07 липня 2025 рокуСправа №160/10208/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицька І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо оформлення (надання) ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації, відповідно до заяви позивача від 08.11.2023 року про надання відстрочки;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити (надати) ОСОБА_1 відстрочку від призову під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції станом на 08.11.2023 року), у зв'язку із утриманням ним трьох дітей віком до 18 років на підставі поданої ОСОБА_1 заяви від 08.11.2023 року про надання відстрочки від призову під час мобілізації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.11.2023 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/15512/24 відповідачем розглянуто заяву позивача та відмовлено у наданні відстрочки від призову. Позивач вважає, що має право на відстрочку від призову на військову службу, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї правової позиції представником відповідача зазначено, що з 18.05.2024 року вступила в силу Постанова Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Постанова), якою зазначено документи, що підтверджують право на відстрочку (додаток 5). Натомість, позивачем підтвердних документів для надання відстрочки від призову надано не було. З огляду на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 року у справі №160/15512/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2023 року про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній станом на 08.11.2023 року (момент виникнення спірних правовідносин) та прийняти вмотивоване рішення за наслідками її розгляду з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
Листом від 27.11.2024 року №710/11510 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено позивачу про відмову у наданні позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на загальних підставах.
В обґрунтування відмови зазначено, що малолітня дитина ОСОБА_2 на утриманні позивача не перебуває.
Не погоджуючись із такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами ч. 7 ст. 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ, застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так п. 3 ч. 1 Закону №3543-ХІІ (в редакції до 18.05.2024 року) було передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
З 18.05.2024 року змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, адже були внесені зміни до ст. 23 Закону №3543-XII, зокрема п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону викладено у наступній редакції: «право на відстрочку мають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці».
Також, з 18.05.2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі - Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
У п. п. 56, 57, 58 Порядку №560 зазначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону №3543-XII.
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Додаток 5 до Порядку №560 містить перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-XII у залежності від категорії осіб, які мають право на відстрочку. Так, документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п. 3 ч. 1 вказаного Закону є:
- свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного;
- один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів (п. 60 Порядку №560).
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Як свідчать матеріали справи, у якості правової підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач зазначив п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону №2232-ХІІ (жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років).
Так, матеріали справи свідчать, що позивач має малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 17.03.2017 року, та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 12.03.2021 року. Матір'ю малолітніх дітей є ОСОБА_5 , батьком - ОСОБА_1 .
Позивачем надано копію рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу від 01.09.2011 року у справі №2-1038/11 про розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .
08.08.2015 року позивачем укладено шлюб з ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 08.08.2015 року.
ОСОБА_6 має неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 13.04.2010 року, від попереднього шлюбу. В графі «батько» визначений ОСОБА_2 .
ОСОБА_5 та ОСОБА_1 мають посвідчення багатодітної сім'ї серії НОМЕР_5 , видане 25.03.2021 року виконкомом Інгулецької районної у м. Кривому Розі ради.
На думку позивача, оскільки син дружини від попереднього шлюбу проживає з ними, він перебуває на повному утриманні позивача, відтак, позивач має право на відстрочку від військової служби на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ.
Разом з тим, у листі ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.11.2024 року №710/11510 зазначено, що малолітня дитина ОСОБА_2 на утриманні позивача не перебуває.
Слід зазначити, що у порядку №560 визначено вичерпний перелік документів, який повинен надати військовозобов'язаний для отримання відстрочки, а саме: 1) свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства саме військовозобов'язаного; 2) один із документів, що підтверджує факт утримання військовозобов'язаним своїх трьох і більше дітей.
Натомість, позивачем було надано відповідачу копії свідоцтв про народження дітей:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_1 від 17.03.2017 року, батьком якої визначено військовозобов'язаного;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_2 від 12.03.2021 року, батьком якої визначено військовозобов'язаного;
- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , серії НОМЕР_4 від 13.04.2010 року, батьком останнього визначено ОСОБА_2 .
Вказані обставини свідчать, що позивачем не було дотримано вимог порядку №560 та не надано свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
Крім того, слід зазначити, що згідно ч. 1ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина статті 268 СК України).
У постанові від 04.10.2024 року у справі №160/17962/23 Верховний Суд у схожих правовідносинах зазначив, що та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє біологічного батька від виконання обов'язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов'язків. Оскільки приписами СК України обов'язок по вихованню дитини покладено на її батька, а відповідно до ч. 1 ст. 260 СК України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на вітчима розповсюджуються положення ч. 1 ст. 23 Закону №2232-ХІІ.
На переконання суду для підтвердження факту утримання позивачем неповнолітнього сина дружини від попереднього шлюбу, позивач повинен був надати відповідачу документ щодо наявності у нього батьківських прав на цю (не свою біологічну) дитину, або інший доказ обов'язку їх утримувати.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з вказаною заявою, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього п. 3 ч. 1ст. 23 Закону №2232-ХІІ.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025 року у справі №160/21868/24.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що відповідно до ч. 1 ст. 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Серед документів, поданих позивачем разом із заявою до адміністративного позову, немає таких документів, які б могли підтвердити відсутність батька у ОСОБА_7 , або поважних причин, за яких він не може надавати дитині належного утримання чи про звільнення його від обов'язку такого утримання.
Встановлення факту перебування особи на утриманні має юридичне значення. Факт перебування фізичної особи на утриманні, заінтересована особа може вирішити у декілька способів: по-перше, особа має право звернутися до органів та організацій за отриманням довідки про підтвердження факту перебування особи на утриманні; по-друге, подати заяву до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, перебування фізичної особи на утриманні.
Також, позивачем не надано жодного документа, який би підтверджував факт перебування пасинка на утриманні позивача.
За наслідками розгляду справи, судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача щодо оформлення (надання) позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, відповідно до заяви позивача від 08.11.2023 року про надання відстрочки, з огляду на відсутність підстав для її надання.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, робить висновок, що у задоволенні позову слід відмовити.
Зважаючи на відмову у задоволенні позову, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька