах від 22.11.2024 № 642/ВихЗВГ/1326 і від 30.03.2025 № 642/ВихЗВГ/654 відповідач зазначив, що питання нарахування додаткової винагороди знаходиться на опрацюванні в адміністративній групі військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2024 № 642/4354 про доходи позивачу було виплачено грошове забезпечення:
у липні-листопаді 2023 року, за частину січня 2024 року в повному розмірі;
у грудні 2023 року грошове забезпечення виплачено не було, за виключенням, враховуючи твердження відповідача у відзиві на позовну заяву від 18.05.2025, 25953,90 грн допомоги на оздоровлення;
у лютому-липні 2024 року - у розмірі посадового окладу та окладу за військове звання.
Відповідно до Довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2025 № 642/2126 відповідач виплатив позивачу додаткову винагороду, встановлену Постановою № 168:
у розмірі 100000,00 грн за періоди з 16.09.2023 по 21.09.2023 та з 01.10.2023 по 11.12.2023;
у розмірі 20100,00 грн за періоди з 01.04.2024 по 27.07.2024.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував і не виплатив йому додаткову грошову допомогу, встановлену Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн, за весь період перебування позивача у стаціонарному лікуванні після тяжкого поранення, а також не в повному розмірі основне грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 2 статті 12 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 11 статті 101 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров'я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.
Не пізніше закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про його придатність до військової служби.
Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.
Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не надається.
Згідно з підпунктом 15 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.
Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац п'ятнадцятий пункту 116 Положення № 1153/2008).
Пунктом 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац перший пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), грошове забезпечення включає:
щомісячні основні види грошового забезпечення;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Абзацами першим-третім пункту 9 розділу І Порядку № 260 встановлено, що виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.
Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з абзацами першим і третім пункту 1 розділу ХХVIII Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.
Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов'язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.
Таким чином, за військовослужбовцем, який отримав поранення, зберігається (виплачується) грошове забезпечення (щомісячні основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за останньою займаною посадою за періоди:
1) звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах;
2) перебування у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва));
3) перебування у розпорядженні відповідного командира.
Суд встановив, що у період з 13.06.2023 по 27.07.2024 позивач проходив військову службу і перебував на всіх видах забезпечення відповідача, що підтверджується військовим квитком позивача та наказами командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.06.2023 № 164 і від 27.07.2024 № 224.
Відповідно до первинної медичної картки (форма 100) від 21.09.2023 № 13255/50 та Довідкою відповідача від 05.10.2023 № 642/3237 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.09.2023 № 267 позивача, як військовослужбовця, який перебуває на довготривалому лікуванні, звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Докази припинення перебування позивача у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 сторони суду не надали.
Згідно з виписками КНП «Міська клінічна лікарня № 4 Дніпропетровської міської ради» від 24.09.2023 № 29730, Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 23.10.2023 № 7122, Перевідного епікризу військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2023 № 2035, виписки Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 21.11.2023 № 8470, виписного епікризу військової частини НОМЕР_2 від 13.12.2023 № 2035 та виписного епікризу військової частини НОМЕР_3 від 18.02.2024 № 75 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням у періоди з 22.09.2023 по 13.12.2023 та з 15.01.2024 по 18.02.2024.
Відповідно до наказа командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.12.2023 № 356 позивачу надано додаткову оплачувану відпустку за станом здоров'я строком на 30 діб з 14.12.2023 по 14.01.2024 з урахуванням 2 діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад.
Отже, згідно з наявними у справі матеріалами позивач у періоди:
з 23.09.2023 по 27.07.2024 перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 ;
з 22.09.2023 по 13.12.2023 та з 15.01.2024 по 18.02.2024 був звільнений від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах;
з 14.12.2023 по 14.01.2024 перебував у відпустці за станом здоров'я строком на 30 діб з урахуванням 2 діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад.
З вищевикладеного слідує, що у період з 22.09.2023 по 27.07.2024 за позивачем зберігалось грошове забезпечення за останньою займаною посадою, тобто за посадою, на якій він проходив військову службу під час отримання 21.09.2023 поранення.
Зі змісту Довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2024 № 642/4354 слідує, що розмір грошового забезпечення позивача за останньою займаною посадою позивача становив 25953,00 гривні. За листопад 2023 року відповідач взагалі не нарахував і не виплатив позивачу грошове забезпечення, а за грудень 2023 року нарахував і виплатив 3474,30 грн, що також підтверджується випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картці від 14.04.2025 № C3EVE4K1JADRTRBK і Довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 16.06.2025 про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів.
Відтак відповідач протиправно не нарахував і не виплатив позивачу у повному обсязі грошове забезпечення за листопад-грудень 2023 року, тобто за період з 01.11.2023 по 31.12.2023.
Відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині ненарахованого і невиплаченого грошового забезпечення за вищенаведений період.
Що стосується позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, то суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 92 Закону № 2011-ХІІ на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025 і від 15.04.2025 № 235/2025 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб, з 20.05.2023 строком на 90 діб, з 18.08.2023 строком на 90 діб, з 16.11.2023 строком на 90 діб, з 14.02.2024 строком на 90 діб, з 14.05.2024 строком на 90 діб, з 12.08.2024 строком на 90 діб, з 10.11.2024 на 90 діб, з 08.02.2025 строком на 90 діб та з 09.05.2025 строком на 90 діб.
Тобто воєнний стан в Україні діє з 24.02.2022 по 07.08.2025. В цей період відповідним військовослужбовцям підлягає виплаті вищезазначена додаткова винагорода.
Згідно з абзацом сьомим пункту 11 Постанови № 168 військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.
Військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою в повному обсязі. Після перебування в розпорядженні понад два місяці і до дня закінчення перебування в розпорядженні таким військовослужбовцям щомісячно виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень (у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування в розпорядженні) (абзац двадцять п'ятий пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260).
Таким чином, військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтву), пов'язане із захистом Батьківщини, виплачується грошове забезпечення у наступних розмірах:
1) за перші два місяці перебування в розпорядженні командира військової частини (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) у розмірі грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за останньою займаною посадою за періоди;
2) після перебування в розпорядженні понад два місяці і до дня закінчення перебування в розпорядженні у розмірі 20100 грн (у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування в розпорядженні).
Вище суд встановив, що позивач з 23.09.2023 по 27.07.2024 перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , а з 22.09.2023 по 18.02.2024 - на лікуванні та відпустці.
Згідно з Довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_4 від 23.03.2024 № 3743/1 позивача визнано непридатним до служби у десантно-штурмових військах, обмежено придатним до військової служби.
Як наслідок, з наявних матеріалів справи слідує, що відповідач зобов'язаний був нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення:
1) за період перебування у відпустці та на лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням з 22.09.2023 по 18.02.2024 у розмірі грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за останньою займаною посадою;
2) за період перебування у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 з 19.02.2024 по 18.04.2024 (два місяці перебування в розпорядженні командира військової частини (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) у розмірі грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за останньою займаною посадою;
3) за період перебування у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 понад два місяці з 19.04.2024 по 27.07.2024 у розмірі 20100,00 гривень.
Згідно з довідками військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2024 № 642/4354, від 10.05.2025 № 642/2126, випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картці від 14.04.2025 № C3EVE4K1JADRTRBK і Довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 16.06.2025 про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів відповідач нарахував і виплатив позивачу оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100,00 грн відповідно до абзацу сьомого пункту 11 Постанови № 168 у повному обсязі за період з 01.04.2024 по 27.07.2024.
Таким чином, позовні вимоги позивача щодо додаткової винагороди у розмірі 20100 грн відповідно до абзацу сьомого пункту 11 Постанови № 168 за період 01.01.2024 по 27.07.2024 задоволенню не підлягають, оскільки:
за період з 01.01.2024 по 18.04.2024 позивач не мав на неї право (грошове забезпечення підлягало виплаті у розмірі грошового забезпечення за останньою займаною посадою.
за період з 19.04.2024 по 27.07.2024 вона виплачена йому у повному обсязі.
Водночас відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 11, у тому числі такі, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії (абзаци третій-четвертий пункту 12 Постанови № 168).
Абзацами першим і четвертим пункту 11 розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Відтак додаткова винагорода у розмірі 100000 грн, установлена підпунктом «а» пункту 1 статті 92 Закону № 2011-ХІІ і пунктом 12 Постанови № 168, входить до складу грошового забезпечення і підлягає виплаті військовослужбовцю в період дії воєнного стану (особливого періоду), зокрема, за час його перебування в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення.
Вище суд встановив, що у періоди з 22.09.2023 по 13.12.2023 та з 15.01.2024 по 18.02.2024 позивач був звільнений від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах, а з 14.12.2023 по 14.01.2024 - перебував у відпустці за станом здоров'я строком на 30 діб з урахуванням 2 діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад.
Згідно з довідками військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 12.12.2023 № 1570 і військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_4 від 23.03.2024 № 3743/1 поранення позивача кваліфіковано як тяжке, яке пов'язане із захистом Батьківщини.
За таких обставин, відповідач зобов'язаний був нарахувати і виплатити позивачу за період з 22.09.2023 по 18.02.2024 додаткову винагороду, встановлену Постановою № 168, в розмірі 100000,00 грн пропорційно часу звільнення позивача від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах і його перебування у відпустці за станом здоров'я строком на 30 діб з урахуванням 2 діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад.
Відповідно до Довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2025 № 642/2126 відповідач виплатив позивачу додаткову винагороду, встановлену Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн за періоди з 16.09.2023 по 21.09.2023 та з 01.10.2023 по 11.12.2023.
Зазначене також підтверджується Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2024 № 642/4354 випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картці від 14.04.2025 № C3EVE4K1JADRTRBK і Довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 16.06.2025 про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів.
Тому позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн, установленої Постановою № 168, підлягають частковому задоволенню, а саме: за періоди з 22.09.2023 по 30.09.2023 та з 12.12.20203 по 18.02.2024.
Водночас суд врахував, що відповідно до абзаців першого і другого пункту 15 розділу XXXIV Порядку № 260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Однак, у позивача право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн, установленої Постановою № 168, виникло на підставі пункту 9, а не пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260.
Факт притягнення позивача відповідно до наказа командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 06.08.2024 № 5088 «Про результати службового розслідування» до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення місця служби у період з 13.01.2024 по 14.01.2024 (за період, коли позивач згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.12.2023 № 356 перебував у додатковій оплачуваній відпустці за станом здоров'я) не є підставою для ненарахування і невиплати позивачу вищевказаної додаткової винагороди за січень 2024 року.
Тому суд відхилив як необґрунтовані твердження відповідача про те, що він правомірно не нарахував і не виплатив позивачу додаткову винагороду, встановлену Постановою № 168, за січень 2024 року як такому, який без поважних причин з 13.01.2024 по 14.01.2024 був відсутній на військовій службі у самовільному залишенні місця служби.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18).
У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Вище суд прийшов до висновку, що відповідач зобов'язаний був нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення за період перебування у відпустці та на лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням за період, зокрема, з 01.01.2024 по 18.02.2024 у розмірі грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за останньою займаною посадою.
Однак, згідно з Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2024 № 642/4354, випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картці від 14.04.2025 № C3EVE4K1JADRTRBK і Довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 16.06.2025 про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів нарахував і виплатив позивачу грошове забезпечення за січень 2024 року в розмірі 740,00 грн, за лютий і березень 2024 року - 925,00 грн, хоча розмір його грошового забезпечення за останньої займаною посадою становив 25953,00 гривні.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи вищенаведене суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом:
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарухвання та невиплати позивачу у повному розмірі додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, за період з 22.09.2023 по 30.09.2023 та з 12.12.20203 по 18.02.2024 з розрахунку 100000,00 грн пропорційно дням його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, та у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 31.03.2024 у розмірі грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за останньою займаною ним посадою;
зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2024 по 31.03.2024 у розмірі грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за останньою займаною ним посадою з урахуванням раніше виплачених сум.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пунктів 1 і 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді, а тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.
Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.11.2023 по 31.03.2024 у розмірі грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за останньою займаною ним посадою.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) грошове забезпечення за період з 01.11.2023 по 31.03.2024 у розмірі грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за останньою займаною ним посадою з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Визнати протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарухвання та невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 22.09.2023 по 30.09.2023 та з 12.12.20203 по 18.02.2024 з розрахунку 100000,00 грн пропорційно дням його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, та у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 22.09.2023 по 30.09.2023 та з 12.12.20203 по 18.02.2024 з розрахунку 100000 (Сто тисяч) гривен 00 копійок пропорційно дням його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, та у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, з урахуванням раніше виплачених сум.
6. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
8. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Повний текс рішення складено 07 липня 2025 року