Справа № 131/193/25
Провадження № 22-ц/801/1169/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Коваль А. М.
Доповідач:Ковальчук О. В.
04 липня 2025 рокуСправа № 131/193/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником - адвокатом Гончаром Олександром Івановичем, на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 20 березня 2025 року у м. Іллінці під головуванням судді цього суду Коваля А.М., дата складання повного судового рішення не відома,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, мотивуючи позовні вимоги тим, що на підставі рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 13.01.2022 року у справі № 131/1325/21 з нього стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Однак, з моменту призначення аліментів, його матеріальний стан погіршився через інші судові рішення.
Зокрема, 16.09.2024 року рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області у справі № 145/1499/24 розмір аліментів на утримання іншого сина, ОСОБА_4 , було збільшено з 2000 грн до 3500 грн щомісячно.
Крім того, на підставі судового наказу Іллінецького районного суду від 23.08.2024 року у справі № 131/1252/24 з ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання ще одного сина ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку.
За таких обставин, він просив суд зменшити розмір аліментів на утримання ОСОБА_3 з 1/4 частини заробітку до 1/6 частини, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
20.03.2025 року рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено. Вирішено змінити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 за рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 13.01.2022, справа № 131/1325/21, визначивши подальше їх стягнення у розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Здійснено розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Гончара О.І., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем не було надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували зміну його матеріального або сімейного стану, погіршення його здоров'я, що не дозволяло б йому сплачувати аліменти у встановленому розмірі на утримання сина.
Так, на сторінці Єдиного державного реєстру декларацій міститься декларація ОСОБА_1 за 2023 рік, подана 14.02.2024 року, відповідно до якої в розділі 2.2. міститься така задекларована інформація про членів сім?ї суб?єкта декларування: Батько ОСОБА_6 , Дружина ОСОБА_7 , Син ОСОБА_5 , а в розділі 11. «Доходи, у тому числі подарунки» зазначається заробітна плата (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за 2023 рік - 372588,00 грн.
Також на сторінці Єдиного державного реєстру містяться декларації ОСОБА_1 за 2024 рік, подана 01.03.2025 року, відповідно до якої в розділі 2.2. міститься така задекларована інформація про членів сім?ї суб?єкта декларування: Батько ОСОБА_6 , Дружина ОСОБА_7 , Син ОСОБА_5 , а в розділі 11. «Доходи, у тому числі подарунки» зазначається заробітна плата (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за 2024 рік - 382045,00 грн.
Скаржник вказує, що така декларація була створена 01.03.2025 року, а тому такий доказ не міг бути поданий під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Порівняння зазначених декларацій свідчить, що майновий стан ОСОБА_1 в 2024 році не погіршився у порівнянні з 2023 роком.
В жодній з таких декларацій не зазначається мати ОСОБА_1 , таким чином, скаржник вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що мати позивача, яка є особою з інвалідністю, потребує матеріальної допомоги з його сторони.
Між тим, скаржник зауважує, що твердження суду першої інстанції про те, що відповідач не надала переконливих доказів, які б свідчили про її скрутний матеріальний стан або суттєві зміни, що могли б вплинути на перегляд розміру аліментів, є необґрунтованими, оскільки таким чином суд поклав на відповідача обов'язок доказування підстав для зменшення відповідачу розміру аліментів на утримання дитини.
Крім того, ОСОБА_2 вказує, що звернення до суду про видачу судового наказу про стягнення аліментів із ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 дружина позивача - ОСОБА_7 вчинила не з метою настання реальних обставин та подій, тобто стягнення аліментів на сина, оскільки вони всі проживають спільно із позивачем, що підтверджується поданими ОСОБА_1 деклараціями, а з метою штучного створення видимості скрутного матеріального становища ОСОБА_1 через надмірний, як він вважає, розмір стягнень з нього, що б у подальшому створило умови для зменшення стягуваних з нього аліментів на користь сина сторін у цій справі ОСОБА_3 .
На адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, - без змін.
В заперечення проти апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції дав належну оцінку зміні матеріального стану платника аліментів, зазначивши, що вказані відповідачем аргументи щодо покращення матеріального стану позивача та навмисного заниження ним доходів не знайшли свого підтвердження у наданих доказах, а позивач, навпаки, надав докази погіршення свого фінансового становища через додаткові зобов'язання по аліментах та обов'язок утримання матері, яка є особою з інвалідністю. Водночас, інформація в поданих позивачем деклараціях ніяким чином не спростовує факту участі позивача в утриманні матері, яка є особою з інвалідністю.
Враховуючи ціну пред'явленого позову та те, що цей позов не віднесено до категорії позовів, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, тому відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати з огляду на таке.
Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що 13.01.2022 року рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області у справі № 131/1325/21 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 вирішено стягувати аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 11-13).
На підставі рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16.09.2024 року у справі № 145/1499/24 змінено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 на утримання сина ОСОБА_4 з аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн щомісячно на аліменти у розмірі 3500 грн щомісячно до повноліття дитини (а.с. 14-16).
Відповідно до судового наказу Іллінецького районного суду Вінницької області від 23.08.2024 року у справі № 131/1252/24 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 на утримання сина ОСОБА_5 стягуються аліменти у розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з 22.08.2024 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 17).
ОСОБА_1 станом на 06.12.2024 року проходив службу у Державній службі з надзвичайних ситуацій України та з його заробітної плати утримуються аліменти, що підтверджується довідкою № 47 01-9071/47-49 від 04.12.2024 року та довідкою № 306-ОВ/47-72 від 06.12.2024 року, виданими начальником 2 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Вінницькій області (а.с.18-19).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем докази дають суду підстави вважати, що з моменту ухвалення рішення про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 , у нього, як у платника аліментів, змінилися умови, визначені ч. 1 ст. 192 СК України, для зменшення розміру аліментів, а саме: змінився майновий стан, у порівнянні з його станом на момент ухвалення рішення суду про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , оскільки наразі в нього наявний обов'язок, встановлений судами щодо сплати аліментів на утримання ще двох дітей від інших шлюбів, що є підставою для зменшення розміру аліментів.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Як визначено частиною 1 статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Згідно з частиною 3 вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
У відповідності до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.
У пункті 23 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Особа, яка є платником аліментів, може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо змінилось матеріальне становище або сімейний стан платника або одержувача аліментів. Таким чином зміна матеріального становища або сімейного стану є окремою підставою для зміни розміру аліментів. При цьому суд, вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, має враховувати й інші обставини, передбачені статтею 182 СК України, насамперед з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Із зазначених норм закону також випливає те, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, як на підставу для зменшення розміру аліментів, посилався на судові рішення, на підставі яких з нього стягуються аліменти, а тому його матеріальний стан суттєво погіршився.
Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21) зменшення розміру раніше стягнутих аліментів у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні інших дітей, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини та суперечитиме її інтересам. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Також висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження № 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Разом з цим, позивачем суду першої інстанції не було надано достатніх доказів, що його матеріальний стан погіршився (зміна місця роботи, розміру доходу).
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що майновий стан ОСОБА_1 змінився у порівнянні з його майновим станом на момент ухвалення рішення суду про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , не ґрунтується на матеріалах справи та наданих суду доказах.
Крім того, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За правилами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує: Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 7-1) чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частинами п'ятою, шостою статті 453-1 цього Кодексу.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що із доданих відповідачем до апеляційної скарги декларацій особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2023-2024 роки, поданих ОСОБА_1 , заробітна плата (грошове забезпечення) останнього за 2023 рік становить 372 588 грн, а за 2024 рік - 382 045 грн, що свідчить про те, що майновий стан ОСОБА_1 не тільки не погіршився, а навпаки - поліпшився.
Вказані документи є також в загальному доступі в мережі Інтернет, однак суд першої інстанції не дотримався обов'язку безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи, зокрема не перевірив усіма можливими способами реальний дохід позивача.
Разом з тим, неможливо залишити поза увагою й те, що 04.02.2025 року ухвалою суду першої інстанції відкрито провадження у цій справі та, зокрема, визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення зазначеної ухвали для подання відзиву на позовну заяву та встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив на позовну заяву.
Так, 14.02.2025 року, у визначений судом в ухвалі про відкриття провадження строк, відповідачем було подано до суду першої інстанції відзив на позовну заяву з доданими до нього доказами направлення такого відзив позивачу (квитанція про надсилання поштового відправлення позивачу а.с. 26).
Доказів отримання позивачем відзиву на позовну заяву матеріали справи не містять.
Разом з тим, від позивача у вищевказаний строк відповідь на відзив не надійшла, натомість 04.03.2025 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення, які за своїм змістом фактично є відповіддю на відзив на позовну заяву, в яких, між іншим, він заперечив щодо тверджень, викладених у відзиві на позовну заяву, та виклав нові доводи щодо обґрунтування позовних вимог, зокрема зазначив, що на його утриманні перебуває мати, яка є особою із інвалідністю, та надав підтверджуючи докази.
При цьому, з аналізу оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що судом було взято до уваги доводи позивача, викладені у іменованих ним письмових поясненнях, та враховано їх при ухваленні рішення.
Однак, відповідно до ч. 2 ст. 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення (ч. 1 ст. 179 ЦПК України).
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуального дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував про обов'язок національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (справа «Шульга проти України», п. 28, справа від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (справа «Мусієнко проти України», п. 24, рішення від 20 січня 2011 року).
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що подані письмові пояснення по своїй суті є відповіддю на відзив на позовну заяву, та, на думку колегії суддів, подання їх у вигляді письмових пояснень здійснено задля уникнення наслідків пропуску строку для подання відповіді на відзив, а тому такі пояснення не могли бути прийняті судом першої інстанції та підлягали залишенню без розгляду.
Поряд з тим, суд першої інстанції наведеного не врахував та допустив порушення вказаних вище норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи викладене, що посилання апеляційної скарги на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин судом, що мають значення для справи, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, що вказує на помилковий висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, наслідком чого є задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Гончаром Олександром Івановичем, задовольнити.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816, 80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. Б. Сало
О. С. Панасюк