07 липня 2025 рокуСправа №160/734/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рищенко А. Ю.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
13.01.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати:
• Податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 12.08.2024 № 0516932409;
• Податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.08.2024 № 0516852409;
• Податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.08.2024 № 0516912409;
• Податкове повідомлення-рішення форми «ПН» від 12.08.2024 № 0516822409;
• Податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.08.2024 № 0516892409;
• Податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 12.08.2024 № 0516822409;
• Рішення про застосування штрафних санкцій № 0516952409 від 12.08.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що була належним чином зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі - ФОП) з 01.08.2017 та припинила підприємницьку діяльність 27.02.2020. Позивач стверджує, що не була належним чином повідомлена про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, не отримувала копію наказу про її призначення чи будь-яких запитів про надання документів, що, на її думку, є грубим порушенням процедури проведення перевірки та підставою для скасування оскаржуваних рішень. Також вказує на сплив строків давності для проведення перевірки та притягнення до відповідальності.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
26.02.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначає, що вся кореспонденція, включно з повідомленням про перевірку, надсилалась на податкову адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідно до вимог статті 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Відповідач посилається на норми пункту 42.5 статті 42 ПК України та судову практику, згідно з якими документ вважається врученим навіть у разі його повернення поштою з причини невручення, якщо платник податків не забезпечив отримання кореспонденції за своєю зареєстрованою адресою. Оскільки позивач не надала первинні документи на запит контролюючого органу, відповідач вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 розгляд справи було призначено за правилами загального позовного провадження.
В подальшому у зв'язку з неявкою сторін в судове засідання, суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 01.08.2017. 27.02.2020 було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .
На підставі наказу від 15.04.2024 №1440-п, у зв'язку з отриманням відомостей про припинення господарської діяльності, відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.08.2017 по 27.02.2020.
За результатами перевірки складено Акт від 31.05.2024 №1489/04-36-24-09/ НОМЕР_1 .
В акті перевірки зафіксовано порушення: всупереч вимогам п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України, позивач не надала до перевірки первинні документи, на підставі яких формувалася звітність, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів за період, що перевірявся.
Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі ненадання платником податків документів, що підтверджують показники, відображені у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
На підставі цього відповідач, проаналізувавши подані позивачем декларації та дані інформаційних баз ДПС, дійшов наступних висновків:
Через ненадання документів, що підтверджують понесені витрати, відповідач не врахував задекларовані витрати, що призвело до встановлення заниження чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 2 374 482,95 грн за 2017-2020 роки;
Внаслідок заниження чистого оподатковуваного доходу встановлено заниження ПДФО на загальну суму 427 406,93 грн;
Встановлено заниження військового збору на загальну суму 35 617,24 грн;
Заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ): встановлено заниження бази нарахування та суми ЄСВ на 317 090,71 грн;
Встановлено, що у квітні 2019 року позивач перевищила обсяг оподатковуваних операцій у 1 000 000 грн, проте не зареєструвалася платником ПДВ. Внаслідок цього відповідачем донараховано податкові зобов'язання з ПДВ на суму 246 204,30 грн за період з травня 2019 року по лютий 2020 року, а також встановлено неподання відповідних декларацій з ПДВ та нереєстрацію податкових накладних.
На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Позивач стверджує, що всупереч вимогам законодавства, вона не була належним чином повідомлена про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, не отримувала копію наказу про її призначення та запитів про надання документів.
Порядок проведення документальної невиїзної перевірки встановлено статтею 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Відповідно до пункту 79.2 цієї статті, така перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення під розписку копії наказу та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.
Відповідач у відзиві на позовну заяву та в акті перевірки зазначає, що копія наказу від 15.04.2024 №1440-п та повідомлення від 15.04.2024 №240 були надіслані на податкову адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Також, у зв'язку з неявкою позивача та ненаданням документів, на її адресу було направлено запит від 22.05.2024 про надання первинних та інших документів.
Суд бере до уваги, що відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за податковою адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Пунктом 42.5 цієї ж статті передбачено, що у разі, якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Водночас, вирішуючи спір по суті, суд зауважує, що підставою для донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій слугувала саме відсутність первинних документів, які б підтверджували задекларовані позивачем витрати за період з 01.08.2017 по 27.02.2020.
Обов'язок платника податків вести облік доходів і витрат на підставі первинних документів та зберігати ці документи протягом встановлених строків передбачений пунктами 44.1 та 44.3 статті 44 ПК України. У разі ненадання таких документів під час перевірки, вважається, що вони були відсутні у платника податків на час складення звітності, що є прямою нормою пункту 44.6 статті 44 ПК України.
Суд наголошує, що адміністративне судочинство спрямоване на ефективний захист порушених прав. Позивач, оскаржуючи висновки контролюючого органу, мала можливість під час розгляду даної адміністративної справи надати суду належні та допустимі докази на спростування висновків акта перевірки, зокрема, надати книгу обліку доходів і витрат, первинні документи, що підтверджують склад та розмір її витрат за спірний період.
Проте, впродовж усього часу розгляду справи, позивачем не було надано до суду жодних первинних документів (договорів, актів виконаних робіт, видаткових накладних, платіжних документів, банківських виписок тощо), які б спростовували висновки відповідача щодо завищення витрат та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з ПДФО, військового збору, ПДВ та ЄСВ.
Таким чином, позивач не скористалася своїм процесуальним правом довести хибність висновків відповідача та підтвердити обґрунтованість даних своїх податкових декларацій. Відтак, фактичні обставини, покладені в основу оскаржуваних рішень, а саме відсутність документального підтвердження понесених витрат, залишилися неспростованими, що виключає можливість визнання таких рішень протиправними.
Також позивач у позовній заяві наголошує, що на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваних рішень у 2024 році вона вже тривалий час не мала статусу фізичної особи-підприємця, що, на її думку, є підставою для визнання дій відповідача протиправними.
Суд вважає такі доводи безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.
По-перше, припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи є прямою та самостійною підставою для проведення документальної позапланової перевірки. Так, відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо, зокрема, розпочато процедуру припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Отже, факт припинення позивачем статусу ФОП надавав право відповідачу вжити заходів для проведення відповідної перевірки з метою з'ясування правильності нарахування та повноти сплати податків та зборів за весь період ведення такої діяльності.
По-друге, за своєю правовою природою, фізична особа-підприємець не є окремою юридичною особою. Реєстрація ФОП лише надає фізичній особі право на ведення господарської діяльності. Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Припинення статусу ФОП не припиняє зобов'язань самої фізичної особи, які виникли у неї за результатами ведення такої діяльності. Зобов'язання зі сплати податків, нарахованих за період здійснення підприємницької діяльності, залишаються за фізичною особою до їх повного погашення.
Цей принцип прямо закріплений у податковому законодавстві. Згідно з пунктом 97.4 статті 97 ПК України, у разі припинення підприємницької діяльності фізичної особи (у тому числі визнання її банкрутом) і якщо невиконаними залишаються грошові зобов'язання чи податковий борг, такі грошові зобов'язання чи податковий борг погашаються за рахунок майна зазначеної особи.
Крім того, обов'язок зберігати первинні документи, на підставі яких формується звітність, протягом 1095 днів, встановлений пунктом 44.3 статті 44 ПК України, не зникає після припинення статусу ФОП. Цей обов'язок забезпечує можливість контролюючих органів перевірити правильність нарахування податків за минулі періоди.
Таким чином, суд доходить висновку, що припинення позивачем підприємницької діяльності не є обставиною, яка б звільняла її від податкових зобов'язань, що виникли в період такої діяльності, або позбавляла контролюючий орган права на проведення перевірки та прийняття відповідних рішень за її результатами. Доводи позивача в цій частині є хибним тлумаченням норм законодавства та судом відхиляються.
Щодо доводів позивача про те, що відповідач пропустив строки для проведення перевірки, оскільки вона була проведена через значний час після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, суд зазначає наступне.
Положення підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України встановлюють, що припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є підставою для проведення документальної позапланової перевірки. При цьому, дана норма, як і інші норми ПК України, не містить імперативного припису, який би зобов'язував контролюючий орган провести таку перевірку виключно до моменту або в процесі державної реєстрації припинення діяльності. Законодавство встановлює право контролюючого органу на таку перевірку, а часові межі її проведення регулюються загальними строками давності.
Основним строком, який обмежує право контролюючого органу на визначення суми грошових зобов'язань платника податків, є строк, встановлений статтею 102 ПК України, що становить 1095 днів.
Водночас, законодавець вніс зміни до ПК України, якими було зупинено перебіг строків давності. Зокрема, пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України було зупинено перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
В подальшому, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, підпунктом 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України було встановлено, що тимчасово, до 1 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Таким чином, на період дії карантинних обмежень та воєнного стану перебіг 1095-денного строку для визначення податкових зобов'язань позивача за період з 01.08.2017 по 27.02.2020 був зупинений. Відповідно, на момент призначення та проведення перевірки у травні 2024 року встановлені статтею 102 ПК України строки давності не спливли.
Отже, суд доходить висновку, що чинне законодавство не обмежує контролюючий орган у проведенні перевірки у зв'язку з припиненням діяльності ФОП виключно періодом до завершення реєстраційних дій. Така перевірка може бути проведена і пізніше, але в межах строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, з урахуванням їх зупинення. Оскільки на момент проведення перевірки ці строки не спливли, відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законом. Доводи позивача в цій частині є безпідставними.
З огляду на вищевикладене, позивач не надала доказів на спростування висновків акта перевірки та не підтвердила правомірність задекларованих нею показників первинними документами ані під час перевірки, ані під час судового розгляду.
Таким чином, суд доходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій є правомірними, обґрунтованими та прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, адреса: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А. Ю. Рищенко