"07" липня 2025 р. Справа № 755/8499/25
07 липня 2025 року м. Вишгород
Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трасті Глобал», ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору, реституцію, повернення коштів, відшкодування моральної шкоди та збитків,-
13.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із вказаною позовною заявою в якій просив:
- визнати договір між ним та відповідачами розірваним, з моменту направлення заяви про розірвання договору (25.04.2025 року);
- застосувати наслідки розірвання договору у вигляді реституції та стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму еквівалентну 0,04444444 ВТС у гривні, за курсом на день виконання рішення (орієнтовно 170 000 грн.);
- стягнути солідарно з відповідачів на його користь моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.;
- стягнути солідарно з відповідачів на його користь компенсацію за порушення умов надання послуг у розмірі 50 000 грн.;
- стягнути з відповідачів, понесені позивачем судові витрати.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва вказану позовну заяву передано за підсудністю до Вишгородського районного суду Київської області.
Матеріали цивільної справи надійшли до Вишгородського районного суду Київської області 03.07.2025 року.
Вивчивши матеріали зазначеної позовної заяви, судом встановлено, що зазначена позовна заява не в повному обсязі відповідає вимогам закону:
Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України - суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Від змісту позовної заяви залежать дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших підготовчих дій для розгляду справи у судовому засіданні та при її розгляді по суті, у тому числі і про її судову юрисдикцію та підсудність, про залучення в процес інших осіб, дослідження доказів тощо. Також, від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується. Вже на стадії пред'явлення позову позивач повинен довести певне коло фактів, що мають процесуальне значення, мається на увазі доведення фактів наявності передумов права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Так, відповідно до вимог ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. При цьому, п озовна заява повинна містити зокремаі: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування (ч. 6 ст. 177 ЦПК України).
Разом з тим, звертаючись до суду з вимогами про розірвання договору та застосування наслідків такого розірвання у вигляді реституції, позивач не надав до позовної заяви копії відповідного договору, а також не заявив клопотання про його витребування у разі відсутності в нього такого документа.
Більше того, у прохальній частині позовної заяви відсутні істотні реквізити спірного договору, зокрема: дата його укладення, сторони, між якими він був укладений, та номер договору (за наявності), що унеможливлює належну ідентифікацію предмета спору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 175 ЦПК України, позовна заява має містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Визначення ціни позову це обов'язок, а не право позивача.
Згідно з п. п. 1, 10 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається:
1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;
10) у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
За аналізом наведених правових норм, зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна, суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно з визначеною у них дійсною вартістю майна, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб'єкта оціночної діяльності.
Всупереч вказаним вимогам закону, заявляючи позовну вимогу про застосування наслідків розірвання договору у вигляді реституції та солідарне стягнення суми еквівалентну 0,04444444 ВТС у гривні за курсом на день виконання рішення (орієнтовно 170 000 грн.) позивачем не надано доказів того, що на момент звернення до суду 0,04444444 ВТС дійсно становить 170 000 грн.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п. 4 Постанови Пленуми Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві повинно бути зазначено у чому полягає моральна шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та яким доказами це підтверджується.
Однак, позивачем не наведено у позовній заяві у чому полягає моральна шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та яким доказами це підтверджується, не надано обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди заявленої до стягнення. Розрахунки не зазначені і не містяться в окремому документі.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивачем зазначено в позові його ціну 246 000 грн. та додано до позову платіжну інструкцію за №591459 від 05.05.2025 року про сплату судового збору в розмірі 2 475 грн.
При цьому зі змісту поданого позову вбачається, що він має одночасно майновий і немайновий характер.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі за №910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.
Звертаючись до суду з позовом, позивач в прохальній частині позову розмістив одну вимогу немайнового характеру та три вимоги майнового характеру.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частина 3 ст. 6 цього закону України зазначає, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 01.1.2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить - 3 028 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на це, позивачу, при зверненні до суду з позовом, необхідно надати докази щодо ціни позову та сплатити відповідний судовий збір за вимоги майнового характеру з наданням до суду документів, що підтверджують таку сплату.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням того, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 містять, окрім майнових, також одну вимогу немайнового характеру - визнання договору розірваним, суд дійшов висновку, що позивачу необхідно сплатити судовий збір за цю вимогу у відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у розмірі 1 211,20 грн.
Також, суд звертає увагу позивача на те, що позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 48 ЦПК України).
При цьому, позивач - це особа, яка звертається до суду за захистом своїх суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, які вона вважає порушеними або невизнаними.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Верховний Суд у постанові від 28.10.2020 року у справі за №761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Третя особа - це суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у розпочату провадженням справу для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.
В залежності від прояву матеріально-правової заінтересованості треті особи бувають двох видів: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (відповідно до ст. 52 ЦПК України); треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (відповідно до ст. 53 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 175 ЦПК України, позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення (ч. 5 ст. 175 ЦПК України).
В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 (позивач) зазначив, що криптовалютні активи, розміщені на платформі UAB Trustee Global є предметом внутрішньо-сімейних відносин та спільного використання згідно з неформальними домовленостями, допустимими відповідно до ст. 9 СК України. Дані кошти були спочатку отримані в результаті підприємницької діяльності ОСОБА_3 , як ФОП у період 2012-2019 років, але згодом використовувались для спільних сімейних інвестицій за згодою всіх членів родини.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірні грошові кошти фактично використовувалися самим позивачем, а також - що позивач наділений повноваженнями звертатися до суду від імені особи, якій ці кошти належать. Крім того, позивачем не надано доказів існування згоди всіх членів родини на спільне використання зазначених коштів.
Суд також звертає увагу, що особа, яку позивач називає власником криптовалютних активів - ОСОБА_4 не залучена до участі у справі ані в якості позивача, ані як третя особа, що ставить під сумнів дійсність обставин, на які посилається позивач.
Крім того, позивачем ОСОБА_1 до матеріалів позовної заяви долучено скріншоти листування з уповноваженими особами відповідачів. При цьому зазначене листування викладено російською мовою.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає за необхідне зазначити, що ст. 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі № 10-рп/99, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації, тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч.5 ст.10 Конституції України).
Відповідно до ст. 9 ЦПК України, цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про судоустрій та статус судів», судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
При цьому до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
У ст. ст. 77,78 ЦПК України нормовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відсутність належним чином засвідченого перекладу на українську мову документу, складеного іноземною мовою, унеможливлює встановлення судом змісту такого документу, дії, яка вчинена на підставі вказаного документу, особи, якою вона була вчинена, на користь кого тощо.
Таким чином, позивачу необхідно надати суду переклад вказаних доказів з російської мови на українську мову, який має бути засвідчений належним чином в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат».
Крім того, як вбачається з матеріалів справи одним з відповідачів у справі є юридична особа UAB Trustee Global місцезнаходження якої за адресою: Ausros aleja 48, Siaulia, LT-76236, Литва, тобто у даній справі присутній іноземний елемент.
Статтею 497 ЦПК України встановлено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11)якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Так, справи з іноземним елементом підсудні судам України у разі застосування сторонами договірної підсудності. Домовленість сторін має бути досягнута у письмовій формі.
При поданні позову позивачем не зазначено доказів, які б підтвердили, що дана справа з іноземним елементом підсудна суду України, відсутні письмові докази того, що на території України знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача. В позові щодо підсудності міститься лише посилання на ч. 5 ст. 28 ЦПК України, зокрема, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Суддя звертає увагу, що прецедент на практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Залишення вказаної позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачці у доступі до правосуддя, після усунення зазначених в ухвалі недоліків.
На підставі вищевикладеного, позовна заява в порядку ст. 185 ЦПК України підлягає залишенню без руху з наданням строку для виправлення недоліків.
Керуючись ст. ст. 175-176, 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву - ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трасті Глобал», ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору, реституцію, повернення коштів, відшкодування моральної шкоди та збитків - залишити без руху.
Надати позивачу для усунення зазначених в цій ухвалі суду недоліків строк тривалістю десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, позовна заява буде йому повернута. Копію ухвали надіслати позивачу та представнику позивача.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя О.П. Дьоміна