Справа № 154/2006/25
Провадження № 2-о/156/43/25
іменем України
про відмову у відкритті провадження у справі
07 липня 2025 року сел. Іваничі
Суддя Іваничівського районного суду Волинської області Федечко М.О. розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту, що має юридичне значення (перебування дітей на утриманні),
Заявник ОСОБА_1 звернувся до Іваничівського районного суду Волинської області з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (перебування дітей на утриманні), заінтересована особа військова частина НОМЕР_1
В заяві просить встановити факт фактичного утримання та виховання ним дітей дружини від першого шлюбу - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батько яких ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Вивчивши матеріали заяви, приходжу до наступного висновку.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Як зазначає заявник у поданій заяві він на даний час проходить військову службу за призовом по мобілізації у військові частині НОМЕР_1 з 18.04.2025.
З матеріалів справи вбачається, що заявник ОСОБА_1 з 28.09.2023 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 . В шлюбі народилась донька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Сім'я має статус багатодітної (посвідчення НОМЕР_2 ), до складу сім'ї включені окрім спільної дитини, інші діти від попереднього шлюбу дружини ОСОБА_10 , а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Батько дітей помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 05.05.2025 року).
Заявник з дружиною та шістьма дітьми проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою Поромівською сільською радою від 30.01.2025 року за № 40.
Звертаючись до суду з заявою ОСОБА_1 вказував, що метою встановлення факту утримання дітей для заявника є документальне підтвердження факту його постійного та всебічного утримання дітей дружини, факту його повноцінної участі у їхньому вихованні, надання можливості реалізації його прав у їхніх правовідносинах, як оформлення податкової знижки, пільг на оплату ЖКГ, доступ до державних соціальних програм, супровід дітей у медичні заклади, прийняття рішень щодо їхнього лікування, оздоровлення та навчання, оформлення спадкових прав у разі потреби, визнання прав заявника у випадку втрати їх матір'ю дієздатності чи смерті.
В той же час заінтересованою особою зазначав військову частину НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
У пункті 3 Додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затв. постановою КМУ №560 від 16.05.2024, зазначено, що документами, які підтверджують право на відстрочку для жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Сімейний Кодекс України по різному регулює правовідносини щодо виховання та утримання дітей особами, які мають статус батьків та особами, які є вітчимом чи мачухою.
Так, в силу статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них.
Загальні обов'язки батьків щодо виховання дитини перелічені у статті 150 СК України.
Відповідно до статті 180 СК батьки повинні утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з вимогами статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Натомість якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні (стаття 260 СК України).
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (стаття 268 СК України).
Встановлення факту утримання вітчимом дітей впливає на права та законні інтереси інших суб'єктів сімейних відносин (матері, діда, баби), оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше.
За таких умов питання утримання заявником пасинка і падчерки не може вирішуватися безвідносно від дій інших осіб, зобов'язаних їх утримувати, тому подібний факт підлягає встановленню під час розгляду спору в порядку позовного провадження.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №201/5972/22 від 11.09.2024.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23 виснував, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання дитини.
Вказане у відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов'язковим для врахування судом при виборі і застосування відповідної норми права до спірних правовідносин.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що факт, про встановлення якого просить заявник ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 247, 258-259, 268, 293-294, 315, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту, що має юридичне значення (перебування дітей на утриманні).
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено 07.07.2025 року.
Суддя М.О. Федечко